Постанова 4857 № 500/1027/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/1027/25 пров. № А/857/18792/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.04.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Сідорова Віталія Михайловича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, зобов`язання зарахувати періоди роботи до страхового стажу і повторно розглянути заяву про призначення пенсії (суддя суду І інстанції: Чепенюк О.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 24.04.2025р., м.Тернопіль; дата складання повного рішення суду І інстанції: 24.04.2025р.),- В С Т А Н О В И В: 24.02.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Сідоров В.М., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням уточнених вимог, просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Запорізькій обл. № 192450008073 від 06.02.2025р. про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача ГУ ПФ України в Запорізькій обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.01.1989р. по 01.01.1991р., з 01.01.1996р. по 31.03.1999р., з 01.07.1999р. по 04.07.2000р., з 01.10.2024р. по 31.01.2025р.; зобов`язати ГУ ПФ України в Запорізькій обл. призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 11.01.2025р.; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн. (а.с.1-8, 59-60). Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.27 і на звороті). Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.04.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Запорізькій обл. про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 № 192450008073 від 06.02.2025р.; зобов`язано ГУ ПФ України в Запорізькій обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.01.1989р. по 01.01.1991р., з 01.01.1996р. по 31.03.1999р., з 01.07.1999р. по 04.07.2000р., з 01.10.2024р. по 31.01.2025р. та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.01.2025р. про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 11.01.2025р.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Запорізькій обл. на користь ОСОБА_1 судові витрати на суму 3484 грн. 48 коп., у тому числі по сплаті судового збору в сумі 484 грн. 48 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн. (а.с.68-72). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Запорізькій обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.74-76). В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що згідно наданих до заяви позивача документів про стаж (трудова книжка, архівна довідка) загальний страховий стаж позивача складає 27 років 00 місяців 18 днів, що недостатньо для призначення пенсії. При цьому згідно трудової книжки не зараховано до страхового стажу період роботи з 10.01.1989р. по 25.06.2002р., оскільки дата наказу про прийняття на роботу має виправлення; період частково зараховано відповідно відомостям реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; не зараховано період роботи згідно архівної довідки про заробітну плату № 98 від 12.06.2024р., оскільки по батькові має скорочення, чим порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р. Враховуючи вищезазначене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу у кількості 31 рік, підтвердженого в установленому законодавством порядку, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як достовірно з`ясовано під час судового розгляду, 30.01.2025р позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення віку 60 років звернулася до пенсійного органу із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком згідно з ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; до вказаної заяви долучено відповідний пакет документів (а.с.42-43). Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФ України в Запорізькій обл. (зворот а.с.11). За результатами розгляду заяви ГУ ПФ України в Запорізькій обл. прийняло рішення № 192450008073 від 06.02.2025р. про відмову в призначенні пенсії за віком по причині відсутності необхідного страхового стажу роботи, який дає право на пенсію за віком (не менше 31 року). При цьому, в рішенні вказано, що такий стаж позивача становить 28 років 00 місяців 18 днів. До стажу роботи ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи з 10.01.1989р. по 25.06.2002р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.08.1980р., оскільки дата наказу про прийняття на роботу має виправлення; період частково зараховано відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; не зараховано період роботи згідно з архівною довідкою про заробітну плату № 98 від 12.06.2024р., оскільки по батькові має скорочення (зворот а.с.11, а.с.56). Не погоджуючись із відмовою пенсійного органу щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1 та вважаючи достатньою тривалість страхового стажу на дату звернення з заявою про призначення пенсії, представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом. Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, який підтверджує наявність в особи трудового стажу, є трудова книжка. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про її трудову діяльність, останні є читабельними і зрозумілими. За таких умов суд дійшов висновку про помилковість дій відповідача щодо неврахування записів трудової книжки, а тому останній неправомірно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи, що зазначені у ній. Окрім цього, неповне написання по батькові позивача в архівній довідці, виданій на підставі первинних документів підприємства, де вона працювала, при тому, що встановлено, що мова йде саме про ОСОБА_1 , про що свідчать інші докази на підтвердження цього ж страхового стажу (трудова книжка), не є підставою для не зарахування спірного періоду до її страхового стажу. Також матеріалами справи підтверджується, що з 01.10.2024р. по 31.01.2025р. позивачу був нарахований дохід у вигляді заробітної плата, з якої страхувальником ТзОВ «Стаф клінінг» сплачені страхові внески, тому у відповідача відсутні підстави не зараховувати до страхового стажу позивача вказаний період роботи. Водночас, обираючи правильний спосіб захисту прав позивача за сукупності всіх обставин, суд дійшов до висновку про необхідність скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву про призначення пенсії із урахуванням періодів трудового та страхового стажу, зазначених у трудовій книжці. Окрім цього, суд дійшов висновку, що враховуючи складність справи, розгляд справи у спрощеному позовному провадженні, до стягнення на користь позивача належить 3000 грн. витрат на правничу допомогу. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XII/ та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/. Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії. Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV. Згідно з ч.1, 2 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017р. Починаючи з 01.01.2018р., право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2025р. по 31.12.2025р. - не менше 32 років. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018р., страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2025р. по 31.12.2025р. - від 22 до 32 років. Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків. Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. У ст.1 Закону № 1058-ІV вказано, що пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. Відповідно до п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р. (надалі Інструкція № 58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку № 637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. Під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком ГУ ПФ України в Запорізькій обл. не зараховано періоди роботи з 10.01.1989р. по 25.06.2002р. згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.08.1980р., оскільки дата наказу про прийняття на роботу має виправлення; період частково зараховано відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; не зараховано період роботи згідно з архівною довідкою про заробітну плату № 98 від 12.06.2024р., оскільки по батькові має скорочення. Зазначеним обставинам суд першої інстанції надав повну і правильну правову оцінку. Зокрема, для підтвердження страхового стажу позивач надала трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , дата заповнення 16.08.1980р., яка містить такі записи щодо трудової діяльності в Шумській фабриці «Вілія»: запис № 5 10.01.1989р. прийнята на посаду швеймотористкою, підстава: протокол 1 від 10.01.1989р.; запис № 6 30.03.1994р. Шумська фабрика «Вілія» перейменована на Шумське ТзОВ «Вілія», підстава: наказ № 1 від 30.03.1994р.; запис № 7 25.06.2002р. звільнена за згодою сторін, підстава: наказ № 37 від 25.06.2002р. (а.с.13-14, 53-54). На час внесення спірних періодів роботи до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затв. постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974р., пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням п.2.4 Інструкції №

58. Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються Постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС № 656 від 06.09.1973р. «Про трудові книжки працівників та службовців» (надалі - Порядок № 656) та цією Інструкцією. Відповідно до п.18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посад дві особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Згідно з п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу рядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до п.4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. З положень п.2.4 Інструкції № 58 слідує, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка. Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів. Представлена трудова книжка містить записи про періоди роботи позивача із зазначенням професій, номеру та дати наказів про прийняття, переведення та звільнення з роботи, підписи уповноважених осіб та печатки підприємств. При цьому, відповідач покликається на те, що запис № 5 в даті наказу про прийняття на роботу має виправлення, а тому вказаний період зарахований частково у відповідності до даних реєстру застрахованих осіб. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Не усі недоліки записів у трудовій книжці, довідках можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, довідках. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а. Апеляційний суд наголошує, що працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки, довідок. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для пенсійних органів для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019р. у справі № 593/283/17 та від 30.09.2019р. у справі № 638/18467/15-а. Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018р, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах. Крім того, згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов`язків у органів ПФ під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. Органи ПФ України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися. При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав. У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Таким чином, до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди роботи з 10.01.1989р. по 01.01.1991р., з 01.01.1996р. по 31.03.1999р., з 01.07.1999р. по 04.07.2000р., з 01.10.2024р. по 31.01.2025р., оскільки такі відповідають записам в її трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності яких не встановлено, а тому їх належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а виправлення в даті наказу про прийняття на роботу, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення трудової книжки покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не може бути підставою для відмови в зарахуванні зазначених періодів. Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач протиправно не взяв до уваги відомості трудової книжки позивача при розрахунку страхового стажу. Окрім цього, як правильно зауважив суд першої інстанції, в спірному рішенні пенсійного органу зазначено довідку № 98 від 12.06.2024р. про заробітну плату, однак у переліку документів, вказаному у розписці-повідомленні, при подані ОСОБА_1 заяви про призначення пенсії та серед документів, долучених до матеріалів справи, така довідка відсутня. Натомість наявна довідка про заробітну плату № 03-01/2/77 від 28.01.2025р., яка була долучена для підтвердження страхового стажу разом з заявою позивача про призначення пенсії та надана до матеріалів справи (а.с.38). Згідно з відомостями архівної довідки № 03-01/2/77 від 28.01.2025р. в книгах розрахунків по оплаті праці за 1989-2002 роки наявні відомості щодо заробітної плати позивача. Інформація з прізвищем, ім`ям та по батькові позивача в первинних документах підприємства зазначалися по різному: як з вказаними скороченнями, так і повністю (Гук ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Гук Неоніла Анд., Гук Неоніла Ан.). Така довідка видана архівним відділом на підставі книги розрахунків по оплаті праці за 1989-2002 роки. Також ГУ ПФ України в Тернопільській обл. проведено перевірку архівної довідки про заробітну плату № 03-01/2/77 від 28.01.2025р., виданої Архівним відділом Кременецької районної військової адміністрації Тернопільської обл. ОСОБА_1 за період роботи з 01.01.1989р. по 30.06.2000р. в Шумському філіалі Почаївського виробничого об`єднання «Іква», Шумській фабриці «Вілія». За результатами перевірки архівної довідки про заробітну плату від 28.01.2025р. за даними первинних документів встановлено розбіжності у березні, червні 1990 року, лютому 1993 року, про що складено Акт від 13.02.2025р.; рекомендовано надати оновлену довідку (а.с.44-45). У подальшому Архівним відділом Кременецької районної військової адміністрації Тернопільської обл. видано оновлену довідку про заробітну плату № 03-01/2/135 від 13.02.2025р. (а.с.46 і на звороті). При цьому, в написанні по батькові у відомостях про особу в архівній довідці від 28.01.2025р., так і в оновленні довідці від 13.02.2025р., дійсно наявні скорочення. Однак, такий недолік у написанні по батькові не впливає на можливість зарахувати спірний період до страхового стажу, оскільки мова йде про одну й ту ж особу ОСОБА_1 , що додатково підтверджується записами її трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 16.08.1980р. (а.с.13-14, 53-54). Отже, неповне написання по батькові в архівній довідці, виданій на підставі первинних документів підприємства, де працювала позивач, при тому, що судом на підставі матеріалів справи встановлено, що мова йде саме про ОСОБА_1 , про що свідчать інші докази на підтвердження цього ж страхового стажу (трудова книжка), не є підставою для незарахування спірного періоду до її страхового стажу. При цьому, відповідачем самостійно зараховано частково період роботи позивача, зокрема, періоди роботи: з 02.01.1991р. по 31.12.1995р. (догляд за дитиною до 03 років), з 01.04.1999р. по 30.06.1999р., з 01.08.2000р. по 31.08.2000р. Відтак, до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню її трудова діяльність за періоди з 10.01.1989р. по 01.01.1991р., з 01.01.1996р. по 31.03.1999р., з 01.07.1999р. по 04.07.2000р. Щодо періоду з 01.01.2004р., то як правильно зауважив суд першої інстанції, з цього часу набрали чинності положення Закону № 1058-ІV і саме з цього часу законом передбачено обчислення пенсій за віком за даними, накопиченими на кожну застраховану особу в електронних базах даних системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України відповідно до звітів роботодавців, а саме за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Встановлено, що у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 наявний запис про прийняття на роботу з 25.05.2023р. у ТзОВ «Стаф клінінг» на посаду прибиральниці службових приміщень. Запис про звільнення в трудовій книжці відсутній у зв`язку з продовженням трудової діяльності на момент звернення з заявою про призначення пенсії та на момент подання цієї позовної заяви. Відомості розрахунку про стаж ОСОБА_1 містять інформацію зарахованої трудової діяльності до 30.09.2024р. (а.с.12, зворот а.с.56). У відомостях Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 на час розгляду справи в суді відображена сплата страхових внесків роботодавцем ТзОВ «Стаф клінінг» (код ЄДРПОУ 44971590) та нарахування заробітної плати за період з 01.10.2024р. по 31.01.2025р. (а.с.31-33). Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що з 01.10.2024р. по 31.01.2025р. ОСОБА_1 був нарахований дохід у вигляді заробітної плата, з якої страхувальником ТзОВ «Стаф клінінг» сплачені страхові внески. Відтак, відсутні підстави не зараховувати до страхового стажу позивача вказаний період роботи. Отже, до страхового стажу ОСОБА_1 підлягають зарахуванню періоди роботи з 10.01.1989р. по 01.01.1991р., з 01.01.1996р. по 31.03.1999р., з 01.07.1999р. по 04.07.2000р. у Шумській фабриці «Вілія», Шумське ТзОВ «Вілія», з 01.10.2024р. по 31.01.2025р. у ТзОВ «Стаф клінінг». Звідси, рішення ГУ ПФ України в Запорізькій обл. № 192450008073 від 06.02.2025р. про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком не ґрунтується на вимогах закону. Колегія суддів вважає, що обраний судом спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом. Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Водночас, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам. Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання ГУ ПФ України в Запорізькій обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.01.1989р. по 01.01.1991р., з 01.01.1996р. по 31.03.1999р., з 01.07.1999р. по 04.07.2000р., з 01.10.2024р. по 31.01.2025р. та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.01.2025р. про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 11.01.2025р. При повторному розгляді заяви позивача також в обов`язковому порядку повинні бути враховані відповідачем висновки судового рішення. Такі твердження відповідають вимогам ч.4 ст.245 КАС України. Окрім цього, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України в Запорізькій обл. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача. У частині вирішення судом питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3000 грн. апелянтом не висловлено жодних заперечень, через що підстав для перевірки правильності вирішення цього питання колегія суддів не убачає. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, неповноти дослідження доказів та обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, через що погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволено частково у визначений спосіб. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Запорізькій обл. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.04.2025р. в адміністративній справі № 500/1027/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 15.06.2026р.