Постанова Одеський апеляційний суд № 2/1522/10820/11

Номер провадження: 22-ц/813/1309/20 Номер справи місцевого суду: 2/1522/10820/11 Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.10.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І., за участю секретаря Фабіжевської Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2011 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання права власності на нежиле підвальне приміщення, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА. Короткий зміст позовних вимог. Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на нежиле підвальне приміщення загальною площею 230 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 мешкає у квартирі АДРЕСА_2 , про що свідчить відповідна довідка з ЖКС «Порто-Франківський`від 23.06.2011р. За останні двадцять років спірне приміщення знаходилось у непридатному стані, через що, будинок в цілому щорічно потребував ремонту. Однак, за весь час її мешкання, нею за власний рахунок були зроблені суттєві роботи по його приведенню у придатний стан, а саме: відновлено одну з розтрушених стін у приміщенні, вивезено будівельне та інше сміття, повністю замінено підлогу, перекриття та комунікації, встановлено вікна та двері, зупинено руйнування фундаменту будинку. Відповідно акту обстеження ЖКС «Порто-Франківський`від 23.06.2011 р., завдяки проведеним роботам загальний стан будівлі, в якому знаходиться вищевказане приміщення, значно поліпшився, а всі суттєві капітальні роботи проведені з додержанням будівельних, архітектурних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а саме приміщення придатне для подальшої експлуатації. Процесуальний рух справи та короткий зміст судових рішень у справі: у суді першої інстанції: Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежиле підвальне приміщення загальною площею 230 кв.м., що розташоване в АДРЕСА_1 . Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок проведених позивачем робіт, загальний стан будівлі, в якому знаходиться спірне приміщення, значно поліпшився, що підтверджено актом обстеження комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Порто-франківський» від 23 червня 2011 року. Допоміжні приміщення передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення, яким позивачка добросовісно, відкрито і безперервно володіє, не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього, а тому наявні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 . Суд першої інстанції керувався статтями 331, 344, 392 ЦК України. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2013 року у задоволенні заяви заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання права власності на нежиле підвальне приміщення відмовлено. у суді апеляційної інстанції: Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 вересня 2013 року заяву Одеської міської ради задоволено. Поновлено Одеській міській раді строк на апеляційне оскарження заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2011 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради у справі. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2013 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2011 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання права власності на нежиле підвальне приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 230 кв. м відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надано доказів проведення реконструкції спірного нежитлового приміщення відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів. Таким чином, у процесі проведення самовільної реконструкції будівлі, без узгодження проектної документації й одержання дозволу на її здійснення позивачем порушено вимоги статті 5 Закону України «Про основи містобудування», статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», статей 24, 26 Закону України «Про планування і забудову території». Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що при розгляді вищевказаного позову, суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки Одеської міської ради, яка у порушення вимог статей 74-76, 127 ЦПК України (2004 року) не була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання у справі, що призвело до неправильного вирішення спору. у суді касаційної інстанції: Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції вмотивована тим, що на час розгляду справи апеляційним судом, ОСОБА_1 вже не була власником вказаного нерухомого майна. Співвласниками майна на підставі договору купівлі-продажу від 30 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т.А., були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується наданим договором та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, проте їх не було залучено до участі у розгляді справи у порядку процесуального правонаступництва. Відповідно до частини першої статті 37 ЦПК України (2004 року) у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону є правонаступництвом (сингулярне правонаступництво), оскільки передбачає перехід у сукупності прав та обов`язків до правонаступника, однак є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. При переході прав та обов`язків відносно майна (нежитлового нерухомого приміщення на підставі договору купівлі-продажу) від одного суб`єкта права іншому суб`єкту права є сингулярним правонаступництвом. Таким чином, за договором купівлі-продажу спірного майна від 30 березня 2013 року до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перейшли права та обов`язки попереднього власника майна ОСОБА_1 (сингулярне правонаступництво). Тобто після ухвалення судом першої інстанції заочного рішення відбулося матеріальне правонаступництво і в силу вимог статті 37 ЦПК України (2004 року) (аналогічна норма у статті 55 ЦПК України) суд апеляційної інстанції повинен був залучити до участі у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і це не є залученням на стадії апеляційного перегляду нового учасника процесу, процесуальних повноважень на що суд апеляційної інстанції немає. у суді апеляційної інстанції під час нового розгляду: Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року цивільну справу прийнято до провадження колегії суддів та призначено справу до розгляду. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року залучено у справі процесуального правонаступника ОСОБА_6 . Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_6 про закриття апеляційного провадження. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з наступних підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 . В цьому ж будинку знаходиться спірне приміщення. Відповідно акту обстеження ЖКС «Порто-Франківський» від 23 червня 2011 року, завдяки проведеним позивачем роботам загальний стан будівлі, в якому знаходиться вищевказане приміщення, значно поліпшився. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до висновку про можливість задоволення вищевказаного позову. Однак колегія суддів повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції не може з огляду на наступне. Так, відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності особи є її право на майно, яке воно здійснює відповідно до закону. Стаття 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (реконструкція) об`єкту здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів. Таким чином, у процесі проведення самовільної реконструкції будівлі, без узгодження проектної документації й одержання дозволу на її здійснення позивачем порушено ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. ст. 24, 26 Закону України «Про планування і забудову території». Частиною 1 ст. 376 ЦК України, визначені підстави, за якими будівництво (реконструкція) житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна визнається самочинним, а саме, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Спірний об`єкт - реконструйоване приміщення було реконструйовано без належним чином затвердженого проекту, без отримання належним чином оформленого дозволу на виконання будівельних робіт з реконструкції, об`єкт не був прийнятий до експлуатації у порядку, затвердженому чинним законодавством. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надані документи, які підтверджували б законність виконаної реконструкції. Висновок КП ЖКС «Порто-Франківський» від 23 червня 2011 року, не є належним доказом, оскільки КП ЖКС «Порто-Франківський» не є органом, до компетенції якого відповідно до чинного законодавства відноситься вирішення питання щодо відповідності проведеного ремонту будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам та надання висновків щодо придатності або непридатності приміщення для подальшої експлуатації. Відсутній належним чином оформлений акт компетентного органу щодо прийняття в експлуатацію вищевказаного реконструйованого нежитлового приміщення. Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України лише власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. За положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинків, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 вказаного Закону стають об`єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру. Законодавство розділяє поняття «допоміжне приміщення» та «нежиле приміщення». Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежилим приміщенням є приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Позивачем не надано доказів того, що суміжні власники не заперечували проти визнання права власності за позивачем на вищевказане реконструйоване спірне нежитлове приміщення підвалу. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Рішення Конституційного суду України від 02 березня 2004 року, на яке послався районний суд, власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Також, позивач не надала до суду жодних доказів того, що: - спірне приміщення знаходилось у непридатному стані, через що будинок щорічно потребував ремонту; - позивач зробила ремонт у спірному приміщенні за власний рахунок. ОСОБА_1 не створювала спірне підвальне приміщення, тому що останнє є складовою частиною багатоквартирного дев`ятиповерхового будинку АДРЕСА_1 . Крім того, суд першої інстанції при розгляді вищевказаного позову, вирішив питання про права та обов`язки відповідача Одеської міської ради, яка у порушення вимог ст.ст. 74-76, 127 ЦПК України (у редакції 2004 року), не тільки не була належним чином сповіщена про час та місце судового засідання по даній справі, а взагалі - не знала про існування вищевказаного позову, що в сукупності також призвело до неправильного вирішення справи. Таким чином, позивач ОСОБА_1 , не врахувавши положення ст.ст. 33, 119 ЦПК України (у редакції, яка були чинна на момент розгляду справи судом першої інстанції), не зазначила всіх відповідачів, права, свободи та інтереси яких можуть бути порушені судовим рішенням. Відповідно до положень статті 212 ЦПК України (у редакції, яка були чинна на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. В статті 214 ЦПК (у редакції, яка були чинна на момент розгляду справи судом першої інстанції) зазначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до статті 215 ЦПК (у редакції, яка були чинна на момент розгляду справи судом першої інстанції) в мотивувальній частині рішення суд зазначає: встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався. Вказаним положенням оскаржуване судове рішення не відповідає, оскільки судом першої інстанції не викладено жодного мотиву, на підставі якого ухвалено заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2011 року. Розглядаючи справу, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення по суті спору про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2011 року скасувати. Постановити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання права власності на нежиле підвальне приміщення відмовити. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 19 жовтня 2020 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк