Постанова 4824 № 761/48179/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 761/48179/24 провадження № 22-ц/824/2528/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І., при секретарі Черняк Д. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний нотаріус Новікова Леніна Василівна, Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Печерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Київська міська рада, про встановлення факту батьківства, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сацика Романа Васильовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 серпня 2025 року в складі судді Осаулова А. А., встановив: 19.12.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства, заінтересовані особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Новікова Л. В., Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Печерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Київська міська рада. Заявниця просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її рідним батьком. Зобов`язати Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису №260 про народження ОСОБА_1 , складеного 02.04.1975 відділом ЗАГС Ленінського району, де вказати батьком дитини громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування заяви посилалась на те, що ОСОБА_2 є її рідним батьком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . 15.11.2024 заявниця звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Новікової Л. В. з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька, проте нотаріусом було повідомлено, що їй буде відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки ОСОБА_2 не записаний в її свідоцтві про народження, тому для вирішення питання їй необхідно звернутись до суду. Посилалась на те, що її мати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , планували весілля, яке мало відбутись у кінці 1974 року. Мати була вагітна. Однак відносини були зіпсовані і весілля не відбулось. ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась вона, ОСОБА_1 . Відомості про батька в свідоцтві про народження записані зі слів матері, відповідно до ч. 2 ст. 55 КпШС України. Зазначала, що батько ОСОБА_2 відвідував її, коли вона була ще маленькою, відвідував не часто. Після дзвінка на її 16 рік народження вони почали спілкуватися як дочка і батько, дуже багато часу проводити разом, разом святкували свята, батько був присутнім на її весіллі, на врученні диплому, народженні її сина, на святкових ранках і виставах у дошкільному закладі її сина, навчив її сина плавати та кататися на велосипеді. ОСОБА_2 разом з її чоловіком та мамою дуже часто їздили в село до батьків її чоловіка. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер. Він не виходив на зв`язок, сусіди подумали, що щось трапилося та викликали поліцію. Прибувши на місце слідчий Шевченківського УП ГУНП в м. Києві виявив тіло ОСОБА_2 , при огляді квартири виявив телефон ОСОБА_2 . В телефоні останнього слідчий знайшов номер телефону онука та зателефонував за цим номером. Так вона дізналась про смерть батька. За фактом смерті ОСОБА_2 внесено відомості за ч. 1 ст. 115 КК України та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024100100004481 від 09.11.2024, яке було закрито за відсутності складу кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_2 помер від хронічної ішемічної хвороби серця. Прокурор Шевченківської окружної прокуратури міста Києва не заперечував проти видачі їй тіла ОСОБА_4 для кремації. Тіло було кремоване, тому посмертну судову молекулярно-генетичну експертизу аналізу ДНК провести неможливо. Зазначала, що заповіту батько не залишив, інших дітей, крім неї, у ОСОБА_2 не було. У зв`язку з вищевикладеними обставинами ОСОБА_1 змушена звернутись до суду з цією заявою. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 серпня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства відмовлено. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що заявницею не було доведено належними та допустимим доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які вона посилається щодо встановлення факту батьківства. Зібрані по справі докази в їх сукупності не містять достовірного підтвердження визнання ОСОБА_2 себе батьком заявниці, спільного проживання та ведення спільного господарства з матір`ю заявниці до її народження та спільного виховання або утримання ним ОСОБА_1 . Належним, достатнім та допустимим доказом родинних відносин померлого з заявницею був би відповідний висновок судово-медичної експерти на предмет кровного споріднення, проте клопотань про призначення експертизи не заявлено. Показання допитаних свідків без підтвердження їх достовірності іншими засобами доказування (письмовими доказами), не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки з показань свідків неможливо достовірно установити ані конкретний період часу, протягом якого мати заявника нібито проживала спільно з ОСОБА_2 , ані народження у них дитини , місце їх проживання, наявність у них спільного побуту та спільного господарства, характеру та розміру участі ОСОБА_2 у вихованні та утриманні заявниці. З огляду на те, що з моменту народження заявниці пройшло 50 років, тому вказані покази ставляться під сумнів. При цьому, як заявниця, так і її свідки зазначили, що ОСОБА_2 не приймав участі у вихованні ОСОБА_1 , та лише з підліткового віку з 16 років почав спілкуватись з ОСОБА_1 . 03.09.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Сацик Р. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вважає, що суд першої інстанції поверхнево, формально та неправильно оцінив надані ОСОБА_1 докази, які доводять факт її родинних відносин з ОСОБА_2 . В заяві було зазначено, що після армії ОСОБА_2 вступив до вузу в м. Києві, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зустрічались та між ними тривалий час були близькі стосунки. Від цих стосунків ОСОБА_3 завагітніла. Після того, як ОСОБА_2 дізнався про вагітність ОСОБА_3 , останні вирішили жити разом за адресою: АДРЕСА_1 , планували весілля. ОСОБА_2 відвідував маленьку ОСОБА_1 . Однак судом першої інстанції цієї обставини не було взято до уваги та не з`ясовано під час допиту її в якості свідка. Під час розгляду справи судом першої інстанції було допущено суттєві процесуальні порушення, які полягають у неналежній оцінці показів свідків та нехтуванням доказами, такими як чисельні фото, листування, відео, що призвело до неповного з`ясування фактичних обставин, які мають вирішальне значення для встановлення родинних відносин. Судом першої інстанції не було враховано покази свідка ОСОБА_5 , яка прямо зазначила, що у матері заявниці не було інших чоловіків, окрім ОСОБА_2 , а також що останній визнавав себе батьком заявниці. Свідок ОСОБА_6 повідомив, що йому особисто відомо про факт визнання ОСОБА_2 свого батьківства щодо ОСОБА_1 , а також про те, що батько приймав участь у житті та вихованні заявниці в дитячому віці. Свідок ОСОБА_7 підтвердив, що його дідусь ОСОБА_2 неодноразово взнавав ОСОБА_1 своєю дочкою, а його самого - своїм онуком, а також розповідав про свою участь у вихованні матері заявниці. Важливим є те, що суд залишив поза увагою питання про те, чи визнавав себе ОСОБА_2 дідусем ОСОБА_7 та, відповідно, батьком ОСОБА_1 . Саме відповідь на це питання має вирішальне значення для встановлення або спростування факту родинних відносин. Свідок ОСОБА_8 , сусідка ОСОБА_2 та голова правління ЖБК будинку, у своїх свідченнях чітко зазначала, що ОСОБА_2 неодноразово називав ОСОБА_1 своєю дочкою, а ОСОБА_7 - своїм онуком, про це знали всі сусіди в домі ОСОБА_2 . Це є прямим свідченням, яке має істотне доказове значення. Незважаючи на це, суд обмежився формальним протоколюванням показів, не надавши їм належної оцінки та фактично проігнорувавши даний доказ. Таким чином, суд першої інстанції допустив неповне, однобічне та поверхове дослідження доказів, що суперечить вимогам ст. 12, 13, 76-81 ЦПК України щодо всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справи. Внаслідок цього, суд дійшов передчасних та необґрунтованих висновків. Судом також не було допитано всіх свідків, що було заявлено заявником, хоча таке клопотання було задоволене. Суд обмежився допитом лише частини свідків, вважаючи, що наданих показів достатньо для з`ясування обставин справи. Однак, відповідно до принципів повного та всебічного розгляду, суд мав забезпечити допит усіх свідків, які могли підтвердити або спростувати обставини, шо мають істотне значення для правильного вирішення справи. Встановлені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 фактично визнавав себе батьком ОСОБА_1 та виконував обов`язки, притаманні батьківським відносинам. ОСОБА_2 проживав разом із матір`ю ОСОБА_1 , вів із нею спільне господарство та планував укладення шлюбу саме в той період, коли мати була вагітна заявницею. Це свідчить про серйозність намірів та визнання сімейних відносин. На початку життя ОСОБА_1 він регулярно провідував її, вчив англійської мови, надавав матеріальну допомогу для утримання. У підлітковому віці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 також брав участь у її вихованні, надавав кошти та підтримку, фактично виконуючи функції батька. Крім того, суд фактично самоусунувся від активної ролі у процесі, не забезпечив, повного та всебічного дослідження доказів, формально оцінив покази свідків, не надавши їм належної правової оцінки, та проявив пасивність під час їх допиту. У результаті фактичні обставини справи були з`ясовані неповно, що призвело до ухвалення рішення без всебічного та об`єктивного дослідження всіх доказів у їх сукупності. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались. В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Сацик Р. В. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Інші учасники в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 . В свідоцтві про народження ОСОБА_1 в графі «батько» зазначено: ОСОБА_9 ; в графі «мати» - ОСОБА_3 . Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 20.11.2024, підстава запису відомостей про батька: відповідно до частини першої статті 135 СК України ( за вказівкою матері). ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне останньому майно - квартиру в АДРЕСА_2 . 15.11.2024 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Новікової Л. В. з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Останнє місце проживання якого було: АДРЕСА_2 . Згідно повідомлення слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП в місті Києві, слідчий відділ не заперечує проти видачі лікарського свідоцтва про причину смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , для ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка являється донькою, для його поховання. 13.11.2024 прокурор Шевченківської окружної прокуратури міста Києва Даців Х. І. відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 11.11.2024 №010-4331 не заперечував проти видачі в морзі СМЕ м. Києва ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , для кремації тіло ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Обставини смерті - хронічна ішемічна хвороба серця. Суду надано копію листа ОСОБА_1 « папі ОСОБА_10 » з м. Барселони; світлини з весілля ОСОБА_1 , фото ОСОБА_2 разом з заявницею та її сином, фото ОСОБА_2 з матір`ю заявниці після повернення зі служби в армії; відеозапис. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до частини другої статті 55 КпШС УРСР запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття. При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують такі обставини у їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Таким чином, встановлення судом фактів батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц. Чинне законодавство не містить вичерпного переліку засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися факт родинних відносин, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування. Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Допитані в суді першої інстанції свідки, які є родичами заявниці та сусідами ОСОБА_2 , зазначили що ОСОБА_2 дійсно є рідним батьком ОСОБА_1 , що останній визнавав себе її батьком, приймав участь у житті та вихованні заявниці в дитячому віці, визнавав її сина своїм онуком. Допитана в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_11 пояснила, що прожила з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу 23 роки. Він їй розповідав, що у нього є дочка ОСОБА_1 , внук ОСОБА_12 , що він їх дуже любить, до ОСОБА_13 звертався «доця», ходили на хрестини онука, якого він навчив плавати, їздити на велосипеді. Онук з ОСОБА_13 часто приходили в гості. ОСОБА_2 їздив до матері ОСОБА_13 , допомагав їй в побуті. Зазначила, що на спадщину вона не претендує. Інших живих родичів у ОСОБА_2 немає. Свідок ОСОБА_5 , двоюрідна тітка заявниці, підтвердила, що мати заявниці та ОСОБА_2 зустрічались 8 років, вона чекала його з армії. Після повернення з армії вона завагітніла, ОСОБА_2 проживав разом з нею у її батьків. Вони планували весілля. ОСОБА_2 забирав ОСОБА_15 з пологового будинку, дарував дитині іграшки, допомагав матеріально. ОСОБА_2 був на весіллі доньки. Свідок ОСОБА_16 , яка працювала з ОСОБА_2 разом з 1971 по 1987 рік, підтвердила, що ОСОБА_17 визнавав себе батьком заявниці, цього не приховував, показував фотографії маленької ОСОБА_13 , розказував про те, що вона закінчила університет, що виходить заміж, повідомив про народження онука. Організацією його поховання займалась ОСОБА_1 з колишнім чоловіком та сином. При відмові в задоволенні позову суд першої інстанції послався на те, що заявником не надано достовірного підтвердження визнання ОСОБА_2 себе батьком заявниці, спільного проживання та ведення спільного господарства з її матір`ю до її народження, спільного виховання або утримання ним ОСОБА_1 . Належним, достатнім та допустимим доказом родинних відносин померлого з заявницею був би відповідний висновок судово-медичної експерти на предмет кровного споріднення, проте клопотань про призначення експертизи не заявлено. Разом з тим, судом не враховано, що обставини, що входять до предмету доказування, можуть встановлюватися такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновок судової молекулярно-генетичної експертизи у справах про встановлення батьківства є лише одним із засобів доказування, який підлягає оцінці у сукупності із іншими доказами у справі. У разі відсутності висновку судової молекулярно-генетичної експертизи не виключається встановлення батьківства на підставі інших доказів. Судом не надано належної оцінки показам допитаних в судовому засіданні свідків про те, що до народження дитини ОСОБА_2 та мати заявниці проживали разом у її батьків, що припинення сімейних відносин між батьками заявниці відбулось після зачаття дитини, при цьому останній приймав участь у житті та вихованні заявниці в дитячому віці, визнавав її своєю дочкою, а її сина - своїм онуком. Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про доведеність вимог заяви та наявність підстав для її задоволення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сацика Романа Васильовича задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 серпня 2025 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Встановити факт батьківства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 . Внести зміни до актового запису № 260 від 02 квітня 1975 року, складеного відділом запису актів громадянського стану Ленінського району міста Києва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , зазначивши батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 15.06.2026. Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук