Постанова Львівський апеляційний суд № 464/696/26

Справа № 464/696/26 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р. Провадження № 33/811/726/26 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Сихівського районного суду м. Львова від 15 квітня 2026 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, в с т а н о в и в : вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 665,60 грн судового збору. Згідно з постановою, ОСОБА_1 01.02.2026 року о 03:05 год, м. Львів, на перехресті вул. Стрийська - Максимовича керував автомобілем марки «Hyundai Elantra», номерний знак НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п.2.9а ПДР України. Не погоджуючись із рішенням судді першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати постанову судді, провадження по справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП. Зазначає, що про наявність постанови дізнався після оприлюднення такої і ЄДРСР. В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що постанова підлягає скасуванню. Зазначає, що огляд проведено з порушенням, відеозапис є неналежним доказом, інспектор самовільно зняла бодікамеру встановила її на панель приладу автомобіля, що призвело до позбавлення відеозапису об`єктивного контролю процедури огляду. На нагрудну камеру не було зафіксовано результату огляду. Оскільки поліція не забезпечила безперервну та якісну відеофікацію екрана приладу, необхідно було залучити двох свідків. Результати огляду є недопустими доказами, наявна розбіжність у часі, який зазначено на роздруківці приладу та часом проведення огляду. Рапорт та постанова за ст. 126 КУпАП є неналежними доказами. ОСОБА_1 , захисник Конюшко Д.Б. у судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Захисник Конюшко Д.Б. надіслав повідомлення апеляційному суду про припинення його повноважень у даній справі, зазначивши, що договір про надання правової допомоги ОСОБА_1 , укладено про ознайомлення зі справою. Договір про надання правової допомоги щодо повного ведення справи із ОСОБА_1 не укладав, більше не є захисником Балабуха А.Р. ОСОБА_1 у судове засідання 08.06.2026 не прибув, причини своєї неявки апеляційному суду не повідомив та клопотання про відкладення розгляду справи не подав. Апеляційний суд вертає увагу на те, що судові засіданні призначались на 14:10 год. 11.05.2026; на 15:30 год. 25.05.2026; на 15:15 год. 02.06.2026; на 09:15 год. 08.06.2026 та відкладались за клопотанням ОСОБА_1 та захисника Конюшко Д.Б. Проте про причини своєї неявки в судове засідання на 09:15 год. 08.06.2026 ОСОБА_1 не повідомним, тому апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не виявив належної зацікавленості у розгляді справи та протягом тривалого часу не з`являвся до апеляційного суду. Незацікавленість з розгляду своєї апеляційної скарги свідчить про зловживання ним процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи. Також апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 в судів першої інстанції неодноразово подавав клопотання про відкладення судового засідання. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адмінправопорушення, у якій вона є стороною. Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992). Відтак, із врахуванням того, що справа перебуває у провадженні апеляційного суду із 30.04.2026, відсутності доказів, які б підтверджували причини неявки ОСОБА_1 в судове засідання, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутності ОСОБА_1 . Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов`язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної без участі ОСОБА_1 не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, тому, що суд розцінює такі дії ОСОБА_1 , як зловживання процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що строк апеляційного оскарження слід поновити, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта щодо причин пропуску строку апеляційного оскарження. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити. Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Всупереч тверджень апеляційної скарги ці вимоги закону суддею першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок судді про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у постанові. Зокрема, такий висновок ґрунтується на даних, що зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №580413 від 01 лютого 2026 року (а.с. 1), згідно з яким ОСОБА_1 01.02.2026 року о 03:05 год., м. Львів, на перехресті вул. Стрийська - Максимовича керував автомобілем марки «Hyundai Elantra», номерний знак НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу «Драгер», результат 1,21%о, чим порушив вимоги п.2.9а ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. Як вбачається з наявного у матеріалах справи відеозапису під час спілкування із ОСОБА_1 поліцейський виявив у нього ознаки алкогольного сп`яніння, тому пред`явив вимогу про проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. За результатами проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп`яніння, результат 1,21%о. Результати огляду ОСОБА_1 не оспорював, не висловлював будь-яких зауважень чи застережень, що і стало підставою для складання протоколу за ч.1 ст. 130 КУпАП. Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що результати огляду не були зафіксовані на нагрудну відеокамеру, запис не є безперечним, тому поліцейські повинні були залучити свідків з таких підстав. З долученого до матеріалів справи відеозапису вбачається, що такий стосується подій викладених у протоколі і на такому зафіксовано в повному обсязі обставини, що підлягають з`ясуванню та дають можливість встановити в діях ОСОБА_1 наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Як вбачається з матеріалів справи працівниками поліції застосовувались технічні засоби відеозапису під час огляду ОСОБА_1 , інформація якого на цифровому носії (СD диску) долучена до матеріалів справи. Відтак присутність свідків із врахуванням вимог ст. 266 КУпАП не є обов`язковою із врахуванням того, що здійснювалась фіксація технічними засобами. Твердження ОСОБА_1 про наявність розбіжностей у часі огляду, не може бути підставою для скасування постанови, оскільки не спростовує факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, та не впливає на правильність висновків судді першої інстанції про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд не вбачає в діях працівників поліції порушення вимог Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МОЗ та МВС України від 09.11.2015 року № 1452/735, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників поліції щодо складання відносно нього протоколу. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколах про адміністративні правопорушення та додатках до нього матеріали справи не містять. Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність винесеної у справі постанови. Наведеними письмовими доказами, достовірність яких в апеляційного суду не викликає сумнівів, в повній мірі стверджується вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, на підставі яких суддею відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП всебічно і повно з`ясовано всі обставини справи. Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які у своїй сукупності поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року). При обранні ОСОБА_1 адміністративного стягнення суддя районного суду в оскаржуваній постанові в повній мірі врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, та наклав адміністративне стягнення у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП в межах безальтернативної санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. При розгляді справи суддею першої інстанції порушень вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП. Ураховуючи наведене, порушень норм процесуального або матеріального права не було встановлено під час перегляду, постанова суду є законною та обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови судді місцевого суду - без змін. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд п о с т а н о в и в: поновити ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження. Постанову судді Сихівського районного суду м. Львова від 15 квітня 2026 року , якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін, його апеляційну скаргу - без задоволення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Львівського апеляційного суду Урдюк Т.М.