Постанова 4813 № 521/28132/23

Номер провадження: 22-ц/813/2712/26 Справа № 521/28132/23 Головуючий у першій інстанції Мазун І. А. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 14.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П., з участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2025 року, за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи Державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», Громадська організація «Старицького 10», про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2023 року ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до Міністерства оборони України, Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в обґрунтування якого зазначили, що вони є мешканцями гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 та з метою захисту своїх прав організували Громадську організацію «Старицького 10». Рішенням Одеської міської ради № 2493-VI від 21.12.2012 року «Про надання згоди на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі» вирішено дати згоду на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі, зокрема і гуртожиток ДП МО України «Югвоєнбуд» («Південьвійськбуд») по вул. Старицького,

10. Мешканцями гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 направлялись запити до різних установ з приводу забезпечення передання спірного гуртожитку до комунальної власності задля можливої подальшої приватизації житлових приміщень у вказаному гуртожитку 10, однак позитивного рішення прийнято не було. У вересні 2022 року ГО «Старицького 10» звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» про визнання протиправною бездіяльність Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», що полягає у невжитті заходів щодо передачі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності від 08 грудня 2015 року у власність територіальної громади в особі Одеської міської ради та зобов?язання передати гуртожиток у власність територіальної громади в особі Одеської міської ради. Рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 916/2414/22 від 26 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ГО «Старицького 10» відмовлено, постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 14 вересня 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Позивачі зазначили, що мають легітимні очікування на реалізацію свого права щодо приватизації гуртожитку однак процедуру передачі гуртожитку у власність територіальної громадине проведено. З огляду на викладене, позивачі просили суд визнати протиправною та незаконною бездіяльність Міністерства оборони України щодо неприйняття рішення про передачу гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов?язати Міністерство оборони України прийняти рішення про безоплатну передачу до комунальної власності територіальної громади міста Одеси об?єкт державного житлового фонду, а саме: гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , разом із об?єктами інженерної інфраструктури, що обслуговують цей будинок; зобов?язати Одеську міську раду та виконавчий комітет Одеської міської ради вжити заходів, передбачених статями 6, 7 Закону України "Про передачу об?єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 року № 147/98-ВР направлених невиконання вимог чинного законодавства щодо прийняття у комунальну власність житлового будинку (гуртожитку) за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 15 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишив без задоволення. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що Міністерство оборони України не надавало згоди на безоплатну передачу спірного гуртожитку до комунальної власності у встановленому законодавством порядку. Крім того, Одеська міська рада не зверталася до суду із позовом про передачу спірного гуртожитку у комунальну власність. Тому суд першої інстанції вважав, що позивачі не наділені правом на звернення до суду з позовами про зобов`язання прийняти рішення про передачу гуртожитку у власність територіальної громади, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку носить похідний характер й виникає лише після передачі гуртожитку у власність відповідної територіальної громади. Позовні вимоги про зобов`язання Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради вжити заходи, передбачені, статями 6, 7 Закону України "Про передачу об?єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 року № 147/98-ВР суд першої інстанції також вважав такими, що задоволенню не підлягають, оскільки Одеською міською радою вже прийнято рішення № 2493-VI від 21.12.2012 року, яким надано згоду на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси спірного гуртожитку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційних скаргах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення Малиновський районний суд м. Одеси від 15 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_7 , зазначає, що суд першої інстанції безпідставно врахував обставини, встановлені під час розгляду справи № 916/2414/22, оскільки позивачі не брали участі у вказаній справі, а тому жодні обставини щодо них персонально судом не встановлювалися. Вказує, що суд першої інстанції послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах 2019 та 2020 років, проте не врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 420/6019/19. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції, посилаючись на дискреційні повноваження власника майна або уповноваженого ним органу, не врахував положення пунктів 13 частини першої статті 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», якими передбачено право суду вирішувати питання щодо необхідності передачі гуртожитку до комунальної власності. При цьому скаржник наголошує, що передача майна з державної до комунальної власності є процедурою, яка передбачає вчинення комплексу визначених законом дій, зокрема не лише надання органом місцевого самоврядування згоди на прийняття гуртожитку до комунальної власності, а й створення відповідної комісії з питань передачі майна. Також в апеляційній скарзі зазначено про незаконність ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2024 року. У прохальній частині апеляційної скарги позивач просить окрім задоволення позовних вимог, визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності Держави Україна в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» на гуртожиток, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, 10, індексний номер 49276929 від 08 грудня 2015 року, із одночасним припиненням права власності Держави Україна в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» на вказаний об`єкт нерухомості. Крім того, позивач просить залучити Державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» до участі у справі як співвідповідача відповідно до заяви про зміну предмета позову від 04 липня 2024 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє ОСОБА_8 , зазначають, що спірний гуртожиток підлягає передачі до комунальної власності територіальної громади з метою подальшої реалізації мешканцями права на його приватизацію. Також вказують, що покладення на мешканців гуртожитку обов`язку щодо виготовлення технічної документації є безпідставним, оскільки вони не є учасниками правовідносин з передачі гуртожитку з державної власності або власності державних підприємств та організацій до комунальної власності територіальної громади. Посилаючись на зазначені обставини, скаржники просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.06.2025 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_7 , відповідачам роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Представник скаржника копію ухвали про відкриття провадження отримав 11.06.202 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. Копію ухвали про відкриття провадження від 05.06.2025 року та копію апеляційної скарги Державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», Міністерств оборони України, Одеська міська рада, Виконавчий комітет Одеської міської ради та представник позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_8 отримали 11.06.2025 року та 14.05.2025 року відповідно, в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.06.2025 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє ОСОБА_8 , відповідачам роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Представник скаржників копію ухвали про відкриття провадження отримав 20.06.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. Копію ухвали про відкриття провадження від 20.06.2025 року та копію апеляційної скарги Державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», Міністерств оборони України, Одеська міська рада, Виконавчий комітет Одеської міської ради та представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 отримали 20.06.2025 року та 15.05.2025 року відповідно, в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками. Позивачі ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та Громадська організація «Старицького 10» копії ухвал про відкриття провадження та апеляційних скарг отримали 05.08.2025 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. 23.06.2025 року від Одеської міської ради надійшов відзив на апеляційні скарги в якому просить у задоволенні апеляційних скарг відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційних скарг та ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення з дотриманням вимог закону та позиції Верховного Суду. 06.07.2025 року від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить поновити строк на подання відзиву посилаючись на те, що для підготовки відзиву в порядку самопредставництва апеляційні скарги було перенаправлено до представника Міноборони в м. Одеса, також посилався на завантаженість та просив у задоволенні апеляціної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.03.2026 року задоволено клопотання про поновлення строку на подання відзиву та долучено відзив Міністерства оборони України до матеріалів справи. Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. ГО «Старицького 10», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені 27.04.2026 року, у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_7 , заявлялено клопотання про долучення ДП Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» до участі у справі у якості співвідповідача у відповідності до заяви про зміну предмета позову від 04 липня 2024 року, а саме її п.

3. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.03.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання про залучення ДП Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» до участі у справі у якості співвідповідача, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Тобто, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не має права залучати до участі у справі будь-яких осіб у якості співвідповідача. Суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 365 УПК України має право у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучати таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. В судовому засіданні позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та їх представник ОСОБА_8 доводи апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити. В судовому засіданні позивач ОСОБА_6 просила задовольнити апеляційні скарги. В судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити. В судовому засіданні представники Міністерства оборони України - Добов Ю.І., Одеської міської ради Бутрик А.О., Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» - Трофимчук О.А. просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.05.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, долучив до матеріалів справи додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 . ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що Міністерство оборони України не надавало згоди на безоплатну передачу спірного гуртожитку до комунальної власності у встановленому законодавством порядку. Крім того, Одеська міська рада не зверталася до суду із позовом про передачу спірного гуртожитку у комунальну власність. Тому суд першої інстанції вважав, що позивачі не наділені правом на звернення до суду з позовами про зобов`язання прийняти рішення про передачу гуртожитку у власність територіальної громади, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку носить похідний характер й виникає лише після передачі гуртожитку у власність відповідної територіальної громади. Позовні вимоги про зобов`язання Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради вжити заходи, передбачені, статями 6, 7 Закону України "Про передачу об?єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 року № 147/98-ВР суд першої інстанції також вважав такими, що задоволенню не підлягають, оскільки Одеською міською радою вже прийнято рішення № 2493-VI від 21.12.2012 року, яким надано згоду на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси спірного гуртожитку. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. За статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Із системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду. При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Разом з тим, саме по собі порушення вимог закону рішенням суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідним рішенням. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статями 317 і 319 ЦК України визначено, що саме власнику належить право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном за власною волею (на власний розсуд). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). У частині третій статті 9 ЖК УРСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначає правові основи приватизації житла як один зі способів набуття його у власність. Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення їх до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин (преамбула Закону). Особливості забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону, врегульовано Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Позивачі звертаючись до суду з вказаним позовом обґрунтовують позовні вимоги порушенням їх права на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку, який не передано у власність територіальної громади. Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» цей закон поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п`яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках, які є об`єктами прав державної та комунальної власності, і фактично проживають у них. Сфера дії цього закону поширюється на гуртожитки, які є об`єктом права державної та комунальної власності. Особливий правовий режим гуртожитків обумовлений їх функціональним призначенням, яке полягає у забезпеченні тимчасовим житлом фізичних осіб. У сфері житлового права гуртожитком визначається спеціально споруджений або переобладнаний для цієї мети жилий будинок (частина будинку), який зареєстрований як гуртожиток у виконавчому органі відповідної ради або державній адміністрації і призначений для тимчасового проживання громадян у період роботи (служби), навчання. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передача житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 державної форми власності, власником якого є - Державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08.12.2005 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.12.2015 року, індексний номер 49277012. В пункті 1.1. Статуту державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» зазначено, підприємство засновано на державній власності, діє як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерство оборони України (далі Уповноважений орган управління). Згідно п. 4.3 Статуту державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочностей розпорядження щодо основних фондів та інших видів майна за згодою Уповноваженого органу управління у випадках, передбачених законодавством України. Функції з управління майном, що є державною власністю, здійснює Уповноважений орган управління, яких відповідно до покладених на нього повноважень, зокрема погоджує передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів,уповноважених управлять об`єктами державної власності господарських структур (п. 8 Статуту). Рішенням Одеської міської ради № 2493-VI від 21.12.2012 року «Про надання згоди на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі» вирішено дати згоду на передачу з державної до комунальної власності територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі, згідно з додатком. Додатком до рішення Одеської міської ради № 2493-VI от 21.12.2012 року «Перелік гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми інженерними мережами та іншим обладнанням і майном соціальної інфраструктури, які знаходяться на балансі державних підприємств та розташовані у м. Одесі» пунктом 4 визначено гуртожиток ДП МО України «Югвоєнбуд» («Південьвійськбуд») по вул. Старицького, 10. 30 жовтня 2014 року листом № 220/9553 заступник Міністра оборони України генерал - лейтенант ОСОБА_9 звернувся до Одеського міського голови Труханова Г.Л. із проханням розглянути питання щодо прийому в комунальну власність територіальної громади міста Одеси житлового фонду та об`єктів інфраструктури. 17 грудня 2014 року мешканці гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 звернулися до Одеського міського голови із проханням розглянути питання щодо прийняття у комунальну власність вказаного гуртожитку. ТВО директора департаменту економічної діяльності Міністерства оборони України на адресу ТВО директора ДІ МОУ «Південьвійськбуд» було направлено лист від 16 лютого 2015 року № 225/1/522, згідно якого Департаментом підготовлено проект наказу «Про безоплатну передачу майна в комунальну власність територіальної громади міста Одеса». Листом від 26 січня 2017 року № 12 ДП МОУ «Південьвійськбуд» повідомило Міністерство оборони України про необхідність отримання згоди МОУ на передачу гуртожитку до комунальної власності. 05 липня 2023 року Управлінням корпоративної політики Міністерства оборони України від 05 липня 2023 року № 1787/1932 надано відповідь, якою зазначено, що згода на безоплатну передачу спірного гуртожитку до комунальної власності у встановленому чинним законодавством порядку Міністерством оборони України не надавалась. З огляду на режим військового стану передача гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з власності Держави в комунальну власність, Міністерством оборони України не розглядається, оскільки це може привести до порушення прав та свобод військовослужбовців Збройних Сил України, які на теперішній час здійснюють заходи задля відсічі збройної агресії. Інформація щодо звернення Одеської міської ради з позовом до суду про визнання протиправними дій Міністерства Оборони України, що полягають у відмові в наданні дозволу на передачу вказаного гуртожитку у комунальну власність для подальшої приватизації кімнат його мешканцями - учасниками справи не повідомлялася. Відповідно до частин першої, другої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки державної форми власності передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону на безкомпенсаційній основі. Згідно абз. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» об`єктами передачі згідно з цим Законом є зокрема об`єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини) та інші об`єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом. Положеннями статті 4 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» визначено порядок прийняття рішення про передачу об`єктів права державної власності у комунальну власність. Так, передача об`єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об`єктів, визначених в абзаці шостому частини першої статті 2 цього Закону, та нерухомого майна, призначеного виключно для розміщення дошкільних навчальних закладів. Передача об`єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом Колегія суддів зауважує, що Міністерство оборони України є центральним органом державної виконавчої влади, яке від імені держави, відповідно до закону та статуту державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», здійснює погодження передачі об`єктів державної власності в комунальну власність, до яких відноситься і будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до статті 6 Закону України «Про передачу об?єктів права державної та комунальної власності» передача об?єктів здійснюється комісією з питань передачі об?єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі. Пунктом 51 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлена виключна компетенція відповідної міської ради надавати згоду на передачу об?єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об?єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об?єктів державної власності. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що реалізація права мешканців гуртожитку на приватизацію житлових приміщень передбачає проходження визначеної законом процедури, яка складається з послідовних та взаємопов`язаних дій уповноважених суб`єктів. Ухвалення остаточного рішення, спрямованого на забезпечення такого права, є результатом виконання кожним із учасників процедури покладених на нього законом повноважень. При цьому, ухваленню рішення про прийняття гуртожитку у власність територіальної громади передує прийняття рішення (згоди) про передачу такого гуртожитку його законним власником або уповноваженою ним особою. Як убачається з матеріалів справи, Міністерством оборони України рішення (згода) про передачу спірного гуртожитку до комунальної власності не приймалося. Водночас органи місцевого самоврядування можуть здійснювати передбачені законом дії щодо прийняття об`єкта до комунальної власності лише після вчинення відповідних дій власником майна. Колегія суддів також зауважує, що громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках має похідний характер і може виникнути лише після передачі гуртожитку до власності відповідної територіальної громади. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі № 264/7504/15-ц (провадження № 61-34679св18) та справі № 401/3644/16-ц. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивачів належного права на звернення до суду з вимогами про визнання протиправною та незаконною бездіяльність Міністерства оборони України щодо неприйняття рішення про передачу гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов?язання Міністерство оборони України прийняти рішення про безоплатну передачу до комунальної власності територіальної громади міста Одеси об?єкт державного житлового фонду, а саме: гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , разом із об?єктами інженерної інфраструктури, що обслуговують цей будинок. Доводи апеляційних скарг про порушення прав позивачів гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не заслуговують на увагу, оскільки на момент звернення до суду позивачі не набули права власності в гуртожитку, а тому не можуть вважатися власниками майнового права, яке підлягає захисту. Так само відсутні підстави вважати, що позивачі мали «легітимні очікування» на набуття права власності на житлові приміщення у спірному гуртожитку, оскільки на момент розгляду справи гуртожиток не був переданий до комунальної власності територіальної громади, а рішення про приватизацію житлових приміщень не приймалося. Враховуючи встановлені обставини, а також те, що на законодавчому рівні житлові права мешканців гуртожитку захищені шляхом недопущення їх незаконного виселення із помешкання, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах 2019 та 2020 років, колегія суддів також не бере до уваги, оскільки аналогічні правові висновки щодо застосування відповідних норм права викладені Верховним Судом у більш пізніх постановах від 24 листопада 2021 року у справі № 591/1240/18 та від 09 вересня 2022 року у справі № 639/8963/19. Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 01.08.2024 року, як зазначає скаржник зауваження щодо якої включаються до даної апеляційної скарги на рішення суду, колегія судів вважає за необхідне зазначити таке. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє Ростомов Г.А., посилається на те, що в заяві від 04 липня 2024 року про зміну предмета позову викладено додаткову вимогу, однак мотиви та причини, що змусили звернутися до суду залишились однаковими - захист права на приватизацію кімнат у гуртожитку, тому це не можна вважати заявою про одночасну зміну предмета та підстав позову. З матеріалів справи вбачається, що 04 липня 2024 року позивачі звернулися до суду із заявою про зміну предмета позову, у якій, крім раніше заявлених вимог, просили визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності Держави Україна в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» на гуртожиток, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, 10, індексний номер 49276929, із одночасним припиненням права власності Держави Україна в особі зазначеного підприємства на вказаний об`єкт нерухомості. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2024 року у задоволенні заяви про зміну предмета позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що фактично позивачами одночасно змінено як предмет, так і підстави позову, що свідчить про пред`явлення нових позовних вимог з інших мотивів. Крім того, суд звернув увагу на зміну кола учасників справи, а також на те, що у заяві не наведено належних підстав для визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності Держави Україна в особі ДП МОУ «Південьвійськбуд» на спірний гуртожиток. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2024 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається що ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2024 року заявником в апеляційному порядку не оскаржувалась. Колегія суддів зауважує, що в ухвалі Малиновського районного суд м. Одеси від 01.08.2024 року зазначено що вказана ухвала оскарженню не підлягає, разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке. Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог (зміну предмета або підстав позову) не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України. Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог (зміну предмета або підстав позову) є повернення такої заяви позивачу. Водночас у пункті 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України). Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, то на ухвалу суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 18.12.2024 року у справі № 178/934/19). Вказану правову позицію Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21), якою відступив від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 177/1251/18 (провадження № 61-19172св20), про те, що ухвала суду першої інстанції про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Отже, заявник не був позбавлений можливості оскаржити ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2024 року в апеляційному порядку окремо від рішення суду, однак таким правом не скористався. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо неправомірності відмови у прийнятті заяви про зміну предмета позову не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України). З огляду на викладене, апеляційний суд не наділений повноваженнями вирішувати по суті вимогу, заявлену в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє Ростомов Г.А., про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності Держави Україна в особі ДП МОУ «Південьвійськбуд» на спірний гуртожиток та припинення права власності на нього, оскількизазначена вимога не була прийнята судом першої інстанції до розгляду та не була предметом судового розгляду у даній справі, процесуальне рішення щодо такої вимоги не приймалось. Тому така вимога апеляційної скарги не може бути розглянута в межах апеляційного перегляду рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2025 року. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не містять посилань на обставини чи докази, які б не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 375 ЦПК України). З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2025 року - без змін. Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, у х в а л и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 09 червня 2026 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді О.Ю. Карташов Ю.П. Лозко