Постанова 4813 № 506/164/25

Номер провадження: 22-ц/813/4321/26 Справа № 506/164/25 Головуючий у першій інстанції Бурдинюк О. С. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 11.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Лозко Ю.П., Назарової М. В., за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Шевченківська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, як орган опіки та піклування, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , на рішення Окнянського районного суду Одеської області від 09 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Шевченківська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, як орган опіки та піклування в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, в обґрунтування якого зазначив, що під час перебування у цивільному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 . У подальшому, 20.07.2013 року між сторонами укладено шлюб, який 18.05.2023 року рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області був розірваний. Вказаним судовим рішенням також вирішено залишити проживати неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_1 . Починаючи з 2017 року шлюбні відносини між сторонами припинені та саме з того часу неповнолітній син повністю перебував на утриманні та самостійному вихованні батька, оскільки мати дитини самоусунулась від виховання і утримання дитини, не бере участі у житті сина, не спілкується з ним та не проживає з ним, а також не цікавиться його самопочуттям та розвитком. Натомість, батько дитини взяв на себе обов`язок щодо самостійного виховання та утримання дитини, на постійній основі проживає разом з сином, займається вихованням, повністю забезпечує дитину, займається її навчанням та забезпечує достатній рівень розвитку дитини. 15.09.2022 року відповідач виїхала за кордон, а саме у Фінляндію, повертатись до України найближчим часом не збирається. Позивач вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є доцільним та відповідає інтересам дитини, адже у житті дитини мати відсутня протягом тривалого часу. ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Окнянський районний суд Одеської області рішенням від 09 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Шевченківська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, як орган опіки та піклування залишив без задоволення. Суд першої інстанції виходив із того, що у матеріалах справи відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, також у справі відсутні докази, що дитина висловила згоду та усвідомлює наслідки позбавлення батьківських прав його матері. Суд наголосив, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини до звернення до суду. Сторона позивача стверджувала, що відповідач у 2022 році залишила територію України та не планує повертатися, разом з тим, як вбачається з відповіді Державної прикордонної служби України ОСОБА_5 дійсно виїхала 16.09.2022 року, однак 05.06.2023 року повернулася на територію України. Суд вказав, що висновок Служби у справах дітей Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду, у ньому не зазначено жодних мотивів та підстав, з яких служба у справах дітей прийняла рішення про доцільність позбавлення батьківських прав, він не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно дитини. Вказаний висновок був складений за відсутності матері дитини і тільки зі слів батька, тобто без врахування її пояснень в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач була запрошена на засідання комісії з питань захисту прав дитини органу опіки та піклування з розгляду питання доцільності/недоцільності позбавлення її батьківських прав засобами поштового або телефонного зв`язку, не містить вказаний висновок і думки дитини щодо позбавлення батьківських прав її матері. Позивач не обґрунтував та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_4 , батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків відносно дитини. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , просить скасувати рішення Окнянського районного суду Одеської області від 09 липня 2025 року по справі № 506/164/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог з огляду на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинами справи. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач неодноразово наголошував на тому факті, що відповідач, яка є матір`ю неповнолітньої дитини, добровільно самоусунулась від виховання та піклування про неї, точне місце перебування її станом на сьогоднішній день невідомо, вона свідомо довготривалий час не підтримує зв`язку з дитиною, що підтверджується доказами, які долучені до матеріалів справи, та які були проігноровані судом першої інстанції,і не взяті до уваги під час ухвалення судового рішення. Починаючи з 2017 року мати дитини залишила проживати свого сина з позивачем, разом вони не проживають з того ж періоду, що підтверджується заявою, яка була складена у 2023 році та подана самим відповідачем, що в свою чергу було долучено до матеріалів справи №477/550/23, яка розглядалась Жовтневим районним судом Миколаївської області (про розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем). Із численних характеристик зі школи, актів обстеження умов проживання дитини, які складені органом опіки та піклування, показів сусідів, довідок про склад сім`ї (за різні періоди), вбачається, що мати систематично, довготривало відсутня у житті дитини, вона не з`являється, не піклується про розвиток, виховання, здоров`я, самопочуття та утримання дитини, самостійно на зв`язок із дитиною не виходить, про своє місце перебування не повідомляє. Скаржник зазначає, що орган опіки та піклування двічі виїжджав (в різні періоди) за місцем реєстрації дитини задля обстеження умов проживання дитини та встановлення кола осіб, які проживають безпосередньо з дитиною. Жодного разу відповідач не перебувала за адресою, де проживає дитина, точного місця проживання відповідача не встановлено та не відомо, за своїм місцем реєстрації, відповідач не проживає, адже всі процесуальні документи, які були направлені, як самим судом, так і представником позивача повертаються з відміткою про відсутність особи за місцем реєстрації, тобто незрозуміло яким чином орган опіки та піклування може здійснити попередження матері, яка покинула дитину, не виходить на зв`язок та не повідомляє про своє фактичне місце проживання та взагалі про той факт, що вона з 2023 року повернулась назад до України. Здійснювати розшук фізичної особи не входить до повноважень органу опіки та піклування, позивач також не зобов`язаний здійснювати розшук своєї колишньої дружини аби змусити її силоміць бути матір`ю для своєї дитини. Скаржник вважає, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів того факту, що мати не бажає піклуватись та дбати про свою дитину. У висновку органу опіки та піклування зазначено про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, яка довготривалий час ігнорує свої обов`язки по відношенню до своєї дитини, проте вказаний висновок судом було проігноровано та не взято до уваги судом першої інстанції, оскільки він був складений за відсутністю матері. Той факт, що відповідач повернулась на територію України та продовжує нехтувати своїми обов`язками по відношенню до дитини говорить про її стійке рішення не бути мамою для своєї дитини, про її байдужість до життя та здоров`я своєї дитини, що є неприпустимим. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.08.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, ОСОБА_2 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України, Шевченківській сільській раді Миколаївського району Миколаївської області роз`яснювалось право на подання письмових пояснень на апеляційну скаргу у відповідності до ст. 360 ЦПК України. Представник ОСОБА_1 адвокат Лисенко Катерина Іванівна копію ухвали про відкриття провадження від 19.08.2025 року отримала 21.08.2025 року о 0:32:18 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу. Шевченківська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області копію ухвали про відкриття провадження від 19.08.2025 року отримала 21.08.2025 року о 0:36:25 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу. ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 19.08.2025 та апеляційну скаргу з додатками отримала у відповідності до п.5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України. Представник ОСОБА_1 адвокат Лисенко Катерина Іванівна, Шевченківська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області судові повістки-повідомлення отримали 15.05.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками. ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у відповідності до п.3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Лисенко Катерина Іванівна просили задовольнити апеляційну скаргу, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, також у справі відсутні докази, що дитина висловила згоду та усвідомлює наслідки позбавлення батьківських прав його матері. Суд наголосив, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини до звернення до суду. Сторона позивача стверджувала, що відповідач у 2022 році залишила територію України та не планує повертатися, разом з тим, як вбачається з відповіді Державної прикордонної служби України ОСОБА_5 дійсно виїхала 16.09.2022 року, однак 05.06.2023 року повернулася на територію України. Суд вказав, що висновок Служби у справах дітей Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду, у ньому не зазначено жодних мотивів та підстав, з яких служба у справах дітей прийняла рішення про доцільність позбавлення батьківських прав, він не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно дитини. Вказаний висновок був складений за відсутності матері дитини і тільки зі слів батька, тобто без врахування її пояснень в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач була запрошена на засідання комісії з питань захисту прав дитини органу опіки та піклування з розгляду питання доцільності/недоцільності позбавлення її батьківських прав засобами поштового або телефонного зв`язку, не містить вказаний висновок і думки дитини щодо позбавлення батьківських прав її матері. Позивач не обґрунтував та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_4 , батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків відносно дитини. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне - ОСОБА_6 ), що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 12.05.2009 Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління. Сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне - ОСОБА_6 ) перебували у зареєстрованому 20.07.2013 Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції шлюбі, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 . Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18.05.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, залишено проживати неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (справа №477/550/23). Адресою місця реєстрації неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2024/012067291 від 07.10.2024. Місцем реєстрації позивача ОСОБА_1 також є: АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка про склад сім`ї та проживання №15/01.24, видана 16.03.2023 Шевченківською сільською радою Миколаївського району Миколаївської області. Також вказана довідка містить інформацію, що на забезпеченні ОСОБА_1 знаходиться його син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до частини 1 статті 18, частини 1 статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Статтями 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц (провадження №61-12305св18). У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі №185/9339/21 (провадження №61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13). Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява №70879/11) Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21. Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування. Як вбачається із тексту позовної заяви ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 підставою позбавлення батьківських прав відповідача зазначив п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18). Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18). Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Відповідно до висновку №228/02-30/25 від 03.03.2025 про доцільність позбавлення батьківських ОСОБА_2 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Шевченківська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області як орган опіки вважає за доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вказане відповідатиме інтересам дитини. У висновку, серед іншого, вказано, що відповідач самоусунулась від виховання та утримання своєї дитини, не приймає участі у житті свого сина, матеріального не забезпечує, не спілкується навіть в телефонному режимі, не цікавиться його самопочуттям та розвитком, не обізнана з проблемами своєї дитини, колом його оточення, його успіхами та захопленнями, не контактує з працівниками навчального закладу. Судом не взято до уваги висновок органу опіки та піклування Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, оскільки обставини щодо не прийняття участі матері у вихованні дитини та не забезпечення її матеріально, передування дитини з 2017 року на утриманні батька, з 15.09.2022 року мати виїхала за кордон викладені зі слів батька. У висновку не зазначено жодних мотивів та підстав з яких служба у справах дітей прийняла рішення про доцільність позбавлення батьківських прав. Суд вказав, що висновок не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками, та які були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно дитини. Висновок складено за відсутності матері дитини і тільки зі слів батька, відсутні докази запрошення ОСОБА_2 на засідання комісії з питань захисту прав дитини органу опіки та піклування, висновок не містить думки дитини щодо позбавлення батьківських прав її матері. Згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклуванняШевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про доцільність позбавлення батьківських правОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки є недостатньо мотивованим, ґрунтується лише на поясненнях батька дитини. Колегія суддів погоджується із тим, що у вказаному висновку не наведено беззаперечних підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина, висновок не містить висновків про те, чи відповідає такий крайній захід інтересам дитини та яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить такі інтереси. Зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, його здоров`я та психічного розвитку. У висновку не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з батьками щодо врегулювання спірних відносин. В свою чергу Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див. постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19). У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, суд першої інстанції надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам і встановив, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення її батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд першої інстанції не знайшов підтвердження свідомого ухилення відповідачем виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини, а також свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення її батьківських прав, вважав, що позов задоволенню не підлягає. Колегія суддів наголошує, що недостатня участь сторони у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі №640/13989/19, провадження №61-19388св21, від 22серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження №61-21418св21) Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. При цьому, не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Сам по собі факт, що мати не у достатній мірі спілкується з дитиною, забезпечує її матеріально, бере участь у її вихованні не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, колегія суддів зважує на те, що позбавлення батьківських прав щодо дитини та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід слід лише як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Отже, у цій справі позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не відповідає якнайкращим інтересам дитини, оскільки обставини ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині. Також обставин, які б характеризували ОСОБА_2 як таку, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, в справі не встановлено. Колегія суддів вважає, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання дитини з матір`ю. Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для матері, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №645/1592/24. Право дитини бути заслуханою є базовою гарантією Конвенції (стаття 12). Верховний Суд неодноразово виснував, що думка дитини може бути висловлена: у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції. Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків (див. постанову Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22). Думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці, але обов`язково з наведенням відповідного обґрунтування (див. постанову Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц). Апеляційним судом 11.06.2026 року в судовому засіданні за участі в присутності педагога з`ясовано думку неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зазначив, що позбавлення батьківських прав його матері є доцільним, адже вони не спілкуються, у нього немає її нового номеру телефону, а востаннє він бачив матір у 2018 році. З 2022 року матір була відсутня в його житті, не приймала участь в ньому, ніяк не допомагала. Коли вони ще спільно проживали, то матір добре ставилась до нього та піклувалась. З приводу ситуації в країні тата можуть забрати. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. При вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Водночас, озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні спору, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих елементів впливу на неї (див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21). Виходячи з обставин даної справи, колегія суддів вважає, що висловлена дитиною думка не може бути достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо неї. Суд першої інстанції, встановивши, що позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу й відсутня необхідність у його застосуванні. Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі №542/342/24, від 23 липня 2025 року у справі №638/3925/24, від 30 липня 2025 року у справі №279/1536/24. Згідно характеристик від 16.03.2023 року та 09.10.2024 року, що видана директором Миколаївського ліцею Шевченківської сільської ради Миколаївської області, ОСОБА_4 навчається в ліцеї з першого класу та характеризується позитивно. Мати контакту зі школою не підтримує, з вчителями не спілкується, не бере участі у вихованні сина та не цікавиться його навчанням, з класним керівником на зв`язок не виходила, батьківські збори не відвідує, вихованням та навчанням дитини займається батько, який забезпечив йому належні та безпечні умови для якісного дистанційного навчання. Колегія суддів наголошує, що невідвідування відповідачем навчального закладу дитини не є належним доказом її свідомого навмисного ухилення від виконання батьківських обов`язків. Характеристики з навчального закладу дитини, що містять загальні фрази щодо відсутності участі відповідача у вихованні дітей не розкриває усіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дитини, в сукупності з іншими доказами не є достатнім для позбавлення відповідача батьківських прав. Апеляційний суд наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не є підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки забезпечення найкращих інтересів дитини повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків. Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України за вих. №19/27653-25-вих від 03.04.2025, наданого на виконання ухвали Красноокнянського районного суду Одеської області від 02.04.2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 16.09.2022 перетинала державний кордон України, однак з 05.06.2023 перебуває на території України. Слід зазначити, що не повинні перериватися відносини з біологічною матір`ю, відносно якої не надано доказів неналежної поведінки, переривання відносин з біологічною матір`ю, тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, проте матеріали справи не містять доказів винної поведінки відповідачки щодо ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що їй краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього не завжди достатньо для того, щоб виправдати розірвання кровного зв`язку матері з дитиною. Позивачем не надано належних та допустимих доказів, в чому полягає захист прав інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав та винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Доводи апеляційної скарги сторони позивача зводяться до незгоди з висновками суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Посилання скаржника на те, що суд не надав належної оцінки доказам у справі колегія суддів відхиляє, адже судом першої інстанції надано належну оцінку доказам як таким, що у сукупності не свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, та колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується. Твердження позивача про те, що рішення суду суперечить інтересам дитини, яка може залишитись без батька у разі його мобілізації до Збройних Сил України, колегія суддів відхиляє та наголошує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України), та вочевидь суд та ухвалені ним рішення не можуть бути приватно-правовим інструментарієм для вирішення відмінних від предмету позову питань та насправді бути пов`язаними із мобілізаційними заходами. У постанові від 19 листопада 2025 року у справі №725/158/25 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини). Разом з тим, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, зважаючи на недоліки, пасивну поведінку відповідачки при виконанні своїх обов`язків щодо виховання сина, з метою забезпечення дотримання якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає, що наявні підстави для попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з покладенням на орган опіки та піклування в особі Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області обов`язку контролю стосовно виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Надання можливості відповідачу змінити ставлення до виховання дитини стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дитини. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як матері стосовно дитини протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлений можливості повторно ініціювати питання про позбавлення її батьківських прав. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідача раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено ним дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі №464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі №317/2256/22,від 22 січня 2025 року в справі №333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі №629/3692/23). За таких умов, оскаржуване рішення суду необхідно змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацом вищевказаного змісту. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є правильними, однак колегія суддів вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з покладенням на орган опіки та піклування в особі Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області обов`язку контролю стосовно виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що є підставою для зміни рішення Окнянського районного суду Одеської області від 09 липня 2025 шляхом доповнення резолютивної частини рішення суду абзацом другим вищевказаного змісту. Щодо судових витрат Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , по суті заявлених вимог залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Окнянського районного суду Одеської області від 09 липня 2025 року змінити, доповнивши резолютивну частину рішення суду абзацом другим наступного змісту «Попередити Д`яченко Діну Олегівну про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та покласти на орган опіки та піклування в особі Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків у відношенні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ». У зв`язку із чим абзаци другий, третій, четвертий, п`ятий, шостий резолютивної частини вважати абзацами третім, четвертим п`ятим, шостим, сьомим. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 15 червня 2026 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко