Постанова 4803 № 209/5770/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5453/26 Справа № 209/5770/25 Суддя у 1-й інстанції - Юрченко Я.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П. суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В. за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О. Учасники справи: заявник ОСОБА_1 заінтересовані особи Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 16 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Юрченко Я.О. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У липні 2025року ОСОБА_1 подала в суд заяву про встановлення факту постійного її перебування на утриманні рідного брата - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 18 березня 2025року зник безвісті при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Гоголівка Суджанського району Курської області. Існування таких вимог заявниця пов`язувала із тим, що вона та ОСОБА_2 є рідним братом та сестрою, а також він є її єдиним родичем, оскільки їх батьки померли. На її ім`я надійшло сповіщення № 6/2219 від 20 березня 2025року, в якому повідомлено, що її рідний брат - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 18 березня 2025року зник безвісти під час бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, в районі ведення бойових дій біля населеного пункту Гоголівка Суджанського району Курської області. У квітні 2025року вона звернулася до військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти її брата. 25 липня 2025року на її адресу надійшов лист № 690/19520 від 04 липня 2025року, в якому повідомлено про відмову у виплаті грошового забезпечення безвісти зниклого брата, яка обґрунтовувалась тим, що до заяви про виплату не долучено документів про те, що її брат - ОСОБА_2 є її законним представником. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 16 лютого 2026року у задоволенні заявивідмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, виходив з недоведеності належними та допустимими доказами заявлених вимог щодо встановлення факту перебування заявниці на утриманні її рідного брата. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 10 березня 2026року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 16 лютого 2026року. В апеляційній скарзі заявниця не погодилася з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення і просила про задоволення заяви. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявниці полягає у тому, що факт її перебування на утриманні рідного брата підтверджено належними доказами. Вважає помилковою оцінку судом наданих нею доказів на підтвердження її перебування на утриманні рідного брата. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу, Міністерство оборони України заперечувало проти задоволення апеляційної скарги, просило її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду 12 березня 2026року витребувано з Дніпровського районного суду міста Кам`янського цивільну справу; та 24 березня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 16 лютого 2026року. 20 квітня 2026року ухвалами Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 15?? год 26 травня 2026року. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 12 червня 1986року Кремецьким райвідділом РАСЦ Тернопільської області, актовий запис № 166, де батьками ОСОБА_1 , в дівочому ОСОБА_1 , зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 /а.с.21 зворот/. Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 22 вересня 2007року Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, за актовим записом № 618 зареєстрований шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , після реєстрації шлюбу прізвище заявниці - ОСОБА_1 /а.с.22 зворот/. Рішенням Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 грудня 2016року у цивільній справі № 209/3810/16 (провадження № 2/209/1761/16), яке набрало законної сили 13 грудня 2016року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , зареєстрований 22 вересня 2007року Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 618 /а.с.117/. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 18 січня 1990року Кременецьким районним РАСЦ Тернопільської області, актовий запис № 21, де батьками ОСОБА_2 зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 /а.с.22/. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим 21 березня 2008року Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 262 /а.с.23/. ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим 25 червня 2014року Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 368 /а.с.23 зворот/. Згідно акту № 135 від 10 квітня 2025року про проживання, підписаного сусідами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , складеного комісією в складі техніків КП КМР «Добробут» та засвідченого начальником юридичного відділу КП КМР «Добробут» Білим О.С., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , став до лав ЗСУ з 26 листопада 2024року /а.с.24 зворот/. Проте, вказаний акт не містить інформацію про те, з якого часу ОСОБА_2 проживав без реєстрації за вказаною адресою з родиною заявниці. Згідно довідки про склад сім`ї № 001347384, виданої 21 липня 2025року ТОВ «Абонент ХХІ», за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 /а.с.51/. Зі змісту довідки № 3219/21 від 21 квітня 2025року, наданою командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_11 , встановлено, що солдат ОСОБА_2 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, у період з 21 січня 2025року по 18 березня 2025року /а.с.19/. Відповідно до сповіщення сім`ї № 6/2219 від 20 березня 2025року ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив ОСОБА_1 про те, що її брат, командир десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зник безвісті 18 березня 2025року при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Гоголівка Суджанського району Курської області /а.с.24/. 21 березня 2025року за заявою ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025041790000219 внесені відомості про кримінальне правопорушення, кваліфіковані за ч.1 ст. 115 КК України, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 ( НОМЕР_7 окрема десантно-штурмова бригада), на посаді командира десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу, в званні солдата, 18 березня 2025року безвісно зник під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Гоголівка Суджанського району Курської області, рф /а.с.17/. З витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин за № 20250401-255 від 01 квітня 2025року, сформованого Міністерством внутрішніх справ України на запит № К-21390 від 25 березня 2025року ОСОБА_1 , встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набув статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин 01 квітня 2025року /а.с.27-28/. Після зникнення брата ОСОБА_1 25 липня 2025року звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату грошового забезпечення, включаючи додаткову винагороду, а також виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2025рік та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2025рік, належні її брату ОСОБА_2 , який зник безвісті з 18 березня 2025року, передбачену Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991року, Порядком виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам від 07 червня 2018року та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022року /а.с.44 зворот/. За результатом розгляду вищевказаної заяви, 04 липня 2025року за № 690/19520 командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_12 відмовлено ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що до заяви про виплату не долучено документів про те, що її брат ОСОБА_2 є її законним представником /а.с.18/. Крім того, заявницею ОСОБА_1 долучено копії скріншотів, роздрукованих з мобільного додатку, з яких вбачається перерахунок грошових коштів від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період з 11 січня 2025року по 15 березня 2025року /а.с.11-14/. Згідно виписки по картці № НОМЕР_8 від 14 липня 2025року, яка належить ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2025року по 14 липня 2025року від ОСОБА_2 , якому належить банківська картка № НОМЕР_9 , були перераховані грошові кошти в загальному розмірі 59 800,00грн.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що наданими доказами не підтверджується факт перебування заявниці на утриманні її рідного брата. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України). Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору. Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України). Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 червня 2024року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024року № 335/4669/23. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулась в суд із заявою про встановлення факту перебування її на утриманні рідного брата ОСОБА_2 , який 18 березня 2025року зник безвісті при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Гоголівка Суджанського району Курської області. Метою встановлення вказаного юридичного факту ОСОБА_1 зазначила отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 884 від 30 листопада 2016року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти». Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби. У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Законом України № 3515-IX від 09 грудня 2023року, зокрема, стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладена у новій редакції. При цьому, частиною першою статті 16-1 вказаного Закону (тут і далі - у редакції Закону України № 3515-IX від 09 грудня 2023року) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. Відповідно до частини четвертої статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час смерті брата заявниці) сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки». Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї зазначено у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію. Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні. Непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю. в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся -в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати. Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію. Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надала суду: - акт про проживання № 135 від 10 квітня 2025року, складений КП КМР «Добробут»; - довідку про склад сім`ї № 001347384 від 21 липня 2025року, виданої ТОВ «Абонент ХХІ»; - копії скріншотів, роздрукованих з мобільного застосунку, про перерахунок грошових коштів від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період з 11 січня 2025року по 15 березня 2025року; - копію виписки по картці № НОМЕР_8 від 14 липня 2025року за період з 01 січня 2025року по 14 липня 2025року. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив зазначені докази як такі, що в своїй сукупності не підтверджують факту перебування заявниці на утриманні її рідного брата, ведення з ним спільного господарства, наявності спільних витрат, участі у витратах на утримання житла в період його проживання, його ремонту, тощо. Апеляційний суд погоджується з такою оцінкою, наданих заявницею доказів на підтвердження своїх вимог. Надані ОСОБА_1 докази не є безспірним підтвердженням факту надання її братом матеріальної допомоги, яка була постійним і основним джерелом засобів для існування. Сам факт переказу окремих грошових сум не є достатнім підтвердженням того, що ОСОБА_2 взяв на себе обов`язок утримувати заявницю та забезпечував її основні потреби. Відповідно до вимог закону, утримання має передбачати систематичність і сталість наданої допомоги, а також те, що ця допомога була основним і постійним джерелом засобів до існування для особи, яка претендує на статус утриманця. При цьому надані заявницею акт про фактичне місце проживання № 135 від 10 квітня 2025року та скріншоти з мобільного банкінгу про переказ зниклим безвісті ОСОБА_2 грошових коштів заявниці не є належними та допустимими доказами перебування заявниці на утриманні ОСОБА_2 , оскільки в акті про фактичне місце проживання від 10 квітня 2025року не зазначено про перебування заявниці на утриманні ОСОБА_2 , а лише зазначено що він фактично проживав за одною адресою із сестрою. Здійснення ОСОБА_2 добровільних переказів частини його доходу сестрі, за умови що остання має власний дохід, не свідчить про те, що заявниця перебувала на повному його утриманні. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції позбавив заявницю права на допит свідків, про що було заявлено у поданій заяві, які мають інформацію щодо предмета доказування, а саме факту перебування заявниці на утримання свого брата, - апеляційний суд не приймає до уваги, оскількипоказаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її рідного брата. Схожі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022року у справі № 221/4624/20 (провадження № 61-13965св21) та від 12 грудня 2019року у справі № 466/3769/16. Враховуючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, а також те, що заявниця не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вона перебувала на утриманні свого рідного брата, одержання від нього допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до її існування, ведення з ним спільного господарства, а наведені заявницею докази не дають підстав для такого висновку, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених вимог ОСОБА_1 . Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявниці з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом. Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб заявниця надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 16 лютого 2026року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 травня 2026року. Судді: