Постанова 4813 № 522/13129/25

Номер провадження: 22-ц/813/3925/26 Справа № 522/13129/25 Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА. Короткий зміст позовних вимог. До Приморського районного суду м. Одеси 12.06.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 . Позовна заява вмотивована тим, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5110137500:52:026:0049 та житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , будинок і земельна ділянка є суміжною з земельними ділянками ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 5110137500:52:026:0058, 5110137500:52:026:0003, 5110137500:52:026:0002). З 2025 року позивач безпідставно зазнала обмежень у користуванні належного їй нерухомого майна у зв`язку із здійсненням на суміжній земельній ділянці самочинного будівництва об`єкта нерухомості та зведення капітальної споруди впритул до її будинку. Так, на дачних земельних ділянках, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які наразі належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , протиправно проводяться будівельні роботи із зведення капітальної споруди, яка примикає до паркану ділянки позивача, а також додатково здійснюється самочинне будівництво споруди без будь-якої дозвільної документації. Зокрема, 11 червня 2025 року відповідачем розпочались активні будівельні роботи (риття котловану) із застосуванням невстановленими особами важкої будівельної техніки. Тобто, відповідач нехтує правами та інтересами власників суміжних земельних ділянок та будинків здійснює активні будівельні роботи зі зведення самочинних споруд із грубим порушенням будівельних норм та правил, ставлячи під загрозу пошкодження або руйнування будинків та споруд, які розміщені на суміжних земельних ділянках, що є неприпустимим та ускладнить відновлення порушених прав та законних інтересів позивача. Посилаючись на зазначене та з урахуванням заяви про зміну предмету позову, позивач просив суд: - визнати самочинним будівництвом об`єкт будівництва: «Реконструкція зблокованого дачного будинку за адресою: АДРЕСА_1 », замовником якого є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); - зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути ОСОБА_2 перешкоду в користуванні належній їй нерухомим майном та земельною ділянкою шляхом знесення за власний рахунок самочинно побудованих споруд, які розташовані на земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровими номерами 5110137500:52:026:0058, 5110137500:52:026:0003, 5110137500:52:026:0002. Короткий зміст зустрічних позовних вимог. 11 липня 2025 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Гудковим С.О. подано до суду зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії. Зустрічна позовна заява вмотивована тим, що ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 51101037500:52:026:0002, утвореної внаслідок поділу належної їй земельної ділянки 51101037500:52:026:0059, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав від 04.08.2023 №341703664. ОСОБА_2 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 51101037500:52:026:0048 (державна реєстрація права власності 26.02.2014) на якій розташований належний їй житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею (кв.м): 173.3, житловою площа (кв.м): 118.1, складається з житлового будинку літ. "Л" та господарських споруд: навіс - літ. "л", альтанка - літ. "К". (державна реєстрація з відкриттям розділу 09.04.2014). У 2023 році МПП «Землеустрій» на замовлення ОСОБА_1 виготовило зведений план фактичних меж земельних ділянок належних ОСОБА_1 з межами суміжних земельних ділянок. За наслідками складання зведеного плану фактичних меж земельних ділянок встановлено, що частина житлового будинку ОСОБА_2 (№19-А/1) та огорожа зайняли частину земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 на площі 0,0002 га та 0,0003 га відповідно. Розміщення частини житлового будинку ОСОБА_2 на частині земельної ділянки ОСОБА_1 порушує її право власності на належну їй земельну ділянку у вигляді неможливості користуватися зайнятою під будинком частиною ділянку та створює перешкоди у розміщенні будівель на належній їй ділянці. Також ОСОБА_2 були порушені будівельні норми і правила. ОСОБА_1 вважає, що належним захистом порушених прав є приведення території її земельної ділянки у попередній до забудови стан шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва (за рахунок відповідача за зустрічним позовом). Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом знесення самочинного будівництва задоволено. Визнано самочинним будівництвом об`єкт будівництва: «Реконструкція зблокованого дачного будинку за адресою: АДРЕСА_1 », замовником якого є ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 перешкоду в користуванні належній їй нерухомим майном та земельною ділянкою шляхом знесення за власний рахунок самочинно побудованих споруд, які розташовані на земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровими номерами 5110137500:52:026:0058, 5110137500:52:026:0003, 5110137500:52:026:0002. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Гудковим С.О., до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії - відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211,20 гривень. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , а зустрічні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , а у зустрічній позовній заяві неправильно відмовлено. Фактично суд першої інстанції підмінив логіку ст. 376 ЦК України: наявність конфлікту між сусідами автоматично ототожнив із самочинним будівництвом, яке безальтернативно підлягає знесенню. Без належно призначеної та проведеної судової експертизи суд не мав права визнавати будівництво самочинним, тим більше обирати найбільш радикальний спосіб захисту у вигляді знесення. Тягар доказування, щодо наявності порушень ДБН та негативний вплив на майно позивача за первісним позовом лежить саме на позивачі. Жодних висновків фахівця,які б могли підтвердити їх твердження надані не були. Позивач за первісним позовом питання про проведення судової будівельно технічної експертизи перед судом не ставив. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, фактично поклав в його основу так звану «згоду сусідів» на проведення ОСОБА_2 ремонтно-будівельних робіт з реконструкції будинку, у тому числі нібито і згоду попереднього власника земельної ділянки ОСОБА_3 . Зазначений документ підписано шістьма особами, проте він не містить жодної конкретизації щодо характеру, обсягів та меж запланованих робіт, а відтак не дозволяє встановити, на які саме будівельні дії надавалась згода. Окрім того, цей документ не є нотаріально посвідченим, що позбавляє можливостідостеменно ідентифікувати осіб-підписантів та підтвердити справжність їхнього волевиявлення. При цьому підпис, виконаний від імені ОСОБА_3 , має очевидні візуальні відмінності від його підписів у нотаріально посвідчених документах, що викликає обґрунтовані сумніви щодо автентичності такого підпису. Незважаючи на ці обставини, суд першої інстанції не перевірив достовірність зазначеного документа та не дослідив питання справжності підпису, проте використав його як один з ключових доказів правомірності дій ОСОБА_2 . 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , а рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 зміні мотивування. Фактичні обставини справи. На підставі матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 51101037500:52:026:0048 (державна реєстрація права власності 26.02.2014), на якій розташований належний їй житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею (кв.м): 173.3, житловою площа (кв.м): 118.1, складається з житлового будинку літ. "Л" та господарських споруд: навіс - літ. "л", альтанка - літ. "К". (державна реєстрація з відкриттям розділу 09.04.2014). ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:52:026:0058, 5110137500:52:026:0003 та 51101037500:52:026:0002, утвореної внаслідок поділу належної їй земельної ділянки 51101037500:52:026:0059. Вказані земельні ділянки є суміжними. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Щодо позовної заяви ОСОБА_4 . Так, задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції послався на те, що наслідком здійснення відповідачем за первісним позовом будівництва із істотним порушенням будівельних норм і правил, порушені права позивача, яка є землекористувачем межуючої земельної ділянки, на безпечні умови використання належного їй майна, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісних позовних вимог. Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання об`єктів самочинним будівництвом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Як на підставу своєї позовної заяви ОСОБА_2 посилається на те, що вона є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 51101037500:52:026:0048, на якій розташований належний їй житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею (кв.м): 173.3, житловою площа (кв.м): 118.1, складається з житлового будинку літ. "Л" та господарських споруд: навіс - літ. "л", альтанка - літ. "К". (державна реєстрація з відкриттям розділу 09.04.2014). Також зазначає, що на дачних земельних ділянках, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які наразі належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , протиправно проводяться будівельні роботи із зведення капітальної споруди, яка примикає до паркану ділянки позивача, а також додатково здійснюється самочинне будівництво споруди без будь-якої дозвільної документації. Таким чином, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 є суміжним землекористувачем з земельними ділянками, які належать на праві власності ОСОБА_1 .. Колегія суддів звертає увагу, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України. Апеляційний суд зазначає, що позовна вимога про визнання об`єкта самочинно збудованим не є необхідною та буде неналежним способом захисту для відновлення права власника суміжної земельної ділянки. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 грудня 2025 року у справі №367/3847/19. Колегія суддів констатує, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20). Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання самочинним будівництвом об`єкт будівництва: «Реконструкція зблокованого дачного будинку за адресою: АДРЕСА_1 », необхідно відмовити. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про зобов`язання усунути перешкоди шляхом знесення. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України). Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №822/2149/18 (провадження №К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі №344/4319/16-а (провадження №К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва. Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. Під час вирішення питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), а також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі №442/4338/17 (провадження №61-1460св21). Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Європейській суд з прав людини у рішенні від 21 квітня 2016 року у справі «Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria», скарга № 46577/15, роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання. Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка просить, зокрема, усунути ОСОБА_2 перешкоду в користуванні належній їй нерухомим майном та земельною ділянкою шляхом знесення за власний рахунок самочинно побудованих споруд, які розташовані на земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровими номерами 5110137500:52:026:0058, 5110137500:52:026:0003, 5110137500:52:026:0002. Підставою для звернення до суду із позовом ОСОБА_2 зазначає, що: 1) з 2025 року позивач зазначала обмежень у користуванні належним їй нерухомим майном у зв`язку із здійсненням на суміжній земельній ділянці самочинного будівництва об`єкта нерухомого майна та зведення капітальної споруди впритул до її будинку; 2) ОСОБА_1 здійснює капітальне будівництво у правій частині земельної ділянки, яка не зазначена у Схемі намірів забудови земельної ділянки і у Генеральному плані; у цій же частині відповідачем вже зведено капітальну споруду. Більш того, окрім самочинного будівництва відповідач здійснює роботи з риття котловану впритул до будинку позивача, що створює загрозу будинку позивача, серед іншого спорудження відповідачем житлового будинку впритул до вікон будинку позивача повністю позбавить позивача доступу до денного світла взагалі; 3) відповідачем при будівництві самочинної споруди не здійснено жодного сантиметру відступу від земельної ділянки позивача, більш того самочинна споруда повністю прилягає до паркану, який розмежовує земельні ділянки позивача та відповідача, що є істотним порушенням прав та законних інтересів позивача і грубим порушенням державних будівельних норм; 4) відповідачем зведено паркан із суміжними ділянками висотою 3 метри, що є неприпустимим з огляду на ДБН. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України). За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. На підтвердження своїх позовних вимог позивачем та її представником надані такі докази: 1) фототаблиці фактичної забудові на земельних ділянках із зображенням будівельних робіт, місцевості, будівельної техніки тощо; 2) копія генерального плану з помітками, зробленими синьою ручкою. Колегія суддів зазначає, що дані докази не відповідають критеріям належності і допустимості, оскільки з них неможливо встановити, які саме забудови знаходяться на фото. Апеляційний суд наголошує, що у сенсі норм ч.ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи (ст.12 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність Враховуючи зазначене, позивач ОСОБА_2 не довела належними і допустимими доказами порушення своїх прав як суміжного землевласника і того, що вжиття такого крайнього заходу як знесення нерухомого майна є пропорційним і необхідним. Щодо посилання у позовній заяві на правову позиції КЦС ВС, яка викладена у постанові від 08.02.2023 у справі №369/1843/18, то колегія суддів зазначає таке. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. У справі №369/1843/18 позивач посилалась на те, що відповідач грубо порушує норми земельного законодавства, використовує вказану земельну ділянку не за цільовим призначенням, а саме не для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а у підприємницьких цілях промислово-виробничого характеру, що призводить до підвищеної екологічної та пожежної небезпеки, загазованості та забрудненості повітря і землі, забрудненості земельної ділянки, псування дерев, рослин та городини, що ростуть на її земельній ділянці. Крім того, у даній справі факт порушення позивачем правил добросусідства встановлено державними органами у межах своєї компетенції. Отже, висновки у справі, на яку посилається позивач, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог виходив з того, що 12 жовтня 2009 року за №1073 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області надало ОСОБА_5 , ОСОБА_2 дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку (літ А) за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того поміж усіх інших необхідних дозвільних документів, ОСОБА_2 було отримано згоду усіх власників суміжних земельних ділянок на проведення будівництва відповідно до проектної документації, яка передбачала часткове зайняття земельної ділянки, що раніше слугувала проходом. Оригінал цього документу також було витребувано судом та оглянуто у судовому засіданні. Зокрема, таку згоду було надано ОСОБА_6 - попереднім суміжним власником земельної ділянки, яка наразі належить позивачу за зустрічним позовом. Підтвердженням вказаного є копія листа на згоду проведення таких будівельних робіт із підписами та паспортними даними власників суміжних земельних ділянок та яка в свою чергу затверджена органом самоорганізації населення комітетом мікрорайону «Приморський» у м. Одеса. Так, ОСОБА_6 був власником дачі, 14/100 часток дачно-будівельного кооперативу "Інженерів та наукових працівників", за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 82,2 кв.м., надалі згідно із Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом ОСОБА_7 стала власником вказаної дачі разом із земельною ділянкою. Згодом на підставі Договору купівлі-продажу від 25.11.2022 ОСОБА_1 придбала вказану дачу та земельні ділянки. Таким чином, під час здійснення будівництва ОСОБА_2 було отримано письмову згоду попереднього власника суміжної земельної ділянки, внаслідок чого посилання на позивача на відсутність її згоди в даному випадку не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції загалом дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак помилився з мотивами такої відмови з огляду на таке. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. Як вже зазначалось судом апеляційної інстанції, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Положення зазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Апеляційний суд зазначає, що позивачем за зустрічним позовом належними і допустимими доказами не доведено позовних вимог, а сам лише Зведений план фактичних меж земельних ділянок з нанесенням суміжних земельних ділянок (їх меж) не є достатнім підтвердженням позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови у позову. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном скасувати. Постановити у справі нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном відмовити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постановити. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 15 червня 2026 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький С.М. Сегеда