Постанова Київський апеляційний суд № 759/1742/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року місто Київ Справа № 759/1742/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7361/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О. розглянувши у відкритому судового засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Сарнецькою Надією Василівною, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2025 року (ухвалено у складі судді Кравченка Ю.В., повне рішення складено 24 листопада 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою та відшкодування моральної шкоди ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог У січні 2025 року позивач звернулася до суду із цим позовом, у якому просила усунути їй перешкоди в користуванні квартирою шляхом передачі їй ключів від вхідних дверей та забезпечення їй вільного входу/виходу та перебування в квартирі, стягнути з ОСОБА_1 на її користь моральну шкоду в сумі 100 000 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у період з 1999 по 2021 роки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого набули у власність квартиру АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу відповідач обмежив позивачці доступ до квартири шляхом зміни замків від дверей та погрозами застосування фізичної сили. Вимоги усунути позивачці перешкоди у користуванні квартирою відповідач ігнорує. Унаслідок протиправних дій відповідача позивачка зазнала душевних страждань, які оцінює в 100 000 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 14 листопада 2025 року провадження у справі в частині вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України; роз`яснив ОСОБА_2 , що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається; роз`яснив ОСОБА_2 , що вона має право на подання клопотання про повернення судового збору в сумі 1 211,20 гривень, що сплачений за вимогу про усунення перешкод у користуванні квартирою. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000 гривень як грошову компенсацію моральної шкоди. В іншій частині позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 181,68 гривень. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись із таким рішення у частині задоволених позовних вимог, представник ОСОБА_1 - адвокат Сарнецька Н.В. 20 січня 2026 року через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення в оскаржувані частині скасувати. Зазначає, що суд безпідставно дійшов висновку про наявність моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між його діями і стражданнями позивачки, оскільки факт створення перешкод у користуванні квартирою не доведений, а провадження щодо відповідної вимоги закрите судом у зв`язку з відсутністю предмета спору. Посилається на те, що позивачка з моменту введення будинку в експлуатацію мала ключі від спірної квартири, замки в квартирі не змінювалися, а він жодного разу не перешкоджав їй у доступі чи користуванні житлом. Квартира тривалий час перебувала у стані без ремонту та була непридатною для проживання, а після розірвання шлюбу саме відповідач за власні та позичені кошти здійснював у ній ремонт протягом близько двох років, тоді як позивачка фактично не користувалася квартирою і не брала участі в її облаштуванні. Позивачка не зверталася до нього з вимогами про надання доступу до квартири в досудовому порядку, а листування та заяви, на які вона посилалася, мали формальний характер і не підтверджують наявності реального конфлікту щодо користування житлом. Вважає, що надані позивачкою відеозаписи, навпаки свідчать про можливість безперешкодного доступу до квартири, оскільки вона відкривала двері власними ключами, а пояснення сусідів підтверджують відсутність будь-яких конфліктів чи випадків не допуску позивачки до квартири. Звертає увагу, що право користування спірною квартирою у позивачки виникло лише після набрання законної сили рішенням про поділ майна 31.07.2024, тоді як позов подано через кілька місяців, протягом яких вона фактично не виявляла наміру користуватися квартирою і проживала з іншим чоловіком за іншою адресою. Наголошує на тому, що позивачка не довела жодного з обов`язкових елементів відповідальності за завдання моральної шкоди, зокрема не підтвердила сам факт моральних страждань, їх характер, тривалість та інтенсивність, не надала медичних довідок, висновків експертиз чи показань свідків, які б свідчили про погіршення її психоемоційного або фізичного стану, а також не довела вину відповідача і причинно-наслідковий зв`язок між його поведінкою та заявленою шкодою. Водночас суд першої інстанції порушив принцип змагальності та правила доказування, фактично поклавши на нього тягар спростування обставин, які мала доводити позивачка. Зазначає, що визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, суд не навів мотивів, чому саме сума 15 000 грн є справедливою та співмірною, не оцінив характер можливих страждань і не врахував майновий стан відповідача, який через погіршення здоров`я не працює та отримує пенсію. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відповідач у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не подав, направив такий до суду лише 02 березня 2026 року, а тому він залишається апеляційним судом без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання У судовому засіданні відповідач та його представник - адвокат Сарнецька Н.В. апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з підстав, викладених у ній. Позивач та її представник - адвокат Малина Л.В. проти апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що 07 березня 2024 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення в справі № 759/9461/22, яким визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 13-21). 31 липня 2024 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, якою вказане рішення залишив без змін, внаслідок чого воно набрало законної сили (а.с. 22-32). 22 листопада 2024 року ОСОБА_2 надіслала ОСОБА_1 лист з вимогою припинити порушення її прав як співвласника квартири АДРЕСА_1 та зв`язатися з нею телефоном чи шляхом надіслання електронного листа з метою обговорення дати та місця передачі ключів від квартири (а.с. 36-38). 08 лютого 2025 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 звернення на предмет передачі ключів від квартири від 07.02.2025. У зверненні ОСОБА_1 зазначив, що не чинив ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою та має намір добровільно передати ключі від квартири; шкодує за непорозуміння, які спричинили передчасне звернення до суду. Запропоновував ОСОБА_2 указати відділення «Нової пошти», куди він міг би вислати ключі (а.с. 64, 66). 11 лютого 2025 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 повторне звернення на предмет передачі ключів від квартири. У повторному зверненні ОСОБА_1 запропоновував ОСОБА_2 указати відділення «Нової пошти», куди він міг би вислати ключі, або вказати інший спосіб їх передачі (а.с. 65, 67). 14 лютого 2025 року ОСОБА_2 надіслала ОСОБА_1 відповідь на звернення від 07 лютого 2025 року, в якому вказала на неприпустимість передачі ключів засобами поштового зв`язку; запропонувала ОСОБА_1 зустрітися 22 чи 23 лютого 2025 року в будь-який час з 10-00 до 18-00 за адресою квартири (а.с. 102-103, 107). 22 лютого 2025 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 повідомлення передачу ключів від квартири, в якому запропоновував ОСОБА_2 зустрітися 01 березня 2025 року за адресою квартири для отримання ключів (а.с. 118-120). 24 лютого 2025 року ОСОБА_2 надіслала ОСОБА_1 відповідь на лист від 14 лютого 2025 року, в якому погодилася на зустріч 01 березня 2025 року для передачі ключів (а.с. 130). Відповідно до акту про відсутність перешкод у користуванні квартирою від 28.02.2025 мешканці під`їзду АДРЕСА_2 , за ініціативи власника квартири, ОСОБА_1 , підтвердили, що ОСОБА_2 у квартирі не проживала та ніколи не зверталася до ОСОБА_1 про вселення та/або отримання ключів від квартири; протягом 2024 року ОСОБА_2 у квартирі не бачили; ОСОБА_1 ніколи не чинив ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою (а.с. 155). Згідно з розпискою від 01 березня 2025 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 ключі від перших дверей від квартири АДРЕСА_1 . Зі слів ОСОБА_1 ключів від других дверей у нього немає, проте він зобов`язується не замикати на замок другі двері на ключ (а.с. 131). Згідно з розпискою від 01 березня 2025 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей до квартири АДРЕСА_1 . Ключі від других дверей відсутні; зобов`язався другі двері не замикати (а.с. 134). У судовому засіданні був досліджений відеозапис, розміщений на компакт-диску (а.с. 121), назва файлу 2_5318904142364697377, дата створення файлу 24.02.2025, 08:57, тривалістю 0 годин 0 хвилин 27 секунд. На відеозаписі зафіксовано як ОСОБА_2 власними ключами відчиняє двері квартири АДРЕСА_1 , після чого на відеозаписі фіксуються другі двері до квартири, в яких наявний замок. У судовому засіданні був досліджений відеозапис, розміщений на компакт-диску (а.с. 121), назва файлу 2_5318904142364697374, дата створення файлу 24.02.2025, 08:58, тривалістю 0 годин 0 хвилин 14 секунд. На відеозаписі зафіксовано як ОСОБА_2 стоїть перед другими дверима до квартири АДРЕСА_1 ; у дверях наявний замок. У судовому засіданні був досліджений відеозапис, розміщений на компакт-диску (а.с. 144), дата створення файлу 28.04.2025, 14:48, тривалістю 0 годин 05 хвилин 00 секунд. На відеозаписі зафіксовано як ОСОБА_2 і невстановлена особа чоловічої статі намагаються потрапити до квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не заперечує проти входу до квартири ОСОБА_2 , проте не погоджується, щоб до квартири увійшла невстановлена особа чоловічої статі, у зв`язку з чим телефонує до поліції. У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник, адвокатка Трофимчук К.О., позов підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Додатково ОСОБА_2 повідомила, що на момент подання позову спір щодо користування квартирою існував; до квартири вона потрапити не могла, адже не мала ключів від других дверей, які були встановлені пізніше. Ключі від перших дверей у неї були з 2021 року. Зазначила, що зараз може потрапити до квартири, але відповідач чинить на неї тиск, не пускає в квартиру її знайомих. Запевнила, що після судового розгляду відповідач знову встановить замки на других дверях, що унеможливить її потрапляння до квартири. Акцентувала, що боїться відповідача, адже він раніше вчиняв щодо неї насильницькі дії. Тривала неможливість користування квартирою змусила її з дочкою винаймати житло, постійні судові спори щодо квартири спричинили їй душевні страждання. Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та запереченнях. Також пояснив, що ніколи не чинив позивачці перешкод у користуванні квартирою. Від перших дверей позивачка мала ключі до подання позову, ключів від других дверей не існує, адже двері придбані без замка і зачиняються лише зсередини. Попри це 01 березня 2025 року він передав позивачці ключі від перших дверей та зобов`язувався не зачиняти другі. Оскільки протиправних дій він не вчиняв та з огляду на відсутність доказів моральних страждань, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. Позиція суду апеляційної інстанції Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні чи скасуванню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем лише в частині часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. У частині закриття провадження у справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні квартирою на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України рішення суду першої інстанції відповідачем не оскаржено. Отже, предметом апеляційного перегляду є законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції виключно в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000 грн грошової компенсації моральної шкоди. За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає враховуючи таке. Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві. Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17. За загальним правилом, визначеним у ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Колегія суддів вважає, що оскільки підставою виникнення обов`язку відшкодувати моральну шкоду є правопорушення (протиправність дій відповідача), то завжди є і моральні страждання з приводу порушення прав фізичної особи. Моральна шкода, як правило, супроводжує будь-яке порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу. Крім того, практикою ЄСПЛ у подібних категоріях справ визначена презумпція моральної шкоди: у разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчувати страждання (моральну шкоду). У п. 37 рішення в справі «Недайборщ проти Російської Федерації» від 01.07.2010 ЄСПЛ зазначив: «Суд нагадує свою незмінну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс», тому позивачу не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника розмір моральної шкоди має визначатися судом в межах справедливого розгляду конкретної справи». Рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди мотивовано так: - до 01 березня 2025 ОСОБА_1 створював перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою, що свідчить про недобросовісність поведінки ОСОБА_1 , оскільки доступ до квартири був наданий позивачці лише після подання цього позову; - очевидно, що внаслідок позбавлення права користування квартирою, яке сталося з вини відповідача, позивачка зазнала душевних страждань; - при визначенні грошової компенсації моральної шкоди суд ураховує тривалість обмеження права користування (більш ніж 4 роки), врегулювання спору лише після відкриття провадження в цій справі, що свідчить про понесені позивачкою витрати задля захисту свого порушеного права, а також постійну невизначеність з питань користування квартирою, до якої призвела недобросовісна поведінка відповідача; - з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що стягненню на користь позивачки підлягає 15 000,00 гривень грошової компенсації моральної шкоди з відповідача як з особи, винної в її завданні. Такий розмір компенсації моральної шкоди найбільш повно відповідає засадам розумності і справедливості та є достатнім для задоволення потреб позивачки. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 є співвласницею 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , а тому має право володіти, користуватися та розпоряджатися належною їй часткою в праві власності на це майно, а також не може бути безпідставно обмежена іншим співвласником у доступі до нього. Відповідно до статей 317, 319, 321, 358, 391 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; право власності є непорушним; право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Сам по собі факт того, що рішення про поділ майна набрало законної сили 31 липня 2024 року, не спростовує права позивачки на користування квартирою та не надавав відповідачу права одноособово визначати умови її доступу до житла. Рішення суду про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину квартири підтвердило її речове право на спірне майно та усунуло спір щодо належності їй відповідної частки, однак не звільняло відповідача від обов`язку не перешкоджати їй у користуванні житлом. Матеріалами справи підтверджено, що 22 листопада 2024 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з вимогою припинити порушення її прав як співвласниці квартири та вирішити питання передачі їй ключів від квартири. Відповідач до подання позову не вчинив дій, достатніх для реального усунення таких перешкод, а дії щодо передачі ключів почав вчиняти лише після відкриття провадження у цій справі. Так, 08 лютого 2025 року та 11 лютого 2025 року відповідач направив позивачці звернення щодо передачі ключів від квартири, у яких, зокрема, повідомив про намір добровільно передати ключі та запропонував визначити спосіб їх передачі. 01 березня 2025 року позивачка отримала від відповідача ключі від вхідних дверей до квартири, а відповідач зобов`язався не замикати другі двері. Зазначені обставини правильно оцінені судом першої інстанції як такі, що свідчать про фактичне усунення відповідачем перешкод у користуванні квартирою вже після звернення позивачки до суду. Саме внаслідок такого усунення перешкод суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою у зв`язку з відсутністю предмета спору. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що закриття провадження у справі в частині вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою нібито свідчить про відсутність підстав для задоволення похідної вимоги про компенсацію моральної шкоди. Закриття провадження у справі в цій частині не означає, що предмет спору був відсутній на момент звернення позивачки до суду. Навпаки, з установлених судом обставин убачається, що спір щодо доступу позивачки до квартири існував, а потреба в судовому захисті відпала лише після того, як відповідач, уже після відкриття провадження у справі, фактично виконав вимогу про надання доступу до квартири шляхом передачі ключів та взяття на себе зобов`язання не замикати другі двері. За таких обставин, процесуальне закриття провадження у справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні квартирою не спростовує факту попереднього порушення права позивачки та не виключає можливості вирішення судом пов`язаної з цим вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої таким порушенням. При цьому відповідач не оскаржив рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження за вимогою про усунення перешкод у користуванні квартирою, а тому його доводи про відсутність самого спору щодо користування квартирою та про безпідставність відповідної вимоги не можуть бути підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині. Такі доводи фактично спрямовані на переоцінку тієї частини рішення, з якою відповідач погодився, не включивши її до предмета апеляційного оскарження. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка мала ключі від квартири, а тому відповідач не чинив їй перешкод у користуванні житлом, є необґрунтованими з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив, що ключі, які були у позивачки, стосувалися перших дверей квартири. Водночас дослідженими судом відеозаписами підтверджено наявність других дверей до квартири із замком, через які позивачка не могла реалізувати вільний доступ до житла. Саме питання доступу через другі двері й було врегульовано сторонами 01 березня 2025 року, коли відповідач передав позивачці ключі від перших дверей та зобов`язався не замикати другі двері. Отже, наявність у позивачки ключів від перших дверей не свідчила про реальну можливість безперешкодного користування квартирою, оскільки доступ до житла фактично залежав від поведінки відповідача щодо других дверей. Посилання відповідача на акт мешканців під`їзду про відсутність перешкод у користуванні квартирою також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки зміст такого акту ґрунтується переважно на загальних твердженнях осіб, які не є учасниками спірних правовідносин, не володіють повним обсягом інформації щодо взаємин сторін і не можуть достеменно підтвердити, чи мала позивачка реальну технічну та фактичну можливість самостійно потрапити до квартири через усі вхідні двері. Водночас листування сторін, відеозаписи та сам факт подальшого врегулювання питання передачі ключів після відкриття провадження у справі у своїй сукупності підтверджують правильність висновку суду першої інстанції про наявність перешкод у користуванні квартирою. Не спростовують цих висновків і доводи апеляційної скарги про те, що позивачка нібито не зверталася до відповідача в досудовому порядку. По-перше, матеріали справи містять лист позивачки від 22 листопада 2024 року з вимогою припинити порушення її прав як співвласниці квартири та вирішити питання передачі ключів. По-друге, законом не встановлено обов`язкового досудового порядку врегулювання спору про усунення перешкод у користуванні майном, а тому відсутність або недостатність досудового листування сама собою не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права. Крім того, апеляційним судом враховується, що відповідач пояснював відсутність перешкод тим фактом що він закривав лише перші двері, від яких були ключі у позивача. Оскільки перевірити вказану обставину неможливо, суд вірно констатував, що відсутність ключів від таких дверей та не надання їх на першу вимогу є дійсною перешкодою та порушенням прав позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. За змістом ч. 2 цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. Для покладення на особу обов`язку відшкодувати моральну шкоду необхідним є встановлення протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою, а також вини особи, яка її завдала. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у цій справі всіх елементів цивільного правопорушення. Протиправна поведінка відповідача полягала в тому, що він, будучи співвласником квартири та фактично контролюючи доступ до неї, не забезпечив позивачці як іншій співвласниці реальної можливості вільно користуватися житлом, зокрема не передав їй необхідні ключі та не усунув перешкоди до звернення позивачки до суду. Вина відповідача полягає в тому, що він не довів наявності об`єктивних причин, які унеможливлювали своєчасне забезпечення позивачці доступу до квартири. Навпаки, матеріали справи свідчать, що відповідач міг вирішити питання доступу до житла до подання позову, однак фактично вчинив відповідні дії лише після відкриття провадження у справі. Шкода полягає у душевних стражданнях позивачки, спричинених тривалим обмеженням її можливості користуватися житлом, яке належить їй на праві спільної власності, необхідністю звернення до суду для відновлення порушеного права, станом невизначеності щодо доступу до квартири та напруженістю у взаєминах із відповідачем з приводу користування житлом. Колегія суддів враховує, що право на житло та можливість користуватися належним особі житловим приміщенням мають істотне значення для нормальної організації повсякденного життя особи. Тому позбавлення або істотне обмеження доступу до такого житла об`єктивно здатне спричинити душевні страждання, тривогу, відчуття невизначеності та необхідність докладати додаткових зусиль для захисту свого права. Причинний зв`язок між поведінкою відповідача і моральною шкодою є прямим, оскільки саме ненадання позивачці реального та безперешкодного доступу до квартири стало причиною її звернення до суду, тривалого перебування в умовах невизначеності щодо можливості користування житлом і пов`язаних із цим душевних переживань. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не надала медичних документів, висновків експерта чи інших спеціальних доказів на підтвердження моральної шкоди, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Моральна шкода у вигляді душевних страждань може встановлюватися судом з урахуванням характеру порушеного права, тривалості та обставин порушення, поведінки сторін, пояснень учасників справи й інших доказів у їх сукупності. Наявність медичних документів може бути одним із доказів моральної шкоди, однак закон не визначає їх обов`язковою умовою для її відшкодування. Посилання відповідача на те, що квартира тривалий час перебувала без ремонту або була непридатною для проживання, не спростовують порушення права позивачки як співвласниці на доступ до належного їй майна. Право користування житлом не зводиться виключно до фактичного постійного проживання в ньому, а охоплює можливість власника самостійно потрапляти до такого майна, перебувати в ньому, перевіряти його стан, брати участь у його утриманні, ремонті та визначенні порядку користування ним. Так само не мають вирішального значення доводи відповідача про те, що позивачка проживала за іншою адресою. Наявність у співвласника іншого місця проживання не припиняє і не обмежує його права користування належною йому квартирою та не надає іншому співвласнику права перешкоджати доступу до неї. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності визначеного судом першої інстанції розміру компенсації моральної шкоди. Суд першої інстанції врахував характер порушеного права, значення житла для позивачки, тривалість обмеження доступу до квартири, поведінку відповідача, який фактично врегулював питання доступу лише після звернення позивачки до суду, а також засади розумності, виваженості та справедливості. Заявлений позивачкою розмір компенсації моральної шкоди становив 100 000 грн, однак суд першої інстанції, оцінивши обставини справи, стягнув лише 15 000 грн, тобто істотно зменшив заявлену суму до розміру, який визнав достатнім і співмірним. Такий розмір компенсації не є надмірним, не має карального характеру, не призводить до безпідставного збагачення позивачки та відповідає характеру встановленого порушення. Саме по собі посилання відповідача на його майновий стан, погіршення здоров`я та отримання пенсії не спростовує факту завдання моральної шкоди і не свідчить про несправедливість визначеного судом першої інстанції розміру компенсації, який є помірним з огляду на встановлені обставини справи. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та до повторення його заперечень проти позову, які були предметом перевірки місцевого суду. Такі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи в оскаржуваній частині, надав належну оцінку доказам у їх сукупності, правильно застосував норми матеріального права щодо відшкодування моральної шкоди та ухвалив законне й обґрунтоване рішення про часткове задоволення цієї позовної вимоги. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив надані сторонами докази, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення. Судові витрати Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для зміни розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 13, 76-81, 259, 263, 268, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Сарнецькою Надією Василівною, - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 12 червня 2026 року. Головуючий О.В. Желепа Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова