Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/11377/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/11377/25 пров. № А/857/503/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Онишкевича Т.В., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби та ОСОБА_1 на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, суддя (судді) в суді першої інстанції Костецький Н.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 25 листопада 2025 року, В С Т А Н О В И В: 06 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 27.03.2025; зобов`язати прийняти рішення про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні та видати таку громадянину Іспанії ОСОБА_1 . Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 заяву представника позивача про залучення співвідповідача у справі задоволено. Залучено до участі у справі як співвідповідача Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 27.03.2025 року. Зобов`язано Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби повторно розглянути питання про оформлення ОСОБА_1 посвідки на тимчасове проживання, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 20.11.2025 до Львівського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій просить суд ухвалити додаткове рішення у справі, яким вирішити питання про судові витрати, а саме стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 37360,00 грн. Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп. В задоволенні решти вимог заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та об`ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, та їх обсягом, у зв`язку з чим заявлені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню до 5000,00 грн. Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване додаткове рішення та прийняти нове, яким у стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із: складністю справи (незначної складності, спрощене позовне провадження) та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); неналежним чином оформлені документи, що підтверджують фактичні витрати; ціною позову (немайновий характер) та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вважає неможливим кваліфікувати заявлені витрати на правову допомогу у якості фактично понесених і неминучих, а їхній розмір є явно необґрунтованим. Також, не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, ОСОБА_1 апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване додаткове рішення та прийняти нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки об`єктивним факторам, які істотно впливали на обсяг та складність правничої допомоги, що призвело до непропорційного та необґрунтованого зменшення фактично понесених витрат. Вказує, що позивачем враховано, що судовим рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково, у зв`язку з чим витрати на правничу допомогу не можуть бути стягнуті у повному обсязі. Водночас, з урахуванням усіх істотних обставин справи, вважає обґрунтованим розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, у сумі 20 000 грн. Представником Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вказано, що відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав. Приймаючи оскаржуване додаткове рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Частиною 1 ст. 252 КАС України, передбачено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Окрім того суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 3 ст. 252 КАС України). Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про падання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає статі відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає статі в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача. У заяві про ухвалення додаткового судового рішення, представник позивача просить стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 37360,00 грн. В якості доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, до суду першої інстанції подано: - договір про надання правової допомоги №11/04-1 від 11.04.2025, укладений між Адвокатським об`єднанням «ГАЛЛЕКС» та позивачем; - додаток №1 до договору №11/04-1 від 11.04.2025; - ордер про надання правничої (правової) допомоги адвокатом серії ВС №1374608 від 04.06.2025; - платіжну інструкцію №XXH4-C010-9CPH-4BEH від 11.04.2025 про сплату позивачем за надану правову допомогу згідно договору №11/04-1 від 11.04.2025 на суму 37360,00 грн. Відповідно до п. 4.3. договору про надання правової допомоги №11/04-1 від 11.04.2025, гонорар Адвокатського об`єднання погоджується за взаємною згодою сторін. Розмір гонорару та порядок оплати гонорару проводиться у відповідності із Додатком №1 до даного Договору. Пунктом 1 додаток №1 до договору №11/04-1 від 11.04.2025, зокрема визначено, що вартість послуги «Правовий аналіз ситуації, збір доказів (подача адвокатських запитів), підготовка та подача позовної заяви, представництво в суді першої інстанції» становить 37360,00 грн. Відповідно до п. 2 вказаного додатку №1, вартість вказаних вище послуг сплачується Клієнтом протягом двох днів з моменту виставлення рахунку. Щодо обґрунтованості розміру заявлених витрат, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Колегія суддів зауважує, що розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт, витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи. При встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи №200/14113/18-а. Верховний Суд у постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 вказав, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони. У постанові від 11.03.2025 у справі №260/4202/24 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Однак, ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таким чином, обов`язковою підставою для застосування судом критеріїв співмірності витрат на правничу допомогу, передбачених ч.5 ст.134 КАС України, є подання іншою стороною обґрунтованого заперечення щодо заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу. Відповідач у запереченнях на заяву про стягненн витрат на професійну правничу допомогу вказав на незначну складність справи та неспівмірність заявленого стороною позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами). Дослідивши та проаналізувавши зміст поданих документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та об`ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, та їх обсягом, у зв`язку з чим заявлені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню до 5000,00 грн. Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для визнання такого висновку помилковим чи неправильним, оскільки скаржником в апеляційній скарзі не спростовано неспівмірності витрат на правову допомогу із складністю справи; часом, який об`єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви; обсягом наданих адвокатом послуг. Колегія суддів також враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на користь позивача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване додаткове рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі № 380/11377/25 без змін. Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда Т. В. Онишкевич