Ухвала КЦС ВС № 638/22847/24

Ухвала Іменем України 05 червня 2026 року м. Київ справа № 638/22847/24 провадження № 61-5349ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2025 року у складі судді: Теслікова І. І., та постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради, про позбавлення батьківських прав, передання на піклування, визначення місця проживання дитини, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради, про позбавлення батьківських прав, передання на піклування, визначення місця проживання дитини. Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 є його донькою і матір?ю дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачка на момент народження дитини в шлюбі не перебувала, проживала разом з дитиною у батьківському домі. Вихованням дитини займалася вся родина. Позивач вказував, що після виповнення дитині трьох років, відповідачка переїхала на заробітки до м. Харкова і забрала дитину з собою. Відповідачка проживала з дитиною вдвох. Йдучи на роботу, відповідачка залишала дитину на довгий час саму. Це могло бути і вдень, і вночі. Дідусь із бабусею, дізнавшись про цю ситуацію, вирішили забрати дитину на проживання до себе, бо дуже любили її. Починаючи з 19 вересня 2022 року дитина проживає у дідусі і бабусі на постійної основі. Відповідачка протягом декількох років іноді навідувала дитину або дзвонила по телефону, матеріальної підтримки не надавала. А протягом останніх шести місяців не виявляла до дитини батьківського піклування. На даний момент жодних контактів з дитиною не підтримує. Свої батьківськи обов`язки щодо участі у її вихованні не виконує. На теперішній час він, ОСОБА_1 , та його дружина ОСОБА_4 самостійно займаються вихованням та забезпеченням дитини. ОСОБА_1 просив суд: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; передати дитину на піклування ОСОБА_1 ; визначити місце проживання дитини разом з позивачем. Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18; від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18; від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17; від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14; доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. Під час вирішення справи, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06 травня 2020 року під час розгляду справи № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) від 09 листопада 2020 року під час розгляду справи № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) в яких зазначено, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки для батька (матері), так і для дитини (статті 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою батьківськими обов`язками, підстави для позбавлення батьківських прав відсутні. Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачку батьківських прав стосовно малолітнього сина не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом; суд вказав у рішенні, що аналізуючи висновок служби у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області, судом встановлено, що службою у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області взагалі не здійснювались виклики та спілкування безпосередньо з матір?ю малолітньої дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , не з`ясовувалась її відношення до питання про позбавлення її батьківських прав, та не з`ясовувалось її ставлення до дитини. Крім того, вивчивши та проаналізувавши всі надані до суду письмові докази судом встановлено, що позивачем не надано жодного доказу того, що ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками щодо малолітнього сина ОСОБА_3 . Так позивачем надано копію вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2016 року, яким ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ) було засуджено за частиною третьою статті 301 КК України до 3 років позбавлення волі, з іспитовим строком на 1 рік. Разом з тим, злочин за який була засуджена ОСОБА_2 , був нею вчинений до народження сина, та не стосується її ставлення та відношення до сина. Крім того, згідно наданої психологом КЗ «Капитолівський ліцей Оскільської сільської ради Харківської області Ізюмського району» психологом описується ставлення дитини до навчання та його здібності, разом з тим, нічого не зазначається про матір ОСОБА_2 та виконання нею обов`язків по вихованню та догляду за дитиною. Наведене свідчить про недоведеність систематичного та злісного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків та виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав; згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав; у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76); на підставі викладеного, суд виснував, що позбавлення відповідачки батьківських прав не буде відповідати меті такого заходу: захисту інтересів дитини та стимулювання мати щодо належного виконання своїх обов`язків, та не забезпечить інтереси дитини, оскільки остаточно розірве її зв`язок із матір`ю. Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, суд зробив висновок про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , та передання дитини на піклування ОСОБА_1 та визначення місця проживання з ним. Постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2025 року змінено та доповнено резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Службу у справах дітей та сім`ї Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області як орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків»; в іншій частині рішення суду залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: звертаючись до суду із вимогами про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та визначення місця проживання дитини з дідом, ОСОБА_1 стверджує, що матір повністю ухиляється від виконання свого обов`язку по вихованню сина, не спілкується з ним та не надає йому матеріальної допомоги; вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей; самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини; апеляційний суд встановив, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, винної поведінки відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов`язками; судом встановлено, що між дідом та матір`ю малолітнього ОСОБА_3 наявні неприязні стосунки; апеляційний суд вказав, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23). При вирішенні спору про позбавлення батьківських прав судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги, що у висновку служби у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області взагалі службою не здійснювались виклики та спілкування безпосередньо з матір?ю малолітньої дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , не з`ясовувалась її відношення до питання про позбавлення її батьківських прав, та не з`ясовувалось її ставлення до дитини. Докази про вжиття органами опіки та піклування заходів до відповідача за ухилення від виконання батьківських обов`язків чи притягнення його до адміністративної відповідальності у матеріалах справи відсутні. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, не є обов`язковим для суду та є недостатньо обґрунтованим, так як висновок не містить відомостей про те, яким саме чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси її сини, а також обставин, які б свідчили про намагання органу опіки та піклування, як відповідального за захист прав дітей, об`єктивно визначити ставлення матері до дитини, вжити заходи для налагодження спілкування матері та сина. Перед наданням відповідного висновку орган опіки та піклування не з`ясовував думки відповідача щодо позбавлення його батьківських прав. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважав, що наявні в матеріалах цивільної справи докази не є достатніми для обґрунтованості висновку про ухилення відповідача від виховання сина, оскільки зібрані докази не свідчать про свідоме та умисне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками; окрім цього, апеляційний суд звернув увагу, що у матеріалах справи міститься надана позивачем копія вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2016 року, яким ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ) було засуджено за частиною третьою статті 301 КК України до 3 років позбавлення волі, з іспитовим строком на 1 рік. Разом з тим, злочин за який була засуджена ОСОБА_2 був нею вчинений до народження сина, та не стосується її ставлення та відношення до сина. Крім того, з наданої психологом КЗ «Капитолівський ліцей Оскільської сільської ради Харківської області Ізюмського району» психологом описується ставлення дитини до навчання та його здібності, разом з тим, нічого не зазначається про матір ОСОБА_2 та виконання нею обов`язків по вихованню та догляду за дитиною; враховуючи відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та відмову у їх задоволенні, не підлягають задоволенню вимоги про встановлення опіки над малолітнім ОСОБА_6 ; апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки ОСОБА_7 не є дитиною-сиротою чи дитиною, позбавленою батьківського піклування. В свою чергу, сам факт проживання дитини з дідом ОСОБА_1 не дає підстав для передання та встановлення опіки над дитиною. А тому й в цій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи і їм надана вірна юридична оцінка; у поданій апеляційній скарзі, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини не оспорюється, доводів скарга щодо цих вимог не містить, тому в апеляційному порядку не переглядається; при відмову у задоволенні клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи відповідачці та поданих нових доказів до апеляційної скарги, колегія суддів зазначила, що дослідження нових доказів здійснюється у випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17. Враховуючи наведене, з урахуванням того, що ОСОБА_1 отримав вищезазначені документи, та з огляду на дату на документах 26 вересня 2025 року, 13 жовтня 2025 року, 14 жовтня 2025 року, отримання цих доказів після ухвалення рішення 16 вересня 2025 року, заявником порушено порядок подання доказів та ним не наведено причин, що об`єктивно перешкодили йому отримати ці докази раніше та надати до суду першої інстанції, апеляційний суд надані скаржником на стадії апеляційного перегляду справи вище зазначені докази до уваги не прийняв. Із огляду на викладене та враховуючи позицію Верховного Суду у справі № 499/895/19 від 12 жовтня 2023 року, за змістом якої інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Колегія суддів також вказала, що не знаходить законних підстав для задоволення клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи, оскільки проведення зазначеної експертизи перебуває поза межами підстав та предмету позову, який був розглянутий судом першої інстанції, а відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції; при зміні рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Виходячи з встановлених судом обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_2 , як матір, не бере достатньої участі у вихованні сина, судова колегія вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина, поклавши на Службу у справах дітей та сім`ї Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області як орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Надання можливості відповідачу змінити ставлення до виховання сина стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дитини. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як матері стосовно дитини протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлений можливості повторно ініціювати питання про позбавлення її батьківських прав. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідача раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено нею дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі № 6290/3692/23). ОСОБА_1 17 квітня 2026 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року (повне судове рішення складено 16 березня 2026 року). Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 27 квітня 2026 року ці недоліки було усунуто, зокрема, подано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення. У клопотанні, яке додано до уточненої касаційної скарги, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що постанова апеляційного суду отримана поштою 26 березня 2026 року, що підтверджується доданим тренінгом з сайту АТ «Укрпошта» та поштовим журналом про отримання кореспонденції. Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року). Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України). Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його. Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24; від 07 травня 2025 року у справі № 641/6927/21; від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21; від 07 травня 2025 року у справі № 295/2520/23. Касаційна скарга мотивована тим, що: судами першої та другої інстанції не було прийнято до уваги Висновки Служби у справах дітей та сім`ї Оскільської сільської ради по Ізюмському району Харківської області про доцільність позбавлення батьківських прав; судами першої та другої інстанції не було прийнято до уваги нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 26 вересня 2025 року про те, що вона добровільно не заперечує позбавлення її батьківських прав; судами першої та другої інстанції не було прийнято до уваги кримінальне минуле ОСОБА_2 за статтею 301 КК України, що стосується незаконного обігу порнографічних матеріалів; суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_2 вже тривалий час не проживає вдвох із сином, понад 4 років, і назначив абсурдне рішення, поклавши на Службу у справах дітей та сім`ї Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області як орган опіки та піклування, контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків; суд апеляційної інстанції проігнорував психо-емоційний стан ОСОБА_2 , не зробив офіційній запит до медичному закладу про стан здоров`я ОСОБА_2 . Вона не в змозі піклуватися про будь-кого, в тому числі про себе, про що свідчить заява чоловіка ОСОБА_2 та постійне лікування у психіатричних закладах; згідно з постановою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24, свідоме, тривале (близько п`яти років) ухилення батька від виконання батьківських обов`язків... є достатнім підґрунтям для позбавлення батьківських прав». У цій справі ОСОБА_2 (мати) не зацікавлена в житті дитини, умисно ухиляється від обов`язків, створює ризик неналежного виховання. На теперішний час, понад 4 років, мати не приймає участь в житті свого сина. Також є аморальною і соціально неврівноваженою особою із кримінальним минулим, яка знаходиться в психо-емоційному розладу і не хоче наладжувати зв`язок з дитиною та рідними. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що згідно копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00025286741 від 21 січня 2020 року батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Відповідно до копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін, доповнень № 00025287014 від 21 січня 2020 року, встановили, що змінено прізвища дитини її батьками відповідно до статті 148 СКУ на підставі заяви матері дитини про зміну прізвища малолітній дитині № 122/15.7-05-06-10 від 19 грудня 2019 року за змінено відомості про дитину: ОСОБА_5 змінено на ОСОБА_5 ; відомості про батька: ОСОБА_5 змінено на ОСОБА_5 ; відомості про матір: ОСОБА_5 змінено на ОСОБА_5 . Суди на підставі витягів з реєстру територіальної громади про зареєстроване місце ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , всі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , встановили, що місце проживання сторін та неповнолітньої дитини зареєстровано за однією адресою. Згідно довідки директора КЗ «Капитолівський ліцей Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області» № 01-22/84 від 20 листопада 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчається в 1-му класі Капитолівського ліцею Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області (дистанційна форма навчання). Відпвідно до інформації психолога про стан виховання та розвитку учня 1 класу КЗ «Капитолівський ліцей Оскільської сільської ради Харківської області Ізюмського району» ОСОБА_3 , встановили, що ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , і проживає разом з бабусею та дідусем за адресою: АДРЕСА_1 . З вересня 2024 року хлопець навчається у 1 класі Капитолівського ліцею. ОСОБА_11 завжди має охайний вигляд. Учень забезпечений всім необхідним шкільним приладдям та речами, які необхідні для навчання. Дистанційні заняття відвідує регулярно, уроки пропускає лише по хворобі та з поважних причин згідно заяви дорослих. Протягом навчання зарекомендував себе як старанний, допитливий учень, що цікавиться навчанням. Має гарну пам?ять. Виявляє логічне та творче мислення. Але на уроках не завжди буває уважним через швидку втомлюваність та високий рівень переключення уваги. ОСОБА_11 має середній рівень довільної саморегуляції. Потребує постійної уваги з боку вчителя, болісно переживає невдачі. За характером добрий, дружній, ввічливий і розсудливий. ОСОБА_11 має високий рівень комунікабельності, легко знаходить спільну мову з дорослими. Користується авторитетом серед однокласників. Підтримує дружні стосунки з багатьма однолітками. Цікавиться життям тварин. Має багатий запас знань щодо особливостей існування динозаврів, щиро ділиться знаннями з оточуючими людьми. Правила поведінки намагається виконувати, іноді потребує заохочення. До виконання доручень ставиться сумлінно. Бабуся, з дідусем приділяють належну увагу вихованню онука, співпрацюють з вчителями, дотримуються рекомендацій. Згідно копії наказу №41 від 18 жовтня 2024 року Служби у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради «Про тимчасове влаштування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сім?ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » встановили, що малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово влаштовано в сім?ю дідуся ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в зв?язку з позбавленням батьківських прав своєї доньки і матері дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Провести роботу по тимчасовому влаштуванню малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сім?ю дідуся ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У висновку комісії з питань захисту прав дитини при Оскільській сільській раді про доцільність позбавлення батьківських прав матір одиначку ОСОБА_2 стосовно її малолітнього сина ОСОБА_3 , затвердженого Розпорядженням Оскільської сільської ВА від 18 серпня 2025 року №1043, службою у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області було розглянуто і вивчено документи та позовну заяву (справа № 638/22847/24), яку подав до Шевченківського районного суду міста Харків - ОСОБА_1 ,, який разом зі своєю дружиною - ОСОБА_4 , виховує малолітнього онука - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (який був влаштований Наказом № 41 від 18 жовтня 2024 року служби у справах дітей та сім?ї Оскільської с/р на тимчасове влаштування на проживання до рідної бабусі та дідуся за адресою: АДРЕСА_1 ) щодо позбавлення батьківських прав біологічну матір - одиначку, ОСОБА_2 . Дідусь та бабуся дитини повідомляють, що вони одноосібно займаються вихованням та утриманням свого онука з 19 вересня 2022 року. Натомість мати не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду. Не бачиться з дитиною, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання сином освіти. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не отримує від матері жодних подарунків ні на День народження, ні на День св. Миколая, ні на Новий Рік. Також, мати самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, хоча, їй жодних перешкод у побаченні з дитиною ніхто не чинив і не чинить. Відповідно до довідки про склад сім`ї від 12 серпня 2025 року, видана Капитолівським старостинським округом № 1202, було з`ясовано, що онук - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрований та проживає зі своїми бабусею та дідусем за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на його утриманні. Відповідно до довідки від 11 серпня 2025 року КЗ «Капитолівський ліцей Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області» практичного психолога - Лагоша Л. , про стан виховання та розвитку учня 1-го класу: - інформація про стан виховання та розвитку учня 1 класу КЗ «Капитолівський ліцей Оскільської сільської ради Харківської області Ізюмського району» ОСОБА_3 - ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 і проживає разом з бабусею та дідусем за адресою: АДРЕСА_1 . 3 вересня 2024 року хлопець навчається у Капитолівському ліцеї. ОСОБА_11 завжди має охайний вигляд. Учень забезпечений всім необхідним шкільним приладдям та речами, які необхідні для навчання. Протягом навчального року дистанційні заняття відвідував регулярно, уроки пропускав лише по хворобі та з поважних причин згідно заяви дорослих. Протягом навчання зарекомендував себе як старанний, допитливий учень, що цікавиться навчанням. Має гарну пам?ять. Виявляє логічне та творче мислення. Але на уроках не завжди буває уважним через швидку втомлюваність та високий рівень переключення уваги. ОСОБА_11 має достатній рівень довільної саморегуляції. За результатами навчального року нагороджений дипломом за участь у освітньому онлайн-конкурсі, показавши гарні результати у вивченні математики та природознавства. За характером добрий, дружній, ввічливий і розсудливий. ОСОБА_11 має високий рівень комунікабельності, легко знаходить спільну мову з дорослими. Користується авторитетом серед однокласників. Підтримує дружні стосунки з багатьма однолітками. Цікавиться життям тварин. Має багатий запас знань щодо особливостей існування динозаврів, щиро ділиться знаннями з оточуючими людьми. Правила поведінки намагається виконувати, іноді потребує заохочення. До виконання доручень ставиться сумлінно. Бабуся з дідусем приділяють належну увагу вихованню, навчанню та особистому розвитку онука, співпрацюють з вчителями та психологом, дотримуються рекомендацій. Вдома в родині панує позитивна, доброзичлива атмосфера. За час навчання ОСОБА_11 у закладі, мати жодного разу не поцікавилась успіхами та потребами хлопчика, не відвідувала батьківських зборів. Суди встановили, що 04 серпня 2025 року працівниками служби у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради, було обстежено та складено Акт обстеження умов проживання родини дідуся - ОСОБА_1 та бабусі - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . В ході обстеження встановлено, що умови проживання належні, житловий будинок складається з 4-х кімнат, загальна площа складає - 82,7 кв. м, житлова - 45.6 кв. м, кімнати в будинку просторі, світлі та чистому станій, у помешканні підключено електромережу інтернет, присутні всі необхідні меблі, присутній санвузол, санітарно - гігієнічний стан будинку задовільний. Дитина має власну кімнату для сну, проведення дозвілля та навчання. Дитина в повному обсязі забезпечена одягом, взуттям за сезоном, всією необхідною побутовою технікою, присутній гаджет для навчання. Базові потреби дитини забезпечуються бабусею та дідусем. На території двору присутній колодязь з чистою питною водою, на присадибній земельній ділянці родина вирощує овочі. Сім?я має нормальний рівень виховного потенціалу, дідусь та бабуся в повному обсязі володіють навичками відповідального батьківства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України). Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України). Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)). Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України). Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року). Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23)). Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України). Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивач не надала доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки. Його колишня дружина не зверталася ні до суду, ні до нього щодо способів виконання ним обов`язку утримувати дитину. Після розлучення вони усно погодили з позивачем, що він буде проживати разом батьками, а вона разом з донькою. Крім того, ОСОБА_1 просила його не втручатися у духовний і емоційний стан розвитку доньки, оскільки вона проживає з іншим чоловіком, з яким домовилися створити сім`ю. Зазначав, що позивач отримувала аліменти на дитину від держави і він не вчиняв винних дій щодо неучасті у вихованні дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно доньки є помилковими». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) вказано, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) зазначено, що: «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Апеляційний суд, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із сином, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову в даній справі. Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи чи непідтримання ним захоплення дитиною співом та грою на фортепіано, необізнаність про стан здоров`я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів. Доводи касаційної скарги про те, що спілкування з батьком завдає психологічний дискомфорт дитині, відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать, що емоційний стан дитини обумовлений не присутністю батька в її житті, а напруженими конфліктними стосунками між батьками, які використовують дитину для образ один одного, зневажають право сина на спокійне щасливе дитинство та гармонійний розвиток особистості. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини». У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що: «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19». При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України). Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.). Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Суди встановили, що: висновок служби у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, оскільки службою не здійснювались виклики та спілкування безпосередньо з матір?ю малолітньої дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , не з`ясовувалась її відношення до питання про позбавлення її батьківських прав та не з`ясовувалось її ставлення до дитини; позивачем не доведено свідоме та умисне нехтування відповідачкою виконанням батьківських обов`язків та виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав. Таким чином, урахувавши конкретні обставини справи, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про те, що відмова у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24; від 07 травня 2025 року у справі № 641/6927/21; від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21; від 07 травня 2025 року у справі № 295/2520/23 необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). У пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Оскільки суд касаційної інстанції зробив висновок про необґрунтованість касаційної скарги на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, то відсутні підстави для висновку про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази згідно пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2025 року та постанови Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради, про позбавлення батьківських прав, передання на піклування, визначення місця проживання дитини. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: В. І. Крат І. О. Дундар Є. В. Краснощоков