Постанова 4808 № 342/69/20

Справа № 342/69/20 Провадження № 22-ц/4808/229/26 Головуючий у 1 інстанції КАЛИНОВСЬКИЙ М. . Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О., суддів: Девляшевського В.А., Пнівчук О.В., за участю секретаря Кузнєцова В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Снятинського районного суду від 11 листопада 2025 року, ухвалене в складі судді Калиновського М.М. в м. Снятині, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комісії з припинення Городенківської районної державної адміністрації, Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України про стягнення внаслідок дискримінації позивача недоплачених сум заробітної плати, визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання виправити недостовірний запис в трудовій книжці позивача та відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Відділу освіти Городенківської районної державної адміністрації про стягнення внаслідок дискримінації позивача недоплачених сум заробітної плати, визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання виправити недостовірний запис у трудовій книжці позивача. Позовні вимоги мотивовано тим, що 13 квітня 1993 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду бухгалтера у Відділ освіти Городенківської РДА. 26.09.2017 її було звільнено з роботи з формулюванням «у зв`язку з втратою довір`я», а також здійснено звернення в правоохоронні органи про притягнення до кримінальної відповідальності за начебто розтрату декількох мільйонів гривень. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 10.06.2019 (справа № 342/996/17) звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із втратою довір`я визнано незаконним, наказ про звільнення скасовано, позивача поновлено на посаді та стягнуто заробітну плату за вимушений прогул. В частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул з розрахунку за один місяць заробітної плати рішення суду було звернуто до негайного виконання. Однак, ОСОБА_1 була поновлена на роботі аж 27.09.2019, тобто через три місяці і 13 днів, протягом яких вона перебувала у вимушеному прогулі. 08.01.2020 ОСОБА_1 звільнена з роботи та з посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відповідача з формулюванням «у зв`язку із скороченням штату працівників за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України», що підтверджується записом у її трудовій книжці та наказом Відділу освіти Городенківської РДА № 01-к/03-01 від 08.01.2020. Вважає, що таке звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема, роботодавець не врахував, що вона мала переважне право на залишення на роботі при даних умовах звільнення. Крім того, змін в організації виробництва і праці у роботодавця не було, а звільнення ОСОБА_1 відбулося виключно з дискримінаційною метою під виглядом скорочення чисельності або штату працівників. Керівник не видала розпорядження, яким би призначила відповідальних осіб, які б врахували скільки саме бухгалтерів в централізованій бухгалтерії працює, на скільки штатних одиниць штат бухгалтерів в цій бухгалтерії підлягає скороченню з підстав визначених власником Городенківською РДА. Ці відповідальні працівники комісійно не зробили висновків про ті чи інші переваги кожного з бухгалтерів на залишення на роботі та на посаді відповідно до рівня продуктивності праці, кваліфікації та професійних якостей. Жодного документа про це не складено, хоча б у вигляді порівняльної таблиці працівників бухгалтерії, в результаті чого й не існує комісійного Протоколу про рекомендацію роботодавцю реалізувати переважне право працівника на залишення на роботі та посаді. Згідно з трудовою книжкою позивача остання є працівником (бухгалтером) з 13.04.1993, тобто має тривалий безперервний стаж роботи. Також позивач, працюючи у відповідача, набула трудове каліцтво, яке потягнуло для позивача (працівника) інвалідність ІІІ групи. Крім цього позивач є одинокою (розлучена, діти позивача є дорослими), тобто в сім`ї немає інших працівників із самостійним заробітком. Накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення на момент звільнення не було, а притягнення до кримінальної відповідальності тривало, вироку суду по цьому притягненню не було винесено, в той же час саме по собі притягнення не є підставою для скорочення з роботи. Крім того, згідно з вимогами статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Проте, роботодавець позивача до первинної профспілкової організації щодо її звільнення не звертався, не отримував згоду на звільнення чи інформацію про те, що позивач не є членом первинної профспілкової організації. Також у період з жовтня 2019 року по 08 січня 2020 року відповідач мав запропонувати позивачу, яка підлягала скороченню, вакантну посаду або роботу за відповідною професією чи спеціальністю, іншу вакантну роботу, яку позивач могла виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Зазначає, що оскільки зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, то цей процес за своїм змістом не тотожний звільненню працівників у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу. Зміна істотних умов праці передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Після поновлення на роботі та посаді за рішення суду зміни істотних умов праці не було. Однак позивачу аж до моменту звільнення виплачувалася заробітна плата приблизно на 30% менше заробітку за таку ж роботу іншим бухгалтерам. Тому вважає, що відповідач недоплачував позивачу виключно з підстав застосовуваної до неї дискримінації, отже слід стягнути з відповідача на її користь цю недоплату за період з 25.06.2019 по день звільнення в сумі 14000,00 грн (що може бути уточнено). Вважає, що жодної реорганізації відповідно до закону в 2019-2020 рр. у роботодавця не відбулося. У зв`язку з цим наказ про звільнення позивача має бути визнаний незаконним та скасованим. А оскільки звільнення позивача проведено з порушенням норм трудового законодавства, то на користь позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. З урахуванням уточнення позову, заяви про об`єднання позовних вимог представник позивача ОСОБА_2 вказав, що поданий позов перебував у провадженні Городенківського районного суду з 2020 року, оскільки справа розглядається тривалий час, порушено право ОСОБА_1 на справедливий суд. Вказав, що відбулася ліквідація Городенківської РДА, тому поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера у Відділі освіти Городенківської РДА неможливо, отже відповідачами по справі являється Комісія з припинення Городенківської РДА, а також Держава Україна в особі Державної судової адміністрації України. Просив стягнути з Комісії з припинення Городенківської РДА внаслідок фінансової дискримінації недоплачені бухгалтеру ОСОБА_1 суми заробітної плати з червня 2019 року по січень 2020 року в сукупному розмірі 34300 грн; визнати незаконним її звільнення; скасувати Наказ №01-к/03-01 від 08.01.2020 Відділу освіти Городенківської РДА про звільнення ОСОБА_1 з роботи та посади бухгалтера Відділу освіти Городенківської РДА по скороченню штатів; стягнути з Комісії з припинення Городенківської РДА в користь ОСОБА_1 за вимушений прогул 462 000 грн; зобов`язати Комісію з припинення Городенківської РДА виправити недостовірний запис у трудовій книжці ОСОБА_1 , а саме дату запису з 27.09.2019 на 25.06.2019; відшкодувати ОСОБА_1 з Державного бюджету України моральну шкоду за тривалий строк вирішення судами і суддями трудового спору в розмірі 5000 євро, яку зобов`язати Державу Україна виплатити стягувачці в гривнях по курсу НБУ гривні до євро на момент виплати. Рішенням Снятинського районного суду від 11 листопада 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комісії з припинення Городенківської районної державної адміністрації, Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України про стягнення внаслідок дискримінації позивача недоплачених сум заробітної плати, визнання звільнення з роботи незаконним, скасування незаконного наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання виправити недостовірний запис в трудовій книжці позивача та відшкодування моральної шкоди. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення ухвалене внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції взагалі не встановив чи скорочення щодо позивача було законним, обмежившись лише загальними нормами права як здійснюється законне скорочення штатів. Також суд невмотивовано, в т.ч., із фактичним запереченням окремої ухвали в справі від 27 червня 2023 року Івано-Франківського апеляційного суду вважав, що позивачу жодної шкоди не завдано. Вказує, що штатний розпис та кошторис відділів освіти райдержадміністрацій затверджують голови районних держадміністрацій за пропозицією начальника відділу освіти відповідно до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. №

228. На підставі погоджених ОДА в міністерствах документів голова РДА видає на виконання керівнику відділу освіти райдержадміністрації розпорядження, яке обов`язково мало б реєструватися в журналі роботодавця (відповідача 1) та передаватися виконавцю начальнику відділу освіти РДА. Однак, реєстрації такого розпорядження не виявлено, таким чином жодної реорганізації в 2019-2020 рр. у роботодавця відповідно до закону не було. У зв`язку з цим позивач повинна бути поновленою на роботі та посаді у відповідача 1, наказ про звільнення позивача має бути визнаний незаконним та скасованим. При цьому слід урахувати, що Відділ освіти Городенківської районної державної адміністрації, який з 13.01.2021 перебував у стані припинення, 09.08.2022 припинений як юридична особа в результаті її ліквідації. Тому належиться ухвалити, що позивач звільнена з роботи у відповідача 1 09.08.2022, проте без будь яких виплат. Тоді з відповідача 2 (засновника відповідача 1) стягнути в користь позивача по день вирішення справи судом за вимушений прогул, бо звільнення позивача відбулося з порушенням норм правового регулювання питань скорочення штатів у підрозділі РДА, а тому в т.ч. з порушенням трудового законодавства. Отже, з відповідача 2 підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, бо відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення працівника на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Також вказує, що рішенням Коломийського міськрайонного суду від 10.06.2019 (справа № 342/996/17) звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із втратою довіри було визнано незаконним, наказ про звільнення скасовано, її було поновлено на посаді та стягнуто заробітну плату за вимушений прогул. В частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул з розрахунку за один місяць заробітної плати рішення суду було звернуто до негайного виконання. Однак, ОСОБА_1 була поновлена на роботі аж 27.09.2019, тобто через три місяця 13 днів, протягом яких вона перебувала у вимушеному прогулі. Крім того, апеляційному суду слід встановити, що позов перебував у провадженні Городенківського районного суду з січня 2020 року, тобто справа розглядалася тривалий час майже шість років, тому було порушено право ОСОБА_1 на справедливий суд. Оскільки поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера у Відділі освіти Городенківської РДА неможливо, то з відповідача по справі Комісії з припинення Городенківської РДА слід стягнути за вимушений прогул по день ухвалення судом законного рішення в справі. З огляду на викладене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Представник Комісії з припинення Городенківської, Снятинської районних державних адміністрацій Тутецький М.І. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає вимоги і доводи апеляційної скарги безпідставними. Зазначає, що Наказом відділу освіти Городенківської районної державної адміністрації від 28.10.2029 № 215/01-05 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із зменшенням кількості педагогічних та технічних працівників у навчальних закладах Городенківського району та зменшенням працівників установ відділу освіти внесено зміни до штатного розпису працівників центральної бухгалтерії відділу освіти, скоротивши штат центральної бухгалтерії відділу освіти. ОСОБА_1 було у встановленому законом порядку попереджено про можливе наступне вивільнення, про що свідчить її підпис. А враховуючи переважне право на залишення на роботі відповідно до ст. 42 КЗпП України, позивача було рекомендовано до звільнення із займаної посади, так як вона має нижчу кваліфікацію та неодноразово притягувалася до дисциплінарної відповідальності, на відміну від інших претендентів на звільнення. Наказом відділу освіти Городенківської районної державної адміністрації від 08.01.2020 № 01-к/03-01 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) та неможливістю подальшого працевлаштування у зв`язку з відсутністю вакантних посад. Із цим наказом позивач теж ознайомлена. Тому вважає, що ОСОБА_1 звільнена із займаної посади із дотриманням всіх норм трудового законодавства. Позивачка не зверталася до ліквідаційної комісії відділу освіти Городенківської районної державної адміністрації в строк пред`явлення кредиторами своїх вимог. Після проведення адміністративної реформи публічно-владні повноваження в галузі освіти в Коломийському районі перейшли не до Коломийської районної державної адміністрації, а до територіальних громад району. Все майно, яке було в оперативному управлінні ліквідованого відділу освіти Городенківської районної державної адміністрації, перейшло у власність територіальних громад, утворених на території колишнього Городенківського району. Відділ освіти Городенківської районної державної адміністрації не реорганізовувався шляхом приєднання, а припинився шляхом ліквідації. Правонаступника у ліквідованого відділу освіти Городенківської районної державної адміністрації немає. Отже, беручи до уваги, що ні майнового, ні публічно-владного правонаступництва не відбулося, а ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади з дотриманням всіх норм трудового законодавства, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Інші відповідачі відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не подавали, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду апелянтка ОСОБА_1 та її представник Котик Р.В. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали. Представник Комісії з припинення Городенківської районної державної адміністрації Тутецький М.І. щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представники відповідача Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності неприбулих учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтки та її представника, представника Комісії з припинення Городенківської районної державної адміністрації, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Наказом по відділу освіти Городенківської РДА № 56 від 12.04.1993 ОСОБА_1 призначено на посаду бухгалтера централізованої бухгалтерії Відділу освіти Городенківської районної державної адміністрації з 13 квітня 1993 року (т. 1, а.с. 6, 35). Наказом по відділу освіти № 191-к від 26.09.2017 ОСОБА_1 було звільнено з роботи у зв`язку із втратою довіри (п. 2 ст. 41 КЗпП України) (т. 1, а.с. 6). Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 10.06.2019 визнано вищевказане звільнення незаконним та скасовано Наказ № 191-к від 26.09.2017, поновлено ОСОБА_1 на роботі з 27.09.2017, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 84 026,75 грн (т. 5, а.с. 57-60). Наказом начальника відділу освіти Городенківської РДА від 28.10.2019 № 215/01-05 «Про скорочення чисельності і штату працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації» на виконання розпоряджень райдержадміністрації від 04.09.2019 № 194 «Про виконання розпорядження райдержадміністрації від 03.06.2019 № 128 «Про закінчення 2018-2019 навчального року та підготовку до нового 2019-2020 навчального року», керуючись Постановою ради міністрів Української РСР від 17.05.1979 № 255 «Про типові штати централізованих бухгалтерій при обласних, міських та районних відділах (управліннях) народної освіти, охорони здоров`я і культури та при центральних районних і міських лікарнях», п. 1 ст. 40 КЗпП України, а також у зв`язку із зменшенням кількості педагогічних та технічних працівників у навчальних закладах, вивільнення працівників кухні ЗДО та НВК Городенківського району та зменшенням працівників установ відділу освіти райдержадміністрації внесено зміни до штатного розпису працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації з 01 січня 2020р., скоротивши дві штатні одиниці бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації. Наказано персонально повідомити всіх працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації про їх можливе наступне вивільнення; попередити Городенківську районну філію Івано-Франківського обласного центру зайнятості про заплановане вивільнення працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації згідно чинного законодавства не пізніше ніж за 2 місяці до дати їх звільнення; відповідальній особі за ведення кадрів, головному спеціалісту відділу освіти райдержадміністратції Монастирецькій С.В. довести наказ до відома працівників, зазначених у даному наказі, письмово під розписку (т. 1, а.с. 42-43). ОСОБА_1 ознайомлена з цим наказом 28.10.2019, що підтверджується її підписом. Відповідно до копії листка непрацездатності серії АДФ № 063813 ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 24.12.2019 по 06.01.2020. До роботи стати 07.01.2020 (т. 1, а.с. 41). Наказом № 274/21-05 від 26.12.2019 створено Комісію для розгляду питання з визначення осіб, котрі підлягають звільненню при скороченні чисельності (штату) працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації у складі начальна відділу освіти, заступника начальника відділу, головного спеціаліста, головного бухгалтера, юриста, економіста відділу, а також голови районної організації Профспілки працівників освіти і науки України (т. 1, а.с. 102). За змістом Протоколу засідання Комісії № 1 від 26.12.2019 розглянуто наказ відділу освіти від 28.10.2019 № 215/01-05 «Про скорочення чисельності і штату працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації»; обговорено осіб, котрі підлягають звільненню при скороченні; рекомендовано до звільнення із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності (штату) працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти ОСОБА_1 як таку, що має нижчу кваліфікацію та продуктивність праці, а також неодноразово притягувалася до дисциплінарної відповідальності за допущені помилки в нарахуванні заробітної плати працівникам освіти району, відкрито кримінальне провадження за № 342/212/18 за ч.ч. 2, 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України (про підозру у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (т. 1, а.с. 103-105). Наказом начальника відділу освіти Городенківської РДА від 08.01.2020 № 01-к/03-01 «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку із скороченням штату працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти Городенківської райдержадміністрації ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти з 08 січня 2020 року у зв`язку із скороченням штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України) та неможливістю подальшого працевлаштування у зв`язку із відсутністю вакантних посад. Наказано виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати та здійснити повний розрахунок згідно чинного законодавства України. Підстава: Наказ від 28.10.2019 № 215/01-05 «Про скорочення чисельності і штату працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації» (т. 1, а.с. 9). ОСОБА_1 ознайомлена з цим наказом, що підтверджується її підписом. Згідно Наказу начальника відділу освіти Городенківської РДА від 30.01.2020 № 29-1/01-05 «Про виведення штатної одиниці з централізованої бухгалтерії відділу освіти» з 01 лютого 2020 року виведено із штатного розпису централізованої бухгалтерії відділу освіти посаду бухгалтера одна ставка штатної одиниці (т. 1, а.с. 52). Відповідно до копії Довідки № 1 від 29.01.2020 Городенківської районного організації Профспілки працівників освіти і науки України з 2014 року ОСОБА_1 не була членом профспілки (т. 1, а.с. 106). За змістом копії обвинувального акту від 04.02.2020 у кримінальному провадженні № 12017090150000059 від 22.03.2017 ОСОБА_1 обвинувачувалася у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 190, ч.ч. 2, 3, 4 ст. 358 КК України (заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайства), в тому числі вчиненого повторно; складанні працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особо, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення і надають певні права, в тому числі вчиненого повторно; використанні завідомо підроблених документів) (т. 1, а.с. 167-182). Із доповідної записки головного бухгалтера ОСОБА_3 від 17.10.2019 вбачається, що бухгалтером ОСОБА_1 по Городницькій ЗОШ І-ІІ ст. було зайво нараховані кошти вчителю ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 39). У пояснювальній записці від 18.10.2019 ОСОБА_1 визнала, що неумисні помилки в роботі були допущені нею у зв`язку із втратою навичок, оскільки вона не працювала бухгалтером протягом останніх 2-ох років, а керівництво відділу освіти не сприяє їй у порадах, консультаціях та підвищенні кваліфікації праці. Тому вона працює так, як може і вміє (т. 1, а.с. 40). Розпорядженням Коломийської РДА Івано-Франківської області від 11.01.2021 № 9 «Про припинення юридичної особи публічного права відділу освіти Городенківської районної державної адміністрації шляхом ліквідації» вирішено припинити юридичну особу публічного права відділ освіти Городенківської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 02143502) шляхом ліквідації (т. 1, а.с. 233). Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.08.2022 державна реєстрація припинення відділу освіти Городенківської районної державної адміністрації 09.08.2022 (т. 2, а.с. 225-230). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що установивши наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі положень ст. 49-2 КЗпП України, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення внаслідок дискримінації позивача недоплачених сум заробітної плати, визнання звільнення з роботи незаконним, скасування незаконного наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання виправити недостовірний запис в трудовій книжці позивача та відшкодування моральної шкоди. Також відсутні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку з тривалим розглядом справи. Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне. За положенням ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628/1475/19 (провадження № 61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні». У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду». Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу врегульований ст. 40 КЗпП України. Так, пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено можливість розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Як вбачається з матеріалів справи, Наказом начальника відділу освіти Городенківської РДА від 28.10.2019 № 215/01-05 «Про скорочення чисельності і штату працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації» внесено зміни до штатного розпису працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації з 01 січня 2020р., скоротивши дві штатні одиниці бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації. А згідно Наказу начальника відділу освіти Городенківської РДА від 30.01.2020 № 29-1/01-05 «Про виведення штатної одиниці з централізованої бухгалтерії відділу освіти» з 01 лютого 2020 року виведено із штатного розпису централізованої бухгалтерії відділу освіти посаду бухгалтера одна ставка штатної одиниці (т. 1, а.с. 52). Відповідно, згідно проекту штатного розпису від 02.01.2020 скорочено кількість штатних посад бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти Городенківської РДА на дві штатні одиниці, а згідно штатного розпису від 01.02.2020 ще на одну в порівнянні з 2019 роком (т. 1, а.с. 48-50, т. 5, а.с. 10, 19). Таким чином, у відділі освіти Городенківської РДАфактично відбулися зміни в організації виробництва та праці, на підставі чого скорочено посади, зокрема, яку займала позивач. Що стосується доводів представника апелянта про те, щосуд першої інстанції не встановив чи скорочення щодо позивача було законним, обмежившись лише загальними нормами права як здійснюється законне скорочення штатів, та те, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм правового регулювання питань скорочення штатів у підрозділі РДА, апеляційний суд зазначає наступне. При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури. У постановах від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц (провадження № 61-1350св17) та від 22 січня 2020 року у справі № 451/706/18 (провадження № 61-17296св19) Верховний Суд зазначив, що частиною третьою статті 64 ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Отже, не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. Правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення. Наказ відділу освіти Городенківської РДА від 28.10.2019 № 215/01-05 «Про скорочення чисельності і штату працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації», на підставі якого внесено зміни до штатного розпису працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації, винесено саме на виконання розпоряджень райдержадміністрації від 04.09.2019 № 194 «Про виконання розпорядження райдержадміністрації від 03.06.2019 № 128 «Про закінчення 2018-2019 навчального року та підготовку до нового 2019-2020 навчального року», керуючись Постановою ради міністрів Української РСР від 17.05.1979 № 255 «Про типові штати централізованих бухгалтерій при обласних, міських та районних відділах (управліннях) народної освіти, охорони здоров`я і культури та при центральних районних і міських лікарнях», п. 1 ст. 40 КЗпП України, а також у зв`язку із зменшенням кількості педагогічних та технічних працівників у навчальних закладах, вивільнення працівників кухні ЗДО та НВК Городенківського району та зменшенням працівників установ відділу освіти райдержадміністрації (т. 1, а.с. 42-43). Постанова ради міністрів Української РСР від 17.05.1979 № 255 «Про типові штати централізованих бухгалтерій при обласних, міських та районних відділах (управліннях) народної освіти, охорони здоров`я і культури та при центральних районних і міських лікарнях» є чинною, і нічим не скасована. В Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228, на який посилається апелянт, визначено, що штатний розпис установ затверджується у порядку, визначеному відповідним міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади. Одночасно з кошторисом затверджуються план асигнувань загального фонду бюджету, план надання кредитів із загального фонду бюджету, план спеціального фонду, план використання бюджетних коштів (крім плану використання бюджетних коштів одержувачів), помісячний план використання бюджетних коштів і штатний розпис установи, включаючи структурні підрозділи, які утримуються за рахунок власних надходжень (п.п. 29, 38). І внесення змін до штатного розпису працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації Наказом відділу освіти Городенківської РДА від 28.10.2019 № 215/01-05 «Про скорочення чисельності і штату працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації» таким не суперечить. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушень законодавства при вирішенні питання про скорочення чисельності працівників працедавця. А твердження апелянта про те, що місцевий суд не звернув уваги, чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці відповідача, скорочення штату і чисельності працівників, є безпідставними і спростовуються вищевказаними доказами. При цьому, позивачку було належним чином у встановлений законом строк повідомлено про заплановане звільнення, про що свідчить її підпис (т. 1, а.с. 42-43). А в Наказі начальника відділу освіти Городенківської РДА від 08.01.2020 № 01-к/03-01 «Про звільнення ОСОБА_1 » зазначено, що ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти з 08 січня 2020 року у зв`язку із скороченням штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України) та неможливістю подальшого працевлаштування у зв`язку із відсутністю вакантних посад (т. 1, а.с. 9). І доказів протилежного суду не надано. Отже, відповідачем надано докази дотримання вимог ст. 49-2 КЗпП України щодо попередження працівників про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та щодо пропозиції працівникові вакантних посад. Що ж до посилань сторони позивача на те, що роботодавець не врахував, що вона мала переважне право на залишення на роботі при даних умовах звільнення, що згідно з трудовою книжкою позивач має тривалий безперервний стаж роботи, а працюючи у відповідача, набула трудове каліцтво, яке потягнуло інвалідність ІІІ групи, є одинокою (розлучена, діти дорослі), тобто в сім`ї немає інших працівників із самостійним заробітком, то суд зазначає наступне. Матеріалами справи підтверджено, що роботодавцем Наказом № 274/21-05 від 26.12.2019 було створено Комісію для розгляду питання з визначення осіб, котрі підлягають звільненню при скороченні чисельності (штату) працівників централізованої бухгалтерії відділу освіти райдержадміністрації (т. 1, а.с. 102), і рекомендовано до звільнення ОСОБА_1 як таку, що має нижчу кваліфікацію та продуктивність праці, а також неодноразово притягувалася до дисциплінарної відповідальності за допущені помилки в нарахуванні заробітної плати працівникам освіти району, відкрито кримінальне провадження за № 342/212/18 за ч.ч. 2, 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України (про підозру у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (т. 1, а.с. 103-105). Наведені факти також підтверджуються матеріалами справи, зокрема, документами про освіту позивача, а також доповідними записками, поясненнями самої ОСОБА_1 щодо виявлених порушень в роботі, обвинувальним висновком. Відповідно до положень ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається іншим категорія працівників (особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання тощо). Оскільки встановлена нижча кваліфікація і продуктивність праці позивача, інші критерії не застосовуються. Також відповідно до копії Довідки № 1 від 29.01.2020 Городенківської районного організації Профспілки працівників освіти і науки України ОСОБА_1 з 2014 року не була членом профспілки (т. 1, а.с. 106). Враховуючи вищезазначене, місцевий суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, задоволенню не підлягають, як і вимоги про стягнення з відповідача в її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними. І доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, а фактично зводяться до незгоди з такими. Щодо вимоги про стягнення внаслідок дискримінації позивача недоплачених сум заробітної плати, остання обґрунтовувала такі тим, що їй аж до моменту звільнення виплачувалася заробітна плата приблизно на 30% менше заробітку за таку ж роботу іншим бухгалтерам, що вважає виключно з підстав застосовуваної до неї дискримінації. Однак, як вбачається з карточки-справки за 2019 рік (т. 1, а.с. 53-54), ОСОБА_1 після поновлення на роботі з 25.06.2019 нараховувалася заробітна плата встановленого розміру. В той час як нарахування премій це дискреційне право роботодавця, що базується на фінансових можливостях та результатах роботи. Відповідно, безпідставна і вимога виправити недостовірний запис у трудовій книжці ОСОБА_1 , а саме дату запису з 27.09.2019 на 25.06.2019, оскільки згідно виконавчого листа № 342/996/17 від 24.06.2019 (т. 1, а.с. 123), копії трудової книжки ОСОБА_1 поновлено на роботі з 27.09.2017 відповідно до Наказу по в.о. № 27-к/03-01 від 25.06.2019 (т. 1, а.с. 7). При цьому, заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 10.06.2019, ОСОБА_1 було поновлено на роботі саме з 27.09.2017, і стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.09.2017 по 10.06.2019 (т. 5, а.с. 57-60). В подальшому з червня 2019 року по день наступного звільнення позивачу нараховувалася заробітна плата, про що свідчить вищевказана карточка-справка за 2019 рік (т. 1, а.с. 53-54). Що ж стосується вимоги позивача до Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України про відшкодування їй із Державного бюджету України моральної шкоди в розмірі 5000 євро за тривалий строк вирішення судами і суддями трудового спору, то апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19)). За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто бути підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені у статтях 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений у постановах Верховного Суду: від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21), від 20 березня 2023 року у справі № 757/57509/20 (провадження № 61-727св23), від 18 березня 2024 року у справі № 760/24262/19 (провадження № 61-10177св23) та інших. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)). Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові такі елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк. Такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року (провадження № 11-138заі18), від 09 вересня 2019 року у справі № 9901/486/19, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19, у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17, від 15 травня 2019 року у справі № 688/4321/16-а, від 28 квітня 2020 року у справі № 347/1906/16 та інших. У справі, яка переглядається, завдання моральної шкоди позивачка пов`язує із тривалістю розгляду судом справи. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Наявність або відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою розумного строку розгляду справи, а також розмір такого відшкодування суд мав би оцінювати з урахуванням критеріїв, вироблених у практиці ЄСПЛ, серед яких: юридична та фактична складність справи; поведінка сторін, а також інших учасників судового процесу; поведінка держави, її органів; важливість результату судового процесу для особи, яка скаржиться на його надмірну тривалість (див. mutatis mutandis рішення від 29 вересня 2011 року у справі «Скороход проти України» (Skorokhod v. Ukraine, заява № 47305/06, § 13), від 02 серпня 2010 року у справі «Федіна проти України» (Fedina v. Ukraine, заява № 17185/02, § 78), від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, § 29), від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, § 36), від 13 листопада 2008 року у справі «Кушнаренко проти України» (Kushnarenko v. Ukraine, заява № 18010/04, § 19), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukrainе, заява № 36545/02, § 55), від 10 серпня 2006 року у справі «Кухарчук проти України» (Kukharchuk v. Ukrainе, заява № 10437/02, § 33), від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України» (Smirnova v. Ukraine, заява № 36655/02, § 66) та інші). Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи ЄСПЛ (до прикладу, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції») виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмета розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19). Стосовно критерію поведінки держави під час розгляду відповідної справи, то оцінка такої поведінки з боку суду, який розглядатиме справу про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою гарантії розумного строку, має бути обмеженою та враховувати неможливість оцінювання в одній судовій справі діянь суду (судді) під час розгляду іншої справи. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (див., наприклад, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 62-65), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункти 24-26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 21)). В цій справі судом проаналізовано, що справа перебувала на розгляді у Городенківському районному суді з 21.01.2020 та ухвалою від 20.04.2023 провадження у справі закрито. Вказану ухвалу апеляційною інстанцією скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В подальшому суддею Городенківського районного суду Федів Л.М. заявлено самовідвід та передано справу для повторного перерозподілу. Справа була розподілена судді Городенківського районного суду Гайдичу Р.М., який теж заявив самовідвід, справу розподілено судді Андріюк І.Г. Згідно розпорядження керівника апарату Городенківського районного суду від 06.02.2024 по справі призначено повторний автоматизований розподіл, оскільки суддя Андріюк І.Г. перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами. Розпорядженням від 07.02.2024 в.о. голови Городенківського районного суду ОСОБА_5 справу передано на розгляд до Снятинського районного суду у зв`язку з неможливістю утворити новий склад суду. 14.02.2024 ухвалою судді Снятинського районного суду Собком В.М. відкрито загальне провадження по даній справі та призначено підготовче судове засідання. 28.10.2024 у зв`язку із відрахуванням зі штату Снятинського районного суду судді Собка В.М., справа була розподілена судді Снятинського районного суду Посохову І.С. та прийнята ним до свого провадження. 27.05.2025 у зв`язку із відрахуванням зі штату Снятинського районного суду судді Посохова І.С., справа розподілена судді Снятинського районного суду Калиновському М.М. та прийнята ним до свого провадження. Тобто неодноразовий перерозподіл справи, передача її на розгляд до іншого суду у зв`язку з неможливістю утворити новий склад суду є об`єктивними обставинами та не можуть слугувати підтвердженням протиправності бездіяльності судів. Крім того, розгляд справи неодноразово відкладався саме за клопотанням сторони позивача, за заявами про зміну позову, збільшення позовних вимог, заміну відповідачів. Відтак, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність всіх складових, необхідних для покладення цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди на державу Україна, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині. Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності рішення суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а фактично зводяться до незгоди з таким. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Снятинського районного суду від 11 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: В.А. Девляшевський О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 04 березня 2026 року.