Постанова Харківський апеляційний суд № 638/22847/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/22847/24 Головуючий суддя І інстанції Теслікова І. І. Провадження № 22-ц/818/1218/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про позбавлення батьківських прав П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2025 року, у цивільній справі №638/22847/24, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради, про позбавлення батьківських прав, передання на піклування, визначення місця проживання дитини, в с т а н о в и в : У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради, про позбавлення батьківських прав, передання на піклування, визначення місця проживання дитини. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є його донькою і матір?ю дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачка на момент народження дитини в шлюбі не перебувала, проживала разом з дитиною у батьківському домі. Вихованням дитини займалася вся родина. Вказав, що після виповнення дитині трьох років, відповідачка переїхала на заробітки до м. Харкова, забрав дитину з собою. Відповідачка проживала з дитиною вдвох. Йдучи на роботу, відповідачка залишала дитину на довгий час саму. Це могло бути і вдень, і вночі. Дідусь із бабусею, дізнавшись про цю ситуацію, вирішили забрати дитину на проживання до себе, бо дуже любили її. Зазначив, що починаючи з 19.09.2022 дитина проживає у дідусі і бабусі на постійної основі. Відповідачка протягом декілька років іноді навіщала дитину, або дзвонила по телефону, матеріальної підтримки не надавала. А протягом останніх шести місяців не виявляла до дитини батьківського піклування. На даний момент жодних контактів з дитиною не підтримує. Свої батьківськи обов?язки щодо участі у її вихованні не виконує. На теперішній час він, ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_4 самостійно займаються вихованням та забезпеченням дитини. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; передати дитину на піклування ОСОБА_1 ; визначити місце проживання дитини разом з ним Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..У разі необхідності призначити судово-психіатричну експертизу відповідачці. Апеляційна скарга мотивована тим, що ним надано достатньо доказів для позбавлення батьківських прав відповідачки, яка впродовж тривалого часу самоусунулась від їх виконання, що свідчить про наявність в її діях свідомої винної поведінки, оскільки у справі не встановлено жодних об`єктивних перешкод для виконання останньою своїх обов`язків по відношенню до сина. Вказав, що відповідачка ОСОБА_2 відкрито в суді відмовлялась від дитини і виконання батьківських обов`язків. Позивач додає нові докази до апеляційної скарги-нотаріальна заява ОСОБА_2 , у якій вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, що є прямим підтвердженням її усвідомленого ухилення від виховання дитини. Лист-направлення на госпіталізацію до Обласного психоневрологічного диспансеру №3 від 26.05.2025 року. Інформаційна довідка №01-22/37 від 20.10.2025 щодо участі матері ОСОБА_2 у навчанні та вихованні ОСОБА_3 , інформаційна характеристика на ОСОБА_3 від 20.10.2025, витяги з державних реєстрів. Довідка про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 13.10.2025.Акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 13.10.2025Акт оцінки потреб сім`ї/особи від 14.10.2025. Зазначив, що відповідачка неодноразово перебувала на лікуванні в психіатричних лікарнях, суд проінформований усно, їй були призначені серйозні психотропні препарати, але вона не надала медичні довідки у повному обсязі. Зауважує, що суд першої інстанції не врахував, що дитина фактично проживає з дідусем ОСОБА_1 ; дитину забезпечує матеріально; дитина має до дідуся стабільну емоційну прив`язаність і дідусь для онука є авторитетом; з матір`ю зв`язок втрачено; відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, матеріальної допомоги не надає, з дитиною не спілкується, не цікавиться її життям. Залишення дитини під «формальними права матері» суперечить її інтересам і ставить під загрозу стабільність виховання. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду змінити та доповнити резолютивну частину рішення застереженням щодо зміни ставлення до виконання батьківських обов`язків. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Офіційним місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є місце проживання його матері ОСОБА_2 . Відповідачка зазначене не оспорювала і не оспорює. Суд апеляційної інстанції частково погоджується з таким висновком суду. Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини». У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо. Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Недостатня участь одного з батьків у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22 серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21). Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00025286741 від 21.01.2020 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. З копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін, доповнень №00025287014 від 21.01.2020, вбачається, що змінено прізвища дитини її батьками відповідно до статті 148 СКУ на підставі заяви матері дитини про зміну прізвища малолітній дитині №122/15. 7-05-06-10 від 19.12.2019 за змінено відомості про дитину: ОСОБА_7 змінено на ОСОБА_8 ; відомості про батька: ОСОБА_7 змінено на ОСОБА_8 ; відомості про матір: ОСОБА_7 змінено на ОСОБА_8 . З витягів з реєстру територіальної громади про зареєстроване місце ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 всі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що місце проживання сторін та неповнолітньої дитини зареєстровано за однією адресою. Згідно довідки директора КЗ «Капитолівський ліцей Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області» №01-22/84 від 20.11.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчається в 1-му класі Капитолівського ліцею Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області (дистанційна форма навчання). Відповідно до інформації психолога про стан виховання та розвитку учня 1 класу КЗ «Капитолівський ліцей Оскільської сільської ради Харківської області Ізюмського району» ОСОБА_3 , ОСОБА_9 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , і проживає разом з бабусею та дідусем за адресою: АДРЕСА_1 . З вересня 2024 року хлопець навчається у 1 класі Капитолівського ліцею. Роман завжди має охайний вигляд. Учень забезпечений всім необхідним шкільним приладдям та речами, які необхідні для навчання. Дистанційні заняття відвідує регулярно, уроки пропускає лише по хворобі та з поважних причин згідно заяви дорослих. Протягом навчання зарекомендував себе як старанний, допитливий учень, що цікавиться навчанням. Має гарну пам?ять. Виявляє логічне та творче мислення. Але на уроках не завжди буває уважним через швидку втомлюваність та високий рівень переключення уваги. ОСОБА_10 має середній рівень довільної саморегуляції. Потребує постійної уваги з боку вчителя, болісно переживає невдачі. За характером добрий, дружній, ввічливий і розсудливий. ОСОБА_10 має високий рівень комунікабельності, легко знаходить спільну мову з дорослими. Користується авторитетом серед однокласників. Підтримує дружні стосунки з багатьма однолітками. Цікавиться життям тварин. Має багатий запас знань щодо особливостей існування динозаврів, щиро ділиться знаннями з оточуючими людьми. Правила поведінки намагається виконувати, іноді потребує заохочення. До виконання доручень ставиться сумлінно. Бабуся, з дідусем приділяють належну увагу вихованню онука, співпрацюють з вчителями, дотримуються рекомендацій. Як вбачається, з копії наказу №41 від 18 жовтня 2024 року Служби у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради «Про тимчасове влаштування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сім?ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 тимчасово влаштовано в сім?ю дідуся ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в зв?язку з позбавленням батьківських прав своєї доньки і матері дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Провести роботу по тимчасовому влаштуванню малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сім?ю дідуся ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У висновку комісії з питань захисту прав дитини при Оскільській сільській раді про доцільність позбавлення батьківських прав матір одиначку ОСОБА_2 стосовно її малолітнього сина ОСОБА_3 , затвердженого Розпорядженням Оскільської сільської ВА від 18 серпня 2025 року №1043, службою у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області було розглянуто і вивчено документи та позовну заяву ( справа № 638/22847/24 ), яку подав до Шевченківського районного суду міста Харків - ОСОБА_1 , який разом зі своєю дружиною - ОСОБА_4 , виховує малолітнього онука - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (який був влаштований Наказом № 41 від 18 жовтня 2024 року служби у справах дітей та сім?ї Оскільської с/р на тимчасове влаштування на проживання до рідної бабусі та дідуся за адресою: АДРЕСА_1 ) щодо позбавлення батьківських прав біологічну матір - одиначку, ОСОБА_2 . Дідусь та бабуся дитини повідомляють, що вони одноосібно займаються вихованням та утриманням свого онука з 19 вересня 2022 року. Натомість мати не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду. Не бачиться з дитиною, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання сином освіти. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не отримує від матері жодних подарунків ні на День народження, ні на День св. Миколая, ні на Новий Рік. Також, мати самоусунулася від виконання своїх батьківських обов?язків, хоча, їй жодних перешкод у побаченні з дитиною ніхто не чинив і не чинить. Відповідно до довідки про склад сім`ї від 12.08.2025 року, видана Капитолівським старостинським округом № 1202, було з?ясовано, що онук - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрований та проживає зі своїми бабусею та дідусем за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на його утриманні. Відповідно до довідки від 11.08.2025 року КЗ « Капитолівський ЛІЦЕЙ Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області» практичного психолога - ОСОБА_11 , про стан виховання та розвитку учня 1-го класу : - Інформація про стан виховання та розвитку учня 1 класу КЗ «Капитолівський ліцей Оскільської сільської ради Харківської області Ізюмського району» ОСОБА_3 - ОСОБА_9 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 і проживає разом з бабусею та дідусем за адресою: АДРЕСА_1 . 3 вересня 2024 року хлопець навчається у Капитолівському ліцеї. Роман завжди має охайний вигляд. Учень забезпечений всім необхідним шкільним приладдям та речами, які необхідні для навчання. Протягом навчального року дистанційні заняття відвідував регулярно, уроки пропускав лише по хворобі та з поважних причин згідно заяви дорослих. Протягом навчання зарекомендував себе як старанний, допитливий учень, що цікавиться навчанням. Має гарну пам?ять. Виявляє логічне та творче мислення. Але на уроках не завжди буває уважним через швидку втомлюваність та високий рівень переключення уваги. ОСОБА_10 має достатній рівень довільної саморегуляції. За результатами навчального року нагороджений дипломом за участь у освітньому онлайн-конкурсі, показавши гарні результати у вивченні математики та природознавства. За характером добрий, дружній, ввічливий і розсудливий. ОСОБА_10 має високий рівень комунікабельності, легко знаходить спільну мову з дорослими. Користується авторитетом серед однокласників. Підтримує дружні стосунки з багатьма однолітками. Цікавиться життям тварин. Має багатий запас знань щодо особливостей існування динозаврів, щиро ділиться знаннями з оточуючими людьми. Правила поведінки намагається виконувати, іноді потребує заохочення. До виконання доручень ставиться сумлінно. Бабуся з дідусем приділяють належну увагу вихованню, навчанню та особистому розвитку онука, співпрацюють з вчителями та психологом, дотримуються рекомендацій. Вдома в родині панує позитивна, доброзичлива атмосфера. За час навчання ОСОБА_10 у закладі, мати жодного разу не поцікавилась успіхами та потребами хлопчика, не відвідувала батьківських зборів. 04 серпня 2025 року працівниками служби у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради, було обстежено та складено Акт обстеження умов проживання родини дідуся - ОСОБА_1 та бабусі - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . В ході обстеження встановлено, що умови проживання належні, житловий будинок складається з 4-х кімнат, загальна площа складає - 82,7 кв.м., житлова - 45.6 кв.м., кімнати в будинку просторі, світлі та чистому станій, у помешканні підключено електромережу інтернет, присутні всі необхідні меблі, присутній санвузол, санітарно - гігієнічний стан будинку задовільний. Дитина має власну кімнату для сну, проведення дозвілля та навчання. Дитина в повному обсязі забезпечена одягом, взуттям за сезоном, всією необхідною побутовою технікою, присутній гаджет для навчання. Базові потреби дитини забезпечуються бабусею та дідусем. На території двору присутній колодязь з чистою питною водою, на присадибній земельній ділянці родина вирощує овочі. Сім?я має нормальний рівень виховного потенціалу, дідусь та бабуся в повному обсязі володіють навичками відповідального батьківства. Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», 4. 2, 3 ст. 150 та ст. 180 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна дитина має право на піклування батьків, а батьки мають право та зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріально забезпечувати та утримувати її. Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав по відношенню до своїх дітей за ухилення від виконання батьківських обов?язків. Згідно ст. 165 Сімейного кодексу України громадянин - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав стосовно його доньки - ОСОБА_2 , так як є дідусем з яким проживає дитина. Враховуючи вищевикладене, захищаючи інтереси дитини, комісія з питань прав захисту дітей, вважає за доцільне позбавити громадянку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав по відношенню до її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити місце проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, сторонами не заперечується, що позивач, відповідачка та малолітній син відповідачки ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду із вимогами про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та визначення місця проживання дитини з дідом, ОСОБА_1 стверджував, що матір повністю ухиляється від виконання свого обов`язку по вихованню сина, не спілкується з ним та не надає йому матеріальної допомоги. Статтею 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, передбачено, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом. Згідно з преамбулою Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці. Відповідно до ст.6 зазначеної Європейської конвенції під час розгляду справи, що стосується дитини, судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки; приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною. Сімейним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей і відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 року № 3, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише з підстав, передбачених ст. 164 СК України. При вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, суд повинен з`ясувати всі обставини, які дають підстави для позбавлення таких прав щодо дитини. З наведеного слідує, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, можливо лише при повному, всебічному та об`єктивному з`ясування всіх обставин, оскільки позбавлення таких прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» визначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, винної поведінки відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов`язками. Судом встановлено, що між дідом та матір`ю малолітнього ОСОБА_3 наявні неприязні стосунки. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі №303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23 та інші). У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо. При вирішенні спору про позбавлення батьківських прав судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги, що у висновку служби у справах дітей та сім?ї Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області взагалі службою не здійснювались виклики та спілкування безпосередньо з матір?ю малолітньої дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , не з`ясовувалась її відношення до питання про позбавлення її батьківських прав, та не з`ясовувалось її ставлення до дитини. Докази про вжиття органами опіки та піклування заходів до відповідача за ухилення від виконання батьківських обов`язків чи притягнення його до адміністративної відповідальності у матеріалах справи відсутні. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, не є обов`язковим для суду та є недостатньо обґрунтованим, так як висновок не містить відомостей про те, яким саме чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси її сини, а також обставин, які б свідчили про намагання органу опіки та піклування, як відповідального за захист прав дітей, об`єктивно визначити ставлення матері до дитини, вжити заходи для налагодження спілкування матері та сина. Перед наданням відповідного висновку орган опіки та піклування не з`ясовував думки відповідача щодо позбавлення його батьківських прав. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що наявні в матеріалах цивільної справи докази не є достатніми для обґрунтованості висновку про ухилення відповідача від виховання сина, оскільки зібрані докази не свідчать про свідоме та умисне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками. У матеріалах справи міститься надана позивачем копія вироку Дзержинського районного суду м.Харкова від 07 грудня 2016 року, яким ОСОБА_7 ( ОСОБА_2 ) було засуджено за ч.3 ст.301 КК України до 3 років позбавлення волі, з іспитовим строком на 1 рік. Разом з тим, злочин за який була засуджена ОСОБА_2 був нею вчинений до народження сина, та не стосується її ставлення та відношення до сина. Крім того, з наданої психологом КЗ «Капитолівський ліцей Оскільської сільської ради Харківської області Ізюмського району» психологом описується ставлення дитини до навчання та його здібності, разом з тим, нічого не зазначається про матір ОСОБА_2 та виконання нею обов`язків по вихованню та догляду за дитиною. Згідно зі статтею 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. За загальним правилом, визначеним статтею 244 СК України, опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. Згідно з частиною 4 статті 167 СК України, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим. Враховуючи відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та відмову у їх задоволенні, не підлягають задоволенню вимоги про встановлення опіки над малолітнім ОСОБА_13 . Доводи скарги не знайшли свого підтвердження і цій частині та висновків суду не спростовували Що стосується заявлених ОСОБА_1 вимог про визначення місця проживання дитини, то судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову з огляду на наступне. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Статтею 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зобов`язує держави-учасниці забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що з метою недопущення порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року під час розгляду справ про визначення місця проживання дитини слід враховувати два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним (Рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», § 100; Рішення ЄСПЛ від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України», § 76). Відповідно до частини 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Частиною четвертою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Аналізуючи вказані вище норми право слід зазначити, що законом встановлено вичерпний перелік осіб, місце проживання (місцезнаходження) яких може вважатися місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років: батько, мати, опікун дитини, навчальний заклад чи заклад охорони здоров`я, в якому проживає дитина. Зазначене підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.11.2018 року у справі № 299/941/17. Судом обґрунтовано зазначено, що спір щодо визначення місця проживання дитини виник між дідом та матір`ю дитини. Судом відмовлено у позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 , що тягне за собою відмову у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини з дідом, як похідних від основного позову вимог. Також матеріали справи не містять доказів ініціювання судового процесу щодо визнання ОСОБА_3 дитиною, позбавленою батьківського піклування чи встановлення над ним опіки; відсутнє рішення органу опіки і піклування чи суду про призначення ОСОБА_1 опікуном малолітнього ОСОБА_3 . Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Відповідно до статті 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України. Частиною 3 статті 60 ЦК України передбачено, що суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Згідно з пунктом 42 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, опіка, піклування над дитиною встановлюються рішенням районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради за наявності документів, зазначених у пункті 40 цього Порядку, або судом. Опікуном, піклувальником призначається переважно особа, яка перебуває у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. В статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти. Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_9 не є дитиною-сиротою чи дитиною, позбавленою батьківського піклування. В свою чергу, сам факт проживання дитини з дідом ОСОБА_1 не дає підстав для передання та встановлення опіки над дитиною. А тому й в цій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи і їм надана вірна юридична оцінка. Також, у поданій апеляційній скарзі, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини не оспорюється, доводів скарга щодо цих вимог не містить, тому в апеляційному порядку не переглядається. Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні. Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні. Щодо заявленого клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи відповідачці та поданих нових доказів до апеляційної скарги, колегія суддів відмовляє та зазначає наступне. За ч. 3 ст. 367 ЦК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Дослідження нових доказів здійснюється у випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17. Враховуючи наведене, з урахуванням того, що ОСОБА_1 отримав вищезазначені документи, та з огляду на дату на документах 26.09.2025, 13.10.2025,14.10.2025 (а.с.160-173), отримання цих доказів після ухвалення рішення 16.09.2025, заявником порушено порядок подання доказів та ним не наведено причин, що об`єктивно перешкодили йому отримати ці докази раніше та надати до суду першої інстанції, апеляційний суд надані скаржником на стадії апеляційного перегляду справи вище зазначені докази до уваги не приймає. Із огляду на викладене та враховуючи позицію Верховного Суду у справі №499/895/19 від 12 жовтня 2023 року, за змістом якої інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Колегія суддів не знаходить законних підстав для задоволення клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи, оскільки проведення зазначеної експертизи перебуває поза межами підстав та предмету позову, який був розглянутий судом першої інстанції, а відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. З огляду на викладене відсутні підстави до задоволення вказаного клопотання в суді апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги про те, що сім`я бабусі та дідуся є для ОСОБА_10 звичним середовищем, не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки малолітній ОСОБА_10 почав проживати в сім`ї дідуся та бабусі лише з вересня 2022 року. Отже, подолання певних дискомфортних на першому етапі незручностей для малолітнього ОСОБА_10 , пов`язаних зі зміною місця проживання і середовища, а також налагодження емоційного контакту дитини з матір`ю має відбуватися у співпраці батька і бабусі, а також органів у справах дітей, за необхідності психологів. Доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між матір`ю та сином або шкідливість таких контактів для ОСОБА_3 , не здобуто. Разом з тим, встановлені судом обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів наявності підстав для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Посилання ОСОБА_1 на те, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, колегія суддів відхиляє, адже судом першої інстанції надано належну оцінку доказам як таким, що у сукупності не свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, та колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується. Твердження позивача про те, що рішення суду суперечить інтересам дитини, колегія суддів сприймає критично, адже ним не зазначено, яким саме чином позбавлення відповідача батьківських прав позитивно вплине на дитину. Разом з тим, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Виходячи з встановлених судом обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_2 як матір не бере достатньої участі у вихованні сина, судова колегія вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина, поклавши на Службу у справах дітей та сім`ї Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області як орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Надання можливості відповідачу змінити ставлення до виховання сина стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дитини. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як матері стосовно дитини протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлений можливості повторно ініціювати питання про позбавлення її батьківських прав. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідача раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено нею дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі № 6290/3692/23). За таких умов, оскаржуване рішення суду необхідно змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацом вищевказаного змісту. Оскільки апеляційну скаргу по суті заявлених вимог залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2025 року -змінити, доповнивши резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , поклавши на Службу у справах дітей та сім`ї Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області як орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 16 березня 2026 року. Головуючий В.Б. Яцина Судді колегії Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова