Постанова 4851 № 520/36865/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2025 р. Справа № 520/36865/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 25.11.24 по справі № 520/36865/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту ГУ ПФУ в Харківській області, перший відповідач), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту ГУ ПФУ в Запорізькій області, другий відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 111350000653 від 07.07.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 11.09.1980 по 24.08.1981, з 24.08.1981 по 21.07.1983, з 16.06.1989 по 17.03.1994; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію за віком з 23 липня 2023 року; - стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати. В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність та безпідставність рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області № 111350000653 від 07.07.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, оскільки трудовою книжкою позивача, яка є основним документом, у повному обсязі підтверджено всі спірні періоди трудової діяльності ОСОБА_1 . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 по справі № 520/36865//23 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, Запорізька область,69057, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 111350000653 від 07.07.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 11.09.1980 по 24.08.1981, з 16.06.1989 по 17.03.1994 та період навчання з 24.08.1981 по 21.07.1983 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 23 липня 2023 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. Другий відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість та порушення судом норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі № 520/36865/23 та прийняти нове, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність в діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки призначення та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області було уповноважене лише на розгляд конкретної заяви позивача та прийняття відповідного рішення у відповідності до п. 4.2. Порядку № 22-1. Разом з цим, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не наділене повноваженнями щодо виконання рішення, оскільки позивач проживає на території, що обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Звернув увагу, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 15.08.1983 з 11.09.1980 по 24.08.1981, оскільки період роботи передує даті видачі трудової книжки, а також з 16.06.1989 по 17.03.1994 через те, що дата наказу на 4 роки раніше дати, ніж дата звільнення (19.10.1990), що не відповідає приписам порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція № 162) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі Інструкція № 58). Крім того, оскільки ОСОБА_1 до заяви від 20.07.2023 про призначення пенсії за віком надала дублікат трудової книжки, у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відсутні підстави для врахування до страхового стажу періоду роботи з 11.09.1980 по 24.08.1981 та з 16.06.1989 по 17.03.1994. Неможливим є і зарахування до страхового стажу період догляду за дитиною, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про отримання паспорта. Для зарахування цього періоду необхідно надати паспорт дитини, або вказати інформацію в заяві про виховання дитини до 3-річного віку. Також, до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 24.08.1981 по 21.07.1983 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 15.08.1983, оскільки запис про навчання внесений у трудову книжку без дотримання вимог пункту 2.15 Інструкції № 162, а саме відсутній запис про відрахування з інституту, а за дипломом НОМЕР_3 від 30.06.1988 термін навчання перевищує загальновстановлені строки навчання на денному відділенні. Заперечував проти обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, оскільки територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії, а суд не уповноважений перебирати на себе такі функції. Позивач та перший відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, 20.07.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VІ (далі - Закон № 1058-VІ). За принципом екстериторіальності вказану заяву ОСОБА_1 скеровано до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким прийнято рішення від № 111350000653 від 07.07.2023 про відмову у призначенні пенсії відповідно до статті 26 Закону № 1058-VІ у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вказане рішення мотивовано тим, що до страхового стажу позивача неможливо зарахувати наступні періоди: - з 11.09.1980 по 24.08.1981 - період роботи раніше дати видачі трудової книжки (15.08.1983); - з 16.06.1989 по 17.03.1994 - дата наказу на 4 роки раніше дати, ніж дата звільнення (19.10.1990), що не відповідає приписам порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №

58. У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Позивач, не погодившись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, вважаючи його протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист, звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області № 111350000653 від 07.07.2023, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості, оскільки позивач, як особа, на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина. Судом враховано, що нормами чинного законодавства України не встановлено обов`язку підприємства-роботодавця зазначати в дублікаті трудової книжки в графі «Дата заповнення» саме дату заповнення первинної трудової книжки, яку було втрачено працівником. Більше того, на переконання суду, такий підхід не є обґрунтованим, з огляду на те, що графа «дата заповнення» в сукупності з даними про підприємство та його відповідальну особу, яка підписує трудову книжку, має на меті зазначення даних щодо осіб, які вносили відповідні записи саме у дублікат трудової книжки на момент його видачі. Відтак, суд дійшов висновку про необхідність зарахування періоду роботи з 11.09.1980 по 24.08.1981 до страхового стажу позивача. Стосовно не зарахування другим відповідачем до страхового стажу позивача періоду навчання з 24.08.1981 по 21.07.1983, судом зауважено, що оцінку вказаним обставинам у спірному рішенні взагалі надано не було, що вказує на поверхневе дослідження територіальним органом пенсійного фонду підстав для зарахування/не зарахування такого періоду до страхового стажу позивача без попереднього вчинення територіальним органом пенсійного фонду дій, спрямованих на отримання у заявника відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації, викладеної у трудовій книжці позивача на підтвердження страхового стажу. З огляду на те, що періоди роботи та навчання позивача з 11.09.1980 по 24.08.1981, з 24.08.1981 по 21.07.1983, з 16.06.1989 по 17.03.1994 підтверджено належними доказами, суд вважав, що вказані періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, а тому зобов`язав ГУ ПФУ у Запорізькій області (як територіальний орган пенсійного фонду, який за принципом екстериторіальності первинно розглянув заяву позивачки про призначення пенсії) призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 23.07.2023. Оскільки ГУ ПФУ в Харківській області у спірних правовідносинах не порушено прав та законних інтересів позивача, судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, спрямованих саме до цього суб`єкта владних повноважень. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову), колегія суддів виходить з такого. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на належне отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV. На виконання вимог частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. За визначенням, наведеним у частині першої статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що станом на дату звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком (20.07.2023) позивач досягла 60 років. Отже, для призначення пенсії за віком страховий стаж позивача повинен бути не менше 30 років. Приписами частини 1 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-ІV). Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. На виконання абзацу першого статті 56 Закону № 1788-ХІI до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно із пунктом «а» абзацу третього статті 56 Закону № 1058-ІV до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 171/843/17. Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу: професія або посада, характер роботи: розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цій період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. З аналізу наведеної норми слідує, що виключно у випадку, коли у трудовій книжці взагалі відсутні відомості про період роботи, що дає право на призначення пенсії, надаються довідки із зазначенням відповідних відомостей. Дослідивши наявну в матеріалах справи трудову книжку позивача, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 : - з 11.09.1980 по 24.08.1981 працювала табельником на заводі; - з 24.08.1981 по 21.07.1983 період навчання; - з 16.06.1989 по 17.03.1994 працювала інженером; - з 01.07.1996 по 01.10.1996 працювала машиністом насосних установок; - з 01.10.1996 по 01.03.1998 працювала економістом; - з 24.04.1998 по 10.11.1998 працювала комірником; - з 11.11.1998 по 12.01.1999 працювала санітаркою; - з 14.01.1999 по 11.03.2000 працювала контролером касиром; - з 10.07.2000 по 01.10.2001 працювала контролером касиром. Таким чином, трудовою книжкою позивача, яка є основним документом на підтвердження стажу роботи, у повному обсязі підтверджуються всі спірні періоди трудової діяльності позивача. Надаючи оцінку викладеним у спірному рішенні доводам щодо неможливості зарахування вказаних періодів трудової діяльності ОСОБА_1 внаслідок того, що початок роботи датується раніше дати видачі трудової книжки позивачки серії НОМЕР_4 (15.08.1983), суд апеляційної інстанції зауважує, що вказана трудова книжка є дублікатом, про що свідчить відповідна відмітка на її першій сторінці (а.с. 11), відтак, очевидним є, що дата заповнення дублікату трудової книжки не може відповідати даті початку трудової діяльності позивача. Як доречно зауважив суд першої інстанції, нормами чинного законодавства України не передбачено зазначення в дублікаті трудової книжки в графі «Дата заповнення» саме дату заповнення первинної трудової книжки, яку було втрачено працівником. Також, колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, за якою на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист. Судом апеляційної інстанції враховує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. У свою чергу, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а. Також, Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, як наслідок, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що право позивача на зарахування спірного періоду до страхового стажу для перерахунку пенсії не повинно бути обмежено обставинами, незалежними від нього, а саме допущення роботодавцем неточностей при оформленні трудової книжки. Підлягають відхиленню також і доводи апелянта про неможливість зарахування періоду навчання позивача з 24.08.1981 по 21.07.1983 з мотивів відсутності у трудовій книжці запису про закінчення навчання та перевищення загальновстановлених строків навчання на денному відділенні терміну навчання позивача (диплом ПВ № 673256 від 30.06.1988), оскільки по-перше, вказані доводи не були покладені в основу спірного рішення, а по-друге, пенсійний орган не є уповноваженим органом встановлювати строки навчання на денному відділенні. Щодо доводів апеляційної скарги в частині неможливості зарахування періодів трудової діяльності позивача на території рф з 01.07.1996 по 01.10.1996, з 01.10.1996 по 01.03.1998, з 24.04.1998 по 10.11.1998, з 11.11.1998 по 12.01.1999, з 14.01.1999 по 11.03.2000 та з 10.07.2000 по 01.10.2001 внаслідок припинення дипломатичних відносин з рф не були підставою для прийняття спірного рішення. Водночас, колегія суддів вважає надати оцінку таким доводам. Так, 13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення, в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст. 1). Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав. Згідно із статтею 3 вказаної Угоди, усі витрати, пов`язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами. Відповідно до статті 5 вказаної Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод. Згідно з частинами 2-3 статті 6 цієї Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. Колегія суддів зазначає, що вказаного Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії. Згідно з положеннями статті 7 вказаної Угоди, розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди. Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Згідно із частиною 2 статті 13 вказаної Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. З огляду на наведені вище положення, колегія суддів зазначає, що вихід РФ, та в подальшому, України, з вказаної угоди жодним чином не повинен тягнути за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх виникли ще задовго до виходу держави-учасниці із Угоди, а відтак, періоди роботи позивача на території РФ, не можуть бути неврахованими під час визначення стажу при призначенні пенсії саме з таких підстав. Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"(далі по тексту - Порядок № 22-1). Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу. Основним документом на підтвердження трудового стажу є трудова книжка, яка була надана позивачем до пенсійного органу. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4.2 розділу 4 Порядку 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема: реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність до оформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку. Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні стажу позивачу при призначенні пенсії. Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03 червня 2021 року у справі № 127/8001/17. Колегія суддів наголошує, що періоди роботи позивача на території рф, які вона просить зарахувати до страхового стажу, мали місце до введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. З огляду на вказане, надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на пенсійне забезпечення лише з тих підстав, що Україною у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво. Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до вимог частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Беручи до уваги, що під час розгляду справи відповідачем жодним чином не доведено факту неможливості зарахування періоду стажу роботи позивача з 01.07.1996 по 01.10.1996, з 01.10.1996 по 01.03.1998, з 24.04.1998 по 10.11.1998, з 11.11.1998 по 12.01.1999, з 14.01.1999 по 11.03.2000 та з 10.07.2000 по 01.10.2001, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області № 111350000653 від 07.07.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії та наявність підстав для його скасування. Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача колегія суддів зазначає наступне. Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Згідно з положеннями Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Разом з цим, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. З огляду на те, що періоди трудової діяльності позивача, що відображені в трудовій книжці, підлягають зарахуванню до стажу, що дає право на призначення пенсії, що у сукупності із вже визнаним пенсійним органом страховим стажем становитиме більше необхідних 30 років, колегія суддів дійшла висновку про дотримання ОСОБА_1 при зверненні до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії всіх визначених законодавством умов. Відтак, враховуючи, що підстави для відмови у зарахуванні до загального стажу періодів роботи з 11.09.1980 по 24.08.1981, з 16.06.1989 по 17.03.1994 та період навчання з 24.08.1981 по 21.07.1983 були відсутні, існує лише один вид правомірної поведінки пенсійного фонду здійснити позивачу таке зарахування та призначення пенсії. Отже, у пенсійного органу відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними. Процедура прийняття, оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлена Порядком № 22-1. Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. За приписами пункту 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) / фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії. З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 20.07.2023 здійснювалось ГУ ПФУ у Запорізькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Отже, оскільки ГУ ПФУ у Запорізькій області було безпідставно відмовлено позивачу у призначенні пенсії із зарахуванням спірних періодів його роботи до загального стажу, саме апелянтом має бути поновлено порушені права позивача в частині зарахування такого періоду та призначення пенсії, що спростовує доводи апеляційної скарги про зворотне. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 11.09.1980 по 24.08.1981, з 16.06.1989 по 17.03.1994 та період навчання з 24.08.1981 по 21.07.1983 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 23 липня 2023 року. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ч. 4 ст.229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 по справі № 520/36865/23 в частині задоволення позову - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій Я.В. П`янова