Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/28546/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/28546/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфарм" до Відокремленого підрозділу ДПС України Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфарм" та Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року, В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфарм" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2021 № Ю-4097-03. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2021 № Ю-4097-03; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфарм" (04202, м. Київ, пр. Маршала Рокосовського, 8Б, код ЄДРПОУ 22911541) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 (чотири тисячі) грн 00 коп. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням в частині стягнення витрат на правову допомогу, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції у вказаній частині як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким стягнути на користь позивача понесені витрати на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 20 000 грн. Позивач зазначає, що так як відповідач не подав до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, то останній погодився із заявленою сумою. Відтак, суд першої інстанції не мав зменшувати таку суму за відсутності заперечень відповідача. Позивач зазначає, що детальний погодинний опис робіт зазначено ним у таблиці. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Також, реєстраційними даними підтверджено, що у позивача наявна заборгованість по єдиному внеску. Окрім того, скасування вимоги в судовому порядку не скасовує наявність суми боргу (недоїмки), яка обліковується за позивачем. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача. Позивач наголошує, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) було вже неодноразово скасовано судами. Окрім того, у зв`язку з оголошенням банкрутства позивача, всі грошові вимоги будь-яких осіб до ТОВ "Інтерфарм", які виникли до 27.04.2012 є погашеними. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційних скарг, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4097-03 від 02.06.2021, згідно з якою заборгованість ТОВ «Інтерфарм» зі сплати єдиного соціального внеску з урахуванням штрафу та пені становить 99 005,14 грн. Отримавши 07.07.2021 вищевказану вимогу, позивач оскаржив її в адміністративному порядку до ДПС України шляхом направлення скарги від 13.07.2021 №

9. Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 15.09.2021 № 21153/6/99-00-06-02-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення. Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність прийняття відповідачем оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4097-03 від 02.06.2021 та необхідність її скасування. Зменшуючи суму стягнення витрат на правову допомогу до 4 000 грн на користь позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що визначення вартості послуг адвоката є неспівмірним, зокрема, із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Керуючись ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску серед іншого зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. За визначенням, що міститься у п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. За приписами частин 2 та 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. На виконання ч. 2 ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Керуючись ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. Вказані положення Закону № 2464-VI кореспондуються із положеннями Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, яка врегульовує застосування окремих положень порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) та визначає процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами. Керуючись п. 3 розділу VI Інструкції, у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) одночасно з актом документальної перевірки платника єдиного внеску. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`яти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Пунктом 4 розділу VI Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Як не заперечується сторонами у справі та підтверджено відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, з ухвали Господарського суду міста Києва від 27.04.2012 по справі № 5011-15/5513-2012 вбачається, що стосовно ТОВ «Інтерфарм» було порушено провадження у справі про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупинено виконання ТОВ «Інтерфарм» грошових зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів, строк виконання яких настав до введення мораторію). У газеті «Урядовий кур`єр» від 15.06.2012 № 106 було опубліковано оголошення про порушення справи № 5011-15/5513-2012 про банкрутство ТОВ «Інтерфарм». Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів встановлює Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII (далі - Закон № 2343-XII). За визначенням, що міститься у ч. 1 ст. 1 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. На виконання ч. 4 ст. 12 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів). Згідно абз. 4 п. 17 та п. 44 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 15 «Про судову практику у справах про банкрутство» за змістом статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов`язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов`язаний із його суттю. Як встановлено вище, позивачем 02.06.2021 отримано сформовану вимогу про сплату боргу (недоїмки) щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску на суму 99 005,14 грн. Як не заперечується сторонами у справі, на спірну суму заборгованості з єдиного внеску контролюючим органом вже було сформовано та надіслано ТОВ «Інтерфарм» вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.10.2015 № Ю-4097-03, яка неодноразово виставлялася ТОВ «Інтерфарм», а саме 08.10.2020, 07.09.2020, 10.08.2020, 07.07.2020, 14.05.2020, 13.02.2017, 03.03.2016 та 06.10.2015. Отримавши вперше вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.10.2015 № Ю-4097-03 ТОВ «Інтерфарм» оскаржило її в судовому порядку. Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 18.07.2016 по справі № 826/24405/15 за позовом ТОВ «Інтерфарм» до ДПІ в Оболонському районі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016, визнано протиправними дії ДПІ в Оболонському районі щодо пред`явлення ТОВ «Інтерфарм» вимоги про сплату боргу (недоїмки) 06.10.2015 № Ю-4097-03 та скасовано вказану вимогу. В подальшому, контролюючим органом 03.03.2016 знову приймалась вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4097-03 зі сплати єдиного соціального внеску становить 99 005,14 грн, яка позивачем також була оскаржена в судовому порядку. Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 13.09.2017 по справі № 826/9840/16 за позовом ТОВ «Інтерфарм» до ДПІ в Оболонському районі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2016 № Ю-4097-03. В подальшому, контролюючим органом 07.09.2020 знову приймалась вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4097-03 зі сплати єдиного соціального внеску становить 96 365,14 грн, яка позивачем також була оскаржена в судовому порядку. Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 29.11.2021 по справі № 640/25869/20 за позовом ТОВ «Інтерфарм» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування вимоги, визнано протиправним та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4097-03 від 07.09.2020. В подальшому, контролюючим органом 08.10.2020 знову приймалась вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4097-03 зі сплати єдиного соціального внеску становить 100 325,14 грн, яка позивачем також була оскаржена в судовому порядку. Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 у справі №640/29814/20 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфарм" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, визнано протиправним та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 08.10.2020 № Ю-4097-03. ГУ ДПС у м. Києві направило позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4097-03 від 02.09.2021, згідно з якою станом на 31.08.2021 заборгованість ТОВ «Інтерфарм» зі сплати єдиного соціального внеску становить 99 005,14 грн. Вказана вимога оскаржена ТОВ «Інтерфарм» в судовому порядку. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 у справі № 640/37592/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфарм" до Головного управління Державної податкової служби України у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4097-03 від 02.09.2021. ГУ ДПС у м. Києві направило позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4097-03 від 07.06.2024, згідно з якою станом на 31.05.2024 заборгованість ТОВ «Інтерфарм» зі сплати єдиного соціального внеску становить 99 445,14 грн. Вказана вимога оскаржена ТОВ «Інтерфарм» в судовому порядку. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у справі № 320/38713/24, яке набрало законної сили 14.05.2025 за наслідком апеляційного перегляду, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфарм" до Головного управління Державної податкової служби України у місті Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, визнано протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4097-03. Отже, як вірно вказує, суд першої інстанції, численними судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлені обставини щодо безпідставного пред`явлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати єдиного соціального внеску. Відтак, в силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України , такі судові рішення є преюдиціальними при розгляді даної справи по суті. Як наслідок, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про безпідставність прийняття відповідачем оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4097-03 від 02.06.2021 та необхідність її скасування. Враховуючи обставини справи, законодавче регулювання, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Посилання апеляційної скарги відповідача зазначені вище висновки не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновку суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи, та не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального або процесуального права. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги позивача, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Приписи ч. 3 ст. 139 КАС України визначають, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. З аналізу наведених правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16, від 07.12.2022 у справі № 340/9011/21, від 16.05.2023 у справі № 340/8992/21, від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22. Так, на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17. На виконання вказаних вище положень та обов`язку доказування в суді першої інстанції було надано: Договір про надання правничої допомоги від 27.09.2021 № 9/21, згідно якого гонорар адвоката становить 20 000 грн, платіжне доручення № 713 від 01.10.2021 на суму 20 000 грн. Вказаний Договір містить детальний опис робіт (наданих послуг): консультація та узгодження правової позиції - 2 500 грн, збір доказів - 10 000 грн, підготовка та подання позову - 7 500 грн. Дослідивши надані докази, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про їх відповідність вимогам статей 73 - 76 КАС України. Колегія, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19.09.2019 у справі № 810/2760/17, вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно ч. 7 ст. 139 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України"", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97). Судова колегія бере до уваги висновки Верховного Суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: "…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.». Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.11.2022 № 922/1964/21, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про зменшення розміру відшкодування витрат на правову допомогу, так як у цій частині така сума відповідає встановленим процесуальним законом критеріям, є розумною/співмірною, а витрати реально понесеними. Також, керуючись наступним правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.05.2026 у справі № 160/32215/24, колегія суддів відхиляє тезу апеляційної скарги, що зменшення суми відшкодування витрат на правову допомогу можливе лише за наявності заперечень відповідача: «…Таким чином, Верховний Суд констатує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені законодавством України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені законодавством України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами)…». Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29). Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку за наслідками розгляду даного спору. Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфарм" та Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфарм" до Відокремленого підрозділу ДПС України Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач: В.В. Кузьменко Судді: Я.М. Василенко О.М. Ганечко