Постанова 4813 № 947/5795/20

Номер провадження: 22-ц/813/3727/26 Справа № 947/5795/20 Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Комлевої О.С., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , стягувач ОСОБА_2 , суб`єкт оскарження державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чорнобай Олена Валентинівна на дії державного виконавц, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст скарги. 16 грудня 2025 року скаржник звернувся до суду із скаргою, в якій просить визнати неправомірними дії державного виконавця Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чорнобай Олени Валентинівни щодо визначення заборгованості в сумі 161667 грн 53 коп у виконавчому провадженні №62944715 з примусового виконання виконавчого листа №947/5795/20, виданого 22 червня 2020 року Київським районним судом міста Одеси; зобов`язати державного виконавця Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чорнобай Олену Валентинівну здійснити перерахунок наявної заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №62944715 з примусового виконання виконавчого листа №947/5795/20, виданого 22 червня 2020 року Київським районним судом міста Одеси, відповідно до вимог законодавства України з врахуванням стягнутих та сплачених сум ним аліментів. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року матеріали справи за скаргою ОСОБА_1 , стягувач ОСОБА_2 , суб`єкт оскарження державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чорнобай Олена Валентинівна на дії державного виконавця, повернено без розгляду. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення без розгляду скарги на дії державного реєстратора. Зазначає, що суд першої інстанції помилково послався на процесуальні норми ч. 4 ст. 183 ЦПК України, оскільки вказана норма не стосується та не регулює питання подання саме скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення. Крім того зауважує, що вказані процесуальні правовідносини регулюються нормами розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за конанням судових рішень», у якому встановлено окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ. Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Грабовської М.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Крім того, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 гривень Сповіщення сторін та заяви у справі. Про судове засідання, призначене на 03 червня 2026 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились. 08 червня 2026 року від адвоката Апексімова І.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Повний текст судового рішення складено 17 червня 2026 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду. Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивування. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 п. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, повертаючи заявнику скаргу на дії державного виконавця без розгляду, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України. В оскаржуваній ухвалі зазначено, що матеріали справи не містять доказів надсилання скарги зазначеним в ній заінтересованим особам, а тому відповідно до ч. 4 ст. 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Однак повністю з мотивуванням таких висновків суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України, письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта статті 183 ЦПК України). Разом із тим, розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення. Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що частиною другою статті 183 §2 «Заяви з процесуальних питань» глави 1 Розділу III «Позовне провадження» ЦПК України регулюються загальні вимоги щодо форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, які подаються виключно з процесуальних питань при розгляді справ позовного провадження, в тому числі на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень. Разом із тим, вказана процесуальна норма не стосуються та не регулює питання подачі саме скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення. Вказані процесуальні правовідносини регулюються розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2021 року у справі №569/13160/20 (провадження №1-15478св20), постанові від 10 березня 2021 року у справі №766/17333/20-ц (провадження №61-1124св21). Однак судом першої інстанції вказане алишено поза увагою. Разом із цим, колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції правильно встановлено, що матеріали справи дійсно не містять доказів надсилання скарги зазначеним в ній заінтересованим особам. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 448 ЦПК України до скарги додаються докази направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. Згідно з ч. 5 с. 448 ЦПК України суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду Тобто суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення без розгляду матеріалів справи за скаргою ОСОБА_1 . Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення без розгляду скарги, однак суд апеляційної інстанції не може погодитись із мотивуванням, яке викладено у рішенні суду першої інстанції, а саме, що судом першої інстанції застосовано положення ст. 183 ЦПК України, а не положення ст. 448 ЦПК України, а тому скарга на дії, рішення та бездіяльність державного виконавця підлягає паренню без розгляду з цих підстав. Щодо доводів апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги знайшли своє відображення в мотивах постанови суду апеляційної інстанції. Розподіл судових витрат. Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. До матеріалів справи долучено відзив адвоката Грабовської М.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , в якому зокрема вона просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 гривень. На підтвердження понесених витрат суду надано: 1) копію договору про надання правничої допомоги №142/2025 від 03.06.2025 (а.с.105), укладений між Адвокатським об`єднанням «Бондаренко та Партнери», в особі керуючого партнера, адвоката Бондаренка І.О., який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16.10.2019 року №003948 (рішення Ради адвокатів Одеської області від 16.10.2019 №30) і Статуту, та ОСОБА_2 , як клієнтом, з іншої сторони, про наступне: п. 2.1. Розмір оплати наданих послуг за цим Договором визначається ха домовленістю сторін відповідно до Додатку №1 до цього договору. 2) Додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги №142/2025 від 03.06.2025 із заначення калькуляції найменування та вартості послуг; 3) копію акту наданих послуг №2 за Договором про надання правничої допомоги від 03 червня 2025 року №142/2025 на суму 6000 гривень, з якого вбачається, що було здійснено такий перелік правових та юридичних послуг: подання заяви про вступ в справі №947/5795/20 через підсистему «Електронний суд», ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги та справи в цілому 1 послуга, загальна вартість послуги 2000 гривень; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 1 послуга, загальна вартість послуги 4000 гривень. Відповідно до ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. В свою чергу колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 921/357/20 (провадження № 12-48гс24), з якого вбачається, що Згідно зі статтею 344 ГПК України (аналогічні за змістом положення статті 452 ЦПК України) судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. Отже, відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень. Водночас приписи статті 343 ГПК України не охоплюють усі можливі випадки процесуальних рішень, якими може завершуватися провадження за скаргою сторони виконавчого провадження. Так, особа, яка звернулася зі скаргою на дії / бездіяльність виконавця, має право заявити відповідне клопотання про припинення розгляду її скарги (залишення скарги без розгляду, відмову від скарги тощо), що у результаті унеможливлює подальший її розгляд (за винятком випадків подання такої заяви неуповноваженою особою) та призводить до ухвалення судового рішення, не передбаченого статтею 343 ГПК України. У разі відсутності спеціальної норми, яка регулює певні випадки завершення провадження на стадії судового контролю за виконанням судового рішення, суди мають керуватись загальними нормами, що регулюють розподіл судових витрат (глава 8 «Судові витрати» ГПК України). За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19, від 12 травня 2021 року у справі №873/79/20). Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц). Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, пункту 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Жодним чином не заперечуючи права позивача отримати всі види професійної правничої допомоги, а так само не заперечуючи кваліфікацію адвоката, який надав якісні послуги відповідно до замовлення, суд на засадах пропорційності, враховуючи наведене вище та відповідно критеріїв статті 143 ЦПК України, зокрема, співмірності і розумності, оцінює понесені позивачем витрати з точки зору мінімально необхідного їх розміру, що підлягає віднесенню на сторону відповідача з покладенням на останнього обов`язку відшкодувати такі витрати. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Щодо витраченого часу адвокатом на подання заяви про вступ в справі №947/5795/20 через підсистему «Електронний суд», ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги та справи в цілому, то колегія суддів звертає увагу на те, що складання позовної заяви, є послугами, що дублюються та є складовими одного завдання, а тому такі витрати не можуть бути стягнуті. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відшкодування адвокатських витрат у заявлених сумах не відповідає вищевказаним критеріям розумності, не співмірні в повній мірі зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, оскільки такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення необхідно змінити в частині мотивування. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу понесені у суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 гривень (три тисячі гривень). Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 17 червня 2026 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький О.С. Комлева