Постанова Житомирський апеляційний суд № 273/275/25

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №273/275/25 Головуючий у 1-й інст. Бєлкіна Д. С. Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Панкеєвої В.А., суддів Григорусь Н.Й., Шалоти К.В., за участю секретаря Добровольської В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 273/275/25 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2026 року та додаткове рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 05 березня 2026 року, ухвалені під головуванням судді Бєлкіної Д.С. у м. Баранівка, встановив: У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Баранівського районного суду Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позивач зазначав, 15 червня 2020 року між ним, як покупцем, з одного боку та відповідачем, як продавцем, з іншого був укладений договір купівлі-продажу меблів №387-к(г), за умовами якого відповідач зобов`язався виготовити й встановити кухню та акрилову стільницю протягом 80 робочих днів з моменту здійснення покупцем передоплати у розмірі 70% від загальної вартості замовлення (131965,00 грн). Позивач повністю виконав свій обов`язок щодо фінансування, сплативши трьома платежами (15.06.2020, 27.07.2020 та 08.12.2020) загальну суму 122000,00 грн. З огляду на дату останнього платежу, строк виконання робіт мав розпочатися 09.12.2020 і завершитися до 03.04.2021, проте станом на момент звернення до суду відповідач замовлення не виконав, товар не поставив та не встановив, прострочивши виконання зобов`язання на 1002 робочих дні. Направлена 14.01.2025 на адресу відповідача досудова претензія з вимогою повернути сплачені кошти протягом 7 днів була ним ігнорована. З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь 206427,88 грн, з яких: 122000,00 грн заборгованості за договором, 70168,92 грн інфляційних втрат та 14258,96 грн - 3 % річних. Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 122000,00 грн заборгованості за договором, 70168,92 інфляційних втрат та 13707,45 грн 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1651,43 грн судового збору за подання позовної заяви до суду. Додатковим рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 05 березня 2026 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кузиної Марії-Олени Сергіївни про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Стягнуто із фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. Не погодившись із вказаними рішеннями, ФОП ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд дійшов помилкового висновку про невиконання відповідачем умов договору № 387-к(г) щодо виготовлення та поставки меблів, оскільки товар був виготовлений та доставлений вчасно, а залишок суми за кухню у розмірі 30000 грн був сплачений ОСОБА_1 08.12.2020 під час узгодження дати й часу монтажу. Проте покупець не з`явився для прийняття товару, перестав виходити на зв`язок і просив залишити меблі на складі, погодившись на оплату витрат за їх зберігання. Таким чином, мала місце ситуація прострочення кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, оскільки покупець не вчинив дій, необхідних для прийняття належного виконання, що звільняє продавця від відповідальності за порушення строків. Крім того, продавець правомірно скористався правом притримання речі відповідно до статті 594 Цивільного кодексу України до моменту виконання покупцем своїх обов`язків щодо оплати заборгованості за договором, компенсації логістичних послуг та відшкодування понесених витрат на оренду складу для зберігання меблів протягом чотирьох років. Через невиконання покупцем обов`язку щодо монтажу кухні продавець також не мав об`єктивної можливості виготовити акрилову стільницю, яка монтується виключно після встановлення кухні. Крім того, суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача інфляційні втрати та 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Суд не врахував, що зазначена норма застосовується виключно до грошових зобов`язань. У даній справі первинне зобов`язання сторін було негрошовим і полягало у виготовленні та передачі товару, а тому суд протиправно трансформував його у грошове, що прямо суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/631/19. Рішення суду про повернення покупцю попередньої оплати є передчасним, оскільки укладений між сторонами договір у встановленому законом порядку (за згодою сторін чи за рішенням суду відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України) не розривався, а факт відмови продавця від виконання зобов`язань не встановлено. Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 11:30 год 11 червня 2026 року. 03 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кузина Марія-Олена Сергіївна подала відзив, у якому вказує, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим і ухваленим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тоді як доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними. Зазначає, що доводи відповідача про те, що товар був виготовлений і доставлений вчасно, а позивач прострочив його прийняття та погодився на оплату оренди складу, є вигаданими та не підтвердженими жодними належними й допустимими доказами в розумінні статей 77, 78 ЦПК України. У матеріалах справи відсутні будь-які документальні підтвердження факту виготовлення кухні, узгодження з покупцем конкретної дати її доставки чи монтажу, а також докази оренди складського приміщення саме для зберігання замовлення позивача. Натомість матеріалами справи беззаперечно доведено, що ОСОБА_1 повністю виконав свої зобов`язання за договором №387-к(г), сплативши відповідачу 122000,00 грн, тоді як ФОП ОСОБА_2 станом на момент звернення до суду прострочив виконання замовлення на 1002 робочих дні й так і не здійснив виготовлення, доставку та монтаж кухонного гарнітура й акрилової стільниці у визначений договором строк до 03.04.2021. Поміж тим вказує, що доводи апелянта про безпідставність застосування статті 625 ЦК України є помилковими та суперечать чинному цивільному законодавству, оскільки у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем своїх договірних обов`язків та ігноруванням досудової претензії від 14.01.2025 про повернення коштів, у нього виникло право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних, як ефективного способу захисту майнового інтересу кредитора. Крім того, апелянт не зазначив жодних доводів щодо незаконності та необґрунтованості додаткового рішення суду від 05.03.2026. Представник позивача також просила стягнути з відповідача на користь позивача документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000,00 грн. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно. За приписами ст.372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. В судовому засіданні представник позивача заперечила щодо доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві. Вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.06.2020 між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу меблів №387-к(г) щодо виготовлення та (за бажанням покупця) встановлення кухні (далі - договір) (а.с.20-21). Згідно з п.1.1. договору продавець зобов`язується за замовленням покупця, виготовити та (за бажанням покупця) встановити замовлені ним меблі, надалі "товар", а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених у договорі. Відповідно до п.2.1. договору, найменування товару - кухня МДФ шпон з фрезуванням 1 шт. та стільниця акрилова у кількості 1 шт. всього на суму 131965,00 грн, що еквівалентно 5036 доларів США до офіційного курсу НБУ на момент підписання договору. Також, відповідно до п.2.1. договору загальна вартість замовлення з послугами доставки, зносу, установки - 92085,00 грн + 39880,00 грн, попередня оплата - 3500,00 грн (88500,00 грн борг), заставна вартість - 9850,00 грн, занос - 200 грн (входить). Згідно з п.3.1. договору покупець зобов`язаний здійснити попередню оплату у розмірі 70% від ціни договору. Строк виготовлення замовлення починається з моменту здійснення покупцем попередньої оплати за договором у розмірі 70%. Згідно з пунктами 5.1., 5.2. договору продавець зобов`язаний виготовити у термін 80 робочих (банківських) днів замовлені меблі, згідно ескізів. По готовності товару здійснити його поставку і монтаж (по домовленості) у строк, узгоджений покупцем. Відповідно до п.8.1. договору він набирає сили з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань і проведення усіх взаєморозрахунків. 15.06.2020 відповідно до товарного чеку №387-к(г) ОСОБА_1 було сплачено відповідачу 3500,00 грн (занос в сумі 200,00 грн входить) (а.с.22). Відповідно до товарного чеку №387-к(г) від 27.07.2020 була здійснена оплата у сумі 88500,00 грн (а.с.22 зв.). 08.12.2020 було сплачено 30000,00 грн відповідно до товарного чеку №387-к(г) (а.с.23). Всього ОСОБА_1 було сплачено на користь ФОП ОСОБА_2 122000,00 грн, що не заперечується відповідачем. 14.01.2025 адвокат Кузина М.-О.С. в інтересах ОСОБА_1 направила на адресу відповідача досудову претензію, відповідно до якої просила протягом 7 днів з моменту отримання вказаної претензії перерахувати на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 кошти у сумі 122000,00 грн (а.с.11). Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання, здійснивши передоплату в розмірі 122000,00 грн, після чого, відповідно до умов договору, розпочався відлік 80 робочих днів на виготовлення замовлення. Проте у визначений строк (до 03.04.2021) та на момент судового розгляду відповідач кухню та стільницю не виготовив, не доставив, не заніс і не встановив. Доводи відповідача про те, що товар був виготовлений і зберігався на складі через ухилення покупця, суд відхилив як недоведені, оскільки жодних письмових доказів оренди складу для зберігання саме виготовленої на замовлення позивача кухні чи повідомлень позивача про готовність замовлення і погодження дати доставки та монтажу надано не було. Керуючись статтями 526, 629, 651, 846, 852 Цивільного кодексу України та Законом України "Про захист прав споживачів", суд визнав право позивача відмовитися від договору та повернути сплачений аванс. Окрім цього, посилаючись на статтю 625 ЦК України, суд кваліфікував обов`язок із повернення передоплати за невиконаний договір як грошове зобов`язання. Перевіривши надані розрахунки, суд визнав вимогу про стягнення 70168,92 грн інфляційних втрат повністю обґрунтованою, а суму 3% річних самостійно скоригував відповідно до періоду прострочення, зменшивши її з заявлених 14258,96 грн до 13707,45 грн. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року, справа № 638/2304/17. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц. Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 924/1146/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 904/7841/21). У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення коштів: основного боргу за договором від 15.06.2020 №387-к(г), інфляційних втрат та 3 % річних. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив про те, що відповідно до вказаного договору він вніс суму коштів як передоплату в розмірі 122000,00 грн, а відповідач свої зобов`язання за договором, які полягають у виготовленні і встановленні меблевих виробів, не виконав. За статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частинами першою, другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Відповідно до частини першої статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами дійсно було укладено відповідний договір підряду на виготовлення та встановлення меблевих виробів від 15.06.2020 №387-к(г) та відповідач отримав від позивача передплату у розмірі 122000,00 грн. Указаних обставин сторони не спростовують, а тому згідно статті 82 ЦПК України вони є встановленими та не підлягають доказуванню. У частині 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Положеннями статті 615 ЦК України установлено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється. Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Аналіз положень частини п`ятої статті 653 ЦК України свідчить, що якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Статтею 849 ЦК України передбачено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків (частина третя статті 858 ЦК України). У постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 638/16710/14-ц зроблено висновок, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення передбачених ним зобов`язань, оскільки приписами законодавства визначено такою підставою його виконання, проведене належним чином. У разі припинення зобов`язань сторін за договором, позивач може ставити питання про повернення сплаченого відповідачу авансу на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки її положення застосовуються також при поверненні виконаного однією із сторін у зобов`язанні у разі, коли підстава, на якій воно було набуте, відпала, тобто у разі, коли договір є припиненим. Разом з цим за змістом статті 1212 ЦК України ця норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України. При цьому доведення факту розірвання договору та припинення зобов`язань між сторонами покладається на позивача. Сама по собі вимога про повернення авансу не може розцінюватися як вимога про розірвання договору. Вона повинна бути заявлена чітко, тобто таким чином, щоб однозначно сприймалась іншими особами. У пункті 8.1. договору від 15.06.2020 №387-к(г) сторони погодили, що цей договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Матеріали справи не містять вимоги позивача про відмову від укладеного договору у порядку, передбаченому частиною другою статті 849 ЦК України. Сама по собі вимога про повернення сплачених коштів не може розцінюватися як вимога про розірвання договору. Отже, оскільки договір між сторонами не розірваний, то зобов`язання за ним не припинені та відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача грошових коштів, сплачених ним на виконання умов укладеного договору. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2025 року у справі № 760/16403/22. Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України. За змістом наведеної норми закону відповідальність у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних може бути застосована лише у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, тобто зобов`язання, предметом якого є сплата коштів. Водночас спірні правовідносини між сторонами виникли з договору підряду (виготовлення та встановлення меблів), за умовами якого основним обов`язком відповідача було виконання робіт та передання їх результату замовнику, а не повернення грошових коштів. Отже, первісне зобов`язання сторін не є грошовим. Крім того, матеріали справи не містять доказів припинення чи розірвання договору підряду, а тому між сторонами продовжують існувати договірні правовідносини. За відсутності факту припинення договору та виникнення самостійного обов`язку відповідача щодо повернення отриманих коштів відсутні підстави вважати, що останній прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України. За таких обставин вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних також не підлягають задоволенню. Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Додаткове рішення не може існувати окремо від основного рішення та у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (постанови Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі № 910/20089/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20). Таким чином, додаткове рішення суду першої інстанції, ухвалене у порядку ст.270 ЦПК України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. У справі, що переглядається, Баранівський районний суд Житомирської області додатковим рішенням від 05 березня 2026 року, стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2026 року у цій справі, то додаткове рішення цього суду від 05 березня 2026 року також підлягає скасуванню. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України). Оскільки апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено, з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2477,15 грн. Оскільки за результатами апеляційного перегляду у задоволенні позову відмовлено, підстави для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного розгляду справи, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2026 року та додаткове рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 05 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 2477,15 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий В.А. Панкеєва Судді: Н.Й. Григорусь К.В. Шалота Повне судове рішення складено 15 червня 2026 року.