Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/16906/25

Головуючий І інстанції: І.С. Шевяков ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2026 р. Справа № 440/16906/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2026, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/16906/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Хмельницькій області), в якій просив: - визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №163750031212 від 07 листопада 2025 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, з дати звернення про призначення пенсії від 31 жовтня 2025 року, зарахувавши до загального трудового страхового стажу період проходження ним військової служби з 22.12.1988 по 09.01.1991 і період його роботи на території російської федерації з 20.12.2012 по 22.10.2013, а також періоди його роботи з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015 року, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, як в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі та районах Крайньої Півночі в кратному розмірі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу для призначення пенсії. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії від 07.11.2025 №163750031212 в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів з 22.12.1988 по 09.01.1991, з 20.12.2012 по 22.10.2013, з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, та в частині відмови у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.10.2025 з урахуванням до страхового стажу періоду проходження військової служби з 22.12.1988 по 09.01.1991, та періоду роботи з 20.12.2012 по 22.10.2013, а також з урахуванням до страхового стажу в кратному розмірі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу періодів роботи з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018 роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та районах Крайньої Півночі. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень нуль копійок). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що пільгове обчислення страхового стажу проводиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Періоди роботи в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до цих районів, з 1 березня 1960 року до 1 січня 1991 року зараховуються в стаж роботи в півторакратному розмірі при умові укладання трудового договору, в якому повинно бути зазначено, що на працівника поширювались пільги, передбачені п.5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960. Періоди роботи після 1 січня 1991 року зараховуються лише в одинарному розмірі. Вказує, що призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Звертає увагу, що з 01.01.2023 російська федерація припинила учать в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року згідно листа Мінсоцполітики № 411/0-23/54 від 12.01.2023 Враховуючи вище зазначене, зарахування періодів роботи в районах Крайньої Півночі або місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі в пільговому обчисленні (один рік за півтора) до 31.12.1990 року, можливе за умови укладання трудового договору , а після 31.12.1990 року, чинним пенсійним законодавством не передбачено. Також, вказує про втручання в дискреційні повноваження. Окрім того, звертає увагу суду, що враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, ГУ ПФУ вважає, що витрати у сумі 10000,00 грн, є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційної інстанції залишити без змін рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 року, а апеляційну скаргу без задоволення. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, 31.10.2025 ОСОБА_1 , звернувся через Веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України зі заявою про призначення пенсії за віком. З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд ГУПФУ в Хмельницькій області. Рішенням ГУПФ України в Хмельницькій області від 07.11.2025 №163750031212 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного стажу на дату звернення. Головне управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області в рішенні від 07.11.2025 №163750031212 зазначило, що: необхідний страховий стаж 31 рік, страховий стаж особи становить 17 років 05 місяців 4 днів. За даними документами до страхового стажу не зараховано: період проходження військової служби з 22.12.1988 по 09.01.1991 згідно трудової книжки від 25.04.1988 НОМЕР_1 , оскільки в графі "На підставі якого документу внесено запис (документ, його дата і номер)" відсутня повна інформація, а згідно військового квитка від 29.03.2024 НОМЕР_2 відсутня інформація про проходження строкової військової служби; період роботи з 01.06.2000 по 30.08.2000 згідно трудової книжки від 25.04.1988 НОМЕР_1 , оскільки міститься виправлення в даті звільнення незавірене належним чином, а також зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено; період роботи з 31.08.2000, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи, а також зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди чинним законодавством не передбачено; період роботи з 31.10.2000 по 31.10.2000, з 02.04.2001 по 20.10.2001 та з 19.01.2003 по 31.12.2003, оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди чинним законодавством не передбачено; період роботи з 01.01.2004 по 10.04.2008 згідно трудової книжки від 25.04.1988 НОМЕР_1 , оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди чинним законодавством не передбачено, а також відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації. Не погодившись із зазначеним рішенням в частині незарахування періоду проходження військової служби з 20.12.2012 по 22.10.2013, а також періодів роботи з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015 року, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017, позивач оскаржив його до суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України. Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно частини першої статті 26 Закон №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Відповідно до пункту 2.4. Інструкція № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. На виконання статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок №

637. Згідно пункту 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637). В пункті 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи. У пункті 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Як вбачається з оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №163750031212 від 07 листопада 2025 року, підставою для відмови в призначенні пенсії стало те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи: - період проходження військової служби з 22.12.1988 по 09.01.1991 згідно трудової книжки від 25.04.1988 НОМЕР_1 , оскільки в графі "На підставі якого документу внесено запис (документ, його дата і номер)" відсутня повна інформація, а згідно військового квитка від 29.03.2024 НОМЕР_2 відсутня інформація про проходження строкової військової служби; - період роботи з 19.01.2003 по 31.12.2003, оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди чинним законодавством не передбачено; - період роботи з 01.01.2004 по 10.04.2008 згідно трудової книжки від 25.04.1988 НОМЕР_1 , оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди чинним законодавством не передбачено, а також відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації. Крім того, відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача період його роботи на території російської федерації з 20.12.2012 по 22.10.2013, з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015 року, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, що підтверджується розрахунком стажу. При цьому, спірне рішення не містить жодних мотивів відмови у зарахуванні цих періодів. Щодо незарахування періоду служби в Радянській Армії з 22.12.1988 по 09.01.1991, колегія суддів зазначає наступне. З трудової книжки позивача від 25.04.1988 НОМЕР_1 /а.с. 27/ вбачається, що у ній, серед іншого, містяться такі записи: з 22.12.1988 по 09.01.1991 служба у лавах Радянської Армії. У графі "На підставі чого внесений запис" зазначено військовий квиток НОМЕР_2 . Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби 22.12.1988 по 09.01.1991 відповідач посилається на те, що інформація про період проходження військової служби внесена не в повному обсязі (не зазначено дату видачі військового квитка). Разом із тим, на момент заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція № 162), пунктом 2.3 якої установлено, що всі записи у трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), проте не пізніше тижневого терміну, а при звільненні у день звільнення і мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження). У випадку виявлення невірного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, на якому був внесений відповідний запис (п. 2.5 Інструкції № 162). Пунктом 2.11 Інструкції № 162 установлено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, після чого ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. За таких обставин, Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправно незараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби в рядах Радянської армії з 22.12.1988 по 09.01.1991 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.04.1988, а отже період проходження військової служби з 22.12.1988 по 09.01.1991 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.04.1988 підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .. Щодо періодів роботи з 19.01.2003 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 10.04.2008, з 20.12.2012 по 22.10.2013, а також періодів роботи з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015 року, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, згідно трудової книжки від 25.04.1988 НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає таке. Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Записи про спірні періоди з 19.01.2003 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 10.04.2008 у трудовій книжці позивача заповнені відповідно до вимог Інструкції №58 та містять всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на таку роботу. Окрім того, записи засвідчені відтиском печаток підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Як передбачено частиною другою статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода). Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно зі законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Так, постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м.Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Враховуючи, що позивач працював на території російської федерації до набрання чинності Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" - доводи відповідача є безпідставними. Таким чином, колегія суддів не приймає посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на ту обставину, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди та Конвенції. А відтак, періоди роботи позивача з 19.01.2003 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 10.04.2008, що підтверджені даними трудової книжки, мають бути зараховані до страхового стажу позивача. Щодо позовних вимог в частині зарахування роботи з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015 року, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, як в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі та районах Крайньої Півночі в кратному розмірі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу для призначення пенсії, колегія суддів зазначає таке. Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10 листопада 1967 року, відповідно до якого Ханти-Мансійський автономний округ Тюменської області відноситься до місцевості, прирівняної до районів Крайньої Півночі. Згідно з постановою від 03.01.1983 №12 "Про внесення змін та доповнень в Перелік районів Крайньої Півночі та місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 №10, до районів Крайньої Півночі відноситься Тюменська область, зокрема, Ханти-Мансійський автономний округ. Таким чином, з позивач працюючи на підприємствах Тюменськохї області Ханти-Мансійського автономного округу, працював у районах Крайньої Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах. Указом Президії ВР СРСР від 29.09.1967 було скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки. Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності. Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі". Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору. Системний аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 та від 29.09.1967 та Постановою №

148. При цьому, основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є її трудова книжка, а також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами. У пункті 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28 чітко вказано, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору. Верховний Суд у справах №302/662/17-а, №263/13671/16-а, №352/1612/15а (2а/352/70/15), №348/2208/16-а, №265/6105/16-а дійшов висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність. Записами трудових книжок ОСОБА_1 від 25.04.1988 НОМЕР_1 та від 24.10.2015 серія НОМЕР_3 , підтверджено наступні періоди його роботи: - 19.01.2003 - позивач прийнятий у ТОВ "КНГ-Сервіс" газозварювальником 6 разряду в цех бурового обладнання, труб і турбобурів (Російська Федерація, Ханти-Мансійський АО м.Нягань, Місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі), підстава: наказ №4к від 20.01.03 (запис №20); - 01.02.2006 - переведений електрозварювальником ручної дугової зварки 6 розряду на участок технологічного транспорту автотранспортного цеху, підстава: наказ №9 л/с від 30.01.2006 (запис №21); - 10.04.2008 - звільнений за власним бажанням згідно пункту 3 ст.77 Трудового кодексу Російської Федерації (запис №22); - 20.12.2012 - прийнятий у ВАТ "Сибірське управління по будівництву скважин" в бурову бригаду центральної інженерно технологічної служби електромонтером по обслуговування бурових шостого розряду, підстава: наказ від 20.12.2012 №356-к, (запис №28); - 22.10.2013 звільнений за власним бажанням, пункт 3 частини першої ст.77 Трудового кодексу Російської Федерації, підстава: наказ від 22.10.2013 №359, (запис №29); - 17.07.2014 - позивач прийнятий в ТОВ «КНГ-СЕРВІС» електромонтером по обслуговуванні бурових шостого розряду в бурінні, підстава: (Російська Федерація, Ханти-Мансійський АО, м.Нягань, Місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі), підстава: наказ від 17.07.2014 №159 л/с (запис №30); - 21.12.2015 звільнений за пунктом 9 статті 327.6 Трудового кодексу Російської Федерації, приведення числа іноземних громадян у відповідності з федеральним законом від 24.11.2014 р. №357-ФЗ, підстава: наказ від 21.12.2015 №293 л/с (запис №33); - 24.10.2015 - позивач прийнятий в ТОВ "Управління бурових робіт-1" електромонтером по обслуговуванні бурових 5 розряду в бурову бригаду, (Росія, Тюменська область, Ханти-Мансійський АО, м.Нижньовартовськ, Місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі), підстава: наказ від 23.10.2015 №609 л/с, (запис №1); - 31.03.2016 Трудовий договір припинений через відмову працівника від продовження роботи в зв`язку зі зміною визначених сторонами умов трудового договору, пункт 7 частини першої статті 77 Трудового кодексу Російської Федерації, підстава: наказ від 31.03.2016 №303-лс (запис №2); - 06.06.2016 - позивач прийнятий в ТОВ "Нафтогаз-буріння" електромонтером по Документ обслуговуванні бурових 6 розряду вахтовим методом для роботи в Ханти-Мансійському автономному окрузі, (Район Крайньої Півночі), підстава: наказ від 06.06.2016 №705к (запис №3); - 02.06.2017 - звільнений за ініціативою працівника, пункт 3 частини 1 статті 77 Трудового кодексу Російської Федерації, підстава: наказ від 02.06.2017 №1325 л/с, (запис №4); - 08.06.2017 - позивач прийнятий в ТОВ "КНГ-Ссервіс" електромонтером по обслуговуванні бурових шостого розряду в бурінні, (Російська Федерація, Ханти-Мансійський АО, м.Нягань, Місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі), підстава: наказ від 08.06.2017 №126 л/с (запис №05); - 18.08.2017 - звільнений по пункту 3 частини 1 статті 77 Трудового кодексу Російської Федерації за власним бажанням, підстава: наказ від 18.08.2017 №186 л/с, (запис №06); - 01.10.2017 - позивач прийнятий в ТОВ "ДрімНафта" електромонтером по обслуговуванні бурових 5 розряду в бурову бригаду, (Росія, Тюменська область, Ханти-Мансійський АО, м.Нижньовартовськ, Місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі), підстава: наказ від 01.10.2017 №ЗС 223, (запис №7); - 07.08.2018 трудовий договір розірваний по закінченні терміну трудового договору, згідно пункту 2 частини першої статті 77 Трудового кодексу Російської Федерації, підстава: наказ від 17.08.2018 №ЗС 143, (запис №10). Ці періоди роботи та сплата позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації підтверджуються також: - довідками ТОВ "КНГ-Сервіс" б/н від 10.04.2008 про роботу ОСОБА_1 з 19.01.2003 по 10.04.2008 року в ТОВ «КНГ-СЕРВІС» в м.Нягань Тюменської області Ханти-Мансійський автономного округу Югри, в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі електрозварювальником 6 розряду в цеху автотранспортного участку технологічного транспорту та №385 від 18.08.2017 про роботу ОСОБА_1 з 08.06.2017 по 18.08.2017 року в ТОВ «КНГ-СЕРВІС» вахтовим методом в Тюменській області Ханти-Мансійський автономного округу Югри, в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, електромонтером по обслуговуванні бурових шостого розряду в бурінні; - довідкою ВАТ "Сибірське управління по будівництву скважин" №650 від 22.10.2023 про роботу ОСОБА_1 з 20.12.2012 по 22.10.2013 року, у ВАТ "Сибірське управління по будівництву скважин" електромонтером по обслуговуванні бурових 6 розряду; - довідкою ТОВ "Управління бурових робіт-1" №30 від 31 березня 2016 про роботу ОСОБА_1 з 24.10.2015 по 31.03.2016 року в ТОВ "Управління бурових робіт-1" електромонтером по обслуговуванні бурових 5 розряду в Тюменській області Ханти-Мансійського автономного округу Югри та що він є фізичною особою, податковим резидентом російської федерації та №402 від 31.01.2028 про доходи, отримані ОСОБА_1 в "Управління бурових робіт-1" в 2017 року і сплачені ним податкові відрахування; - довідкою ТОВ "Нафтогаз-буріння" б/н від 02.06.2017 про роботу ОСОБА_1 з 09.08.2016 по 02.06.2017 в ТОВ "Нафтогаз-буріння" електромонтером по обслуговуванні бурових 6 розряду, розташованому в районі Крайньої Півночі (Ямало-Ненецький автономний округ, Тюменська область, м.Ноябрьськ та довідкою №00000000040 від 18.07.2017 про суми нарахованих ОСОБА_1 страхових внесків за період його роботи в 2016-2017 роках у ТОВ "Нафтогаз-Буріння"; - трудовим договором б/н від 01.10.2017 року про роботу позивача з 01.10.2017 в ТОВ "ДрімНафта" електромонтером по обслуговуванні бурових 5 розряду та №1338 без дати, №474 від 23.05.2018 про доходи отримані ОСОБА_1 в ТОВ "ДрімНафта" в 2017-2018 роках і сплачені ним податкові відрахування; зареєстрованим на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страховим свідоцтвом про обов`язкове пенсійне страхування російської федерації 175-146-005 54 від 24 січня 2013 року. Таким чином, у даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для зарахування періодів роботи: з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015 року, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018 - до трудового стажу позивача із застосуванням пільгового коефіцієнту - один рік за один рік і шість місяців, оскільки працюючи у ці періоди в районах Крайньої Півночі, позивач користувався пільгами, передбаченими Указом від 10.02.1960. Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення. Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 07.11.2025 №163750031212 в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів з 22.12.1988 по 09.01.1991, з 20.12.2012 по 22.10.2013, з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018, та в частині відмови у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо правомірності обраного судом першої інстанції способу захисту, слід зазначити наступне. Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії. Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. З огляду на те, що станом на момент звернення позивача до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 досягнув пенсійного віку, його страховий стаж, який врахований пенсійним органом, складає 17 років 05 місяців 4 днів, а з урахуванням періодів роботи, зазначених в трудових книжках, загальний страховий стаж позивача становить більше ніж 31 рік, що дає право на призначення пенсії за віком, колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем при зверненні до ГУ ПФУ з заявою про призначення пенсії всіх визначених законодавством умов для такого призначення. Відтак, враховуючи, що підстав для відмови в призначенні позивачу пенсії у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної поведінки Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити позивачу таку пенсію. Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.10.2025 з урахуванням до страхового стажу періоду проходження військової служби з 22.12.1988 по 09.01.1991, та періоду роботи з 20.12.2012 по 22.10.2013, а також з урахуванням до страхового стажу в кратному розмірі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців стажу періодів роботи з 19.01.2003 по 10.04.2008, з 17.07.2014 по 21.12.2015, з 24.10.2015 по 31.03.2016, з 06.06.2016 по 02.06.2017, з 08.06.2017 по 18.08.2017, з 01.10.2017 по 07.08.2018 роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та районах Крайньої Півночі. Суд апеляційної інстанції зауважує, що у рішенні судом першої інстанції помилково у резолютивній частині зазначено "рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії від 07.11.2025 №163750031212" замість належного "рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії від 07.11.2025 №163750031212", чим допущено описку, що може бути виправлена в порядку, визначеному статтею 253 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні. Колегія суддів звертає увагу, що допущення описки в судовому рішенні не має наслідком скасування такого рішення в апеляційному порядку, а підлягає вирішенню шляхом подання відповідної заяви про виправлення такої описки в порядку ст.253 КАС України. Доводи апеляційної скарги з зазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду відповідача з правовою оцінкою обставин справи, установлених у процесі її розгляду. Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 10 000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частинами першою та третьою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. На підставі частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат. На підставі пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Згідно з частиною четвертою статті 134 КАС України -для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною сьомою статті 134 КАС України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідач в апеляційній скарзі заперечує проти відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, вважає суму витрат завищеною, необґрунтованою та непропорційною до предмета спору. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19). Колегія суддів зазначає, що для включення всього розміру гонорару до суми, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, суд повинен встановити, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в п. 21 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Оскільки предмет спору в цій справі не є складним, справа не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, судова практика з зазначених правовідносин є сталою, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, та не потребує, як такого, представництва адвокатом інтересів позивача у суді, зважаючи на співмірність розміру витрат на оплату адвоката зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг, суд апеляційної інстанції, з врахуванням заперечень відповідача проти розміру витрат на правничу допомогу, вважає, що заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн, що відповідає критеріям співмірності і розумності в контексті обставин цієї справи. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 по справі № 440/16906/25 змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн. (сім тисяч гривень нуль копійок).". В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі № 440/16906/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко З.Г. Подобайло