Постанова КЦС ВС № 757/30569/22-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 757/30569/22 провадження № 61-1234св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - держава Україна в особі Міністерства юстиції України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу держави Україна в особі Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у складі колегії суддів Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній Д. О., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування майнової шкоди (збитків) та мотивував його тим, що відповідно до рішення Тимчасової кваліфікаційної комісії приватних виконавців від 22 травня 2017 року № 12 він здійснював діяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва. Міністерством юстиції України на підставі скарги ПАТ «Промінвестбанк» від 06 грудня 2018 року проведена позапланова невиїзна перевірка його діяльності щодо здійснення зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 та на підставі обставин, встановлених у процесі перевірки, внесено подання від 28 грудня 2018 року № 1584/20.5.1/32-18 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 08 січня 2019 року, оформленим протоколом № 7, до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця, яке наказом Міністерства юстиції України від 11 січня 2019 року № 100/5 введене в дію та припинено його діяльність як приватного виконавця. Позивач вказував, що Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 22 жовтня 2019 року у справі № 200/1507/19-а, яке набрало законної сили 02 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, викладене у протоколі від 08 січня 2019 року № 7, про застосування до приватного виконавця ОСОБА_1. дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності та визнав протиправним і скасував наказ Міністерства юстиції України від 11 січня 2019 року № 100/5. У вказаному рішенні суду встановлено незаконність, протиправність, безпідставність та необґрунтованість рішень і дій контролюючого органу, у зв`язку з чим він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Посилався на те, що відповідач фактично позбавив його єдиного джерела доходів, оскільки протягом 9 місяців він не мав можливості отримувати заробіток від виключного виду діяльності та був змушений нести додаткові витрати, зокрема на оренду приміщення та виплату заробітної плати найманим працівникам - помічникам приватного виконавця, у зв`язку з чим йому спричинені збитки у розмірі 333 325,76 грн. Внаслідок прийняття вищевказаних рішень центрального органу виконавчої влади позивачу спричинено моральну шкоду, яка полягає в тому, що через позбавлення права на професію він відчував негативні емоції, моральні переживання та дискомфорт. У результаті звернень до правоохоронних органів і суду також було зруйновано звичний ритм його життя, він не в змозі був повноцінно працювати та заробляти на життя собі і своїй родині, а також вимушений був публічно спростовувати вказані вище відомості, вживати дії для відновлення своїх прав, на що витрачено час і прикладені додаткові зусилля для організації життя. Крім того, внаслідок незаконних дій відповідача він отримав відчуття постійного емоційного стресу, пригніченого стану, протиправні рішення відповідача і досі тримають його у постійній нервовій та психологічній напрузі, оскільки негативно вплинуло на його ділову репутацію та спричинило велику кількість проблем та дискомфорту, тому розмір моральної шкоди він оцінює в сумі 1 000 000,00 грн. На підставі викладеного позивач просив суд: - стягнути з держави Україна в особі Міністерства юстиції України майнову шкоду у розмірі 333 325,76 грн; - стягнути з держави Україна в особі Міністерства юстиції України моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн; - стягнути з держави Україна в особі Міністерства юстиції України 20 000,00 грн витрат на правову допомогу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Печерський районний суд міста Києва рішенням від 11 липня 2023 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні майнової шкоди мотивоване тим, що з моменту внесення Міністерством юстиції України відомостей про припинення діяльності приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців, приватний виконавець зобов`язаний був фактично припинити свою професійну діяльність, отже, у позивача були відсутні підстави для оренди офісу і виплати заробітної плати найнятим ним працівникам. Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральних страждань, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями посадової особи Міністерства юстиції України та наслідками, зазначеними у позові. Сам по собі факт наявності судового рішення про визнання дій посадової особи Міністерства юстиції України неправомірними, за умови недоведеності зазначених вище обставин, не є достатньою підставою для висновку про наявність у справі підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Київський апеляційний суд постановою від 20 грудня 2023 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасував. Ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року залишив без змін. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що з дати видання наказу Міністерства юстиції України від 11 січня 2019 року № 100/5, яким введено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 08 січня 2019 року, діяльність позивача як приватного виконавця вважалася фактично припиненою, протягом трьох місяців тимчасовий приватний виконавець мав здійснити заходи щодо передачі справ (документів) поточного діловодства та архіву приватного виконавця ОСОБА_1. до архіву міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за місцезнаходженням виконавчого округу, в якому виконавець провадив діяльність. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції керувався тим, що оскільки протиправність рішення Міністерства юстиції України та утвореної при ньому Дисциплінарної комісії приватних виконавців щодо застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності як приватного виконавця встановлено рішенням адміністративного суду, яке набрало законної сили, моральна шкода, заподіяна органом державної влади позивачу незаконними рішеннями підлягає відшкодуванню за рахунок держави незалежно від вини цього органу. Апеляційний суд взяв до уваги глибину заподіяної позивачу моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних рішень відповідача як центрального органу виконавчої влади, тривалості моральних страждань ОСОБА_1 у зв`язку з необхідністю докладання додаткових зусиль для відновлення свого права на зайняття діяльністю приватного виконавця, доведення своїх вимог у суді та оскарження неправомірних рішень відповідача, дійшов висновку, що моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі 5 000,00 грн. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 19 січня 2024 року держава Україна в особі Міністерства юстиції України засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 1173, 1174 ЦК України у правовідносинах, що виникли між міністерством як контролюючим органом та приватним виконавцем як суб`єктом незалежної професійної діяльності внаслідок скасування наказу про припинення діяльності приватного виконавця. Судове рішення, яким скасовано наказ відповідача про припинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1., не є безумовною підставою для звільнення позивача від обов`язку довести наявність трьох обов`язкових умов, необхідних для відшкодування шкоди, а суду належить встановити факт наявності чи відсутності таких умов. Суд апеляційної інстанції всупереч рішенню суду про скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 08 січня 2019 року фактично здійснив додаткову компенсацію, яка полягає у стягненні моральної шкоди, після фактично отриманої позивачем сатисфакції у вигляді скасування дисциплінарного стягнення. Відзив на касаційну скаргу не подано. Провадження у суді касаційної інстанції 08 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд ухвалою від 11 лютого 2026 року призначив справу до судового розгляду. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 квітня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Синельников Є. В., Фаловська І. М., Шипович В. В. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 квітня 2026 року у зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Карпенко С. О., Фаловської І. М. визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: головуючий - Синельников Є. В., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Шипович В. В. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 відповідно до рішення Тимчасової кваліфікаційної комісії приватних виконавців від 22 травня 2017 року № 12 здійснював діяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 17/52А, оф. 610 (перша черга БЦ «Леонардо», поверх 6). Міністерством юстиції України на підставі скарги ПАТ «Промінвестбанк» від 06 грудня 2018 року проведена позапланова невиїзна перевірка діяльності приватного виконавця ОСОБА_1. щодо здійснення зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1. За результатами перевірки встановлено, що при здійсненні вказаного виконавчого провадження приватний виконавець ОСОБА_1 порушив принципи, закріплені в статті 129-1 Конституції України, пунктах 2, 4, 5 частини першої статті 4 Закону України «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», що свідчить про неналежне виконання ним своїх обов`язків. На підставі обставин, встановлених у процесі перевірки, Міністерством юстиції України було внесено подання від 28 грудня 2018 року № 1584/20.5.1/32-18 про притягнення приватного виконавця ОСОБА_1. до дисциплінарної відповідальності. Рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 08 січня 2019 року, яке оформлено протоколом № 7, задоволено подання Міністерства юстиції України про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1. та застосовано до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця. Наказом Міністерства юстиції України від 11 січня 2019 року № 100/5 рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 08 січня 2019 року було введене в дію та припинено діяльність ОСОБА_1 як приватного виконавця виконавчого округу м. Києва. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 200/1507/19-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України визнано протиправним та скасовано рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 08 січня 2019 року, оформлене протоколом № 7, про задоволення подання Міністерства юстиції України та застосування до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1. дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності, а також визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 11 січня 2019 року № 100/5. Відповідачем поновлено діяльність позивача як приватного виконавця та внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру приватних виконавців України 16 жовтня 2019 року відповідно до вимог ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року про забезпечення адміністративного позову у справі № 200/1507/19-а.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Постанова апеляційного суду оскаржена лише в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. В іншій частині судове рішення суду апеляційної інстанції не оскаржене, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України касаційному перегляду не підлягає. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов такого висновку. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України). Наведені правові норми передбачають, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. «Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (пункт 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21). У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди». Такий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24), який з урахуванням положень частини третьої статті 400 ЦПК України є застосовним у цій справі. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року в справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and others v. Ukraine), заява № 14183/02). Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. Під час вирішення таких спорів слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року в справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Іvanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на рішення від 15 січня 2009 року в справі «Бурдов проти росії» (№ 2) (Burdov v. russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив, що існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди. Аналогічна позиція викладена в рішенні від 27 липня 2004 року в справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу. Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 607/11835/22 (провадження № 61-6708св23), від 28 липня 2025 року у справі № 712/3308/23 (провадження № 61-751св25) і не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 03 лютого 2021 року у справі № 757/66977/17, від 25 березня 2021 року у справі 227/3052/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20, від 02 листопада 2022 року у справі № 755/15868/20, на які заявник посилається у касаційній скарзі. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 08 січня 2019 року, яким задоволено подання Міністерства юстиції України про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1. та застосовано до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця, визнано протиправним та скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав для стягнення з держави Україна в особі Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 200/1507/19-а, яке набрало законної сили 02 грудня 2019 року, зазначено: «Із дослідженого в судовому засіданні протоколу комісії від 08 січня 2019 року № 7 вбачається, що у вказаному рішенні відсутні мотиви для прийняття рішення та будь-які аргументи на користь прийняття чи відхилення доводів та доказів позивача та прийняття саме такого рішення за результатами розгляду подання. Рішенням Дисциплінарної комісії від 08 січня 2019 року до позивача застосовано припинення діяльності приватного виконавця, проте відсутнє обґрунтування застосування саме такого виду стягнення та не аргументовано неможливість застосування до позивача попередніх стягнень, з урахуванням тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку, наявності тієї обставини, що позивач раніше до дисциплінарної відповідальності не притягався». Таким чином, у справі № 200/1507/19-а встановлено протиправність дій органу державної влади під час притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Внаслідок таких протиправних дій органу державної влади, що позбавило можливості позивачу займатися діяльністю приватного виконавця, позивачу було завдано моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 1 000 000,00 грн. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21). Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Отже, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, підставами для відшкодування моральної шкоди, глибину заподіяної моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних рішень відповідача як центрального органу виконавчої влади, тривалості моральних страждань у зв`язку з необхідністю докладання додаткових зусиль для відновлення свого права на зайняття діяльністю приватного виконавця, доведення своїх вимог в суді та оскарження неправомірних рішень відповідача, яку суд обґрунтовано визначив у розмірі 5 000,00 грн. Міністерство юстиції України, звертаючись із касаційною скаргою, як на підставу оскарження судових рішень посилалося на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1173, 1174 ЦК України у правовідносинах, що виникли між міністерством як контролюючим органом та приватним виконавцем як суб`єктом незалежної професійної діяльності внаслідок скасування наказу про припинення діяльності приватного виконавця. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, а порушень норм процесуального права Верховний Суд не встановив, колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку у справі, яка переглядається. Інші доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів і обставин, яким суд апеляційної інстанції надав належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявників іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявників. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу держави Україна в особі Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович