Постанова 4813 № 522/14547/19

Номер провадження: 22-ц/813/382/23 Справа № 522/14547/19 Головуючий у першій інстанції Єршова Л. С. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.04.2023 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 522/14547/19 Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/382/23 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П., - суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Власенко С.І., учасники справи: - позивач Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3, правонаступником якої є - Приморська окружна прокуратура м. Одеси, в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, - відповідачі 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондар Олексій Миколайович, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3, правонаступником якої є - Приморська окружна прокуратура м. Одеси,в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондара О.М., про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записів, витребування майна, за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Єршової Л.С. о 10 годині 50 хвилині 22 січня 2020 року, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2019 року Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 (далі Прокурор) звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» (індексний номер 35101428 від 10.05.2017), на підставі якого площа квартири АДРЕСА_1 змінена з - 63,7 кв. м. до - 157,1 кв. м.; 2) визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» (індексний номер 35274403 від 19.05.2017), на підставі якого закрито розділ щодо об`єкта нерухомого майна у зв`язку з поділом кв. АДРЕСА_1 ; 3) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №20494329 про право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на кв. АДРЕСА_1 , площею - 79,4 кв. м.; 4) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №20493552 про право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на кв. АДРЕСА_1 , площею - 77,7 кв. м.; 5) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №27202360 про право власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на кв. АДРЕСА_1 , площею - 77,7 кв. м.; 6) витребувати нерухоме майно підвалу (цоколю), площею - 58,7 кв. м., розташоване у будинку АДРЕСА_2 з незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Одеської міської ради; 7) встановити порядок виконання, зазначивши, що це рішення суду є підставою для державної реєстрації права власності на приміщення підвалу (цоколю), площею - 58,7 кв. м., розташованого у будинку АДРЕСА_2 , за Одеською міською радою. Прокурор також просить стягнути з відповідачів на користь прокуратури Одеської області судові витрати. Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що реконструкція квартири, в результаті чого її площа була збільшена за рахунок приєднання належного територіальній громаді м. Одесі приміщення підвалу є самочинною. Прийняття в експлуатацію реконструйованої квартири не відбулося. Тому, реєстрація права власності на збільшену квартиру є незаконною (Т. 1, а. с. 3 - 14). Позиція відповідачів в суді першої інстанції У відзиві на позовну заяву адвокат Черновол Артур Олександрович, діючий від імені ОСОБА_1 , просить суд відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором. Не обґрунтовано також підстави звернення до суду з позовом від імені органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (Т. 1, а. с. 144 - 148). ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державний реєстратор Комунального підприємства Новоселіської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондар О.М. не скористались правом надання відзиву на позовну заяву. Відзиви на позов не надали. Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 22 січня 2020 року відмовлено у задоволенні позову Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондара О.М., про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записів, витребування майна. Рішення вмотивоване тим, що до суду позивач звернувся в серпні 2019 року, тобто за дев`ять місяців до спливу загального строку на звернення до суду. Таким чином, обґрунтування позивача про те, що Одеська міська рада не вживала жодних дій направлених на скасування незаконної державної реєстрації та визнання угоди недійсною є передчасним, оскільки до закінчення строку звернення до суду, цей орган має можливість вчинити дії, щодо захисту інтересів держави самостійно. Прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду з позовом від імені органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на кв. АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 не відновить права територіальної громади м. Одеси, у разі його порушення та є неефективним способом захисту порушеного права. Неправомірність володіння майном відповідачами, за наявності чинних декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, позивачем не доведена (Т. 1, а. с. 181 - 191). Короткий зміст вимог апеляційної скарги Перший заступник прокурора Одеської області в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 січня 2020 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, задовольнити (Т. 1, а. с. 196 - 204). Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм матеріального права, а саме - ст. ст. 376, 387 - 388 ЦК України, ст. 128 ЦК УРСР, ст. ст. 29, 30, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 35 Закону УРСР «Про власність», ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та норм процесуального права, а саме - вимог ст. ст. 12, 56, 76 - 79, 263 ЦПК України. Апелянт вказує на те, що, відмовляючи прокурору у позові, суд дійшов необґрунтованого висновку щодо недоведеності приналежності спірного нежитлового підвального (цокольного) приміщення територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог щодо неправомірності володіння майном відповідачами за наявності чинних декларацій про готовність об`єктів до експлуатації. Суд першої інстанції не з`ясував правовий статус спірного нежилого підвального приміщення та його належність дійсному власнику, відповідно до діючого на час виникнення права на це майно законодавства. При цьому висновки суду щодо недоведеності приналежності спірного нежитлового підвального (цокольного) приміщення будинку, яке увійшло у площу квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , на праві власності територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради, не ґрунтуються на матеріалах справи та є невмотивованими. У порушення вищенаведених норм суд першої інстанції залишив поза увагою, що територіальною громадою набуто право власності на будівлю по АДРЕСА_2 в цілому, у тому числі й на підвальні нежилі приміщення у будинку ще до 2004 року, які перебувають на балансі КП «ЖКС» Порто-Франківський». Зокрема, спірне майно було передано у комунальну власність на початку 90-х років під час розмежування загальнодержавного майна, у відповідності до Закону УРСР «Про власність», постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» та прийнятого на їх виконання рішення Одеської обласної ради. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 №104 затверджено акти приймання-передачі майна у комунальну власність міста Одеси. Зокрема, акт від 18.02.1992 щодо передачі майна у галузі житлово-комунального господарства. Прокурором, у відповідності до вимог ст. ст. 76-81 ЦПК України, доведено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за відсутності відповідних дозволів на виконання будівельних робіт самочинно провели реконструкцію належної їм квартири шляхом приєднання до неї цокольного приміщення будинку, яке належить територіальній громаді міста Одеси, збільшили відповідно площу квартири з - 63,7 кв. м. до - 157,1 кв. м., яку не прийнято в експлуатацію на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора від 10.05.2017 щодо державної реєстрації прав власності на реконструйовану квартиру. З Єдиного реєстру отриманих повідомлень вбачається, що повідомлення про початок будівельних робіт № ОД 061182691645 та № ОД 061182691617, а також декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ОЖ 141183160351 та №ОД 141183051751, на які послався суд, зареєстровано відповідно у вересні 2018 року та у листопаді 2018 року, тобто після здійсненого 19.05.2017 поділу реконструйованої квартири (право власності на яку зареєстровано 10.05.2017) на дві окремі квартири площею по - 77,7 кв. м. та - 79,4 кв. м.. Право виконання будівельних робіт надається лише після отримання дозволу на їх виконання, а право власності на новостворений (реконструйований) об`єкт не може бути зареєстровано на самочинно збудований об`єкт, що не прийнятий до експлуатації Прокурором, у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», доведено наявність порушення інтересів держави та не здійснення (неналежне здійснення) Одеською міською радою своїх владних повноважень та необхідність звернення до суду за захистом порушених прав територіальної громади, яке є у даному випадку єдиним ефективним засобом. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 по справі №903/129/18 дійшла висновку, що неважливо від причин неможливості самостійно звернутися до суду сам факт не звернення відповідною радою з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення відповідного майна. Судом першої інстанції всупереч вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не враховано вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, через що безпідставно було відмовлено у позові прокурора, у тому числі через недоведеність підстав для представництва. З матеріалів справи вбачається, що належне територіальній громаді майно вибуло не у наслідок протиправних дій державних органів або їх помилки, а саме внаслідок послідовних дій відповідачів, що вказує на наявність очевидної протиправної схеми, направленої на незаконне захоплення майна у спосіб, що ставить добросовісність поведінки відповідачів під час набуття майна у власність під обґрунтований сумнів. Узагальнені доводи відповідачів в апеляційному суді ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державний реєстратор Комунального підприємства Новоселіської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондар О.М. не скористались правом подачі відзиву на апеляційну скаргу. ОСОБА_1 у письмових поясненнях, які за своєю суттю є відзивом на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що позов було подано передчасно та без належного обґрунтування необхідності представництва інтересів держави у вказаному спорі саме прокурором, а також без підтвердження відповідними доказами бездіяльності Одеської міської ради. У позові відсутнє належне обґрунтування щодо того, яке саме право чи інтерес держави порушено у спірних правовідносинах та захищається шляхом подачі позову прокурором. ОСОБА_1 зазначає, що відсутнє будь-яке право Одеської міської ради, яке підлягає захисту у спірних правовідносинах. Прокурором не надано доказів перебування спірного приміщення на балансі ЖКС «Порто-Франківський» та підтвердження права власності Одеської міської ради на спірне майно. Прокурором обрано не ефективний спосіб захисту (Т. 3, а. с. 3 - 13, 15 - 25, 27 - 37). Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.03.2020 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 січня 2020 року залишено без руху (Т. 1, а. с. 217 - 218). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.03.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 січня 2020 року (Т.1, а. с. 225 - 226). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.03.2020 року призначено розгляд апеляційної скарги у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 1, а. с. 227). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.03.2021 року витребувано: 1) з Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області належним чином посвідчені копії усіх документів, на підставі яких видавалась Декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо об`єкту нерухомості, який розташований за адресою - АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_3 ; 2) у державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондар Олексія Миколайовича реєстраційну справу щодо об`єкту нерухомості, який розташований за адресою - АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_3 (Т. 2, а. с. 58 62). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року витребувано з Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради належним чином посвідчені копії усіх документів, на підставі яких видавалась декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо об`єкту нерухомості, який розташований за адресою - АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_3 (Т. 2, а. с. 91 95). На виконання вищевказаної ухвали суду Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради було надано витребуванні документи (Т. 2, а. с. 120 - 128, 159 174). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.02.2023 року задоволено клопотання заступника керівника Одеської обласної прокуратури про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (Т. 2, а. с. 248 249). 03.03.2023 року та 06.03.2023 року від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення по справі, які за своєю суттю є відзивом на апеляційну скаргу (Т. 3, а.с. 3-13, 15 -25, 27 37). 14.03.2023 року від Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси надійшли письмові пояснення, які за своєю суттю є відповіддю на відзив на апеляційну скаргу (Т. 3, а. с. 39 - 44). 27.03.2023 року від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення по справі (Т. 3, а. с. 54 64). У судовому засіданні прокурор Клюкін К.І. просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог прокурора. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили. Заяв та клопотань не надали. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, багаторазове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні,обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Першого заступника прокурора Одеської області підлягає частковому задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин На підставі договору купівлі-продажу № 345 від 14.03.2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 , площа квартири за зазначеним договором складає - 63,7 кв. м.. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 35101428 від 10.05.2017 року) державним реєстратором КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондарем О.М. загальна площа квартири змінена з - 63,7 кв. м. до - 157,1 кв. м.. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №35274403 від 19.05.2017 року державним реєстратором КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондарем О.М. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закрито розділ щодо об`єкта нерухомого майна у зв`язку з поділом на дві квартири. Рішенням Державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондаря О.М. №35266463 від 19.05.2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , площею - 79,4 кв. м. (номер запису про право власності 20494329). Рішенням Державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондаря О.М. №35272749 від 19.05.2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , площею - 77,7 кв. м. (номер запису про право власності 20493522). У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу №1398 від 25.07.2018 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 27202360). Згідно відомостей з Єдиного реєстру повідомлень про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, встановлено наявність наступних чинних зареєстрованих документів: - повідомлення про початок будівельних робіт №ОД 061182691645 стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_5 ; - повідомлення про початок будівельних робіт №ОД 061182691617 стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_5 ; - декларація про готовність об`єкта до експлуатації №ОД 141183020146 стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_5 ; - декларація про готовність об`єкта до експлуатації ОД 141183051751 стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_5 . По справі виникли правовідносини щодо захисту права власності територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Разом з тим, дійшов помилкових висновків про те, що до закінчення строку звернення до суду (закінчення строку позовної давності) Одеська міська рада має можливість вчинити дії щодо захисту своїх інтересів самостійно. Мотиви частково прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Щодо посилань апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції про правовий статус спірного майна, колегія суддів зазначає наступне. Звертаючись з вказаним позовом, прокурор зазначив, що власником спірного приміщення є - Одеська міська рада. Приміщення є саме нежитловим приміщенням та перебуває на балансі міста, а відтак є окремими об`єктами цивільних прав. Отже, при вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме - встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення). Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна. Відповідно до положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон), відповідно до якого власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.". Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Відповідно до статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Наведеним вище законодавством унормовано, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим. Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав. Прокурор зазначає, що спірне майно передано в комунальну власність на початку 90-х років під час розмежування загальнодержавного майна у відповідності до Закону УРСР «Про власність», постанови КМУ від 05.11.1991 року №331 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» та прийнятого на їх виконання рішень обласної ради. Однак колегія суддів звертає увагу апелянта, що ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді ані прокурор, ані Одеська міська рада не надали жодних доказів того, що нежитлове підвальне (цокольне) приміщення будинку, яке увійшло у площу квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , належить (належало) на праві власності територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради. Крім посилань про перехід у комунальну власність спірного приміщення, позивачем не надано рішень державного органу, органу місцевого самоврядування про перелік конкретних приміщень, які перейшли до комунальної власності територіальної громади міста Одеси. Будь- якої інвентаризаційної справи з КП Бюро технічної інвентаризації не було надано. Прокурором не було заявлено відповідних клопотань про витребування вказаних доказів. Одеською міською радою доказів на підтвердження переходу спірного приміщення до комунальної власності територіальної громади міста не надано. Не доведення позивачем наявності у нього речових прав на спірні приміщення свідчить про відсутність порушення його прав з боку відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння, який спрямований саме на захист права власності. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття права на новостворене нерухоме майно, передбачена активна участь в такому процесі держави, в особі відповідних органів архітектурно-будівельного контролю, які спочатку надають дозвіл на будівництво, процес якого вони уповноважені контролювати, а потім приймають до експлуатації закінчений після будівництва об`єкт. Тобто, зареєструвавши вищевказані декларації про готовність об`єктів до експлуатації, органи ДАБІ діяли як суб`єкт владних повноважень та в силу покладених на них законом обов`язків мали перевірити як сам об`єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості зазначені в самій декларації про готовність об`єкта до експлуатації. При цьому, неправомірність володіння майном відповідачами за наявності чинних декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, позивачем не доведена. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 3 Закону державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про право на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Європейський суд з прав людини, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний спосіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується; «ефективним» як у законі, так і на практиці. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18). Таким чином, враховуючи те, що на час розгляду зазначеної цивільної справи, судом встановлено наявність зареєстрованих повідомлень про початок будівельних робіт стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , та зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення Державного реєстратора КП Новоселівська сільська Рада «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондаря О.М. про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , не є підставою для виникнення вказаного права, а є лише підтвердженням цього права. Отже, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 не відновить права територіальної громади м. Одеси, у разі його порушення та є неефективним засобом захисту порушеного права. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Щодо звернення прокурора з вказаним позовом до суду. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно із ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування або інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також в разі відсутності такого органу. Роз`яснюючи відповідні положення, Касаційний господарський суд у постанові від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/990/19 (п. п. 32 - 36) зробив такі висновки: «Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці, що спрямована ним на захист інтересів держави, яка, однак, є неналежною. «Неналежний захист» може бути визначений з урахуванням встановленого порядку захисту інтересів держави, який передбачає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 обґрунтував наявність "інтересів держави" тим, що органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження є - Одеська міська Рада. Однак, останньою жодних дій направлених на скасування незаконної державної реєстрації та визнання угоди недійсною вчинено не було, що є підставою звернення з вказаним позовом в інтересах Одеської міської ради. Однак, при зверненні до суду з вказаним позовом заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 не навів належного обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у даній справі, а також не наведено обставин нездійснення або неналежного здійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень. Прокурором не доведено, що спірне майно перебувало у власності Одеської міської ради. Отже вірними є висновки суду першої інстанції, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду з цивільним позовом від імені органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Разом з тим, колегія суддів вважає помилковими висновки суду про те, що прокурор звернувся до суду за дев`ять місяців до спливу загального строку на звернення до суду, до закінчення якого цей орган має можливість вчинити дії щодо захисту інтересів держави самостійно. Вказані посилання суду необхідно виключити з мотивувальної частини. Таким чином, наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Першого заступника прокурора Одеської області є частково обґрунтованими, а тому вони підлягають частковому задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Оскільки висновки суду першої інстанції частково не відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з неї абзацу наступного змісту: «До суду позивач звернувся в серпні 2019 року, тобто за дев`ять місяців до спливу загального строку на звернення до суду. Таким чином, обґрунтування позивача про те, що Одеська міська рада не вживала жодних дій направлених на скасування незаконної державної реєстрації та визнання угоди недійсною є передчасним, оскільки до закінчення строку звернення до суду, цей орган має можливість вчинити дії, щодо захисту інтересів держави самостійно.». В решті рішення необхідно залишити без змін. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Одеської області задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 січня 2020 року змінити. Виключити з мотивувальної частини рішення абзац наступного змісту: «До суду позивач звернувся в серпні 2019 року, тобто за дев`ять місяців до спливу загального строку на звернення до суду. Таким чином, обґрунтування позивача про те, що Одеська міська рада не вживала жодних дій направлених на скасування незаконної державної реєстрації та визнання угоди недійсною є передчасним, оскільки до закінчення строку звернення до суду, цей орган має можливість вчинити дії, щодо захисту інтересів держави самостійно». В решті рішення - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 19 квітня 2023 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе