Постанова 4801 № 127/31891/21

Справа № 127/31891/21 Провадження № 22-ц/801/769/2022 Категорія: 44 Головуючий у суді 1-ї інстанції Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2022 рокуСправа № 127/31891/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (судді доповідача), суддів: Сала Т.Б., Шемети Т.М., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області та ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2022 року, ухвалене під головуванням судді Романюк Л.Ф., дата складення повного тексту рішення 18 лютого 2022 року, встановив: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі № 120/2303/21-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року, встановлено, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 19 лютого 2021 року в частині не надання повної відповіді на поставлені в заяві питання, а тому з метою належного захисту прав та інтересів позивача, суд вважав за необхідне, зокрема, зобов`язати ГУ ДКС України у Вінницькій області надати повну та обґрунтовану відповідь на заяву ОСОБА_1 від 19 лютого 2021 року, з урахуванням правових висновків суду, викладених в даному рішенні. Позивач вважає, що такими протиправними діями та бездіяльністю ГУ ДКСУ у Вінницькій області і його посадових осіб порушено її права як стягувача, що викликало у неї негативні емоції, які досягли рівня страждання та приниження, що заподіяло їй моральну шкоду, яка полягає у душевних та психічних стражданнях, переживаннях, приниженнях, психологічному напруженні, розчаруванні та незручностях, яких вона зазнала у зв`язку з порушенням її прав на об`єктивний, повний і всебічний розгляд її заяв (звернень) та на одержання обґрунтованих і повних письмових відповідей про результати їх розгляду, у яких серед інших порушувались питання щодо виконання рішення у вказаній вище справі, тому така шкода полягає також у душевних та психічних стражданнях, переживаннях, яких позивач зазнала у зв`язку з порушенням її прав на інформацію щодо виконання остаточного рішення суду, якими їй присуджено грошові кошти з держави, необхідності інваліду, пенсіонеру, особі у похилому віці вступати у тривалу переписку з відповідачем, відстоюючи таким чином свої права на примусове виконання остаточного рішення суду, а також необхідності відстоювати у судах свої права на одержання обґрунтованої і повної письмової відповіді на її звернення у зв`язку із неправомірними діями та бездіяльністю органу державної влади, на який законом покладено обов`язок по примусовому виконанню рішень суду. Тому, виходячи із засад розумності, поміркованості і справедливості, враховуючи характер, обсяг, глибину та тривалість її моральних страждань, тяжкість вимушених змін в її життєвих стосунках, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану, позивач вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен становити 7000 грн., які просила стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної Казначейської служби України. Крім того, також просила суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Казначейської служби України у Вінницькій області на її користь 3000 грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката. Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2022 року позов задоволено. Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , 7000, 00 грн. на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, а також 3000,00 грн. витрат на правову допомогу. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що твердження позивача про те, що бездіяльністю посадових осіб відповідачів їй завдано моральну шкоду, що виразилась в перенесених душевних та психічних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, пов`язаних з невиконанням рішень судів, та ненаданні інформації на яку позивач, згідно вимог закону, безперечно мала право є об`єктивними та такими, що знайшли своє підтвердження під час розгляду даної цивільної справи. Провадження в суді апеляційної інстанції. Не погоджуючись з таким рішенням суду 14 березня 2022 року Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріально та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції не звернув належної уваги на те, що жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що предметом розгляду у вказаній справі є відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправною бездіяльністю саме ДКСУ, яке не є стороною у справі, щодо ненадання обґрунтованої та повної відповіді на заяву ОСОБА_1 від 18 грудня 2020 року, а також в чому полягають її моральні страждання, які саме тяжкі вимушені зміни в її життєвих стосунках відбулись, та які саме зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, у зв`язку із цим матеріали справи не містять. Водночас, вважає, що згідно зі ст. 56 Конституції України та ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа лише має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у вказаній ситуації, а не обов`язок на таке відшкодування. Крім того на переконання заявника суд попередньої інстанції прийшов помилкового висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу на адвоката в розмірі 3000 грн., оскільки ОСОБА_1 не було надано суду, а також відповідачу доказів їх понесення в порядку визначеному ч. 8 ст. 141 ЦПК України. 29 березня 2022 року на електронну адресу Вінницького апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області в якому вона заперечила аргументи відповідача викладені в апеляційній скарзі, зокрема, вказавши, що на її думку, зі змісту оскаржуваного рішення мається не ДКСУ як центральний орган виконавчої влади, а його територіальне управління у Вінницькій області. При цьому вважає, що вказані некоректні посилання суду в оскаржуваному рішенні не впливають на його суть. Покликається на преюдиційність рішень у справі № 120/2303/21-а, яким встановлено наявність моральної шкоди (самого факту її заподіяння) та існування причинного зв`язку між діями відповідача та завданою шкодою. Крім того звертає увагу на те, що позивачем 10 січня 2022 року подано належні і допустимі докази на понесення витрат на правничу допомогу, зокрема, відповідну заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, до якої додано договір про надання правової допомоги № 29 від 14 липня 2020 року та квитанцію від 30 грудня 2021 року. 04 квітня 2022 року до апеляційного суду від Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області надійшла заява про заперечення на відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, в якому воно покликається на обставини викладені ними раніше в апеляційній скарзі. 07 квітня 2022 року також, частково не погоджуючись з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2022 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій вона, посилаючись на порушення норм матеріально та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, зокрема, з його резолютивною частиною рішення щодо стягнення на її користь витрат на правничу допомогу, просила резолютивну частину оскаржуваного рішення змінити, виключивши з неї посилання про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь 3000 грн. витрат на правничу допомогу шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної Казначейської служби України, доповнивши її посиланням на стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Казначейської служби України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 3000 грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, а в іншій частині залишити рішення без змін. Подана апеляційна скарга мотивована тим, що суд попередньої інстанції помилково вказав в резолютивній частині оскаржуваного рішення про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн. з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, а не за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Казначейської служби України у Вінницькій області, як про те просила позивач. 21 квітня 2022 року до апеляційного суду від Головного управління Державної Казначейської служби України у Вінницькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якому воно заперечило аргументи відповідача викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов помилкового висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу на адвоката в розмірі 3000 грн., оскільки ОСОБА_1 не було надано суду, а також відповідачу доказів їх понесення в порядку визначеному ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Позиція суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги позивача, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції частково не відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року (а.с. 14), яке постановлено в справі № 120/2303/21-а, яке, залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року (а.с. 17-20), визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді про розгляд її заяви від 18 грудня 2020 року про здійснення на її користь безспірного списання коштів на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі № 127/17085/20. Визнано протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області щодо надання ОСОБА_1 неповної відповіді на її заяву від 19 лютого 2021 року. Зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області надати обґрунтовану та повну відповідь на заяву ОСОБА_1 від 19 лютого 2021 року. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 40 Конституції України, статей 1, 15, 16, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян», статті 5 Закону України «Про інформацію» кожному гарантується право на звернення та отримання вичерпної, обґрунтованої відповіді стосовно порушених питань, крім випадків, що встановлені законами. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Серед заподіювачів шкоди законодавець виокремлює особливого суб`єкта - органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян. Відповідно до статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно із статтею 23 цього Кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України. Так, відповідно до статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Також підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 ЦК України, є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, який відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Статтею 25 Закону України «Про звернення громадян» визначено питання відшкодування збитків, зокрема моральних, громадянину у зв`язку з порушенням вимог цього Закону при розгляді його скарги (заяви). Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». З матеріалів справи вбачається, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі № 120/2303/21-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді про розгляд її заяви від 18 грудня 2020 року про здійснення на її користь безспірного списання коштів на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року у справі № 127/17085/20; визнано протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області щодо надання ОСОБА_1 неповної відповіді на її заяву від 19 лютого 2021 року та зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області надати обґрунтовану та повну відповідь на заяву ОСОБА_1 від 19 лютого 2021 року. Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Факт бездіяльності відповідача підтверджений рішенням суду та не підлягає доведенню. Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних та психічних стражданнях, переживаннях, приниженнях, психологічному напруженні, розчаруванні та незручностях, яких ОСОБА_1 зазнала у зв`язку з порушенням її прав на інформацію щодо виконання остаточного рішення суду, якими їй присуджено грошові кошти з держави, необхідності інваліду, пенсіонеру, особі у похилому віці вступати у тривалу переписку з відповідачем, відстоюючи таким чином свої права на примусове виконання остаточного рішення суду, а також необхідності відстоювати у судах свої права на одержання обґрунтованої і повної письмової відповіді на її звернення у зв`язку із неправомірними діями та бездіяльністю органу державної влади, на який законом покладено обов`язок по примусовому виконанню рішень суду При прийнятті рішення щодо відшкодування моральної шкоди, суд враховує тривалість, характер, глибину та обсяг страждань позивача. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем доведено належними й допустимими доказами факт спричинення їй моральної шкоди ГУ ДКСУ у Вінницькій області, у зв`язку з невиконанням рішення суду та ненаданні інформації на яку позивач, згідно вимог закону, безперечно мала право. При цьому судом обґрунтовано визначено моральну шкоду у розмірі, який просила позивач та наведено належне мотивування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Відтак суд з`ясував усі доводи позивача щодо обґрунтування нею як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідив надані докази, оцінив їх та визначив розмір шкоди. Доводи апеляційної скарги про те що суд попередньої інстанції не встановив обставини, які мають значення для правильного розгляду справи не є слушними, оскільки спростовуються викладеними висновками в оскаржуваному рішенні суду з наданням належної оцінки кожному наявному доказу в матеріалах справи. Щодо мотивів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із витратами на професійну правничу допомогу, колегія суддів звертає увагу на наступне. У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №826/1216/16. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, витрати на професійну правничу допомогу. Ст. 137 ЦПК України передбачає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу. За ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Так, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат місцевий суд вірно було враховано розмір витрат, понесених позивачем за надання їй такої допомоги, час, який було витрачено адвокатом на надання юридичної допомоги, враховано співмірність витрат із складністю справи, обсяг наданих послуг і виконаних робіт, ціну позову та застосовано положення ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України, та в мотивувальній частині обґрунтовано вказано на необхідність стягнення таких витрат з відповідача на користь позивача в розмірі 3000 грн. Натомість, зазначаючи в резолютивній частині оскаржуваного рішення про стягнення витрат на правову допомогу місцевий суд припустився помилки зазначивши про їх стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Казначейської служби України у Вінницькій області, як про те зазначено в мотивувальній частині рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення суду слід змінити, а саме, виключивши з його резолютивної частини слова «а також, 3000,00 грн. витрат на правову допомогу», доповнивши її абзацом «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Казначейської служби України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 3000 грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката». Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2022 року змінити. Виключити з резолютивної частини рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2022 року слова «а також, 3000,00 грн. витрат на правову допомогу», доповнивши її абзацом «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Казначейської служби України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 3000 грн. на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката». В інший частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді Т.Б. Сало Т.М. Шемета