Постанова Київський апеляційний суд № 759/25000/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 жовтня 2025 року м. Київ Справа №759/25000/24 Апеляційне провадження №22-ц/824/12631/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В. за участю секретаря Липченко О.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Твердохліб Ю.О. 07 квітня 2025 року в м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту мобінгу, захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту мобінгу, захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди. Позов мотивований тим, що з відповідачем вона познайомилася навесні 2015 року, вони разом працювали в Центральному апараті Державної реєстраційної служби України. На той час вони були головними спеціалістами і їх посади були рівнозначними, вони підтримували виключно робочі відносини. У травні місяці 2021 року у Фонді державного майна України був оголошений конкурс на заміщення вакантної посади заступника начальника управління - начальника відділу переробної та добувної галузі. Переможницею конкурсу стала ОСОБА_2 та була призначена на відповідну посаду. Позивач зазначає, що у той час вона працювала на посаді заступника директора Департаменту управління державними підприємствами - начальника Управління сільськогосподарської, переробної та добувної галузі Фонду державного майна України та, відповідно до штатного розпису, була безпосереднім керівником ОСОБА_2 . У липні-серпні місяці 2021 року у позивача до роботи ОСОБА_2 почали виникати зауваження, в подальшому, виникали зауваження до її спілкування із підлеглими. Вона відповідним чином реагувала, так як позивач була керівником, вона робила відповідачу зауваження і наголошувала на дотриманні нею дисципліни. Однак, ОСОБА_2 агресивно реагувала на її зауваження. Позивач зазначає, що 24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, всі працівники були переведені на дистанційну форму роботи та працювали віддалено. З того часу ОСОБА_2 не виходила на зв`язок та роботу не виконувала. Тому, директором департаменту у звітні місяці 2022 року прийнято рішення погодити заяву ОСОБА_2 щодо переведення її режиму роботи у простій. З того часу і до моменту звільнення (приблизно в червні місяці 2022 року) відповідач перебувала у простої. ОСОБА_1 вказує, що 23 травня 2022 року ОСОБА_2 особисто принесла директору Департаменту управління державними підприємствами доповідну записку, якою повідомила, що позивач є «колаборантом» та підтримує країну-агресора, попросила провести службове розслідування вказаних нею фактів, відсторонити її на час службового розслідування від виконання обов`язків та звернутися до правоохоронних органів з метою перевірки вказаних фактів на предмет скоєння можливого кримінального правопорушення. У відповідь на звернення Фонду державного майна України листом від 24 червня 2022 року №5/7/1/1-4866 Служба безпеки України повідомила, про відсутність відомостей, які можуть бути підставами для внесення слідчими органів безпеки відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Не дивлячись на цю відповідь, відповідач повторно з аналогічного питання знов звернулась до Служби безпеки України, яка листом від 24 січня 2023 року №5/6/1/4-Б-З79/594 повідомила Фонд державного майна України, що в ході перевірки інформації про її висловлювання щодо країни-агресора така інформація знайшла своє підтвердження, однак не може слугувати підставами для внесення слідчими органів безпеки відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Також цим листом Служба безпеки України рекомендувала голові Фонду державного майна України прийняти «...належне управлінське рішення стосовно ОСОБА_1 ». Як зазначає позивач, відповідач, посилаючись на вищезазначений лист почала направляти посадовим особам органів державної влади, що не належать до правоохоронних органів, інформацію про вчинення нею злочину й порушення законодавства, які недоведені, наступного змісту: «22-23 лютого 2023 року ОСОБА_1 публічно висловлювалась щодо підтримки країни-агресора та зміни влади в Україні» (далі - Інформація). При цьому, зміст листів на думку позивача свідчить про те, що негативна інформація стосовно неї була доведена до відома органів державної влади та посадових осіб із метою формування негативної думки останніх щодо її діяльності, а не з метою ініціювання проведення передбачених законом перевірок. Позивач також вказує, що ОСОБА_2 у грудні 2022 року неодноразово зверталась до керівника Фонду державного майна України, поширювала вищезазначену Інформацію та вимагала притягнення її до дисциплінарної відповідальності. На думку позивача, відповідач з метою тиску на керівництво Фонду державного майна України зверталась 26 грудня 2022 року зі скаргою на його бездіяльність відносно ОСОБА_1 , до Кабінету Міністрів України, та вимагала порушення відносно неї дисциплінарного провадження. ОСОБА_1 зазначає, що 29 грудня 2022 року ОСОБА_2 зверталась до Офісу Генерального Прокурора та Київської міської прокуратури, а 21 лютого 2023 року через Урядову гарячу лінію - до Національного агентства України з питань державної служби щодо проведення відносно неї розслідувань, посилаючись на факти, викладені у доповідній записці від 23 травня 2022 року до директора департаменту Фонду державного майна України. Наказом від 15 лютого 2023 року № 113к Фонд державного майна України відносно неї порушив дисциплінарне провадження, яке 15 березня 2023 року закрите у зв'язку із її звільненням (06 березня 2023 року). Як вказує позивач, вона 07 березня 2023 року була призначена в Національне агентство резерву України на посаду начальника Управління правового забезпечення, однак тиск з боку відповідача не припинився. Остання, встановивши місце роботи, на яке вона мала перевестися, 01 березня 2023 року направила лист на електронні адреси працівників Державного агентства резерву України, інформація в якому була неправдивою та такою, що принижує її гідність. ОСОБА_2 неодноразово направляла запити на отримання публічної інформації, де викладала неправдиву інформацію про те, що листом Служби безпеки України встановлюється порушення присяги державного службовця позивачем, що не відповідає дійсності. 14 липня 2023 року позивач була звільнена з посади начальника Управління правового забезпечення Державного агентства резерву України за угодою сторін, а саме на підставі ст. 86 Закону України «Про державну службу». Позивач, описуючи обсяг скарг і заяв до державних та правоохоронних органів, які направляла ОСОБА_2 , просила суд оцінити обсяг задіяних працівників та структур, які вимушені були розглядати безпідставні звинувачення її в колабораціонізмі, які мали за собою єдину мету їх заявниці - зганьбити її ділову репутацію та домогтися звільнення. На її думку, за час роботи в Фонді держмайна України вона з 23 травня 2022 року до 06 березня 2023 року зіткнулась з мобінгом з боку відповідача. Зокрема, ОСОБА_2 вчиняла щодо неї систематичні (повторювані) тривалі умисні дії, які були спрямовані на приниження її честі та гідності, її ділової репутації, у тому числі з метою припинення нею трудових прав та обов`язків, що проявлялися у формі психологічного тиску та створення стосовно неї напруженої, ворожої, образливої атмосфери. Зазначає, що відповідач, маніпулюючи відповіддю Служби безпеки України від 24 січня 2023 року № 5/6/1/4-Б-З79/594, почала поширювати серед співробітників Фонду держмайна України інформацію про те, що Служби безпеки України начебто встановила факт її колабораційної діяльності. На підставі численних звернень ОСОБА_2 наказом від 15 лютого 2023 року №113к відносно неї Фондом державного майна України порушене дисциплінарне провадження. У ході розгляду дисциплінарного провадження про підстави його проведення дізналось необмежене коло осіб, що потягло за собою зміну відношення до неї, створення напруженої образливої атмосфери, поради від колег та керівництва звільнитися, а в подальшому і її звільнення. У постанові Голосіївського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві від 30 серпня 2023 року про закриття кримінального провадження за ознаками вчинення ОСОБА_2 кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України зазначено наступне: «... у отриманих листах виявлено зміст, відповідно до якого ОСОБА_2 просить у розпорядників інформації відсторонити від виконання обов`язків державного службовця ОСОБА_1 , порушення відносно неї дисциплінарного провадження та прийняття керівництвом Фонду державного майна України відповідного управлінського рішення відносно ОСОБА_1 . Сукупність вказаних обставин надає дізнавачу об`єктивні підстави вважати, що збір інформації відносно ОСОБА_1 був пов`язаний не тільки із притягненням її до кримінальної відповідальності, а і створення умов для прийняття управлінських рішень щодо відсторонення чи звільнення із роботи ОСОБА_1 ». Позивач вважає, що Інформація, яка поширена відповідачем в листах до Фонду державного майна України, Національного агентства з питань державної служби, Національного агентства з питань запобігання корупції, Офісу Генерального прокурора, Державного агентства резерву України носить негативний характер, є недостовірною, порушує її честь, гідність та ділову репутацію та підлягає спростуванню. Зміст Інформації містить твердження про вчинення мною кримінального правопорушення, що стало приводом для перевірки Службою безпеки України, яка, в свою чергу, не знайшла підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зміст листів був опрацьований співробітниками вищезазначених державних установ та завдав суттєву шкоду її діловій репутації, створивши негативне враження від її діяльності в очах керівництва і її колег, а також зміст заяви порушив її право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Тому така Інформація підлягає спростуванню. На думку позивача способом, наближеним (адекватним) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію, буде розміщення спростування в щоденному виданні центральних органів виконавчої влади України газеті «Урядовий кур'єр». Таким чином, із спростуванням ознайомляться представники органів виконавчої влади, яким відповідачка направляла листи з негативною недостовірною інформацією відносно неї. Позивач стверджує, що умисні дії ОСОБА_2 , які виразилися в її цькуванні шляхом поширення в зверненнях до посадових осіб органів державної влади недостовірної інформації щодо неї, потягли за собою негативні наслідки у вигляді втрати нею роботи та завдали моральної (немайнової) шкоди. Внаслідок дій відповідачки її було дискредитовано в очах осіб, з якими вона працювала, до неї погіршилось ставлення з боку колег та керівництва та були створені дискомфортні умови, за яких вона прийняла рішення звільнитися за згодою сторін. Позивач вважає, що завдану їй моральну шкоду можливо компенсувати стягнувши з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 100000 (ста тисяч) гривень. Враховуючи вищезазначене, позивач просила: - визнати факт мобінгу з боку ОСОБА_2 відносно неї з 23 травня 2022 року до 06 березня 2023 року; - визнати, що інформація: «22-23 лютого 2023 року ОСОБА_1 публічно висловлювалась щодо підтримки країни-агресора та зміни влади в Україні», поширена ОСОБА_2 у листах до посадових осіб органів державної влади - є недостовірною; - зобов`язати ОСОБА_2 , протягом десяти днів після набрання рішенням законної сили, спростувати інформацію «22-23 лютого 2023 року ОСОБА_1 публічно висловлювалась щодо підтримки країни-агресора та зміни влади в Україні», викладену у листах до посадових осіб органів державної влади шляхом розміщення на перших шпальтах в щоденному виданні центральних органів виконавчої влади України газеті «Урядовий кур`єр» резолютивної частини рішення та заяви зі змістом « ОСОБА_3 інформація: «22-23 лютого 2023 року ОСОБА_1 публічно висловлювалась щодо підтримки країни-агресора та зміни влади в Україні», викладена у листах до посадових осіб органів державної влади не відповідає дійсності»; - стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 100000 (сто тисяч) гривень у якості відшкодування моральної шкоди за поширення недостовірної інформації. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту мобінгу, захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди - залишено без задоволення. Рішення суду мотивоване тим, що оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або такою, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки в даному випадку відповідач виражав судження, які знайшли своє підтвердження, а тому позовні про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації є безпідставними та не підлягають задоволенню. Оскільки підстав для задоволення позову в частині спростування недостовірної інформації, захисту честі та гідності немає, тож немає правових підстав і для задоволенні похідної позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції також вказав на те, що позовні вимоги в частині визнання факту мобінгу у відношенні позивача також не підлягають задоволенню, надані позивачем докази свідчать про те, що між сторонами наявний тривалий конфлікт, але суд не вбачає з боку відповідача ознак мобінгу (цькування) у відношенні до позивача. Не погодилась із зазначеним судовим рішенням позивач, її представником подана апеляційна скарга в якій він зазначає, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, та неповного з`ясування обставин справи. Представник позивача вказує на те, що за результатами перевірки висловлювань ОСОБА_1 . Службою безпеки Україні була проведена ретельна перевірка за результатами якої Фонд держмайна України, який з заявою відповідача ініціював перевірку, листом № 5/7/1/1-4866 від 24 червня 2022 року отримала відповідь про відсутність відомостей, які можуть слугувати підставами для внесення слідчими органів безпеки відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Листом від 24 січня 2023 року №5/6/1/4-Б-379/594 Служба безпеки України повідомила Фон державного майна України, що в ході перевірки інформації про висловлювання ОСОБА_1 на підтримку країни-агресора та зміни влади в Україні така інформація знайшла своє підтвердження, однак не може слугувати підставами для внесення слідчими органів безпеки відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. В той же час в оспорюваному рішенні суд ігнорує лист СБУ № 5/7/1/1-4866 від 24 червня 2022 року і посилається на інший лист СБУ від 24 січня 2023 року №5/6/1/4-І 379/594. Однак, в даному листі СБУ не зазначило, які саме слова ОСОБА_1 на підтримку країни-агресора вони досліджували, в якому контексті вони звучали і чому вони не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. Відповідач свідомо перекрутила інформацію, зазначену у відповіді СБУ від 24січня 2023 року № 5/6/1/4-Б-379/594, і маніпулятивно використала для поширення лише частину відповіді, прибравши фразу про відсутність для внесення слідчими органів безпеки відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Що суттєво змінило зміст спотворило контекст повідомлення. Суд без належної критичної оцінки сприйняв одностороннє тлумачення відповідача, що призвело до викривлення змісту листа СБУ, віднісся поверхнево до позовних вимог і в оспорюваному рішенні, фактично підмінив собою компетентний орган, визнав факт наявності висловлювань позивача 22-23 лютого 2022 року на підтримку країни-агресора та зміни влади в Україні. Представник звертає увагу, що суд першої інстанції неправомірно визнав висловлювання відповідачки щодо «підтримки країни-агресора» оціночним судженням. Насправді це є конкретне фактичне твердження, що приписує позивачу дії, які мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 436-2 КК України. Відповідно до правових позицій Верховного Суду та ЄСПЛ висловлювання, які можна перевірити на достовірність, вважаються твердженнями про факти, а не оціночними судженнями. Вважає, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 квітня 2025 року є незаконним та таким, що ухвалено без урахування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Представник також зазначає, що суд помилково зробив висновок, що позивач звільнилась з Фонду держмайна України з метою уникнення дисциплінарної відповідальності, однак це не відповідає дійсності. Причина звільнення була інша, не пов`язана з ОСОБА_2 , адже позивач пройшла декілька співбесід в Міністерстві економіки та її документи погодили. Ці погодження тривали майже місяць, і так співпало, що погодження було вже на момент дисциплінарного провадження. В частині вимог про визнання факту мобінгу, на думку скаржника, суд також розглянув справу поверхнево. Суд кваліфікував ситуацію між сторонами як «тривалий конфлікт», однак це визначення не відображає суті систематичного психологічного тиску. В конфлікті активну участь беруть дві сторони, тоді як у випадку з позивачем йшлося про односторонній тиск з боку відповідача. Суд недостатньо дослідив порушення права позивача на повагу до честі, гідності та ділової репутації. Поширена відповідачем інформація нанесла суттєву шкоду репутації позивача як державного службовця з багаторічним стажем. Вона створила негативне враження в колективі, підірвала довіру до позивача, а також стала підставою для соціального відторгнення, тиску та приниження. Неуважність та поверхневий підхід до розгляду справи також відобразився у тому, що суд неправильно зазначив прізвище відповідача у резолютивній частині рішення, а саме « ОСОБА_5 » замість « ОСОБА_6 ». На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 вказує на те, що доводи наведені в апеляційній скарзі є безпідставними та такими, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача - адвокат Юрчук Ю.Л. підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ними вимог. Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого. Судом встановлено, що 23 травня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до директора Департаменту управління державними підприємствами Фонду державного майна України з доповідною запискою, якою повідомила, що позивач є «колаборантом» та підтримує країну-агресора, попросила провести службове розслідування вказаних нею фактів, відсторонити позивача на час службового розслідування від виконання обов`язків та звернутися до правоохоронних органів з метою перевірки вказаних фактів на предмет скоєння можливого кримінального правопорушення (а.с.8,-9,90-91). 01 червня 2022 року ОСОБА_2 надавала письмові пояснення щодо фактів, вказаних в доповідній записці (а.с. 10-13). 16 листопада 2022 року та 20 грудня 2022 року ОСОБА_2 зверталась до Фонду державного майна України з заявою про отримання інформації щодо своєї доповідної записки (а с. 14, 16). Фонд державного майна України у листві від 14 грудня 2022 року адресованого ОСОБА_2 вказав на те, що доповідна записка від 23 травня 2022 року була адресована директору Департаменту управління державними підприємствами і як вхідна кореспонденція Фонду не реєструвалась (а.с.15). А у листі від 26 грудня 2022 року Фонд державного майна України повідомив про надання відповіді на звернення від 16 листопада 2022 року (а.с.17). З листа офісу Генерального прокурора від 26 грудня 2022 року вбачається, що заява ОСОБА_2 , яка надійшла на електронну адресу Офісу Генерального прокурора, була направлена до Київської міської прокуратури (а.с.18). 27 грудня 2022 року ОСОБА_2 через веб-сайт також здійснила звернення до Кабінету Міністрів України щодо порушення присяги державним службовцем ОСОБА_1 (а.с.19-20). За результатами опрацювання звернення ОСОБА_2 . Служби безпеки України листом від 24 січня 2023 року № 5/6/1/4-Б-З79/594 повідомила Фонд державного майна України, що в ході перевірки інформації про висловлювання ОСОБА_1 щодо підтримки країни-агресора та зміни влади в Україні, які остання висловлювала 22-23 лютого 2022 року, така інформація знайшла своє підтвердження, однак не може слугувати підставами для внесення слідчими органів безпеки відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, Служба безпеки України просила голову Фонду державного майна України розглянути питання щодо прийняття належного управлінського рішення стосовно ОСОБА_1 (а.с.22-23,93). За наказом від 15 лютого 2023 року № 113к керівника апарату Фонду державного майна України Дараган Л. було порушено дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 (а.с.24,94). Матеріали справи містять дані про здійснення дисциплінарною комісією дій в ході дисциплінарного провадження та призначення засідання на 10 березня 2023 року (а.с.25-30,95-108). Наказом від 06 березня 2023 року № 174к виданим керівником апарату Фонду державного майна України Дараган Л. ОСОБА_1 звільнена з 07 березня 2023 року за угодою сторін (а. с. 31). У поданні від 10 березня 2023 року вказано на те, що у зв`язку з припиненням державної служби ОСОБА_1 , враховано відсутність суб`єкта дисциплінарного проступку, який є обов`язковою його складовою ознакою. А тому запропоновано закрити дисциплінарне провадження (а.с.32-34). З листа Фонду державного майна України від 17 березня 2023 року адресованого ОСОБА_2 вбачається, що наказом від 15 березня 2023 року № 193к дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 було закрито (а.с.35). Наказом від 07 березня 2023 року № 87-к ОСОБА_1 з 08 березня 2023 року призначена в Національне агентство резерву України на посаду начальника Управління правового забезпечення, однак тиск з боку відповідачки не припинився (а.с.36). Із відповіді Державного агентства резерву України від 31 липня 2023 року вбачається, що відповідачка неодноразово зверталась до Державного агентства резерву України із запитами на інформацію, які були опрацьовані та надано відповіді (а.с.37-58). З листа Державного агенства резерву України від 24 липня 2023 року вбачається, що 14 липня 2023 року ОСОБА_1 звільнена із посади начальника Управління правового забезпечення Державного агентства резерву України на підставі поданої заяви (а.с.52). Постановою від 30 серпня 2023 року Голосіївського управління поліції Головного управління поліції у м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023105010000853 від 10 липня 2023 року, за фактом чинення протиправних дій відносно ОСОБА_1 , а саме втручання в приватне життя гр. ОСОБА_2 закрито у зв`язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 182 КК України (а.с.60-66). Конституцією України в ст. 3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. А в силу ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Положеннями ст. 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок порушення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Положеннями ч.4 ст. 277 ЦК України визначено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч.6 ст. 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч.7 ст. 277 ЦК України). Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Положеннями ст.30 цього Закону визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української PCP (справа про поширення відомостей) від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 роз`яснено, що «поширив такі відомості» в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов`язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб. В рішенні ЄСПЛ у справі «Сірик проти України» від 31 березня 2011 року (заява № 6428/07) вказано, що звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи посадовими особами цього органу під час виконання ними своїх службових обов`язків не може вважатися поширенням відомостей, які принижують честь, гідність чи ділову репутацію. У п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Отже, спростуванню підлягає тільки поширена недостовірна інформація, і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Аналогічна позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18. Відповідно до абзацу 3 пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» крім того, відповідно до частини другої статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело. В постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Поняття мобінг наведено у ст.2-2 КЗпП України в редакції Закону України №2759-IX від 16 листопада 2022року. Так, мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. В порядку визначеному ч.1 ст. 1167 України Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа № 216/3521/16-ц дійшла висновку, що керуючись положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. За змістом ч. 3 ст.12, ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Згідно з ч. 1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18 вказав на те, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає. Виходячи з наведених норм чинного законодавства, кожному громадянину гарантовано право на судовий захист особистих немайнових прав, однак за умови доведення наявності порушеного права позивача відповідачем. З наведених обставин справи вбачається, що позивач звертаючись до суду з позовом вказувала на порушення її права на захист честі, гідності ділової репутації внаслідок поширення відповідачем інформації у формі листів адресованих різним органам державної влади. Разом з цим звернення відповідача до державних органів є реалізацією нею своїх прав. Цьому праву кореспондується обов`язок державних органів здійснити перевірку звернення та відповідне реагування. Матеріали справи містять дані про те, що державними органами наведені відповідачем твердження знайшли своє підтвердження. Натомість стороною позивача не надано доказів на спростування цих обставин. Посилання позивача на лист СБУ № 5/7/1/1-4866 від 24 червня 2022 року не можуть бути прийняті до уваги суду, оскільки копія цього листа відсутня в матеріалах справи. А отже наведена відповідачем інформація у зверненнях до державних органів не підлягає спростуванню, як з підстав реалізації відповідачем права на звернення, так і з підстав недоведеності порушеного права позивача. Слід також звернути увагу на обраний позивачем спосіб захисту, який передбачає спростування інформації направленої невизначеному колу посадових осіб органів державної інформації шляхом оприлюднення спростування у газеті «Урядовий кур`єр», що не є пропорційним та не відповідає вимогам ч. 7 ст. 277 ЦК України. Вирішуючи позовні вимоги про встановлення факту мобінгу, суд першої інстанції вказав на те, що надані позивачем докази свідчать про те, що між сторонами наявний тривалий конфлікт, але суд не вбачавз боку відповідача ознак мобінгу (цькування) у відношенні до позивача. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки дійсно, сторони певний час і саме на момент здійснення відповідачем першого звернення, працювали в одній установі і кожна з них вказує на наявність між ними суперечок щодо виконання трудових обов`язків. Крім того слід звернути увагу на те, що звернення відповідача з доповідною запискою та щодо результатів її розгляду не може свідчити про наявність мобінгу. До того ж обставини наведені у цьому зверненні не були спростовані в ході розгляду справи. Інші звернення були направлені до інших державних органів, з метою перевірки викладених обставин і не можуть розцінюватись як спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації. Відносно звернень відповідача до нового місця роботи позивача, то оскільки відповідач не була працівником цієї установи, а її звернення здійснювались в порядку звернень громадян, то вказане виключає кваліфікацію мобінгу. Твердження позивача, що саме внаслідок дій відповідача, були припинені її трудові відносини, як з Фондом державного майна України, так і Державним агентством резерву України, не можуть бути прийняті до уваги суду, так як з матеріалів справи вбачається, що підставою для припинення вказаних правовідносин були заяви позивача. За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. З огляду на відсутність встановлених обставин порушення прав позивача діями відповідача, які б мали неправомірний характер, не вбачається і правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми грошових коштів в порядку відшкодування моральної шкоди. На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, вказані позовні вимоги є необґрунтованими, а тому слід погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення їх без задоволення. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає. Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції, відсутні і підстави для компенсації позивачеві понесених нею витрат на стадії апеляційного перегляду справи. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 квітня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: О.В. Желепа Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 10 жовтня 2025 року.