Постанова 4808 № 344/4560/23

Справа № 344/4560/23 Провадження № 22-ц/4808/748/26 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої Томин О. О., суддів: Максюти І. О., Мальцевої Є. Є., за участю секретаря Кузнєцова В. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» на рішення Івано-Франківського міського суду від 04 лютого 2026 року, ухвалене в складі судді Бородовського С. О. в м. Івано-Франківську, у справі за позовом Приватного підприємства «Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження допоміжними приміщеннями, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2023 року Приватне підприємство «Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження допоміжними приміщеннями, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру. В обґрунтування позову вказано, що ПП «Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» є власником квартири АДРЕСА_1 , що є пам`яткою архітектури місцевого значення. Власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 , а квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 ОСОБА_2 , які є подружжям. Право власності зазначених осіб підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У 2020 році позивачу стало відомо, що відповідачі здійснюють реконструкцію власних квартир із долученням горища. 23.11.2016 ОСОБА_2 було видано містобудівні умови та обмеження щодо реставрації-реконструкції квартири АДРЕСА_3 під двоповерхову із долученням горища. Однак, відповідачі не одержували документів, які надають право на виконання будівельних робіт. Позивач посилався на те, що горище є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку і належить співвласникам на праві спільної власності, а його долучення можливе лише за згодою співвласників. Всупереч цьому Нестеренки не отримували згоди від позивача як власника квартири АДРЕСА_5 , а також, як зазначає позивач, такої згоди не надавали попередні власники нерухомості. Отже, відповідачі самочинно захопили горище та встановили двері на сходах, чим створили перешкоди для доступу до нього. Крім того, виконання робіт на несучих конструкціях призвело до утворення тріщин, що створює небезпеку та загрозу цілісності будинку як пам`ятки архітектури. Також відповідачі не погоджували проектну документацію та не отримували дозволу органу охорони культурної спадщини. 29.06.2021 Нестеренки здійснили об`єднання квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , при якому горище фактично долучено до об`єднаної квартири. При об`єднанні квартир як правовстановлюючий документ на квартиру АДРЕСА_4 було надано Свідоцтво про право власності від 26.07.2002, видане на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 17.04.2002 №

63. Разом з тим за твердженням позивача, станом на 2002 рік такий орган не існував, а вказане рішення не приймалося та не містить вказівок про набуття права власності, у зв`язку з чим свідоцтво видане на підставі неіснуючого рішення неіснуючого органу. Крім того, відповідачам неодноразово відмовляли у наданні містобудівних умов та обмежень для об`єднання квартир та долучення горища. При цьому рішення про надання таких умов відсутнє. Посилаючись на викладені обставини та норми законодавства, позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні ПП «Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» права користування та розпорядження допоміжними приміщеннями (горищем та частиною сходів) будинку АДРЕСА_3 ; зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні вказаними приміщеннями, забезпечити вільний доступ до них шляхом демонтажу дверей та вивільнення від побутових та інших предметів, а також відновити попередній стан приміщень; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_6 , видане виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та зареєстроване Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 26 липня 2002 року. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПП «Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» подало апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи. Вказує, що повний текст оскаржуваного рішення від 04.02.2026 складено 16.02.2026 та надіслано позивачу 21.02.2026. Відповідно до довідки секретаря судового засідання учасники справи на проголошення рішення не з`явилися. Водночас, за твердженням позивача, суд не оголошував дату та час проголошення рішення, складення судового рішення було відкладено на 12 днів, а в матеріалах справи відсутні докази проголошення скороченого чи повного рішення. Таким чином, при розгляді справи суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону, оскільки не оголосив дату та час проголошення судового рішення, а саме рішення у судовому засіданні не проголошувалося. Заперечуючи висновок суду першої інстанції про відсутність доказів того, що житлові приміщення були приватизовані, та недоведеність права власності позивача, зазначає, що квартира АДРЕСА_5 була придбана позивачем, а квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 подружжям ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу. При цьому до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про право власності відповідних осіб на зазначені квартири, що свідчить про їх перебування у приватній власності. Крім того, долучено свідоцтво про право на спадщину за законом від 14.05.2019 на ім`я ОСОБА_4 , у якої позивач придбав квартиру АДРЕСА_5 , відповідно до якого вона успадкувала її від ОСОБА_5 , якій квартира належала на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Агентством по приватизації державного житлового фонду м. Івано-Франківська, що свідчить про її приватизацію попередніми власниками. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відсутність доказів того, що спірне приміщення є горищем, та виходив із припущення про його відсутність, посилаючись лише на усні пояснення відповідачів. Вказує, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується існування горища до реконструкції квартир подружжя ОСОБА_3 та його статус як спільного майна багатоквартирного будинку (приміщення загального користування). Також, на думку апелянта, суд безпідставно виходив з того, що відповідачам належить право встановлювати обмеження щодо користування спільним майном, тоді як такі повноваження належать зборам співвласників багатоквартирного будинку. Водночас відповідачі не надали доказів прийняття зборами співвласників будинку рішення про передачу горища та частини сходів у їх власність чи встановлення обмежень у користуванні цим майном. Наданий відповідачами протокол зборів не містить підписів співвласників під результатами голосування, прізвищ, імен, по батькові співвласників, відомостей про належні їм приміщення, дати проведення зборів та інших відомостей, передбачених законом. Крім того, у протоколі зборів як власника квартири АДРЕСА_5 зазначено ОСОБА_6 . Однак, на час проведення зборів (2015 р.) власницею квартири АДРЕСА_5 була ОСОБА_5 , від якої її успадкувала ОСОБА_4 . На вказаному наголошував представник позивача у письмових поясненнях та під час судових дебатів у суді першої інстанції, але в оскаржуваному рішенні цьому факту не надано жодної правової оцінки. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відсутність порушень, оскільки реконструкція квартир з долученням горища здійснена без необхідних дозволів і погоджень, зокрема без дозволу органу охорони культурної спадщини та без документів на виконання будівельних робіт. Крім того, суд не надав оцінки тому, на яких підставах горище було долучене до об`єднаної квартири, тоді як відповідачі не подали жодного документа, який підтверджував би їх право власності на це приміщення. Вважає, що такі дії відповідачів є самочинним будівництвом, яке не породжує права власності. Щодо свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_4 зазначає, що воно видане на підставі неіснуючого рішення неіснуючого органу, не зареєстроване відповідно до чинного на той час законодавства та стало підставою для об`єднання квартир з долученням горища, чим порушено права позивача. Просить суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Позиція інших учасників справи Представник ОСОБА_1 адвокат Савчук В. Р. подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає її необґрунтованою та безпідставною. Зазначає, що усім співвласникам квартир у будинку, у тому числі позивачу, було відомо, що спірне майно, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ніколи не мало статусу допоміжного приміщення, оскільки ним ніхто не користувався з міркувань безпеки, дах знаходився в аварійному стані, а у даховому просторі не було технічного обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою. Усе технічне обладнання для обслуговування будинку знаходилось і знаходиться у підвальних приміщеннях. Посилається на те, що при вирішенні спору слід перевіряти, чи є спірне приміщення допоміжним чи нежилим, чи перебувало воно у володінні, користуванні та розпорядженні позивача, а також чи використовувалося для обслуговування будинку. Вказує, що доводи позивача про відсутність у відповідачів проектно-технічної документації спростовуються наявними у справі доказами. Спірні приміщення були реконструйовані та набуті у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі та відповідно до норм чинного законодавства України, а тому жодних прав та інтересів позивача з боку відповідачів порушено не було. Вважає, що позивачем не доведено статус спірного приміщення як допоміжного, не надано належних і допустимих доказів порушення його прав та підстав для задоволення позовних вимог. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористалися, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заяви (клопотання) учасників справи В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта адвокат Рубановський К. С. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав. Відповідачі та їх представники в судове засідання апеляційного суду втретє не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності неприбулих учасників справи. Позиція Івано-Франківського апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення Івано-Франківського міського суду від 04 лютого 2026 року зазначеним вимогам відповідає. Фактичні обставини справи Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Приватне підприємство «Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 30.07.2019 (т. 1, а.с. 177-178). Власником квартири АДРЕСА_2 у цьому будинку був ОСОБА_1 , а квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 - ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 8, 17-18, 20, 30-31, 42-43, 207-209). Згідно висновками-рекомендаціями Відділу з питань охорони культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, наданого ОСОБА_7 11.12.2015, 29.09.2017 будинок АДРЕСА_3 є пам`яткою архітектури місцевого значення 1908 р. і перебуває в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України під охоронним № 248-іф. (110099). Пам`ятка вимагає термінового ремонту і реставрації покрівлі даху, заміни окремих конструкцій даху не заперечується. Об`єднання двох квартир, пристосування піддашшя не впливає на загальний вигляд пам`ятки і тому допустиме. Проект погодити у встановленому порядку у повноважному органі культурної спадщини, з яким також укласти Охоронний договір згідно вимог ЗУ «Про охорону культурної спадщини» (т. 1, а.с. 186, 189). 17.03.2016 Сектором з питань охорони культурної спадщини управління культури, національностей та релігій ОДА та ОСОБА_1 укладено Охоронний договір № 347, за яким користувач (власник) бере на себе зобов`язання щодо охорони частини об`єкта культурної спадщини місцевого значення квартири АДРЕСА_7 (т. 1, а.с. 187-188). Відповідно до копії листа від 17.03.2016 Сектор з питань охорони культурної спадщини управління культури, національностей та релігій ОДА не заперечує щодо проведення робіт щодо реконструкції-реставрації власної квартири АДРЕСА_7 . Проектну документацію на зазначені роботи необхідно погодити до початку робіт відповідно до законодавства та державних будівельних норм (т. 1, а.с. 196). Відповідно до листа КП «Єдиний розрахунковий центр» від 17.12.2015 останній не заперечує щодо виконання ремонту даху за власний кошт по АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 198). Протоколом зборів за підписами співвласників квартир та КП «Єдиний розрахунковий центр», нотаріально посвідченими завами надано згоду на реконструкцію квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 та горища над ними під окрему дворівневу квартиру з врахуванням чинних будівельних норм та погодження проектної документації у встановленому Законом порядку (т. 1, а.с. 200, 201-203, 232). Наказом № 01-21/26 від 10.02.2016 знято (списано) з балансу КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» будинок АДРЕСА_3 та передано його в самоуправління співвласників з 29.02.2016 (т. 1, а.с. 204). 23.11.2016 Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради видав містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_7 № 206- 31.2.1-01 щодо реставрації-реконструкції квартири АДРЕСА_3 під двоповерхову з долученням горища (гранично допустима висота будівель в межах існуючого дахового простору, без зміни зовнішньої конфігурації даху) (т. 1, а.с. 25-26). Листом Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності від 10.09.2019 на адвокатський запит представнику позивача повідомлено, що було надано містобудівні умови та обмеження від 23.11.2016 для реставрації-реконструкції квартири АДРЕСА_7 (т. 1, а.с. 24). КВП «Архітектурно-планувальне бюро-ІФ» у 2017 р. виготовлено на замовлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Проектні пропозиції Ремонтно-реставраційні роботи будинку АДРЕСА_3 (об`єднання кв. АДРЕСА_2 та кв. АДРЕСА_3 з долученням горища над ними) (т. 2, а.с. 10-31). Рішеннями Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської міської області від 22.08.2018 № 924 та від 29.11.2018 № 1314 було відмовлено в наданні вихідних даних містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва (т. 1, а.с. 45-53). Згідно копії Висновку № АК360/06/2021 від 24.06.2021 щодо технічної можливості об`єднання об`єкта нерухомого майна, виданого ТОВ «Консенсус», належні ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_2 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 можуть бути об`єднані у квартиру АДРЕСА_3 у вказаному будинку, загальною площею 227,2 кв.м., житловою площею 117,6 кв.м., яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних долях (т. 1, а.с. 8, 17-18, 217). Відповідно до копії Технічного паспорту від 24.06.2021 на квартиру АДРЕСА_3 , яка належить по 1/2 частині ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , інвентаризаційна справа № АК361/06/2021, загальна площа квартири АДРЕСА_3 становить 227,2 кв.м., житлова площа 117,6 кв.м.; до квартири належить горище над нею (т. 1, а.с. 10-14, 213-215). 29.06.2021 відповідачі здійснили об`єднання квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 як об`єктів нерухомого майна у квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 227,2 кв.м., житловою площею 117,6 кв.м., яка належить на праві спільної часткової власності по 1/2 частині ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що було зареєстровано державним реєстратором Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області Джурином Я. О. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2396972626101) (т. 1, а.с. 33-34, 211-212). Відповідно до копії відповіді Архівного відділу Івано-Франківської міської ради від 22.11.2021 на адвокатський запит представника позивача у вказаному ним рішенні АДРЕСА_8 , яке прийнято виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради від 19.02.2002, інформації про оформлення права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_6 немає, а за 17.04.2002 рішення не приймалися (т. 1, а.с. 116). Разом з тим, згідно копії Довідки ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» від 23.06.2021 № 194, виданій ОСОБА_2 щодо квартири АДРЕСА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на таку трьохкімнатну квартиру. Підстава для реєстрації права власності свідоцтво про право власності, видане 26.07.2002. Рішення про реєстрацію права власності прийняте 17.04.2002, реєстровий напис №

63. Переходів права власності на даний об`єкт в ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» не реєструвалось (т. 1, а.с. 20). Відповідно листа Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради від 01.02.2024 пристосування горища над квартирою АДРЕСА_3 проведено на основі проектної документації, виготовленої згідно реставраційного завдання від 09.2016 р. та містобудівних умов та обмежень від 23.11.2016 за № 206-31.2.1-01 (т. 1, а.с. 150). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що матеріали справи не містять доказів, що спірне приміщення належить до допоміжних або до спільного майна багатоквартирного будинку, використовувалось позивачем чи попередніми власниками квартири АДРЕСА_5 . Позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що внаслідок об`єднання відповідачами квартир створено загрозу пошкодження будинку, допущено його руйнування чи порушено правила проведення ремонтних робіт об`єкта культурної спадщини. Також не доведено яким саме був попередній стан спірних приміщень, та до якого стану вони підлягають приведенню. Згідно з рішенням органу державної реєстрації речових прав горище включено до складу квартири АДРЕСА_3 , яка утворилась внаслідок об`єднання трьох квартир відповідачів. Доказів підроблення спірного свідоцтва про право власності, виданого у 2002 році щодо квартири АДРЕСА_4 , суду не надано. Водночас, квартира АДРЕСА_4 припинила своє існування внаслідок об`єднання квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 у новий об`єкт нерухомого майна. Крім того свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється. А законність реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 29.06.2021 позивач не оспорив та не спростував. Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне. За положенням ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628/1475/19 (провадження № 61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні». У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду». Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України). Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частинами першою, другою статті 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. У відповідності до частин першої, другої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин 1, 2 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Частиною 2 статті 382 ЦК України визначено, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 визначено: «1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього». Таким чином, допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Крім того, згідно частини першої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Отже, не потрібно встановлювати право власності співвласників багатоквартирного будинку на приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18. Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначені Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII (далі - Закон № 417-VIII). Цей Закон, зокрема, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 417-VIII встановлено, що спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія. Статтею шостою Закону № 417-VIII визначено, що співвласники мають право: вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника; одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання; безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом; ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії; на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника; інші права, визначені законом. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників. У пункті 1.3 Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 зазначено, що питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку. Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Отже, щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно переобладнання чи реконструкції допоміжних приміщень вимагає погодження всіх співвласників. Для проведення власником приватного житлового фонду переобладнання і перепланування житлових приміщень, зокрема тих, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, необхідний дозвіл власника будинку (квартири). На підставі дозволу співвласників на проведення переобладнання і перепланування житлових приміщень власник звертається до виконавчого комітету місцевої ради. За відсутності нотаріально завіреної копії згоди співвласників приміщення загального користування, а саме горища над квартирою, містобудівні умови та обмеження є такими, що видані з порушенням установленого законодавством порядку. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 725/6193/21. Відповідно до частини другої статті 5 Закону Закон № 417-VIII спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Право спільної сумісної власності не передбачає визначення часток співвласників у праві спільної власності, на відміну від права спільної часткової власності, учасник якої наділений правом вимагати виділення йому в натурі частини майна у володіння та користування (частини друга четверта статті 358 ЦК України), а також самостійно розпоряджатися своєю часткою (стаття 361 ЦК України). Проте співвласники майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, не тільки володіють та користуються, але й розпоряджаються таким майном за спільною згодою. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що переобладнання або перепланування допоміжних приміщень може бути здійснено із дотримання встановленого законом порядку, у тому числі за згодою осіб, які таким приміщенням володіють на праві спільної власності. Визначальним у спорах за позовами співвласників багатоквартирного будинку щодо захисту прав на спільне майно багатоквартирного будинку є визначення правового режиму такого майна, тобто чи належить воно до допоміжного приміщення в структурі житлового будинку, а також чи порушені права та інтереси співвласників, зокрема, якщо таке приміщення або його частину передано у приватну власність, то чи здійснена така передача за згодою співвласників. Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Частиною другою статті 383 ЦК України передбачено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Судом встановлено, що відповідачам належить на праві власності по 1/2 частки на квартиру АДРЕСА_9 , яка складається з другого поверху будинку та мансардного поверху. Право спільної часткової власності 29.06.2021 зареєстровано державним реєстратором Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області Джурином Я. О. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2396972626101) (т. 1, а.с. 33-34, 211-212). Звертаючись до суду, позивач, зокрема, просив усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження допоміжними приміщеннями (горищем та частиною сходів) будинку АДРЕСА_3 ; зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні вказаними приміщеннями, забезпечити вільний доступ до них шляхом демонтажу дверей та вивільнення від побутових та інших предметів, а також відновити попередній стан приміщень. Разом з тим, з урахуванням наявних у матеріалах справи відомостей щодо технічних характеристик спірних приміщень (доступу до горища виключно в межах квартири відповідачів), а також відсутності належних та допустимих доказів того, що таке приміщення є приміщенням загального користування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Схожі висновки містяться також в постанові Верховного Суду від 02 травня 2024 року у справі № 442/6388/22 (провадження № 61-16871св23). Також місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що заявляючи вимогу про відновлення попереднього стану приміщень загального користування житлового будинку, позивач не довів, що в будинку було облаштоване горище, використовувались позивачем чи попередніми власниками квартири АДРЕСА_5 і саме фактом проведення ремонтних робіт порушено його право на доступ до таких приміщень. У постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 554/8296/21 зазначено, що співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень. Однак, документів на підтвердження технічних характеристик вказаного багатоквартирного житлового будинку на час побудови, наявності спірних нежитлових приміщень матеріали справи не містять. Крім того, Відділом з питань охорони культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 11.12.2015, 29.09.2017 ОСОБА_7 були надані рекомендації щодо проведення ремонту та реставрації покрівлі даху, а також пристосування піддашшя при об`єднанні квартир. 17.03.2016 між Сектором з питань охорони культурної спадщини управління культури, національностей та релігій ОДА та ОСОБА_1 укладено Охоронний договір №

347. А КП «Єдиний розрахунковий центр» листом від 17.12.2015 не заперечувало щодо проведення відповідачем ремонту даху за власний кошт. Посилаючись на незаконність об`єднання відповідачами квартир із включенням до їх складу горища, позивач також просив суд визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_6 , видане виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та зареєстроване Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації 26.07.2002. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 760/33583/21 (провадження № 61-11771св24) Верховний Суд зазначив, що суди не врахували, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку мають специфічний правовий режим, і такі способи захисту, як визнання недійсним правочину та оспорювання рішень і записів реєстратора, можуть бути застосовані для захисту прав співвласників багатоквартирного будинку. Разом з тим, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Схожий висновок містять постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17 та від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17. З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 734, виданий 11.07.2014, видавник: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Українець В.В.; договору купівлі-продажу, серія та номер: 1395, виданий 04.11.2015, видавник: приватний нотаріус Кіцула О.М.; копії свідоцтва про право власності, серія та номер: б/н, виданого 26.07.2002, видавник: виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради 29.06.2021 зареєстровано право власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частки на об`єднану квартиру АДРЕСА_9 (т. 1, а.с. 33-34, 211-212). Водночас рішення та записи про реєстрацію права власності відповідачів на зазначене нерухоме майно позивачем не оскаржуються. Щодо доводів апелянта про те, що попередній власник квартири АДРЕСА_5 не міг надавати згоду на проведення відповідачами реконструкції належних їм квартир, і така здійснена без необхідних дозволів та погоджень, колегія суддів зазначає, що відповідні роботи проводилися у 2015-2017 роках. При цьому, власник квартири АДРЕСА_5 , якому вона належала на той час, заперечень щодо проведення реконструкції не висловлював та її не оскаржував. Натоміть, позивач набув право власності квартиру АДРЕСА_1 лише 30.07.2019. Таким чином суд першої інстанції загалом правильно визначив характер спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, встановив фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов мотивованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться у загальному до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, яким суд надав належну та обґрунтовану правову оцінку. Що стосується посилань апелянта на порушення місцевим судом норм процесуального права з огляду на те, що суд не оголосив дату та час проголошення судового рішення, а саме рішення у судовому засіданні не проголошувалося, то апеляційний суд зазначає наступне. Так, відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 2 ст. 247 ЦПК України). Відтак, відкладення проголошення судового рішення та непроголошення такого в судовому засіданні із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не є процесуальними порушеннями суду. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, тільки якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Що в даному випадку відсутнє. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Івано-Франківська редакція газети «Кнайпа» залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 04 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О. О. Томин Судді: І. О. Максюта Є. Є. Мальцева Повний текст постанови складено 12 червня 2026 року.