Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/7666/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7666/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Сорочка Є.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області до Північного офісу Держаудитслужби про визнання протиправною та скасування вимоги в частині, У С Т А Н О В И В : Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Північного офісу Держаудитслужби, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати пункт 1 вимоги Північного офісу Держаудитслужби від 25.01.2024 № 262606-14/657-2024 "Про фінансові порушення, виявлені при проведенні ревізії", що відображені в Акті ревізії від 27.12.2023 № 06-30/531, в частині забезпечення відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України, на користь Територіального управління шкоди (збитків), заподіяної внаслідок нарахування та виплати суддівської винагороди на загальну суму 5753355,38 грн та нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 1265738,18 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач наголосив на протиправності вимоги в оскаржуваній частині, оскільки суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу. Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону, є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якій вона адресована. Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року адміністративний позов Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 вимоги Північного офісу Держаудитслужби від 25.01.2024 № 262606-14/657-2024 "Про фінансові порушення, виявлені при проведенні ревізії", що відображені в Акті ревізії від 27.12.2023 № 06-30/531, в частині забезпечення відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України на користь Територіального управління шкоди (збитків), заподіяної внаслідок нарахування та виплати суддівської винагороди на загальну суму 5753355,38 грн та нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 1265738,18 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Північний офіс Держаудитслужби подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2025 відкрито апеляційне провадження, призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. 15.01.2026, під № 1502 до суду від сторони позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до пункту 1.1.6.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на III квартал 2023 року (в частині інспектувань) та на підставі направлень, виданих начальником Північного офісу Держаудитслужби О. Королем, начальником відділу контролю у соціальній галузі Північного офісу Держаудитслужби Муравським О.Д., згідно направлення від 28.09.2023 № 1308 (керівник групи з 29.09.2023 по 24.11.2023) та заступником начальника відділу контролю за місцевими бюджетами Північного офісу Держаудитслужби ЛевчукВ.П., згідно направлення від 24.11.2023 № 1516 (керівник групи з 27.11.2023 по 20.12.2023) проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року та окремих питань з оплати праці за період з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2023 року, за результатами якої складений акт від 27.12.2023 № 06-30/531. Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області надані заперечення від 05.01.2024 № 06-11/83-/24 до акту від 27.12.2023 № 06-30/531. Північним офісом Держаудитслужби сформовано лист-вимогу «Про фінансові порушення, виявлені при проведенні ревізії» від 25.01.2024 № 262606-14/657-2024, пунктом 1 якої установлено: «У порушення частини десятої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» впродовж 2021-2023 років за рахунок коштів загального фонду державного бюджету 17 суддям чотирнадцяти місцевих судів Київської області, призначених на посаду строком на п`ять років до 30.09.2016, повноваження яких припинені у 2015 - 2021 роках у зв язку із закінченням строку, на який їх було призначено через закінчення строку, та які не пройшли кваліфікаційного оцінювання та/або не призначені на посаду суддів відповідними Указами Президента України, як це передбачено статтею 128 Конституції України та частиною першою статті 80 Закону №1402 та відповідно, не здійснювали правосуддя, нараховано і виплачено доплат за вислугу років та за науковий ступінь на загальну суму 5 753 355,38 грн та нараховано і сплачено єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 1 265 738,18 гривень. Внаслідок вищезазначеного Територіальному управлінню завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 7019093,56 гривень». У зв`язку з чим, Північний офіс Держаудитслужби у пункті 1 Вимоги вимагає: забезпечити відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України на користь Територіального управління шкоди (збитків), заподіяної внаслідок нарахування та виплати суддівської винагороди на загальну суму 5753355,38 грн та нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 1265738,18 грн. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області, вважаючи вимогу контролюючого органу у зазначеній частині протиправною, звернулось з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що: - правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак, наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом; - спірна вимога контролюючого органу, є індивідуально-правовим актом і в силу закону, є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована; - позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування певних положень обов`язкової до виконання вимоги контролюючого органу, оскільки остання має усі ознаки акта індивідуальної дії, породжує для заявника правові наслідки, стосується прав та обов`язків заявника; - судді місцевих загальних судів Київської області, отримували доплати за вислугу років відповідно до наказів голів відповідних судів у періоди, коли вони не здійснювали правосуддя саме з незалежних від них причин та обставин, а тому, нарахування і виплата таким суддям протягом спірного періоду доплати за вислугу років та за науковий ступінь здійснена правомірно; - нарахування та виплата доплат до посадових окладів суддів, ТУ ДСА України в Київській області здійснювалась на підставі наказів голів відповідних судів, вказані накази голів судів були і є чинними і не скасованими, як на момент виплати, так і на момент проведення ревізії; - територіальне управління не наділене повноваженнями надавати оцінку наказам голови місцевого загального суду та повертати їх без виконання. Натомість, відповідач вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, оскільки: - у ході проведення ревізії були виявлені порушення законодавства, а саме, у порушення частини десятої статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» впродовж 2021-2023 років за рахунок коштів загального фонду державного бюджету 17 суддям чотирнадцяти місцевих судів Київської області, призначених на посаду строком на п`ять років до 30.09.2016, повноваження яких припинені у 2015 - 2021 роках у зв`язку із закінченням строку, на який їх було призначено, та які не пройшли кваліфікаційного оцінювання та/або не призначені на посаду суддів відповідними Указами Президента України, як це передбачено статтею 128 Конституції України і частиною першою статті 80 Закону № 1402 та, відповідно, не здійснювали правосуддя нараховано і виплачено доплат за вислугу років та за науковий ступінь на загальну суму 5753355,38 грн та нараховано і сплачено єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 1265738,18 грн; - у переліку підстав при яких суддя, що не здійснює правосуддя, має право на отримання доплат до посадового окладу, відсутня така підстава, як нездійснення правосуддя суддею, призначеного на посаду строком на п`ять років, у зв`язку із закінченням строку на який його було призначено суддею; - органи державного фінансового контролю мають право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Законність та правильність обчислення розміру визначення збитків, зазначених у цій частині може бути предметом перевірки у судовому порядку тільки за позовом органу державного фінансового контролю до винних осіб, а не у справі за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. За висновками контролюючого органу, у ході проведення ревізії були виявлені порушення законодавства, які на час її завершення не усунуті, зокрема: у порушення частини десятої статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту - Закон № 1402) впродовж 2021-2023 років за рахунок коштів загального фонду державного бюджету 17 суддям чотирнадцяти місцевих судів Київської області, призначених на посаду строком на п`ять років до 30.09.2016, повноваження яких припинені у 2015 - 2021 роках у зв`язку із закінченням строку, на який їх було призначено, та які не пройшли кваліфікаційного оцінювання та/або не призначені на посаду суддів відповідними Указами Президента України, як це передбачено статтею 128 Конституції України і частиною першою статті 80 Закону № 1402 та, відповідно, не здійснювали правосуддя нараховано і виплачено доплат за вислугу років та за науковий ступінь на загальну суму 5753355,38 грн та нараховано і сплачено єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 1265738,18 грн. Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402), суддівська винагорода регулюється законом про судоустрій та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Конституцією України та спеціальними законодавчими актами визначено гарантії незалежності суддів, що є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Серед таких гарантій виділено окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо). Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 (далі по тексту - Закон № 1402-VІІІ), визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. За правилами частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. За правилами частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (справа №1-7/2018(4062/15)) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме: - частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; - частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; - частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді. Конституційний Суд України вказав, що за змістом положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці. Законом № 2453, у редакції Закону № 192, передбачено низку випадків, коли суддя не здійснює правосуддя. Такими випадками, зокрема, є: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності (частина четверта статті 49); відрядження судді для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України (частина четверта статті 54); обов`язкове проходження суддею підготовки у Національній школі суддів України (частина шоста статті 55, стаття 87); застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя (пункт 4 частини першої статті 97); неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про звільнення судді з посади (відставку), переведення чи про його обрання безстроково (статті 76, 82, 112, 113, 114, 118, 120); перебування судді у щорічній оплачуваній чи додатковій оплачуваній відпустці (стаття 134). Тож, Закон № 2453, у редакції Закону № 192, втратив чинність на підставі Закону № 1402 (крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402). Проте, Закон № 1402 містить положення, які закріплюють аналогічні випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (статті 49, 54, 55, 56, 82, 89, 109, 113, 116, 136, 147). Конституційний Суд України звернув увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453 у редакції Закону № 192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом № 1402. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147). Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу. Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453, у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення. Конституційний Суд України зазначив, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України. Конституційний Суд України дійшов висновку, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України. Аналіз наведених норм свідчить, що положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону №192-VIII, які Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018 визнані неконституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII. Конституційний Суд України у Рішенні від 08.06.2016 у справі №4-рп/2016 зазначав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України (пункт 7 рішення №4-рп/2016). Отже, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не може бути застосованою. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Указана норма Закону (частина десята статті 135 Закону №1402-VIII) вже аналізувалася Верховний Судом і правовий висновок щодо її правозастосування викладений у постанові від 13.10.2021 у справі №120/1655/21-а. Так, відповідно до змісту вказаного висновку Верховного Суду «…суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018…». Тож, з наведеного слідує, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, які не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплати до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним судом України від 04.12.2018. Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було дсоліджено, що 17 суддів були призначені на посаду судді до набрання чинності Закону № 1402-VІІІ, відносно 17 суддів розпочато кваліфікаційне оцінювання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, жоден суддя не відмовився від такого оцінювання. Інформація щодо зазначених суддів аудиторам надавалась. Колегія суддів враховує те, що судді місцевих загальних судів Київської області, отримували доплати за вислугу років відповідно до наказів голів відповідних судів у періоди, коли вони не здійснювали правосуддя саме з незалежних від них причин та обставин, з огляду на що, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтвоаного висновку про те, що нарахування і виплата таким суддям протягом спірного періоду доплати за вислугу років та за науковий ступінь була здійснена правомірно. Також, підлягає врахуванню й те, що нарахування та виплата доплат до посадових окладів суддів, ТУ ДСА України в Київській області здійснювалась на підставі наказів голів відповідних судів, вказані накази голів судів були і є чинними і не скасованими, як на момент виплати, так і на момент проведення ревізії. Відповідачем не було доведено, що територіальне управління наділене повноваженнями надавати оцінку наказам голови місцевого загального суду та повертати їх без виконання. Суд першої інсатнції також обґрунтовано звернув увагу і на те, що Рада суддів України у рішенні від 03.09.2021 № 35 наголосила, що будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018. В контексті питання виплати доплат таким суддям, дії Територіальних управлінь ДСА, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях та судах, свідчать про порушення гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими. Крім того, припинення виплат зазначених вище доплат у 2021 році свідчить про порушення принципу "юридичної визначеності" та принципу "належного урядування". За висновком колегії суддів, відповідачем не було доведено правомірність вчинених дій та прийнятого рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, наявні підстави для визнання протиправним та скасування пункту 1 вимоги Північного офісу Держаудитслужби від 25.01.2024 №262606-14/657-2024 "Про фінансові порушення, виявлені при проведенні ревізії", що відображені в Акті ревізії від 27.12.2023 №06-30/531, в частині забезпечення відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України на користь Територіального управління шкоди (збитків), заподіяної внаслідок нарахування та виплати суддівської винагороди на загальну суму 5753355,38 грн та нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 1265738,18 грн. Апеляційна скарга фактично відтворює пояснення та доводи надані відповідачем у суді першої інстанції, які були досліджені та оцінені судом першої інстанції. З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Є.О. Сорочко