Постанова 4854 № 420/41593/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/41593/25 Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В., повний текст судового рішення складено 24.04.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Димерлія О.О., суддів Вербицької Н.В., Терлецького Д.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: Рух і обставини справи 16.12.2025 р. ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі військова частина НОМЕР_1 або відповідач) у якому просив: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 20.12.2020 р. по 10.09.2024 р. включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, щомісячної премії у відсотковому значенні, що виплачені при проходженні служби) за період з 20.12.2020 р. по 10.09.2024 р. включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), які були виплачені у вказаному періоді, обчислених виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020р., на 01.01.2021р., на 01.01.2022р., на 01.01.2023р. та на 01.01.2024р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. №

44. На обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що під час проходження служби в 2020 2024 рр. відповідач помилково обчислював його грошове забезпечення та всі інші додаткові й одноразові виплати в зменшеному розмірі. Розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням, а також додаткових видів грошового забезпечення розраховували та виплачували на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом від 07.12.2017 р. № 2246-VII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 р. у розмірі 1762 грн, замість показника, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, що й призвело в цілому до помилкового нарахування та виплати грошового забезпечення. Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти задоволення позову й зазначала, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки його виключили зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зняли з усіх видів забезпечення ще із 10.09.2024 р., а до суду він звернувся лише 16.12.2025 р. Відповідач вказав, що грошове забезпечення позивача та інші виплати обраховувалось на підставі чинного на час виплати законодавства, тому підстави для перерахунку відсутні. Також відповідач зазначив, що в 2020, 2023 та 2024 рр. матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачеві не нараховували, оскільки він не звертався з відповідними рапортами про її нарахування. Грошової допомоги на оздоровлення за 2024 р. позивач не отримав у зв`язку з переведенням до нового місця служби. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 24.04.2026 р. позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі виплачених за період з 20.12.2020 р. по 10.09.2024 р. грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 з 20.12.2020 р. по 10.09.2024 р. перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти вимог відмовив. Не погодившись з прийнятим рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповноту встановлених обставин у справі, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2026 р. відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Обставини справи ОСОБА_1 у період з 20.12.2020 р. до 10.09.2024 р. проходив військову службу на посаді старшого топографа відділу обробки геопросторової інформації військової частини НОМЕР_1 . Згідно з наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 28.08.2024 р. № 1247 капітан ОСОБА_1 призначений на посаду офіцера відділення підтримки спеціальних дій військової частини НОМЕР_2 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.09.2024 р. № 250 позивач виключений зі списків особового складу частини з 10.09.2024 р. Представник позивача 26.11.2025 р. звернувся до військової частини з адвокатським запитом №492/25 про надання інформації про виплачене позивачеві щомісячне грошове забезпечення за період проходження військової служби із зазначенням усіх складових видів грошового забезпечення, а також виплаченої в зазначеному періоді допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, копій карток особового рахунку, копії грошового атестата. Витребувані відомості та документи надано листом від 02.12.2025 р. №1553, а позов подано до суду 15.12.2025 р. Позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом, оскільки вважає, що відповідач протиправно не застосував під час обчислення та виплати із 20.12.2020 р. до 10.09.2024 р. грошового забезпечення (його основних, додаткових та одноразових додаткових видів) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Оцінка суду першої інстанції Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов таких висновків. У період із 20.12.2020 р. до 10.09.2024 р. відповідач протиправно застосовував під час обчислення його посадового окладу та окладу за військовим званням прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 р., замість показника, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Кабінет Міністрів України не вповноважений встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Тому пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первісній редакції а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, то суд відмовив у її задоволенні, зазначивши, що на момент вирішення справи немає підстав уважати, що відповідач порушить права позивача в цій частині під час здійснення виплат, а тому така вимога є передчасною. Доводи апеляційної скарги Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник наводить аргументи й міркування, які, на його переконання, свідчать про правомірність нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення й інших сум на підставі нормативного регулювання, чинного на час їх проведення Скаржник також твердить про те, що позивач пропустив строк звернення до суду із адміністративним позовом. Позиція позивача у справі на заявлену апеляційну скаргу Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції. Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, додержання норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків. Щодо доводів скаржника з приводу порушення позивачем строку звернення до суду Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, згідно з наведеними нормативними приписами передбачено можливість встановлення в КАС України та інших законах спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 КАС України. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Проте у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що врегульовували б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати в разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Відповідно до частини першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Згідно з матеріалами справи позивач, виключений з 10.09.2024 р. зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, належно не був повідомлений про розмір та складові грошового забезпечення за проходження служби. Представник позивача 26.11.2025 р. звернувся до військової частини з адвокатським запитом №492/25 про надання інформації про виплачене позивачеві щомісячне грошове забезпечення за період проходження військової служби із зазначенням усіх складових видів грошового забезпечення, а також виплаченої в зазначеному періоді допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, копій карток особового рахунку, копії грошового атестата. Витребувані відомості та документи надано листом від 02.12.2025 р. №1553, а позов подано до суду 15.12.2025 р. З огляду на це суд у складі колегії суддів вказує, що позивач дотримався строку звернення до суду, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України. Щодо суту спірних правовідносин Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 Закону України від 20.12.1991 р. №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. 01.03.2018 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704 (надалі постанова № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців. Згідно з пунктом 2 постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Відповідно до пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначали шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з-поміж осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу затверджено згідно з додатком 1 до постанови №

704. Схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу затверджено згідно з додатком 14 до постанови №

704. У примітці 1 додатка 1 до постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначають шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Якщо посадовий оклад визначено в гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидають, а від 5 і вище заокруглюють до десяти гривень. У примітці додатка 14 до постанови № 704 зазначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначають шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Якщо розмір окладу визначено в гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидають, а від 5 і вище заокруглюють до десяти гривень. 21.02.2018 р. до пункту 4 постанови № 704 було внесено зміни і викладено його в редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103, яка набрала чинності 24.02.2018 р. (надалі постанова № 103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Водночас зміни до додатків 1, 12, 13 і 14, затверджених постановою № 704, не внесли. Так, не змінився текст примітки додатків 1, 14 до постанови № 704, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 постанови № 704 у редакції постанови №

103. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р. №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» примітку додатка 1 до постанови № 704 викладено в новій редакції, а саме: «

1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладено також примітку додатка 14 до постанови №

704. Проте постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови № 103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови №704, було визнано протиправним та скасовано. Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, із 29.01.2020 р. дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню у редакції, чинній до внесення змін згідно з постановою №103. Суд у складі колегії суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд дійшов правового висновку в подібних правовідносинах щодо застосування пункту 4 постанови №704 у первісній редакції із дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18, який викладено, серед іншого, у постанові від 02.08.2022 р. у справі № 440/6017/21, у постанові від 19.10.2022 р. у справі № 400/6214/21, у постанові від 27.02.2023 р. у справі № 640/11131/21, у постанові від 05.06.2024 р. у справі № 420/18318/23, у постанові від 14.11.2024 р. у справі № 580/3452/22 тощо. Водночас згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.11.2024 р. у справі № 580/3452/22, текст примітки додатка 1 до постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже зосереджується головним чином на тексті пункту 4 постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини прожитковому мінімумі для працездатних осіб. 12.05.2023 р. прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (надалі постанова №481). Згідно з пунктом 1 постанови № 481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» і викладено його абзац перший у такій редакції: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Постанова № 481 набрала чинності 20.05.2023 р. Проте рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 р. у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 р., дії Кабінету Міністрів України під час прийняття постанови № 481 визнано неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови №

704. Отже, з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 р. у справі № 320/29450/24, а саме з 18.06.2025 р., пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у первинній редакції. Водночас суд у складі колегії суддів вважає за необхідне вказати на приписи статті 7 КАС України. Так, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 7 КАС України). Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України (частина друга статті 7 КАС України). У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України (частина третя статті 7 КАС України). Також суд у складі колегії суддів вважає за підставне урахувати правову оцінку пункту 4 Постанови №704 в редакції пункту 2 Постанови № 481, надану в постанові від 17.02.2026 р. у справі №520/5814/24

58. Так, зокрема, Верховний Суду, зазначив: «

58. Відповідно до пояснювальної записки до проєкту Постанови № 704 необхідність її прийняття була зумовлена потребою реформування системи грошового забезпечення військовослужбовців, оптимізації структури грошового забезпечення та підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців, який узгоджено з мінімальною заробітною платою в державі шляхом установлення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

59. Натомість пункт 4 Постанови № 704 в редакції пункту 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину - 1762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704 як такої.

60. Така зміна правового регулювання щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців скасовує основну новелу пункту 4 Постанови № 704, яка полягала в тому, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням співвідносилися до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлюється законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік, а також призводить до збільшення питомої частки додаткових видів грошового забезпечення, що нівелює ідею оптимізації структури грошового забезпечення та гарантії захищеності грошового забезпечення військовослужбовців від негативних економічних факторів.

61. Приписи пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.». Суд у складі колегії суддів також зазначає, що згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.03.2023 р. у справі № 420/6572/22, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. У постанові від 15.03.2023 р. у справі № 420/6572/22 Верховний Суд також дійшов висновку, за яким з 01.01.2020 р. положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу. Суд у складі колегії суддів зазначає, що прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2102 грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270 грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481 грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2684 грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 3028 грн. Отже, внаслідок зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшився розмір грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум. З огляду на наведене вище, суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, за яким, застосовуючи під час обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача в період із 20.12.2020 р. до 10.09.2024 р. таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018р., відповідач діяв протиправно. Відповідно, суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в період із 20.12.2020 р. до 10.09.2024 р. розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями позивача мали визначати на основі прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного року. Суд у складі колегії суддів уважає, що ці висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, відповідно до якої суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, що не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржували ці акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 р. у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 р. у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 р. у справі № 520/2098/19, від 10.01.2023 р. у справі № 340/507/22 тощо). Крім того, вони ураховують правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 15.03.2023 р. у справі № 420/6572/22 та від 17.02.2026 р. у справі № 520/5814/24. Щодо перерахунку інших складових грошового забезпечення позивача а спірний період, колегія суддів враховує, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за № 745/32197, такі розраховуються із місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Отже, у зв`язку із перерахунком місячного грошового забезпечення, також потрібно перерахувати виплати, які обраховуються з урахуванням цієї величини, зокрема, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, які були нараховані та виплачені у спірний період. Згідно з матеріалами справи у 2020, 2023 та 2024 рр. матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2024 р. позивачеві не нараховували. З огляду на це відповідач не має обов`язку перераховувати одноразові виплати, яких позивачу не нараховували та не виплачували. Рішення суду першої інстанції також не містить зобов`язання відповідача перерахувати ті складові його грошового забезпечення, яких не нараховували й не виплачували у спірний період. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи. Висновки суду апеляційної інстанції Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржено виключно у частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інтенції не оцінює рішення суду першої інстанції в частині, яка є неоскарженою. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права. Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні фактичних обставин, норм матеріального й процесуального права, що регулюють спірні правовідносини. Зважаючи на результати апеляційного перегляду та відповідно до статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється. З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс справу до категорії незначної складності й розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення. Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанова оформлена відповідно до частини третьої статті 321 КАС України. Суддя-доповідач О.О. Димерлій Судді Н.В. Вербицька Д.С. Терлецький