LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Другий апеляційний адміністративний суд520/30679/25

від 12.06.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення.

Головуючий І інстанції: Полях Н.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2026 р. Справа № 520/30679/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2026, по справі № 520/30679/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області №204950026967 від 28.08.2025 про результати розгляду заяви про допризначення пенсії за віком в частині незарахування позивачу до страхового стажу періоди навчання в Республіці Казахстан з 01.09.1980 по 15.07.1983 за дипломом НОМЕР_1 від 16.07.1983 реєстр. 135, виданому на ім`я ОСОБА_2 про навчання в ГПТУ - 118 м. Семипалатинська, період роботи з 18.07.1983 року по 14.11.1983 року в РСУ ПРОФТЕХОСВІТИ у якості штукатура - маляра 3 розряду, з 18.07.1983 року по 14.11.1983 року в РСУ профтехосвіти. Після служби в армії 18.11.1983 року по 27.04.1985 року. - в СУ «Промстрой» з 22.05.1985 року по 10.11.1986 року. Військовій частині НОМЕР_2 з 26.11.1986 року по 17.07.1987 року, Завод РМЗ в цех 47 з 21.07.1987 року по 19.07.1989 року, в СУ «Машстрой «з 28.07.1989 року по 12.11.1991 року, Завод 23.12.1991 року по 06. 05.1992 року, всього 9 років 9 міс. 26 днів; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області донарахувати ОСОБА_1 періоди навчання до страхового стажу періоди навчання в Республіці Казахстан з 01.09.1980 року по 15.07.1983 року за дипломом НОМЕР_1 від 16.07.1983 р., реєстр. 135, виданому на ім`я ОСОБА_2 про навчання в ГПТУ -118 м. Семипалатинська, період роботи з 18.07.1983 року по 14.11.1983 року в РСУ ПРОФТЕХОСВІТИ у якості штукатура - маляра 3 розряду, з 18.07.1983 року по 14.11.1983 року в РСУ профтехосвіти. Після служби в армії - 18.11.1983 року по 27.04.1985 року - в СУ «Промстрой» з 22.05.1985 року по 10.11.1986 року, Військовій частині НОМЕР_2 з 26.11.1986 року по 17.07.1987 року, Завод РМЗ в цех 47 з 21.07.1987 року по 19.07.1989 року, в СУ «Машстрой «з 28.07.1989 року по 12.11.1991 року, Завод 23.12.1991 року по 06.05.1992 року, всього 9 років 9 міс. 26 днів, про що є запис у трудовій книжці позивача. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №204950026967 від 28.08.2025 про результати розгляду заяви ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву допризначення у зв`язку з наданими документами відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 від 19.08.2025, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні. У задоволенні інших вимог - відмовлено. Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про відсутність підстав для зарахування до стажу позивача спірних періодів його роботи та навчання, оскільки відсутня інформація про те, що заявник не отримує пенсійних виплат у інших країнах та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди, що передбачено п. 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу PCP, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №

562. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 19.08.2025 звернувся до пенсійного органу із заявою про здійснення перерахунку пенсії та зарахування до страхового стажу періодів навчання та роботи у зв`язку з наданими документами відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 28.08.2025 № 204950026967 ОСОБА_1 відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії із врахуванням періоду навчання. В обґрунтування рішення зазначено, що до МЗС направлено запит № 296058 від 26.08.2025 про підтвердження нездійснення пенсійних виплат в іншій державі заявнику. За відсутності підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу PCP немає підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання в Казахстані з 01.09.1980 по 16.07.1983. Позивач, не погодившись із відмовою відповідача, звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачу пенсії та необхідності зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача. Колегія суддів за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, зазначає наступне. Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До набрання чинності Законом № 1058-IV стаж роботи для призначення пенсії регламентувався Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року. Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначені ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Згідно з п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Статтею 38 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" визначено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно із п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, документами, які підтверджують періоди роботи особи для зарахування до її страхового стажу, є трудова книжка із записом про характер виконуваної роботи, а у разі відсутності в трудовій книжці таких відомостей або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи - довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. За змістом ч. 1 ст. 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Угодою між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення від 21.09.1995 (чинна з 21.09.1995) визначено, що ця Угода поширюється на всі види державного пенсійного забезпечення громадян, що встановлені або будуть встановлені законодавством кожної з держав (ст. 2); пенсійне забезпечення громадян України і громадян Республіки Казахстан та членів їхніх сімей здійснюється відповідно до законодавства тієї держави, на території якої вони проживають (ст. 4). Статтею 6 Угоди між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення від 21.09.1995 (чинна з 21.09.1995) передбачено, що призначення пенсії проводиться за поданням потрібних документів, які підтверджують право на неї згідно з законодавством держави проживання. Документи, видані у встановленому порядку на території держав-учасниць цієї Угоди, приймаються без легалізації. Трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 від 20.05.1985 містить, у тому числі, наступні записи: - з 01.09.1980 по 15.07.1983 - навчання в ГПТУ-118 в м. Семипалатинськ Республіки Казахстан; - з 18.07.1983 по 14.11.1983 РСУ профтехосвіти штукатур-маляр 3 розряду; - з 18.11.1983 по 27.04.1985 служба в Радянській армії; - з 22.05.1985 по 10.11.1986 - СУ «Промстрой»; - з 26.11.1986 по 17.07.1987 - Військова частина НОМЕР_2 ; - з 21.07.1987 по 19.07.1989 - Завод РМЗ цех 47 маляр 6 розряду, вантажник; - з 28.07.1989 по 12.11.1991 - СУ «Машстрой» монтажник; - з 23.12.1991 по 06.05.1992 Консервний завод, обвальник м`яса. Крім того, на підтвердження періодів навчання та роботи позивачем надано копію диплома НОМЕР_1 від 16.07.1983 ГПТУ-118 м. Семипалатинськ Республіка Казахстан, довідка від 27.11.1991 СУ «Машстрой», посвідчення № 8 від 07.01.1991, № 44 трест «Семпромстрой» СУ «Машстрой». Водночас, відповідно до протоколу призначення пенсії ОСОБА_1 страховий стаж позивача визначений 32 роки 2 місяці 28 днів. При цьому, згідно з розрахунком стажу пенсійним органом зараховано період військової строкової служби з 18.11.1983 по 27.04.1985, та інший стаж, набутий з 24.06.1992. Натомість, записи трудової книжки позивача підтверджують його навчання та роботу на території Республіки Казахстан в період з 01.09.1980 по 15.07.1983, з 18.07.1983 по 14.11.1983, з 22.05.1985 по 10.11.1986, з 26.11.1986 по 17.07.1987, з 21.07.1987 по 19.07.1989, з 28.07.1989 по 12.11.1991, з 23.12.1991 по 06.05.1992. Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. За змістом статті 13 Угоди між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення від 21.09.1995, ця Угода набирає чинності з моменту її підписання обома Сторонами і дійсна на той термін, протягом якого Україна та Республіка Казахстан застосовують Угоду від 13 березня 1992 року - Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москві (Угода від 13.03.1992). Згідно із ст. 5 Угоди від 13.03.1992 така Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Статтею 6 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. Згідно зі статтею 11 Угоди від 13.03.1992 необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди від 13.03.1992. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови. Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023. Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди від 13.03.1992 для України 19.06.2023. У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. На час трудової діяльності позивача з 01.01.1992 на території Республіки Казахстан Угода від 13.03.1992 була чинною та, як наслідок, була чинною Угода між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення від 21.09.1995, а тому їх положення протиправно не були застосовані органом Пенсійного фонду при вирішенні питання зарахування до страхового стажу позивача вищевказаного періоду роботи на території Республіки Казахстан. Крім того, з урахуванням статті 13 Угоди від 13.03.1992, не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії через обставини, що виникли не з вини позивача, та на які він не міг вплинути. З цих підстав позивач не може нести тягар відповідальності у вигляді позбавлення права на призначення пенсії. Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 18.11.2024 у справі № 340/4436/23. Стосовно висновків пенсійного органу щодо незарахування спірних періодів навчання та роботи, оскільки відсутня інформація про те, що заявник не отримує пенсійних виплат у інших країнах та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди, що передбачено п. 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу PCP, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562, колегія судів зазначає наступне. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання обчислення страхового стажу» від 16.05.2025 за №562, яка набрала чинності 20.05.2025. Пунктом 1 Постанови №562 затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (надалі по тексту також Порядок №562) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком. Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах. За змістом пункту 3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах. Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат. У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів. Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР,пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди. Таким чином, суд звертає увагу на те, що пунктом 4 Порядку № 562 передбачено, що якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. Отже, обов`язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992, покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на осіб, які мають право на призначення пенсії. Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про неправомірність дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області. Отже, враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, беручи до уваги обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву про призначення пенсії, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду. Таким чином, враховуючи, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено належним чином правомірності своїх дій у спірних відносинах, колегія суддів зазначає про обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 по справі № 520/30679/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»