Постанова Дніпровський апеляційний суд № 208/8339/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6243/26 Справа № 208/8339/25 Суддя у 1-й інстанції - Гречана В.Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В., за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О., Учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 06 березня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Гречана В.Г. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 , в якому вимагав визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на недоторканість ділової репутації, поширену ОСОБА_2 певну інформацію та висловлення про Кам`янського міського голову Білоусова А.Л., у соціальній мережі «Facebook» на своїй сторінці; зобов`язати ОСОБА_2 здійснити спростування цієї недостовірної інформації та стягнути з ОСОБА_2 на свою користь моральну шкоду. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що він є Кам`янським міським головою ради з 2015року по теперішній час, є відомою особою в межах м. Кам`янське та області, має відповідну ділову репутацію. Протягом тривалого часу, сумлінно виконуючи свої обов`язки Кам`янського міського голови, в результаті діяльності, яка відображена у звітах перед виборцями, до його особистості склалась усталена позитивна оцінка мешканців міста. Проте, відповідачкою на своїй сторінці були допущені висловлювання, які є наклепом, недостовірними, образливими та такими, що порушують право на повагу до честі і гідності, а також завдають шкоди діловій репутації позивача. Наголошував, що висловлювання відповідачки носять явно образливий характер, містять наклеп та ображають честь і гідність позивача. Інформація містить фактичні твердження про скоєння позивачем умисного злочину, такого як вбивства. Та усупереч принципу презумпції невинуватості поширена інформація не містить жодного посилання на вирок суду, яким встановлена вина позивача та який набрав законної сили. З огляду на це вважав, що вказана інформація підлягає спростуванню в судовому порядку. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського від 06 березня 2026року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з доведеності порушення особистих немайнових прав внаслідок публікацій ОСОБА_2 недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 06 квітня 2026року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи Електронний суд апеляційну скаргу на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 06 березня 2026року. В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду та направлення справи для розгляду до іншого суду за встановленою підсудністю. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції допустив неповноту та необ`єктивність розгляду справи, формально поставився до з`ясування усіх обставин у справі. Вказувала, що лінгвістична експертиза була необґрунтованою та помилково взята судом до уваги. Наголошувала, що суд першої інстанції під час розгляду справи не сприяв захисту її прав, не діяв активно щодо встановлення істини у справі. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 09 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Заводського районного суду міста Кам`янського справу №208/8339/25; та 17 квітня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду. 22 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2026рокусправу призначено до судового розгляду на 16 червня 2026року. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа. Клопотання подані учасниками справи 16 червня 2026року ОСОБА_2 подала до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням її адвоката у період з 09 червня 2026року по 22 червня 2026року у відпустці. Вирішуючи вказане клопотання апеляційний суд виходить з такого. Як вказує сама скаржниця вона ще 06 квітня 2026року уклала з адвокатом Черних Т.С. договір про надання правничої допомоги, того ж дня і було подано апеляційну скаргу у даній справі. Ухвалу про призначення справи до апеляційного розгляду саме на 16 червня 2026року отримано ОСОБА_2 та її адвокатом Черних Т.С. в кабінетах електронного суду ще 12 травня 2026року. Тож скаржниця та її представник достатньо завчасно були повідомлені про час і місце розгляду справи, щоб здійснити необхідні дії для забезпечення їх участі у розгляді справи. Водночас, жодних доказів на підтвердження того, що адвокат Черних Т.С. у період з 09 червня 2026року по 22 червня 2026року перебуває у відпустці суду не надано, також не підтвердженого того, що чи існували інші перешкоди для реалізації стороною своїх прав в апеляційному суді. Згідно частини першої статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. За викладених обставин, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами ОСОБА_1 обраний Кам`янським міським головою Кам`янського району Дніпропетровської області згідно постанови Кам`янської міської територіальної виборчої комісії Кам`янського району Дніпропетровської області № 183 від 03 листопада 2020року. Постановою Кам`янської міської територіальної виборчої комісії Кам`янського району Дніпропетровської області № 200 від 09 листопада 2020року ОСОБА_1 зареєстровано Кам`янським міським головою Кам`янського району Дніпропетровської області. Матеріали справи містять роздруківки скріншотів персональної сторінки Svitlana Loginska у соціальній мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_1 які, зокрема, містять дописи наступного змісту: - допис ОСОБА_4 : «Я зараз дуже хочу нагадати тим, хто вважає себе друзями цих покидьків на груповій світлині, що ОСОБА_5 колись теж був їхнім другом! Другом вбивці БЕЛОУСОВА, до поки той не зійшов з розуму…», до якого додано світлину із зображенням позивача; - допис Svitlana Loginska: «Готувався до вбивства, виїхав з країни 27.03.2025 на чотири доби раніше ніж відбувся зазначений захід, за день до вбивства ОСОБА_6 …Початок цієї події відбувся тільки но сьогодні 31.02.2025, а закінчиться 04.04.2025…Навіщо було тікати із країни за день до вбивства, чекав за бугром вбивцю, якого затримали на кордоні?», до якого додано світлину із зображенням позивача; - коментар ОСОБА_4 під дописом ОСОБА_7 у власному дописі на персональній сторінці Svitlana Loginska «кому вони потрібні ті бюджетники, йому потрібно було виїхати вбивці гроші передати, та роздивитися фото понівеченого тіла…»; - допис ОСОБА_4 : « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; Також, матеріали справи містять роздруківку з коментарем ОСОБА_4 під дописом ОСОБА_8 на сторінці міського голови: «мер вбивця». У висновку експерта № 5034 від 29 травня 2025року за результатами проведення судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи вищевказаних публікацій, зазначено, що надана на дослідження інформація має негативний характер стосовно Кам`янського міського голови ОСОБА_9 та його діяльності, виражена у формі фактичних тверджень про те, що ОСОБА_1 має відношення до організації та планування вбивства особи на ім`я ОСОБА_6 (імовірно ОСОБА_10 ), зокрема зазначається про те, що ОСОБА_11 виїхав 27.03.2025 до Німеччини, щоб передати гроші вбивці та подивитися на «результат» роботи.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що ОСОБА_2 фактично поширила інформацію, яка порушує особисте немайнове право позивача і така інформація не є оціночними судженнями та жодних пояснень щодо обвинувачення позивача саме у вбивстві шляхом опублікування відповідних тверджень відповідачкою не надано. Суд виснував, що у справі доведено порушення особистих немайнових прав внаслідок публікацій ОСОБА_2 недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 . Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя /частина третя статті 34 Конституції України/. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб. Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації. Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19)). Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді /стаття 1 Закону України «Про інформацію»/. Під поширенням інформації необхідно розуміти опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021року у справі № 905/902/20 (пункт 6.18). Одним з основних питань, що підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів. Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму пов`язаним із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. На необхідності чіткого розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень неодноразово у своїх рішеннях наголошував ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 08 липня 1986року у справі «Лінгенс проти Австрії» («Lingens v. Austria») суд виснував про те, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Отже, за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду. Суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт сам собою є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Тобто спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. У справах про захист честі та гідності відповідач зобов`язаний довести, що поширена інформація є правдивою. Презумпція невинуватості є важливою гарантією права на справедливий судовий розгляд, яке закріплене в Конституції України та, зокрема, захищає від наклепу та інших видів пошкодження репутації. ЄСПЛ неодноразово констатував, що має проводитися вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила («Bohmer v. Germany», 54, 56, «Nestak v. Slovakia», 88, 89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин. При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені. Законом України від 27 березня 2014року № 1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» частину третю статті 277 було виключено з тексту ЦК України. Отже, наразі презумпція недостовірності негативної інформації скасована, і кожна зі сторін має доводити належними доказами свою позицію за загальними правилами цивільного судочинства. Тобто позивач має довести, що оприлюднені про нього відомості не мають нічого спільного з реальністю, та наводити відповідні докази з цього приводу, а відповідач - наводити аргументи та докази про достовірність цієї інформації. У справах про захист честі та гідності презумпція невинуватості, тобто особа, щодо якої поширена інформація, вважається невинуватою, поки не доведено обмежувального протилежного, є ключовою. Законодавство України передбачає таку презумпцію, яка покладає на відповідача (особу, що поширила інформацію) обов`язок доведення, що поширена інформація є достовірною. Проаналізувавши зміст висловлювань, які є предметом розгляду у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у них міститься інформація про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень. За своїм змістом така інформація є фактичною, підлягає перевірці на предмет її відповідності дійсності та не має характеру суто оціночних суджень. При цьому відповідач ОСОБА_2 посилаючись на зазначені нею фактичні дані, називала позивача злочинцем. Водночас відповідно до принципу презумпції невинуватості особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, або на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували дійсність поширеної відповідачем інформації про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень. За таких обставин зазначена інформація є недостовірною, негативною та такою, що завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача, оскільки формує у суспільстві негативне враження про нього та створює уявлення про його причетність до протиправних дій. Поширення такої інформації без перевірки на предмет її правдивості свідчить про порушення прав ОСОБА_1 , які підлягають відновленню шляхом визнання оспорюваної інформації недостовірною та такою, що порочить і принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Отже, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та визнання недостовірною і такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , спірної інформації є правильними та обґрунтованими. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що лінгвістична експертиза була необґрунтованою та помилково взята судом до уваги є безпідставними, оскільки відповідно до статті 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, підготовлений на його замовлення. Експертиза проведена державною установою ННЦ «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса». Експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за статтею 384 КК України. Відповідачка під час розгляду справи не спростувала вказаний висновок належними і допустимими доказами у спосіб, визначений ЦПК України. Посилання апеляційної скарги ОСОБА_2 на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи не сприяв захисту її прав, не діяв активно щодо встановлення істини у справі є необґрунтованими, оскільки принцип диспозитивності та змагальності у цивільному процесі передбачає, що сторони самі обирають стратегію захисту та представників. Суд не може приймати сторону відповідача, надаючи їй переваги у процесі, оскільки це порушило б принцип неупередженості та рівності сторін. У справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно забезпечив баланс між правом на свободу вираження поглядів та правом особи на повагу до честі, гідності та ділової репутації, обґрунтовано зазначив, що свобода слова не охоплює право бездоказово називати особу злочинцем або приписувати їй вчинення кримінальних правопорушень. Апеляційний суд наголошує, що у даному випадку відсутні підстави для застосування вимог статті 10 Конвенції та практики ЄСПЛ щодо допустимості жорсткої, емоційної або різкої критики у питаннях, що становлять суспільний інтерес, оскільки поширена відповідачкою інформація не обмежується критичними оцінками, а містить твердження про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень, подані у формі встановлених фактів. Свобода вираження поглядів не охоплює право бездоказово приписувати особі вчинення злочину або називати її злочинцем, що узгоджується як із положеннями статті 10 Конвенції, так і з усталеною практикою ЄСПЛ. Отже, відповідачка не надала суду доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається в апеляційній скарзі як на підставу своїх заперечень та не знайшли свого підтвердження доводи про те, що суд першої інстанції допустив неповноту та необ`єктивність розгляду справи чи формально поставився до з`ясування усіх обставин у справі. Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення /частина перша, друга статті 77 ЦПК України/. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /стаття 78 ЦПК України/. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний /постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19/. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом. Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 06 березня 2026року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 16 червня 2026року. Судді: