Постанова Київський апеляційний суд № 753/19757/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 753/19757/25 Головуючий у суді першої інстанції - Колесник О.М. Номер провадження № 22-ц/824/5332/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Марченко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Колесника О.М., у місті Києві, у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,- ВСТАНОВИВ: У липні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, у якому просило суд солідарно стягнути з відповідачів 159 412, 79 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є споживачами централізованого опалення та гарячої води, які постачає їм позивач за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі своєчасно не сплачували кошти за надані позивачем послуги, у зв`язку з чим, за ними утворилась заборгованість у розмірі 159 412,79 грн. Оскільки відповідачі в добровільному порядку заборгованість не погашають, позивач просив вирішити вказаний спір у судовому порядку та стягнути заборгованість за наданими послугами. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги, з врахуванням штрафних санкцій, що станом на 31 травня 2025 становить 159 412,79 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн у рівних частинах з кожного. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 вересня 2025 року задоволено позов ОСОБА_3 та стягнуто з неї, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 5 496,22 грн, у тому числі за послуги, надані КП «Київтеплоенерго». Таким чином, оскаржуваним рішенням від 17 листопада 2025 року фактично допущено подвійне стягнення одних і тих самих платежів, що є неприпустимим. Договори про надання комунальних послуг між відповідачами та КП «Київтеплоенерго» не укладались, власники у період 2014-2017 років у квартирі не проживали. Нарахування, здійснені КП «Київтеплоенерго», є необґрунтованими, оскільки проведені з урахуванням особи, яка фактично не проживає у квартирі з 2008 року - ОСОБА_4 , та без врахування періоду відсутності мешканців у вказаній вище квартирі. У зв`язку з цим такі суми підлягають перерахунку як помилково нараховані, а судові рішення про стягнення заборгованості - скасуванню. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Сторони вказаної справи, будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду вказаної справи шляхом направлення судових повісток в судове засідання не з`явилися. 10 червня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи без її участі. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що за розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго». Правовідносини з постачання теплової енергії та гарячої води між постачальною організацією та споживачем (фізичною особою) починаючи з 01.11.2021 року здійснюється на підставі Постанови КМУ від 11.12.2019 року №1182 «про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» та Постанови №830 « Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії від 21.08.2019 року. Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води. Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року договір про надання послуг з центрального опалення, послуг з центрального постачання холодної води, послуг з центрального постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання. На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року № 34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є споживачами центрального опалення та гарячої води, які постачає їй позивач за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстровані в даній квартирі, що підтверджується відомостями реєстру територіальної громади м. Києва від 24 вересня 2025 року. Відповідно до розрахунку заборгованості позивача вбачається, заборгованість за період із 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року становить 96 898,97 грн., з яких: заборгованість за послуги з централізованого опалення - 31 216,79 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води - 64 691,53 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 629,65 грн. та заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 361 грн. 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» до та КП «Київтеплоенерго» було укладено Договір №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) до Додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 року з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період 01.08.2018 року до дати укладення цього договору. Перелік договорів,(особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку №1 та Додатку №2 до цього договору. Відповідно до Додатку №1 до Договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 14 455,84 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 21 310,70 грн. за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у Додатку №1 та/або Договору №2 до Договору цесії сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене цим договором. Крім того новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних та інфляційних нарахувань. Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги у повному, а саме стягуючи заборгованість за надані та спожитті відповідачами послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, з врахуванням штрафних санкцій, за період із липня 2015 року по 31 травня 2025 року у розмірі 159 412,79 грн. суд першої інстанції мотивував своє рішення доведеністю позивачем вказаних позовних вимог та відповідністю цих вимог нормам матеріального та процесуального законодавства. Апеляційний суд не може повністю погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), а правовідносини з постачання теплової енергії та постачання гарячої води регулюються постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», а також постановою КМУ №830 від 21 серпня 2019 року. Так, статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо). Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом. Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР. Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг. Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20). Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору. В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго», однак відповідачами належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому в них наявні невиконані боргові зобов`язання перед позивачем за надані комунальні послуги. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідачів щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 455,84 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 21 310,70 грн (а.с. 39) Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Заявляючи вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 455,84 грн, інфляційні збитки у розмірі 2 385,24 грн та три проценти річних у розмірі 577,40 грн, позивач не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення, які повинні бути складені попереднім надавачем послуг - ПАТ «Київенерго» матеріали справи не містять, окрім розрахунку складеного позивачем який таких послуг на той час не надавав. Тому апеляційний суд не приймає до уваги вказані розрахунки заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, які зроблено та подано позивачем, оскільки такі розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Подаючи до суду вказані розрахунки, позивач не звернув уваги, що в період, за який вони зроблені, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг. З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунки боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року, не може бути зроблено особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є не належним доказом та не може прийматись до уваги. Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті з липня 2015 року до 01 травня 2018 року на загальну суму - 35 766,54 грн є не доведеними та задоволенню не підлягають. В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Щодо стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості після 01 травня 2018 року, то апеляційний суд враховує наступне. На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води. Судом встановлено, що відповідачі не відмовлялись від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за вищевказаною адресою. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання. Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачами суду також не надано. Як вбачається з позовної заяви, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення та послуги централізованого гарячого водопостачання, в результаті чого утворилася заборгованість, станом на 31 травня 2025 року в сумі у розмірі 116 316,07 грн, яка складається із заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 12 975,10 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 2 140,91 грн , три відсотки річних у розмірі 518,28 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 36 766,36 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 6 066,45 грн, три відсотки річних у розмірі 1 468,66 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 30 травня 2025 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 18 241,69 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2 404,74 грн, три відсотки річних у розмірі 571,54 грн, пеня у розмірі 695,37 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 30 травня 2025 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 27 925,17 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 3 650,35 грн, три відсотки річних у розмірі 857,48 грн, пеня у розмірі 1 043,32 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 629,65 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 361, 00 грн. Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані після 01 травня 2018 року, будь-яких доводів з зазначеного апеляційна скарга не містить. Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що в цілому надані позивачем розрахунки заборгованості після травня 2018 року є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачем умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період. Посилання в апеляційній скарзі на те, що у спірний період відповідачі фактично не проживали у квартирі та не користувалися житлово-комунальними послугами, колегія суддів відхиляє, оскільки факт не проживання відповідачів у квартирі, в якій вони зареєстровані, не звільняє їх від обов`язку нести витрати з оплати послуг, які забезпечують утримання відповідного майна. Споживач має право на несплату вартості комунальних послуг, крім постачання теплової енергії, у разі їх невикористання та за відсутності приладів обліку. Це можливо, якщо період тимчасової відсутності в житловому приміщенні або іншому об`єкті нерухомого майна споживача та інших осіб - понад 30 календарних днів. Це має бути документально підтверджено відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг (п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону «Про житлово-комунальні послуги».) Факт не проживання повинен бути підтверджено довідкою, виданою відповідною Житлово-експлуатаційною організацією за місцем реєстрації на підставі акта, підписаного не менш як трьома сусідами. Аналогічно повинно бути підтверджено і факт проживання відповідачів за іншої адресою. Разом із тим апелянт вказаних доказів до апеляційної скарги не додав, а копії заяви від подружжя ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , сусідів по квартирі, без відповідного їх посвідчення ЖЕК за місцем їх проживання не можуть вважатися належним та допустимими доказами не проживання апелянта за адресою. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем комунальних послуг являється фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно із частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином оскільки відповідачі зареєстровані у вищезазначеній квартирі, вони мають нести солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Щодо посилань в апеляційній скарзі про те, власником 1/2 квартири ОСОБА_3 було заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за житлово комунальні послуги вищевказаної квартири не можна визнати обґрунтованими, оскільки відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 753/11919/25 за позовом ОСОБА_3 , який звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення грошових коштів, сплачених за комунальні послуги, які надавались ПрАТ «АК «Київводоканал» за період із січня 2020 року по квітень 2025 року. Таким чином, посилання про те, що з відповідачів вже стягнуті кошти не знайшли свого підтвердження. Твердження апелянта про те, що позивачем помилково залучено відповідача ОСОБА_2 в якості співвідповідача апеляційним судом оцінюються критично, з огляду на те, що за загальним правилом цивільного процесу визначення відповідача є правом позивача. Позивач самостійно обирає особу, до якої висуває вимоги. Відповідно до положень статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Оскільки позивач сплатив судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 3 028 грн, а за результатами апеляційного перегляду справи позовні вимоги є обґрунтованими на 73%, то на користь позивача з відповідачів підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 210,44 грн. по 1 105,22 грн з кожного. Разом з тим, оскільки апеляційну скаргу задоволено на 27% й апелянт сплатила за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 4 542,00 грн, то з позивача на користь відповідачів підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1 226,34 (4 542,00* 27%). Враховуючи взаємозалік судових витрат, з відповідачів на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 984,10 грн (2 210,44 - 1 226,34) тобто по 492,05 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2025 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення. Позов Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (зареєстрована АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 (зареєстрована АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за надані комунальні послуги у розмірі 116316,07 грн (сто шістнадцять тисяч триста шістнадцять гривень 07 копійок), що складає: заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 12 975,10 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 2 140,91 грн , три відсотки річних у розмірі 518,28 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 36 766,36 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 6 066,45 грн, три відсотки річних у розмірі 1 468,66 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 30 травня 2025 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 18 241,69 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2 404,74 грн, три відсотки річних у розмірі 571,54 грн, пеня у розмірі 695,37 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 30 травня 2025 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 27 925,17 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 3 650,35 грн, три відсотки річних у розмірі 857,48 грн, пеня у розмірі 1 043,32 грн. заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 629,65 грн ; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 361, 00 грн У задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в частині вимог про стягнення заборгованості, що утворилася за період до 01 травня 2018 року відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрована АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 (зареєстрована АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 40538421) понесені судові витрати по сплаті судового збору по 492,05 грн з кожного. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді : Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв