Постанова 4812 № 490/2821/26

16.06.26 22-ц/812/1305/26 Провадження № 22-ц/812/1292/26 Провадження № 22-ц/812/1305/26 ПОСТАНОВА Іменем України 16 червня 2026 року м. Миколаїв справа № 490/2821/26 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 07 травня 2026 року, та ухвалу цього ж суду, постановлену 08 травня 2026 року, під головуванням судді Саламатіна О.В., повні ухвали складено у зазначені дні, У С Т А Н О В И В: У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (далі- АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2024 року у справі №490/9000/19, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 січня 2025 року в частині вирішення позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості за кредитним договором з нього на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» стягнуто 202 700 грн 00 коп. заборгованості за кредитним договором та 3 040 грн 50 коп. судового збору. Як вказав позивач, вищевказане зобов`язання ним виконано у повному обсязі, що підтверджується постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. від 23 лютого 2026 року про закінчення провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». Незважаючи на це, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» продовжує облік заборгованості, нараховує неіснуючі суми, передає недостовірні дані до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про нібито існуючу заборгованість, пропонує реструктуризацію неіснуючого боргу чим порушує його права. Також, за твердженням позивача, протиправними діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 230 000 грн. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 03 квітня 2026 року просив визнати зобов`язання за кредитним договором б/н від 23.08.2018 року припиненим; визнати протиправними дії АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо нарахування боргу, вимоги його сплати, передачі недостовірної інформації; зобов`язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» анулювати заборгованість, припинити будь-які вимоги, передати до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» дані про відсутність заборгованості; забезпечити видалення/виправлення кредитної історії; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» видалити/виправити недостовірну інформацію; стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 230 000 грн моральної шкоди. 05 травня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом: заборони АТ КБ «ПРИВАТБАНК» нараховувати будь-яку заборгованість за кредитним договором, формувати нові зобов`язання, передавати будь-яку інформацію щодо заборгованості позивача третім особам; заборони ТОВ «Українське бюро кредитних історій» поширювати інформацію про наявність у нього заборгованості та передавати такі дані третім особам та зобов`язання ТОВ «Українське бюро кредитних історій» зупинити обробку та поширення інформації щодо нього до вирішення спору по суті. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2026 року заяву про забезпечення позову повернуто позивачу на підставі ч. 10 ст. 153 ЦПК України. Постановляючи вказану ухвалу, суд виходив із того, що зазначена заява не відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України, а саме: до заяви про забезпечення позову не додано документу, що підтверджує сплату судового збору. 07 травня 2026 року ОСОБА_1 повторно подав заяву про забезпечення позову в якій просив невідкладно розглянути подану ним заяву про забезпечення позову. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 травня 2026 року заяву про забезпечення позову повернуто позивачу на підставі ч. 10 ст. 153 ЦПК України. Постановляючи вказану ухвалу, суд виходив із того, що зазначена заява не відповідає вимогам ст.151 ЦПК України, а саме: в заяві про забезпечення позову від 07 травня 2026 року позивачем не зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, також до заяви про забезпечення позову не додано документу, що підтверджує сплату судового збору за подання даної заяви. Не погодившись з цими ухвалами, ОСОБА_1 подав апеляційні скарги , в яких, посилаючись на їх незаконність, просив скасувати ухвали та направити справу для продовження розгляду. Апелянт зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для звільнення його від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову. Так, постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, що була ухвалена у цій справі, вже встановлено, що даний спір є спором про захист прав споживача фінансових послуг, а тому він має право на застосування положень ч. 5 ст. 28 ЦПК України. Отже, правова природа спору вже встановлена судом апеляційної інстанції та не потребує повторного доведення. Суд першої інстанції також дійшов помилкового висновку про те, що участь ТОВ «Українське бюро кредитних історій» у справі виключає застосування положень ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Так, вимоги до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» є похідними від основного споживчого спору між ним та банком щодо неправомірного формування заборгованості; передачі недостовірної інформації; порушення прав споживача фінансових послуг. Сам факт залучення співвідповідача не змінює правову природу спору як спору про захист прав споживача фінансових послуг. Вказує, що подана ним заява про забезпечення позову є похідною від основного споживчого спору та спрямована виключно на тимчасове припинення триваючого порушення прав споживача фінансових послуг. Заява про забезпечення позову не є окремим самостійним спором, а є процесуальним механізмом забезпечення ефективного захисту його прав у межах основного споживчого спору. Необхідність звернення із заявою про забезпечення позову обумовлена тим, що після виконання судового рішення та припинення зобов`язання відповідач продовжує формувати нову заборгованість, здійснюється поширення недостовірної інформації, продовжується погіршення його кредитної історії, триває порушення його прав як споживача фінансових послуг. Таким чином, заява про забезпечення позову безпосередньо пов`язана із захистом прав споживача. А відтак, ОСОБА_1 вважає, що відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» він звільняється від сплати судового збору у тому числі за заяву про забезпечення позову. Крім того позивач вказує, що повторно повернувши заяву про забезпечення позову ухвалою від 08 травня 2026 року суд зазначив нові формальні підстави для її повернення, зокрема щодо: предмету позову, обґрунтування необхідності забезпечення пропозицій щодо зустрічного забезпечення, разом з тим такі висновки, на думку апелянта є необґрунтованими, оскільки зміст заяви про забезпечення позову дозволяв суду встановити предмет спору, суть заявлених заходів забезпечення позову, обставини триваючого порушення його прав, причинно-наслідковий зв`язок між заявленими заходами забезпечення позову та предметом позову. Фактично суд повторно не здійснив розгляд питання забезпечення позову по суті, застосував надмірно формальний підхід, що призвело до обмеження його права на ефективний судовий захист. За положеннями ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду про повернення заяви позивачеві (заявникові) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваних ухвал в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддівдійшла наступного. Частинами 1, 2 статті 149 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Вимоги до змісту і форми заяви про забезпечення позову визначено статтею 151 ЦПК України. Відповідно до частини першої зазначеної статті, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Відповідно до ч. 6 ст. 151 ЦПК України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розміру. Згідно із ч. 10 ст.153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. Постановляючи ухвалу від 07 травня 2026 року, суд виходив із того, що заява про забезпечення позову від 05 травня 2026 року не відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України, а саме: до заяви про забезпечення позову не додано документу, що підтверджує сплату судового збору. Постановляючи ухвалу від 08 травня 2026 року, суд виходив із того, що заява про забезпечення позову від 07 травня 2026року не відповідає вимогам ст.151 ЦПК України, а саме: в заяві про забезпечення позову позивачем не зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, також до заяви про забезпечення позову не додано документу, що підтверджує сплату судового збору за подання даної заяви. Проте, колегія суддів не з усіма такими висновками суду погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Встановлюючи правила сплати судового збору, законодавець як гарантію права на звернення до суду встановив пільги зі сплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»), а також можливість відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати судом (стаття 8 Закону України «Про судовий збір»). У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що сама собою відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. За основу береться те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон надає споживачам пільгу від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (під час пред`явлення позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (під час подання апеляційної та касаційної скарг). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ. Аналогічний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 761/24672/15-ц вказано, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Тлумачення змісту статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить, що звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції під час пред`явлення позову, що пов`язаний з порушенням прав споживача, але й під час подання заяв про забезпечення доказів або забезпечення такого позову. Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постановах від 12 серпня 2020 року у справі № 638/6060/18 та від 13 травня 2021 року у справі №216/3212/20, від 04 червня 2025 року у справі № 445/33/25. У справі, що переглядається, суд першої інстанції наведеного не врахував та безпідставно поклав на позивача ОСОБА_1 обов`язок зі сплати судового збору за заяви про забезпечення позову, залишивши поза увагою, що той просив забезпечити позов, що пов`язаний з порушенням прав його прав споживача. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивач не звільнений від сплати судового збору в частині вимог, заявлених до ТОВ «Українське бюро кредитних історій». Так, стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільняє споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав, та саме з таким позовом звернувся ОСОБА_1 з огляду на вказані ним підстави, а тому він звільнений від сплати судового збору за заяву про забезпечення такого позову. Пунктом 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. За такого ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2026 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. З огляду на вищевикладене колегія суддів також вважає помилковим висновок суду першої інстанції в ухвалі від 08 травня 2026 року про необхідність сплати ОСОБА_1 судового збору. Разом з тим колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , що постановляючи ухвалу від 08 травня 2026 року, суд зазначив нові формальні підстави для її повернення, зокрема щодо: предмету позову, обґрунтування необхідності забезпечення пропозицій щодо зустрічного забезпечення, застосувавши надмірно формальний підхід, що призвело до обмеження його права на ефективний судовий захист. Так, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про повернення заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 від 07 травня 2026 року оскільки вона не відповідала вимогам ст.151 ЦПК України, а саме: в заяві про забезпечення позову позивачем не зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала про повернення заяви про забезпечення позову від 08 травня 2026 року постановлена без порушень норм процесуального права, тому вона підлягає залишенню без змін на підставі ст. 375 ЦПК України. Керуючись ст. 268, 369, 374, 379, 383, 384, 389 ЦПК України У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2026 року задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2026 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 травня 2026 року залишити без задоволення. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 травня 2026 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий В.В. Коломієць Судді: Т. В. Серебрякова Н.О. Тищук Повне судове рішення складено 16 червня 2026 року