Постанова 4824 № 753/15087/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 753/15087/25 Головуючий у суді першої інстанції - Сирбул О.Ф. Номер провадження № 22-ц/824/7443/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Марченко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сирбул О. Ф., у місті Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ: У липні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у сумі 222 052, 41 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 під`єднаний до мереж теплопостачання та водопостачання, які обслуговуються позивачем, а отже відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року споживачами послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Проте, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 46 840,72 грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 40 457,69 грн, за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги постачання теплової енергії у розмірі 63 483,87 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 1 332,29 грн, у період до 31 жовтня 2021 року заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 86,66 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн, за період з 01 листопада 2021 року заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 1 437,35 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 760,10 грн. З урахування того, що відповідачі у добровільному порядку не виконують зобов`язання з оплати наданих їм комунальним послугам, КП «Київтеплоенерго» просило вирішити вказаний спір у судовому порядку. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 189,15 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 3 826,21 грн, 3% річних у розмірі 926,30 грн, заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 8 393,11 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 384,86 грн, 3% річних у розмірі 335,26 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 46 840,72 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 7 728,72 грн, 3% річних у розмірі 1 871,06 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 40 457,69 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 6 675,52 грн, 3% річних у розмірі 1 616,09 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 63 484,87 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 7 282,64 грн, 3% річних у розмірі 1 726,10 грн, пеня у розмірі 2 100,09 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 1 332,29 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 331,54 грн, 3% річних у розмірі 120,04 грн, пеня у розмірі 146,04 грн, заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 1 437,35 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 760,10 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 86,66 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн, що разом складає 222 052,41 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 665,40 грн з кожного. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити КП «Київтеплоенерго» у задоволенні позовних вимог. Стягнути з позивача на його користь витрати по сплаті судового збору у сумі 3 330, 79 грн. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з матеріалів справи вбачається, що 04 листопада 2025 року до Дарницького районного суду м. Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Водночас відповідач зазначає, що вказаний документ йому не надсилався та не був отриманий ні в паперовій, ні в електронній формі, що, на його думку, обмежило право на змагальність сторін та подання заперечень. Також судом не враховано здійснені відповідачем добровільні платежі після відкриття провадження у справі на загальну суму 6 633,84 грн, що підтверджується відповідними доказами. Відповідач не погоджується з висновком суду щодо переривання строку позовної давності, оскільки факти здійснення часткових оплати у 2016 та 2017 роках підтверджуються виключно розрахунком заборгованості, складеним позивачем, який не є первинним бухгалтерським документом. Належні та допустимі докази проведення відповідних фінансових операцій (первинні платіжні документи) позивачем не надані, у зв`язку з чим зазначений розрахунок не може вважатися достатнім доказом, а строк позовної давності не переривався. Крім того, оскільки змінилась сума основного боргу (у зв?язку із добровільно здійсненою ним оплатою заборгованості після відкриття провадження), то підлягає зміні і розрахунок похідних витрат (інфляційна складова, 3% річних та пеня). Не погоджуючись із рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити КП «Київтеплоенерго» у задоволенні позовних вимог. Стягнути з позивача на її користь витрати по сплаті судового збору у сумі 3 330, 79 грн. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявної заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 189, 15 грн та послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 8 393, 11 грн. Крім того, вказує, що до позовних вимог КП «Київтеплоенерго» про стягнення заборгованості, яка виникла до 02 квітня 2017 року підлягають застосуванню строки позовної давності. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Сторони вказаної справи, будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду вказаної справи шляхом направлення судових повісток в судове засідання не з`явилися. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції встановив, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного Договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Мешканцям будинку, в якому розташована квартира відповідачів, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго». Отже, з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго». З наданих позивачем копій відомостей реєстрації параметрів тепло споживання, корінців нарядів, що видавались на включення (відключення) опалення, акту про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, звітів, акту про готовність вузла комерційного обліку теплової енергії до роботи, акту прийняття теплового вузла обліку відомостей обліку встановлено, що для будинку за адресою: АДРЕСА_1 безперебійно надавались послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Квартира АДРЕСА_2 під`єднана до внутрішньо будинкової системи теплопостачання, а отже відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Правовідносини з постачання ЦО та ЦПГВ (Послуги) регулюються ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затвердженими Поставою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (Правила) та іншими нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг. Крім того, з 01.05.2018, на них поширювалася дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004. Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Надання послуг до 01.05.2018 мешканцям вказаного будинку здійснювалося на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630, який опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511). З матеріалів справи вбачається, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 , а відтак є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за даною адресою. Згідно із долученими до позовної заяви розрахунками заборгованості вбачається, що заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 189,15 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 3 826,21 грн, 3% річних у розмірі 926,30 грн, заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 8 393,11 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 384,86 грн, 3% річних у розмірі 335,26 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 46 840,72 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 7 728,72 грн, 3% річних у розмірі 1 871,06 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 40 457,69 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 6 675,52 грн, 3% річних у розмірі 1 616,09 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 63 484,87 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 7 282,64 грн, 3% річних у розмірі 1 726,10 грн, пеня у розмірі 2 100,09 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 1 332,29 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 331,54 грн, 3% річних у розмірі 120,04 грн, пеня у розмірі 146,04 грн, заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 1 437,35 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 760,10 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 86,66 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн, що разом складає 222 052,41 грн. Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги за надані та спожитті відповідачами послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води суд першої інстанції мотивував своє рішення доведеністю позивачем вказаних позовних вимог та відповідністю цих вимог нормам матеріального та процесуального законодавства. Апеляційний суд не може повністю погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Правовідносини між сторонами у спірний період регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила). Правовідносини з постачання теплової енергії та постачання гарячої води регулюються постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», а також постановою КМУ №830 від 21 серпня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з з постачання теплової енергії». Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо). Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом. Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР. Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг. Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20). Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору. В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго», однак відповідачами належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому в них наявні невиконані боргові зобов`язання перед позивачем за надані комунальні послуги. Вирішуючи питання про стягнення заборгованості з відповідачів за період до 01 травня 2018 року, апеляційний суд виходить з наступного. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідачів щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 189,15 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 8 393,11 грн (а.с. 29) Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Заявляючи вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 189,15 грн, за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 8 393,11 грн, позивач не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення, які повинні бути складені попереднім надавачем послуг - ПАТ «Київенерго» матеріали справи не містять, окрім розрахунку складеного позивачем, який таких послуг на той час не надавав. Тому апеляційний суд не приймає до уваги вказані розрахунки заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, які зроблено та подано позивачем, оскільки такі розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Подаючи до суду вказані розрахунки, позивач не звернув уваги, що в період, за який вони зроблені, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг. З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунки боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року, не може бути зроблено особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є не належним доказом та не може прийматись до уваги. Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року на загальну суму - 31 582,26 грн є не доведеними та задоволенню не підлягають. В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Щодо стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості після 01 травня 2018 року, то апеляційний суд враховує наступне. На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води. Судом встановлено, що відповідачі не відмовлялись від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за вищевказаною адресою. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання. Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 відповідачами суду також не надано. Як вбачається з позовної заяви, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення та послуги централізованого гарячого водопостачання, в результаті чого утворилася заборгованість, станом на 31 травня 2025 року в сумі 183 997,52 грн, яка складається із заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 46 840,72 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 7 728,72 грн, 3% річних у розмірі 1 871,06 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 40 457,69 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 6 675,52 грн, 3% річних у розмірі 1 616,09 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 63 484,87 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 7 282,64 грн, 3% річних у розмірі 1 726,10 грн, пеня у розмірі 2 100,09 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 1 332,29 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 331,54 грн, 3% річних у розмірі 120,04 грн, пеня у розмірі 146,04 грн, заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 1 437,35 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 760,10 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 86,66 грн. Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані після 01 травня 2018 року, будь-яких доводів з зазначеного апеляційна скарга не містить. Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що в цілому надані позивачем розрахунки заборгованості після травня 2018 року є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачем умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період. На підтвердження позовних вимог позивачем надано розрахунок заборгованості послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води (ПГВ) за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року (а.с. 12-13) та розрахунок заборгованості за послуги з постачання теплової енергії (ТЕ) та з постачання гарячої води (ГВ) за період 01 листопада 2021 року по 31 травня 2025 року (а.с. 14). Так відповідно до наданих позивачем розрахунків вбачається, що квартира АДРЕСА_3 де зареєстровані відповдачів у справі в частині надання послуги з централізованого опалення з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року та з постачання теплової енергії в період з 01 листопада 2021 року по 31 травня 2025 року обслуговувалася позивачем у справі КП «Київтеплоенерго», при цьому із розрахунків наданих позивачем вбачається, що дана квартири у зазначений період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року не була обладнана засобом обліку теплопостачання/теплової енергії, а тому розрахунок споживання вказаних послуг здійснювався згідно до статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії», Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівництві комунальних послуг» затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року №

315. Разом з тим з розрахунку заборгованості за надані послуги за період 01 листопада 2021 року по 31 травня 2025 року вбачається, що відповідачам нарахована заборгованість у розмірі 63 484,87 грн., вказаний період внесено і у розрахунок заборгованості з 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідно до акту опломбування вузла розподільчого обліку теплової енергії для потреб опалення окремого приміщення складеного представником КП «Київтеплоенерго» показання зазначено 45,521 Гкал не можна визнати обґрунтованим, оскільки вказаний акт складено вже після періоду, який охоплює розрахунком заборгованості. Разом з тим, під час розгляду справи судом першої інстанції не враховано, що відповідачем разом з відзивом на позовну заяву надано квитанції про сплату заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 86,66 грн за період 01.03.2020 - 31.05.2025, квитанція про сплату заборгованості по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 929,81 грн, квитанція про сплату заборгованості за спожиту за період з 01.11.2021 по 31.05.2025 послуги з постачання гарячої води у розмірі 1 332,29 грн та квитанцію про сплату заборгованості по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води за період 01.11.2021 по 31.05.2025 у розмірі 744,75 грн. Таким чином зазначені суму підлягають зменшенню, а тому заборгованості по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії підлягає стягненню у розмірі 507,54 грн (1 437,35 -929,81) та заборгованості по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води 15,35 (760,10 - 744,75) Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині стягнення заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 40 457,69 грн та заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 1 332,29 грн колегія суддів виходить із наступного. Нарахування за послуги з постачання гарячої води здійснюються відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (які діяли на момент виникнення заборгованості) (далі - Правила № 630), Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 (далі - Правила № 1182). Відповідно до п. 14 Правил № 630 показання квартирних засобів обліку знімаються споживачем щомісяця. Відповідно до п. 21 Правил № 630 у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства. Тож, зняття показань вузлів розподільного обліку води (квартирних лічильників) здійснюється споживачами. Споживач щомісяця передає показання вузлів розподільного обліку води виконавцю послуг або визначеній власником (співвласниками) іншій особі, що здійснює розподіл обсягів послуги. Так, показання вузлів розподільного обліку води (квартирних лічильників) знімаються споживачем в останній день розрахункового періоду та надаються виконавцеві одним з таких способів, як телефоном, факсом, за допомогою електронних сервісів, запроваджених виконавцем, або в інший спосіб, доведений до відома споживача, та зазначаються у рахунку на оплату послуг. Судом встановлено, що відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року послуги з постачання гарячої води відповідачу було нараховано 40 457,69 грн. за спожиті 628,52 м3 води. При цьому, як вбачається із акту виконаних робіт до договору повірки № 69/2023/1545742, станом на 31 жовтня 2023 року показання лічильників, що встановлені в квартирі відповідачів складають 77 куб.м., а не 628,52 куб.м., як вказано в розрахунку заборгованості. Крім того, як вбачається з акту № 64314 зняття контрольних показань з вузла розподільного обліку гарячої води, який складено представником КП «Київтеплоенерго» показання лічильника гарячої води складають 77,03 м3 станом на 22 квітня 2024 року. За таких обставин, відповідачі зобов`язані були сплатити 7 540,46 грн. (77,03*97,89 (діючий тариф)), оскільки належних та допустимих доказів споживання відповідачами більших об`ємів гарячої води матеріали справи не містять. Позивачем при подачі позову було зазначено в розрахунках проте, що вказана квартира обладнана засобом обліку гарячого водопостачання, і сам розрахунок містить посилання саме на обсяги спожитого об`єму води, а не розрахунку виходячи із кількості зареєстрованих осіб. Не містять матеріали справи доказів того, що відповідачами у спірному періоді замінювався засіб обліку гарячого водопостачання крім того повірку якого проводив представник виконавця який 22 квітня 2024 року. Оскільки відповідачем надавалась квитанція про сплату заборгованості за спожиту за період з 01.11.2021 по 31.05.2025 послуги з постачання гарячої води у розмірі 1 332,29 грн разом із відзивом на позовну заяву, а також квитанція про сплату за послуги з централізованого постачання гарячої води за період 01.05.18-31.10.21 на суму 1830,41 грн, які відповідачем було сплачено. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що з відповідачі підлягає стягненню різниця між сплаченою заборгованість та заборгованістю нарахованою відповідно до показників лічильника 4 377,76 грн (7 540,46 - (1 332,29 +1830,41)). Колегія суддів апеляційного суду, враховує, що оскільки судом першої інстанцій помилково не було враховано під час розгляду справи квитанції про сплату відповідачами заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, отже судом апеляційної інстанції під час перегляду справи в суді апеляційної інстанцій приймаються квитанції про сплату за послуги з постачання теплової енергії за період 01.11.2021 - 31.05.2025 на суму 602,28 грн від 11.12.2025 (а.с. 125), квитанція про сплату за послуги з централізованого опалення за період 01.05.2018 - 31.10.2021 у розмірі938,05 грн та 169,59 грн (а.с. 125 зворот, 126). Таким чином зазначені суми підлягають врахуванню та зменшенню, а томуапеляційний суд приходить до висновку, що стягненню з відповідачів на користь КП «Київтеплоенерго» підлягає заборгованість зза спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 45 733,08 грн та заборгованість за спожиті з 01.11.2021 по 31 травня 2025 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 62 882,59 грн. Як встановлено судом апеляційної інстанції, що відповідачами частково сплачено борг за житлово комунальні послуги. Відповідачами сплачено лише заборгованість без урахування індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Таким чином, оскільки відповідачами своєчасно зобов`язання не виконано з оплати послуги з централізованого опалення, то КП «Київтеплоенерго» відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, має право на стягнення інфляційних втрат, а також трьох відсотків річних. Щодо доводів апеляційної скарги в частині пропуску позивачем строків давності при зверненні до суду із вказаним позовом колегія суддів враховує наступне. Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України). Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і продовжився з 04 вересня 2025 року. В разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на період до 03 вересня 2025 року. Після 4 вересня 2025 року почали діяти строки позовної давності на підставі Закону № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності». Отже, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк 03 вересня 2025 року. Оскільки у даній справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо платежів, починаючи з 02 квітня 2017 року, не спливла, які відповідач зобов`язався сплатити, то перебіг цього строку для відповідних платежів є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану). За таких обставин звернення КП «Київтеплоенерго» до суду з даним позов про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Тому доводи відповідачів про застосування позовної давності щодо зазначеного періоду спростовуються вище вказаними обставинами. Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Оскільки позивач сплатив судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 3 330,79 грн, а за результатами апеляційного перегляду справи позовні вимоги є обґрунтованими на 56,97%, то на користь позивача з відповідачів підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1897,55 грн. по 948,77 з кожного. Разом з тим, оскільки апеляційну скаргу задоволено на 43,03% й апелянти сплатили за подачу апеляційних скарг судовий збір у розмірі 6 661,58 грн, то з позивача на користь відповідачів підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 866,47 (6661,58 * 43,03%). Враховуючи взаємозалік судових витрат, з позивача на користь відповідачів підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 968,92 грн (2 866,47 - 1897,55) тобто по 484,46 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованостізадовольнити частково. Стягнути з солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», (місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421), заборгованість у розмірі 126 503,94 гривень (сто двадцять шість тисяч п`ятсот три гривні 94 копійки), що складається з: заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 45 733,08 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 7 728,72 грн, 3% річних у розмірі 1 871,06 грн, заборгованість за спожиті з 01.11.2021 по 31 травня 2025 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 62 882,59 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 7 282,64 грн, 3% річних у розмірі 1 726,10 грн, пеня у розмірі 2 100,09 грн, заборгованість за спожиті з 01.11.2021 по 31 травня 2025 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 4 377,76 грн. заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 507,54 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 15,35 грн. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», (місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 484,46 (чотириста вісімдесят чотири гривні 46 копійок) гривень. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», (місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 484,46 (чотириста вісімдесят чотири гривні 46 копійок) гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 05 червня 2026 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді : Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв