Постанова 4857 № 380/20899/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/20899/25 пров. № А/857/14930/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Мандзія О.П., Суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі №380/20899/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій,- суддя у І інстанції Крутько О.В., дата ухвалення рішення 04.02.2026, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просив суд: визнати протиправною дією військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2017 до 03.04.2017 у розмірі 68,91 грн; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2017 до 03.04.2017 відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. В позовній заяві позивач зазначає, що відповідачем протиправно в день виключення із списків особового складу військової частини не було виплачено індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2017 по 03.04.2017, яка була гарантована чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), вважає, що при проведенні індексації грошового забезпечення у спірний період слід брати січень 2008 року як базовий місяць для нарахування індексації. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 у цій справі позов задоволено частково; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 03.04.2017 без врахування січня 2008 року як базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 03.04.2017 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2017 року по день фактичної виплати індексації; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2017 року по день фактичної виплати індексації. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, оскільки вважає, що вказане судове рішення прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позовні вимоги полягають в тому, що нарахована і виплачена відповідачем індексація грошового забезпечення у розмірі 68,91 грн на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 у справі №380/5557/20 є неправомірною та вважає, що відповідач повинен був виплатити усього заборгованість з 01.01.2017 ар 03.04.2017 в сумі 10051,20 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в період з 01.01.2017 року по 03.04.2017 року не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи та просив про стягнення з військової частини НОМЕР_1 суми індексації грошового забезпечення за період служби з 01.01.2017 до 03.04.2017 у розмірі 10 051, 20 грн Тобто, вищевикладене свідчить про те, що у провадженні Львівського окружного адміністративного суду є справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та Позивач досягає повторного розгляду справи. Таким чином, вищенаведене беззаперечно свідчить про неповне і невсебічне з`ясування обставин в справі, підтверджених доказами, які були дослідженні судом, з ненаданням оцінки всім аргументам учасників справи, що є підставою апеляційного оскарження та скасування рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 у справі №380/20899/25. Апелянт просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 у цій справі та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що з урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 , якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/5557/20-а від 27.08.2020, залишеним в силі постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 до 03.04.2017. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2017 по 03.04.2017 включно. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 у справі №380/5557/20 військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2017 по 03.04.2017 включно у розмірі 68,00 грн, що підтверджується квитанцією грошового переказу від 15.01.2021. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 у справі №380/20899/25 встановлено, що у спірний період з 01.01.2017 по 03.04.2017 базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача є січень 2008 року. Суд прийшов до висновку, що оскільки при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2017 по 03.04.2017 відповідачем неправильно встановлено базовий місяць, то у цей період розрахунок індексації грошового забезпечення проведено не вірно, що зумовило не нарахування і невиплату позивачу в належному розмірі індексації грошового забезпечення. Тому суд зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 03.04.2017 із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року. У справі №380/5557/20 судом не досліджено і не встановлено базовий місяць січень 2008 року для нарахування індексації. Отже висновок відповідача про те, що у провадженні Львівського окружного адміністративного суду є справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є необґрунтованим. Так як судом у справі №380/5557/20 не прописано базовий місяць нарахування індексації, відповідач, зловживаючи своїми процесуальними правами, невірно нарахував індексацію у розмірі 68,00 грн. Тому позивачу довелось повторно звертатись до суду за захистом порушеного права. Зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати одночасно із зобов`язанням нарахувати і виплатити частину невиплаченого грошового забезпечення є ефективним способом захисту, який завадить повторному зверненню позивача за нарахуванням такої компенсації. На підставі зазначеного просив апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 №380/20899/25 - без змін. Крім того, від сторони позивача надійшла заява про стягнення судових витрат в сумі витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10000,00 грн. Від відповідача надійшла заява, у якій заперечив проти суми понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачем 10000,00 грн, просив у заяві ОСОБА_2 про стягнення судових витрат у справі №380/20899/25 відмовити. Від сторони позивача надійшла заява, у якій з додатковим обґрунтуванням просила доводи, викладені відповідачем у заяві про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу вважати необґрунтованими та задовольнити заяву про стягнення витрат з відповідача у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 у справі №380/5557/20 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 до 03.04.2017 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2017 року по 03.04.2017 року включно. В решті позовних вимог відмовлено. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 у справі №380/5557/20 військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2017 по 03.04.2017 включно у розмірі 68,00 грн, що підтверджується квитанцією грошового переказу від 15.01.2021. Вважаючи, що відповідач протиправно здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення без врахування січня 2008 року як базового місяця для нарахування індексації. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що згідно з квитанцією грошового переказу від 15.01.2021, позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 03.04.2017 включно у розмірі 68,00 грн без врахування січня 2008 року як базового місяця. У спірний період з 01.01.2017 по 03.04.2017 базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача є січень 2008 року. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2017 по 03.04.2017 неправильно встановлено базовий місяць, то у цей період розрахунок індексації грошового забезпечення проведено не вірно, що зумовило не нарахування і невиплату позивачу в належному розмірі індексації грошового забезпечення. Таким чином, суд вважає протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 03.04.2017 включно без врахування січня 2008 року як базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно з ч.ч. 2-3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. Відповідно до ст. 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Положеннями ст. 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Абзацом 3 частини 1 статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1078). Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Згідно з п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення). Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру. Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 в редакції, що вступила в силу з 01.12.2015, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. Схема посадових окладів осіб військовослужбовців Збройних Сил України затверджена постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007, яка набрала чинності з 01.01.2008. Після прийняття урядом постанови №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року. На законодавчому рівні розмір посадового окладу військовослужбовців був встановлений у січні 2008 року (постанова Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб») та в подальшому такий був змінений (зріс) у березні 2018 року (постанова Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»). Таким чином, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року, водночас усі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними. Тобто з 01.12.2015 базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення є січень 2008 року. З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що відповідач, починаючи з грудня 2015 року, повинен був нараховувати позивачу індексацію із застосовуванням січня 2008 року як базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати) затверджені порядком №1078. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 10.09.2020 у справі №200/9297/19-а, де судом прямо вказано, що як базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 має застосовуватись січень 2008 року. Так, відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 у справі №380/5557/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними, стягнення коштів, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 до 03.04.2017. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в повному обсязі за період з 01.01.2017 по 03.04.2017 включно. В решті позовних вимог відмовлено. Вказане судове рішення набрало законної сили. Як вірно вказав суд першої інстанції, згідно квитанції грошового переказу від 15.01.2021, позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 03.04.2017 включно у розмірі 68,00 грн без врахування січня 2008 року як базового місяця. У матеріалах справи відсутні докази, що позивачу індексація грошового забезпечення нараховувалася і виплачувалася в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року. З огляду на вищевикладене, суд вважає протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця січень 2008 року та на наявність підстав для зобов`язання нарахувати та виплатити за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Крім того, апеляційний суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що у справі №380/5557/20 судом не досліджувався і не встановлювався базовий місяць січень 2008 року для нарахування індексації. Отже висновок відповідача про те, що у провадженні Львівського окружного адміністративного суду є справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є необґрунтованим. Щодо нарахування та виплати належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зважає на таке. Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі- Порядок №44). Відповідно до пункту 1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (грошова компенсація). Пунктами 2, 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб". Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Таким чином, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону №1282-ХІІ. З огляду на наведене суд дійшов висновку, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановах: від 18.04.2024 у справі №160/10789/22, від 30.04.2024 у справі №360/700/23 та від 27.06.2024 у справі №580/602/22. Щодо нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням термінів їх виплати, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке. Згідно зі статтями 1- 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159). Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян. Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані. Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені. Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 та Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 16.04.2024 у справі 560/13904/23. Суд зазначає, що у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян, в тому числі грошового забезпечення, провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Таким чином, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Щодо заяви сторони позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то з цього приводу слід зазначити таке. Звертаючись до апеляційного суду із відповідною заявою, представник позивача з метою підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у справі в розмірі 10 000 грн надала до заяви такі копії документів: договору №18/25 про надання правничої допомоги від 16.09.2025; додаткової угоди б/н до Договору від 16.09.2025 №18/25 від 12.03.2026; ордеру Серії ВН №1583124 від 26.09.2025; акта наданих послуг від 15.03.2026; квитанцію до прибуткового касового ордера №18/1 від 15.03.2026. Відповідно до розділу 4 Договору отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. При визначенні розміру гонорару враховується, зокрема: обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення; ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; необхідність виїзду у відрядження (п. 4.2). Гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до цього Договору (п. 4.3) Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання Клієнтом рахунку (п. 4.4.) За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується сторонами (п. 4.5) Відповідно до додаткової угоди б/н до Договору від 18.11.2025 №29/25 від 16.02.2026 гонорар адвоката за надані юридичні послуги складає 10 000 грн. Акт наданих послуг б/н від 15.03.2026 свідчить, що адвокатом надані наступні послуги: усне консультування з вивченням документів Клієнта 1000 грн; ознайомлення з судовою практикою ВС з предмету оскарження 2000 грн; складання та направлення до суду відзиву на апеляційну скаргу у справі №380/20899/25 7000 грн. Відповідно до квитанції до прибуткового ордеру №18/1 від 17.03.2026 позивач сплатив адвокату Матвійчук Наталії Євгеніївні 10 000 грн. Заперечуючи проти розміру витрат на професійну правничу допомогу 10000,00 грн, апелянт, зокрема, вказав про те, що оцінивши усі необхідні аспекти: предмет спору, складність та обсяг виконаних робіт, час, витрачений на виконаня відповідних робіт у цій справі, витрати на правову допомогу є необгрунтованими та не підлягають задоволенню. Покликався на те, що вказана справа є справою незначної складності з сталою правовою позицією та не потребує значного часу та його затрат для виконання відповідних робіт. Просив суд врахувати відомості Єдиного державного реєстру судових рішень, за даними якого мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічним предметом спору, з аналогічними мотивами тим, що наведені у цій справі, що спрощувало роботу адвоката при підготовці адміністративного позову. Вважає суму 10000,00 грн такою, що не відповідає складності справи та обсягу наданих послуг. Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. На підставі частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову і (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19). Суд зазначає, що для включення всього розміру гонорару до суми, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, суд повинен встановити, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону №5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в п.21 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц. Оцінюючи співмірність заявлених позивачем до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що даний спір не відноситься до категорії складних справ, які потребують додаткового вивчення судової практики, опрацювання значного обсягу доказової бази, спір у справі не є нестандартним або нетиповим з юридичної точки зору, судова практика Верховного Суду зі спірних питань є сталою, а тому від адвоката не вимагалося додаткових дій щодо збирання (витребування) певних документів від відповідача, великого обсягу часу і значних зусиль для підготовки документів до суду. Підготовка апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, оскільки містить типовий перелік норм закону зі спірних питань. Крім того, справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України, без виклику сторін. Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. З огляду на вищевикладене, зважаючи на співмірність розміру витрат на оплату адвоката зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг, суд вважає, що гонорар адвоката підлягає зменшенню, тому необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на оплату правничої правової допомоги в розмірі 1500 грн. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі №380/20899/25 - без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. П. Мандзій судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар