Постанова Миколаївський апеляційний суд № 470/26/26

30.06.26 22-ц/812/1223/26 Провадження № 22-ц/812/1223/26 ПОСТАНОВА Іменем України 30 червня 2026 року м. Миколаїв справа № 470/26/26 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О., із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Березнегуватської селищної ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником адвокатом Бусахіним Олександром Сергійовичем, на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області, ухвалене 31 березня 2026 року під головуванням судді Лусти С.А., повне судове рішення складено цього ж дня, У С Т А Н О В И В: У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Позивач зазначав, що перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який в подальшому було розірвано рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 24 березня 2025 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказує, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків, а саме: б`є дитину, грубо з ним розмовляє, одягає в старі речі, їсти не готує, ввечері до будинку не впускає. 22 вересня 2025 року відповідачка добровільно дала згоду на позбавлення її батьківських прав у відношенні малолітнього сина ОСОБА_3 , яка посвідчена приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Бондар Н.В. Також вказує, що дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Посилаючись викладене ОСОБА_1 просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з неї на його користь аліменти на утримання сина, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно. Відповідачка в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, пояснила, що після розірвання шлюбу залишилася проживати з позивачем та їх малолітньою дитиною. По господарству вона всю роботу виконує, пере, прибирає, готує їжу, однак позивач налаштовує сина проти неї, тому він її не слухає, сперечається з нею, уроки вчити не бажає та допізна гуляє. Коли позивач перебував на заробітках, дитина проживала разом з нею, вона опікувалася ним, вчила уроки, займалася його вихованням, водила до школи та відвідувала батьківські збори. Коли вона була на заробітках, дитиною займався позивач. В період перебування на заробітках телефонувала сину, цікавилася його справами. Після мобілізації позивача до лав Збройних Сил України його сестра попросила її піти до нотаріуса та написати заяву про згоду на позбавлення батьківських прав, мотивуючи це необхідністю для звільнення позивача з військової служби, що вона і зробила, однак з часом, дізнавшись про наслідки такого позбавлення, категорично проти цього стала заперечувати. Крім того пояснила, що до дитини насилля ніколи не застосовувала, а лише погрожувала його застосуванням у періоди, коли він її не слухав та сперечався з нею. Вважала, що позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки не бажає проходити військову службу та шукає підстави для звільнення. Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність вжиття заходів для налагодження відносин між нею і дитиною та відшукування засобів для впливу на дитину з метою належної поведінки. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками відносно своєї дитини, які повинні мати систематичний та постійний характер. Також суд вважав, що відсутні підстави для стягнення з відповідачки аліментів на користь позивача, оскільки ним не надано доказів проживання дитини з ним. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Бусахін О.С. - вважає, що дане рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги адвокат Бусахін О.С. зазначає, що впродовж того часу, як позивача мобілізували, він неодноразово звертався до служби у справах дітей щодо належного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків, але не у зв`язку з тим, щоб штучно створити умови для позбавлення відповідачки батьківських прав, як вказує суд, а у зв`язку з тим, що йому та його сестрі постійно дзвонили сусіди та казали, що дитина бродяжить по селу, відповідачка б`є її, залякує, одягає в старі речі. Також представник позивача вважає, що суд необґрунтовано не прийняв до уваги висновок комісії з питань захисту прав дитини Березнегуватської селищної ради від 04 лютого 2026 року, яким визначено доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки. Вважає, що зазначений висновок містить об`єктивні підстави застосування ст. 164 СК України. Крім того, про невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків свідчать і витяг із протоколу № 17 засідання комісії з питань захисту прав дитини Березнегуватської селищної ради від 21 листопада 2025 року, лист звернення батьків 5-го класу Висунського ліцею Березнегуватської селищної ради, акт обстеження житлового-побутових умов проживання сім`ї від 22 вересня 2025 року. Відповідачка та третя особа правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались. В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Бусахін О.С. - підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги. Відповідачка в судове засідання вдруге не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином: шляхом направлення повісток за її зареєстрованим місцем проживання, які повернулись до суду без вручення з відміткою пошти про відсутність адресата за вказаною адресою, що є належним повідомленням відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України; а також шляхом направлення повісток на зазначену відповідачкою для листування електронну адресу. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Представник третьої особи підтримала висновок Органу опіки і піклування та вважала апеляційну скаргу обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони з 27 липня 2014 року перебували у шлюбі, є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12). Згідно рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 24 березня 2025 року, шлюб, укладений між позивачем та відповідачкою було розірвано (а.с.10-11). Після розірвання шлюбу позивач, відповідачка та їх малолітня дитина залишилися проживати разом по АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади від 23 вересня 2025 року та не заперечується сторонами у справі (а.с.8,13). Відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 01 жовтня 2025 року (а.с.24) та пояснень, наданих позивачем в судовому засіданні, ОСОБА_1 з 19 вересня 2025 року проходить військову службу за мобілізацією у вказаній військовій частині. Згідно акту обстеження місця проживання позивача, складеного депутатом Березнегуватської селищної ради Кордик О.М. 18 вересня 2025 року та довідки старости Висунського старостинського округу від 18 вересня 2025 року, позивач понад 6 місяців проживає разом з сином ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 , син повністю знаходиться на його утриманні, а відповідачка у вказаний період з ними не проживала, участі у вихованні та утриманні сина не приймала (а.с.22-23). 22 вересня 2025 року приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Бондар Н.В. були посвідчені заяви ОСОБА_2 , адресовані до Березнегуватського районного суду Миколаївської області та компетентних органів, про добровільну згоду на позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнання позову про позбавлення її батьківських прав та розгляд вказаної справи судом за її відсутності (а.с.26, 27). Також 22 вересня 2025 року начальником служби у справах дітей Березнегуватської селищної ради Швачко С.В. та старостою Висунського старостинського округу Кривошеєм С.В. було обстежено умови проживання дитини ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 , та встановлено, що відповідачка працює в Польщі по пів року, в господарстві має курей та качок, обробляє город 0,015 гектари, має власні овочі та невеликий запас продуктів харчування, однак приготовлена їжа на час обстеження була відсутня. Санітарно-гігієнічні умови у будинку задовільні, однак не прибрано та речі дитини розкидані по ліжках, на кухні безладу не виявлено, за словами дитини матір годує його бутербродами та кефіром, через що він вимушений просити їсти по сусідах, застосовує до нього насилля, коли він її не слухає та сперечається з нею. Для дитини у будинку створені умови для навчання та проживання, є підручники, телефон, планшет, стіл та стілець. Раніше дитиною займався батько, однак на даний час він перебуває в лавах ЗСУ, оскільки був мобілізований, а матір написала заяву про згоду на позбавлення її батьківських прав та не хоче займатися дитиною (а.с.21). 21 листопада 2025 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Березнегуватської селищної ради було розглянуто заяву позивача від 19 листопада 2025 року про допомогу у позбавленні відповідачки батьківських прав, в ході якого було заслухано позивача, відповідачку, малолітнього ОСОБА_3 та сестру позивача ОСОБА_4 . Згідно протоколу цього засідання відповідачка заперечувала факт невиконання нею батьківських обов`язків, вказувала, що погодилася на позбавлення її батьківських прав на прохання сестри позивача з метою його повернення з лав ЗСУ, однак зрозумівши наслідки, наразі заперечує проти цього, зазначила, що насилля до сина не застосовує, їжу готує, домашнє завдання з ним робить, купує для нього одяг та необхідні продукти харчування, відвідує батьківські збори, їздить на заробітки та витрачає кошти на утримання дитини, син з нею сперечається, показує непристойні речі, за що вона його сварить та погрожує застосуванням насилля. За результатами розгляду заяви позивача відповідачці комісією було рекомендовано не допускати застосування до дитини насилля, приділяти більше йому уваги, цікавитися навчанням, готувати їжу та навести лад у будинку, а Службі у справах дітей Березнегуватської селищної ради було рекомендовано тримати на контролі питання виконання відповідачкою батьківських обов`язків, у випадку їх невиконання повторно винести на засідання комісії питання виконання відповідачкою батьківських обов`язків та взяти на облік малолітнього ОСОБА_3 як дитину, яка опинилася у складних життєвих обставинах, однак доказів виконання вказаних рекомендацій після засідання комісії ані позивачем, ані третьою особою до суду не надано (а.с.16-19). За змістом письмового звернення батьків 5-го класу Висунського ліцею Березнегуватської селищної ради, де малолітній ОСОБА_3 проходить навчання, встановлено, що коли позивач перебував на заробітках за кордоном, хлопчик проживав з матір`ю, ходив до школи чистий та охайний, навчався старанно, зі слів сусідів відповідачка сувора та вимоглива, постійно забирала дитину зі школи, цікавилася його навчанням. Після мобілізації батька до ЗСУ хлопчик став похмурим та знервованим (а.с.20). Висновком органу опіки і піклування Березнегуватської селищної ради від 04 лютого 2026 року визначено за доцільне позбавити відповідачку ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , через невиконання нею батьківських обов`язків (а.с.38-44). В судовому засіданні у суді першої інстанції відповідачка ОСОБА_2 заперечувала проти позбавлення її батьківських прав та надала пояснення, що є аналогічними її поясненням, наданим 21 листопада 2025 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Березнегуватської селищної ради, зокрема і щодо обставин написання нею заяв від 22 вересня 2025 року про добровільну згоду на позбавлення її батьківських прав та визнання таких позовних вимог. Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_5 (сусід сторін) пояснив, що після того, як позивача було мобілізовано до лав ЗСУ, відповідачка не готує дитині їжу, дитина ходить по селу голодна та не бажає повертатися додому. Свідок ОСОБА_6 (сусідка сторін) пояснила, що відповідачка доглядає за дитиною, готує їй їсти, про це хлопчик їй говорив особисто, бачила, що відповідачка прибирає в будинку та займається пранням, Свідок ОСОБА_7 (сусід сторін) пояснив, що син сторін казав йому, що відповідачка постійно годує його яйцями. Також з пояснень вказаних свідків слідує, що вони не чули, щоб матір виганяла дитину з дому. Заслуханий судом першої інстанції малолітній ОСОБА_3 пояснив, що матір не готує йому їжу, яку він любить, а сусіди його цим пригощають, не пускає гуляти, палить одяг, який купує йому батько, заставляє вчити уроки, сварить його коли він сперечається з нею. Також зазначив, що матір інколи варить йому пельмені, купує їжу в магазині, водить до школи, придбала велосипед, одягом він забезпечений. Насилля до нього мати не застосовувала, а лише замахувалася рукою та погрожувала його застосувати коли він її не слухав. Крім того пояснив, що любить допізна гуляти на дворі, не хоче заходити додому, а матір його за це сварить та одного разу погрожувала прогнати з будинку, якщо він не зайде. Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем винної поведінки відповідачки, оскільки свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, які б мали систематичний та постійний характер, не було підтверджено, а тому відмовив задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на нижчевикладене. Так, відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним. Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 як на підставу для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав посилався на те, що вона ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання сина. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках в разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача. Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11) Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21. Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Між тим належних, достатніх та переконливих доказів, які б доводили остаточне й свідоме ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків та наявності правових підстав для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 позивач не надав. У спірних правовідносинах не встановлено, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із матір`ю сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Оцінюючи зібрані у справі докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що матеріали справи не містять доказів, що свідчать про необхідність та безальтернативність застосування відносно відповідачки таких крайніх заходів, як позбавлення батьківських прав відносно сина. Також суд першої інстанції дав правильну оцінку висловленій малолітнім ОСОБА_8 думці, оскільки саме по собі негативне ставлення дитини до матері, з огляду на конкретні встановлені обставини даної справи, не може бути підставою для задоволення позовних вимог про позбавлення її батьківських прав, оскільки це не відповідає найкращим інтересам дитини. До того ж з урахуванням взаємовідносин матері із сином, особливостей їх спілкування, наявності певних непорозумінь, бажання матері встановити контакт із дитиною, керуючись якнайкращими інтересами дитини, суд першої інстанції попередив відповідачку про необхідність вжиття заходів для налагодження контакту між нею і дитиною та відшукування засобів для впливу на дитину з метою належної поведінки. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновку Березнегуватської селищної ради від 04 лютого 2026 року, яким визначено доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки, протоколу №17 засідання комісії з питань захисту прав дитини Березнегуватської селищної ради від 21 листопада 2025 року, листу звернення батьків 5-го класу Висунського ліцею Березнегуватської селищної ради, акту обстеження житлового-побутових умов проживання сім`ї від 22 вересня 2025 року та нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 щодо відсутності заперечень проти позбавлення її батьківських прав. Так, відповідно до положень ч.ч. 5, 6 ст.19 СК України висновок органу опіки та піклування не є обов`язковим для суду, такий висновок є доказом у справі, якій підлягає дослідженню і оцінці судом. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див. постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19). Колегія суддів погоджується зі зробленою судом першої інстанції оцінкою висновку Березнегуватської селищної ради від 04 лютого 2026 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Так, судом вірно встановлено, що цей висновок є недостатньо обґрунтованим та об`єктивним. Також у вказаному висновку не надано належної оцінки тому факту, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Інші документи, на які посилається апелянт, також не свідчать про доведення позивачем беззаперечними і достатніми доказами навмисне нехтування відповідачкою батьківськими обов`язками, які могли б бути підставою для застосування до неї такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. Крім того, позивач у суді апеляційної інстанції пояснив, що їх малолітній син з грудня 2025 року проживає окремо від матері (відповідачки), але ОСОБА_2 телефонує дитині приблизно раз на місяць, останній раз телефонувала десь півтора місяця тому, що свідчить про намагання відповідачки налагодити психоемоційні зв`язки з сином. Щодо заяви відповідачки про визнання позову про позбавлення її батьківських прав, то слід зазначити наступне. У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. З огляду на викладене заява ОСОБА_2 про визнання позову про позбавлення її батьківських прав не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, вказавши, що у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини. Також Верховний Суд наголошував, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав. Верховний Суд виснував, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам стосовно дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), тоді як таких виняткових обставин у цій справі не було встановлено. До того ж відповідачка у суді першої інстанції заперечувала проти позбавлення її батьківських прав. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що на час розгляду справи відсутня виняткова ситуація, яка б дозволила дійти висновку про необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав, а тому правильно відмовив у задоволенні цих вимог і доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують. За такого оскаржуване рішення в частині вирішення вказаних вимог слід залишити без змін. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт проживання сина разом із ним. Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції. Так, у частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно статей 180, 191 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. За положеннями частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Як слідує з матеріалів справи, малолітній ОСОБА_3 зареєстрований по АДРЕСА_1 разом з позивачем та відповідачкою, після мобілізації позивача 19 вересня 2025 року дитина залишилася проживати з відповідачкою, але з грудня 2025 року дитина проживає окремо від матері, жодних коштів на утримання сина ОСОБА_2 не надає. Вказані обставини відповідачкою не заперечувались. На підтвердження факту проживання дитини разом із батьком, позивачем були надані: копія договору короткострокового найму житлового помешкання від 15 лютого 2026 року за адресою: АДРЕСА_2 ; заява позивача від 02 лютого 2026 року до Висунського ліцею Березнегуватської селищної ради Миколаївської області про переведення дитини на сімейну форму навчання (а.с.56,57). Крім того до суду апеляційної інстанції позивачем був наданий Акт обстеження умов проживання від 24 червня 2026 року, складений Службою у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, яким встановлено що за адресою: АДРЕСА_2 проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Для дитини обладнано окрему кімнату з усіма зручностями, наявна шафа, стіл, ліжко, є гаджети для навчання, місце для навчання та проведення дозвілля. Зі слів батька та дитини стосунки доброзичливі, довірливі (а.с. 153). Також позивачем надана довідка № 90, видана Висунським ліцеєм Березнегуватської селищної ради Миколаївської області від 17 червня 2026 року № 90 ОСОБА_3 2015 р.н., у якій зазначено, що в період з січня 2026 року по травень 2026 року навчався в 5 класі на сімейній формі навчання, весь цей час перебував і проживав тимчасово разом зі своїм батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 155). Відповідно до характеристики учня 5 класу ОСОБА_3 , виданої Висунським ліцеєм Березнегуватської селищної ради Миколаївської області 17 червня 2026 року № 91, дитина другий семестр перебував під опікою тата в м. Миколаїв на сімейному навчанні, стосунки з татом довірчі, дружні, доброзичливі, дитина почувається захищеною, любить тата. За таких обставин колегія суддів вважає, що надані позивачем докази у їх сукупності доводять факт проживання сина разом із ним. Відповідно до частини першої статті 182 СК України розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини, стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявності на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведених стягувачем аліментів витрат платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інших обставин, що мають істотне значення. Частиною другою статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Враховуючи, що ОСОБА_2 є працездатною особою, відомостей про те, що вона має інших неповнолітніх дітей матеріали справи не містять, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідачки аліментів на користь позивача на утримання їх сина ОСОБА_9 в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідачки, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, що є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення при вирішенні позовних вимог про стягнення аліментів неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України оскаржуване рішення у зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення цих вимог. Отже апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За такого, відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, враховуючи результати апеляційного перегляду та те, що позивач на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» був звільнений від сплати судового збору в частині вимоги про стягнення аліментів, з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3 028 грн 00 коп. Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Бусахіним Олександром Сергійовичем, задовольнити частково. Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07 січня 2026 року до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 3 028 грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Коломієць Судді Т.В. Серебрякова Н.О. Тищук Повна постанова складена 08 липня 2026 року.