Постанова 4854 № 420/26708/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26708/24 Категорія: 106020000Головуючий у суді І інстанції: Скупінська О. В. місце ухвалення: м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідачаСеменюка Г.В. суддів: Федусика А.Г. Шляхтицького О.І. розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року про відмову в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби Олега Володимировича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в с т а н о в и В: 23 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 , в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо не підготовки висновку та проєкту рішення (ухвали) по дисциплінарній справі, відкритій ухвалою Вищої ради правосуддя №1135/3дп/15-24 від 17.04.2024, та не передачі висновку та проєкту рішення разом з матеріалами дисциплінарної справи до відповідного структурного підрозділу секретаріату Вищої ради правосуддя для надання членам Дисциплінарної палати для вивчення; - зобов`язати підготувати висновок та проєкт рішення (ухвали) по дисциплінарній справі відкритій ухвалою Вищої ради правосуддя №1135/3дп/15-24 від 17.04.2024, та передати висновок та проєкт рішення (ухвали) разом з матеріалами дисциплінарної справи до відповідного структурного підрозділу секретаріату Вищої ради правосуддя для надання членам Дисциплінарної палати для вивчення. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року замінено відповідача у даній справі з члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 на члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюбу О. В. 05 грудня 2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог та зміну підстав позову в якій заявник просив: - визнати протиправною бездіяльність члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 , який в порушення пунктів 13.7, 13.26 Регламенту Вищої ради правосуддя (не пізніше тридцяти днів з дня відкриття дисциплінарної справи) по дисциплінарній справі відкритій ухвалою №1135/3дп/15-24 Третьої Дисциплінарної палати ВРП 17.04.2024 по скарзі ОСОБА_3 від 17.05.2021 (вх. №М-6/16/7-22) до теперішнього часу не підготував висновок та проєкт рішення (ухвали), які разом з матеріалами дисциплінарної справи не передав до відповідного структурного підрозділу секретаріату Ради для надання членам Дисциплінарної палати для вивчення; - зобов`язати члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 , відповідно до пунктів 13.7, 13.26 Регламенту Вищої ради правосуддя по дисциплінарній справі відкритій ухвалою №1135/3дп/15-24 Третьої Дисциплінарної палати ВРП 17.04.2024 по скарзі ОСОБА_3 від 17.05.2021 (вх. №М-6/16/7-22) підготувати висновок та проєкт рішення (ухвали) по дисциплінарній справі, які разом з матеріалами дисциплінарної справи передати до відповідного структурного підрозділу секретаріату Ради для надання членам Дисциплінарної палати для вивчення; - стягнути з члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду спричинену за наслідками протиправної бездіяльності члена Вищої ради правосуддя у розмірі 15 000 грн; 03 грудня 2025 року від ОСОБА_1 до суду першої інстанції надійшла заява про збільшення позовних вимог у якій заявник просив: - визнати протиправною бездіяльність члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О. В. з питання порушення строків визначених ч.5 ст.42, п.4) ч.4 ст.43, ч.2 ст.48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», п.п.13.7, п.п.13.8, п.п.13.26 Регламенту Вищої ради правосуддя під час перевірки по скарзі колишнього члена правління ГО «ВО «Автомайдан» ОСОБА_3 (вх. №М-6/16/7-22 від 12.05.2022) що призвело до зупинення розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.04.2023 про звільнення у відставку, спричинення шкоди його здоров`ю, істотної майнової шкоди, моральної шкоди; - стягнути з члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 110 000 грн, заподіяну протиправною бездіяльністю, який у порушення встановлених п.4) ч.4 ст.43, ч.2 ст.48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», п.п.13.7, п.п.13.8, п.п.13.26 Регламенту Вищої ради строки понад 2 роки, з метою покарати за ухвалені як суддею рішення перешкоджав розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.04.2023 про звільнення у відставку, всупереч встановленому законом місячному строку, що призвело до витрачання мною власних грошових коштів на проживання у готелях міста Києва, витрат на пальне з метою переміщення із постійного місця проживання та реєстрації до місця роботи, проведення медичних операцій та придбання лікарських засобів; - стягнути з члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 350 000 грн, який всупереч місячного строку встановленого п.4) ч.4 ст.43, ч.2 ст.48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», п.п.13.7, п.п.13.8, п.п.13.26 Регламенту Вищої ради, навмисно знущався над особою з інвалідністю III групи ОСОБА_1 та навмисно з метою спричинити шкоду здоров`ю, майнову та моральну шкоду проводив перевірку 2 роки незважаючи на позовну заяву від 22.08.2024 у даній справі №420/26708/24 та листи про пришвидшення розгляду справи надіслані до Вищої ради правосуддя та Голові Вищої ради правосуддя ОСОБА_4 . Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року заяви ОСОБА_1 від 05 грудня 2024 року про збільшення розміру позовних вимог та зміну підстав позову та від 03 грудня 2025 року про збільшення позовних вимог задоволено. Суд прийняв до розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 з урахуванням указаних заяв. 12 березня 2026 року ОСОБА_1 вкотре звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про збільшення позовних вимог у даній справі в якій позивач просить: - визнати протиправною бездіяльність члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 щодо не виготовлення рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 04.03.2026 про застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади за результатами розгляду дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_3 вх.№М-6/16/7-22 від 12.05.2022; - зобов`язати члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 виготовити текст рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 04.03.2026 за результатами розгляду дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_3 вх.№М-6/16/7-22 від 12.05.2022 про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та звільнення із посади судді та передати рішення від 04.03.2026 Секретарю Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя для передачі на розгляд скарги ОСОБА_1 в порядку статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» на рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 04.03.2026. Мотиви таких позовних вимог ОСОБА_1 полягають у тому, що 04 березня 2026 року Третя дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, за участю члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О. В. (доповідач по справі), ухвалила рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади. Доповідач ОСОБА_2 до теперішнього часу не виготовив повний текст рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 04 березня 2026 року стосовно позивача про звільнення з посади судді і навмисно затягує розгляд дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_3 вх.№М-6/16/7-22 від 12.05.2022. Розглянувши дану заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, Одеський окружний адміністративний суд 19 березня 2026 року постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні такої заяви. Мотиви даної ухвали полягають у тому, що подана ОСОБА_1 заява є заявою, якою одночасно змінюється як підстава, так і предмет позову, що в силу приписів частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не допускається та свідчить про виникнення нового позову, який має свій індивідуальний предмет та підстави, які є відмінними від предмета та підстав, визначених позивачем при зверненні до суду з первинним позовом. Суд першої інстанції відзначив, що у такий спосіб позивач намагається передати на розгляд суду новий позов в рамках існуючого, що не допускається за правилами КАС України. На думку суду першої інстанції, у такому випадку позивач має захищати свої права шляхом подання нового позову, а не шляхом зміни підстав та предмету вже поданого позову. Водночас, суд першої інстанції роз`яснив позивачу, що він не позбавлений можливості звернутися до суду з окремою позовною заявою щодо нового предмета спору, з урахування викладених нових мотивів (підстав) адміністративного позову у загальному порядку. Також суд першої інстанції роз`яснив, що ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремо оскарженню не підлягає. Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду від 19 березня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду. Також скаржник просить постановити окрему ухвалу щодо порушень допущених суддею Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_5 за постановлення 19 березня 2026 року оскаржуваної ухвали. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 указує на те, що його вимоги, викладені у заяві від 12 березня 2026 року про збільшення позовних вимог, а саме: про визнання протиправною бездіяльності члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 щодо не виготовлення рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 04 березня 2026 року про застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади за результатами розгляду дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_3 вх. №М-6/16/7-22 від 12.05.2022 та зобов`язання вчинити дії прямо пов`язані зі спором визначеним у позовній заяві від 22 серпня 2024 року у справі №420/26708/24 щодо розгляду дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_3 вх. №М-6/16/7-22 від 12.05.2022. Скаржник вважає, що вимоги стосуються одного і того ж відповідача та одного спору. Також скаржник указує, що суддя Одеського окружного адміністративного суду без вирішення питання про прийняття чи відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог від 12 березня 2026 року, у порушення порядку розгляду справи встановленого главою 6 КАС України відмовила у задоволені заяви про збільшення позовних вимог та без розгляду справи по суті вирішила спір, про який зазначено у заяві про збільшення позовних вимог від 12 березня 2026 року. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження та, відповідно до частини 2 статті 312 КАС України, призначено справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, з наступних підстав. Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частин 1, 2 статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Частиною першою статті 47 КАС України визначено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в разі надходження до суду заяви про збільшення або зменшення розміру позовних вимог суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову; - чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог; - чи об`єднання позовних вимог; - чи зміну предмета або підстав позову. Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 5 КАС України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Застосовуючи указані висновки до обставин даної справи за позовом ОСОБА_1 , колегія суддів дослідила первинний позов, поданий ОСОБА_1 23 серпня 2024 року, заяви про збільшення позовних вимог від 05 грудня 2024 року, від 03 грудня 2025 року, які суд першої інстанції задовольнив і прийняв до розгляду та заяву про збільшення позовних вимог, яка була подана ОСОБА_1 12 березня 2026 року, і встановила наступне. Так, як у первинному позові так і у заявах про збільшення позовних вимог від 05 грудня 2024 року та від 03 грудня 2025 року мова фактично йшла про протиправну бездіяльність члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 щодо не підготовки висновку та проєкту рішення по дисциплінарній справі та не передачі висновку та проєкту рішення разом з матеріалами дисциплінарної справи до відповідного структурного підрозділу секретаріату Вищої ради правосуддя для надання членам Дисциплінарної палати для вивчення. Водночас, у заяві про збільшення позовних вимог, яка датована ОСОБА_1 12 березня 2026 року, мова йде вже про протиправну бездіяльність члена Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 щодо не виготовлення рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 04 березня 2026 року про застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади за результатами розгляду дисциплінарної справи за скаргою. Тобто, явно прослідковується те, що скарга щодо ОСОБА_1 вже розглянута та очікується виготовлення відповідного рішення. Такі обставини були відсутні під час подання первинного позову у серпні 2024 року. Отже, слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що позивач у своїй заяві про збільшення розміру позовних вимог заявив новий предмет позову, який обумовлений новими фактами та обставинами, які виникли після подачі первинної позовної заяви та заяв про збільшення позовних вимог від 05 грудня 2024 року, від 03 грудня 2025 року. Є правильними зауваження суду першої інстанції, що позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 в заяві від 12 березня 2026 року, стосуються фактів та обставин, які на момент подачі первинного позову не існували, а тому не могли слугувати підставою для звернення до суду з даним позовом. Тому, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно розцінив заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог як намагання передати на розгляд суду новий позов в рамках існуючого, що не допускається за правилами КАС України. Разом з цим, колегія суддів вважає, що процесуальним наслідком відмови в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог є її повернення, відповідно до вимог статті 169 КАС України. Такий правовий висновок побудований на висновках, викладених Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 листопада 2021 року по справі № 405/3360/17. Суд апеляційної інстанції вважає за можливим застосувати указані висновки Верховного Суду незважаючи на те, що вони зроблені у цивільному судочинстві, оскільки процесуальні норми, які слід застосувати у даній справі за позовом ОСОБА_1 є ідентичними. Так, суд касаційної інстанції у справі № 405/3360/17 указав, що ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України. Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви позивачу. Водночас, пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України). У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них. Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України. Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду. Отже, застосовуючи вказані висновки Верховного Суду, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норми процесуального права, постановляючи оскаржувану ухвалу від 19 березня 2026 року про відмову в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог, оскільки не повернув таку заяву позивачеві та не зазначив про можливість її оскарження до суду апеляційної інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення заяви ОСОБА_1 від 12 березня 2026 року про збільшення розміру позовних вимог відповідно до норм процесуального законодавства та відповідно до вказаних вище висновків суду апеляційної інстанції. За правилами пункту 4 частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Що стосується постановлення окремої ухвали щодо порушень допущених суддею Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_5 за постановлення 19 березня 2026 року оскаржуваної ухвали, колегія суддів зазначає наступне. Порядок та спосіб постановлення окремих ухвал суду передбачено статтею 249 КАС України. Так, за приписами частини першої вказаної статті, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Частина 6 статті 249 КАС України передбачає, що окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій. Відповідно до частини 8 статті 249 КАС України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Отже, положеннями КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для постановлення окремої ухвали та є правом суду при наявності очевидно протиправних дій відповідних осіб. Колегія суддів суду апеляційної інстанції, розглянувши заяву ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали щодо судді Одеського окружного адміністративного суду Скупінської О. В., не знайшла підстав для такого реагування, оскільки фактично суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні його заяви про збільшення позовних вимог, але припустився порушення норм процесуального права щодо оформлення відповідного судового рішення. Керуючись статтями 241, 242, 243, 250, 312, 320, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року про відмову в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби Олега Володимировича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач Г.В. Семенюк Судді О.І. Шляхтицький А.Г. Федусик