Постанова 4809 № 396/2760/25

ПОСТАНОВА Іменем України 12 червня 2026 року м. Кропивницький справа № 396/2760/25 провадження № 22-ц/4809/1082/26 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С. М. (суддя-доповідач), суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 березня 2026 року у складі головуючого судді Цесельської О. С. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов та рішення суду першої інстанції. У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив стягнути з Держави Україна шляхом списання коштів з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 25 000 грн, завданої незаконними рішеннями ІНФОРМАЦІЯ_2 (Постанова №390/2025 від 23 червня 2025 року). В обґрунтування позову зазначено, що 23 червня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 винесено постанову № 390/2025 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Разом з тим, рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 05 грудня 2025 року зазначену вище постанову про накладення адміністративного стягнення скасовано; провадження по справі про адміністративне правопорушення закрито. Позивач вважає, що незаконне провадження у справі про адміністративне правопорушення та його подальше закриття є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди з Держави. Зазначає, що моральна шкода полягає у тривалому душевному стражданні, яке виникло внаслідок незаконного рішення державного органу. Також позивач вказує про значний стрес, втручання у його приватне життя, негативний вплив на його репутацію. Відтак, керуючись принципами розумності, справедливості та спімірності, а також враховуючи тяжкість наслідків незаконного притягнення його до відповідальності та необхідність судового захисту, позивач оцінює розмір заподіяної моральної шкоди у сумі 25 000 грн, яку просить стягнути із відповідача на свою користь. Представник Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області подав відзив на позов, в якому заперечив щодо задоволення позовних вимог. Представник звернув увагу, що Головне управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області є неналежним відповідачем у справі, оскільки підставою позову є стверджувані порушення прав позивача з боку РТЦК. Також вказав, що позовні вимоги у цій справі в частині встановлення порядку та способу виконання судового рішення, суперечать діючому законодавству та судовій практиці (а.с.49-53). Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 березня 2026 року відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням суб`єкта владних повноважень. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, місцевий суд керувався тим, що позивач пред`явив позов лише до Державної казначейської служби України, проте, остання не завдавала позивачеві шкоди, про що свідчать мотиви та підстави позову. Отже, Державна казначейська служба України та її територіальні органи не є належними відповідачами у цій справі. Суд зазначив, що завдання моральної шкоди позивач пов`язує з діями ІНФОРМАЦІЯ_4 , до якого позову у цій справі не пред`явлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. ОСОБА_1 подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 березня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Позивач зазначає, що суд першої інстанції проігнорував, що рішенням Новоукраїнського районного суду від 05 грудня 2025 року у справі № 340/4420/25,скасовано постанову ТЦК та СП № 390/2025, а справу за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрито за відсутністю складу правопорушення. Вказує, що згідно практикою Верховного Суду, закриття справи про адмінправопорушення є безумовною підставою для виникнення права на відшкодування моральної шкоди за Законом № 266/94-ВР. Вважає, що суд помилково вважав про недоведеність моральної шкоди. Так, згідно зі ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана незаконним накладенням адміністративного стягнення, відшкодовується незалежно від вини посадових осіб. Сам факт незаконного звинувачення в ухиленні від мобілізації в особливий період є джерелом глибоких моральних страждань, стресу та втручання у приватне життя. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №242/4741/16-ц, позивач зазначає, що його позов пред`явлено до належного відповідача. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Представник відповідача ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 березня 2026 року залишити без змін. Представник наголосив на тому, що позовні вимоги до Головного управління Казначейства, у даній справі, в частині встановлення порядку та способу виконання судового рішення, суперечать діючому законодавству та судовій практиці. Зауважив, що відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Також зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження наявності встановленої незаконності дій РТЦК, причинно наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач (а.с.115-118). Узагальнені доводи та заперечення позивача, викладені у відповіді на відзив на апеляційну скаргу. Позивач подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу та зазначив, що твердження представника відповідача про те, що Головне управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області є неналежним відповідачем, оскільки «не завдавало шкоди», ґрунтується на хибному розумінні правової природи відповідальності держави. Вказав, що оскільки відшкодування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, залучення ГУ ДКСУ як органу, що здійснює обслуговування бюджетних коштів, є законним та необхідним. Позивач зазначив, що дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо накладення незаконного штрафу у розмірі 17 000 грн порушили його право на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та створили стан правової невизначеності (а.с.130-131). Позиція апеляційного суду. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. Судом встановлено, що 23 червня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 винесено постанову №390/2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 05 грудня 2025 року у справі №340/4420/25 задоволено позов ОСОБА_1 . Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення № 390/2025 від 23 червня 2025 року, якою до ОСОБА_1 застосоване адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП. Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрито (а.с.7-12). Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України). Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України). За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України. Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Велика Палата Верховного Суду неодноразово послідовно зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах [див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)]. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (пункти 8.5, 8.6), від 08 серпня 2023 року в справі № 910/5880/21 (пункти 34, 35)]. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною. До такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц та від 14 січня 2026 року у справі 465/5323/15. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача (див. пункт 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц). Звертаючись до суду із цим позовом, позивач зазначав про те, що 23 червня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 винесено постанову № 390/2025 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Разом з тим, рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 05 грудня 2025 року зазначену вище постанову про накладення адміністративного стягнення скасовано, провадження по справі про адміністративне правопорушення закрито. Відтак, позивач вважає, що незаконне провадження у справі про адміністративне правопорушення та його подальше закриття є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди з Держави. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, місцевий суд керувався тим, що позивач пред`явив позов лише до Державної казначейської служби України, проте, остання не завдавала позивачеві шкоди, про що свідчать мотиви та підстави позову. Отже, Державна казначейська служба України та її територіальні органи не є належними відповідачами у цій справі. Суд зазначив, що завдання моральної шкоди позивач пов`язує з діями ІНФОРМАЦІЯ_4 , до якого позову у цій справі не пред`явлено. Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду, з огляду на таке. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільну процесуальну дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина 1 статті 47 ЦПК України). Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. У цій справі ОСОБА_1 пред`явив позов до Держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області. Проте, як правильно зазначено судом першої інстанції, остання не завдавала позивачеві шкоди, про що свідчать мотиви та підстави позову. Отже, Державна казначейська служба України та її територіальні органи не є належним відповідачем у цій справі. Натомість завдання моральної шкоди позивач пов`язує з діями ІНФОРМАЦІЯ_4 , до якого позову у цій справі не пред`явлено. Посилання позивача в апеляційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №242/4741/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки ці висновки не є релевантними для обставин цієї справи. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, п. п. 29 - 30). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права. З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Судді С. М. Єгорова О. Л. Карпенко С. І. Мурашко