Постанова 4852 № 160/15234/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 22 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/15234/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року у справі №160/15234/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просила визнати незаконними рішення про відмову у призначенні пенсії: - №047150017878 від 24.06.2022 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області; - №047150017878 від 14.01.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області; - №047150017878 від 28.02.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати у стаж роботи для призначення пенсі з 15.06. 2022: - час навчання у профтехучилищі №17 м. Харків з 01.09.1977 по 17.07.1980 - 2 роки 10 міс. 17 днів; - у пільговому обчисленні стаж роботи з 09.04.1984 по 17.09.1990 на Курейській ГЕС Туруханського району Красноярського краю в районі Крайньої Півночі року як рік роботи за 1 рік 6 міс. з часу призначення пенсії, 9 років 3 дні; - час роботи з 09.04.1998 по 08.08.2002 у Приватному підприємстві «Мост» 4 роки 4 міс. та врахувати записи у трудовій книжці НОМЕР_1 від 11 серпня 1980 року. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю відмови у призначенні пенсії, оскільки страховий стаж позивачки підтверджено належним чином записами трудової книжки, які є чинними, в законному порядку недійсними не визнавались. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №047150017878 від 14.01.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати у стаж роботи ОСОБА_1 : час навчання у профтехучилищі №17 м. Харків з 01.09.1977 по 17.07.1980, у пільговому обчисленні стаж роботи з 09.04.1984 по 17.09.1990 на Курейській ГЕС Туруханського району Красноярського краю в районі Крайньої Півночі року як рік роботи за 1 рік 6 міс. з часу призначення пенсії; час роботи з 09.04.1998 по 08.08.2002 у Приватному підприємстві «Мост». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 15.06.2022 з урахуванням зарахованих періодів у цій справі. Позовні вимоги про визнання протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №047150017878 від 24.06.2022 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 залишено без розгляду. В решті позовних вимог - відмовлено. Рішення суду в частині задоволення позовних вимог мотивовано тим, що під час прийняття спірного рішення про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком не враховано усі обставини, що мають значення для призначення пенсії позивачу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову в зарахуванні певних періодів роботи до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком. Суд виходив з того, що недоліки трудової книжки, відповідальність за заповнення якої покладено на керівника підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Також суд зазначив, що під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації. З посиланням на правову позицію Верховного Суду суд зауважив, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність. Стосовно відмови до стажу позивачки час роботи з 09.04.1998 по 08.08.2002 у Приватному підприємстві «Мост» суд зазначив, що пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. За встановлених у справі обставин суд дійшов висновку про зобов`язання територіального органу, який відмовив у зарахуванні страхового стажу, зарахувати спірні періоди роботи. В свою чергу з врахуванням того, що пенсія позивачці вже призначена судом, пенсійний орган на обліку якого позивачка перебуває, зобов`язано здійснити перерахунок пенсії з врахуванням зарахованого стажу. При цьому, оскільки пенсія позивачці вже призначена, то суд визнав, що належним способом захисту прав і інтересів позивачки буде зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії з урахуванням зарахованих періодів у цій справі з 15.06.2022 - дати першого звернення позивачки із заявою про призначення пенсії. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що суд не повно дослідив та встановив обставини у справі. Скаржник вказує що період навчання не може бути зараховано до страхового стажу, оскільки документ про світу містить виправлення. Щодо періоду роботи в районах Крайньої Півночі, скаржник вказує, що поза увагою суду залишилось той факт, що трудова книжка позивачки не містить відомостей, які б свідчили про пільговий характер виконуваної роботи, в свою чергу відповідач позбавлений можливість звернутись за уточненням до роботодавця через військову агресію рф. Період роботи з 09.04.1998 по 08.08.2022 не можливо зарахувати до страхового стажу, оскільки в трудовій книжці відсутня назва підприємства, де працювала позивачка в цей період. Адміністративна справа розглянута судом апеляційної інстанції відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем в частині задоволених позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості саме в цій частині. В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення суду першої інстанції не перевіряється Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка ОСОБА_1 звернулася 15.06.2022 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Заява позивачки та додані до заяви документи розглянуті за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, яким 24.06.2022 за №047150017878 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. Встановлено, що страховий стаж заявника становить 27 років 03 місяці 15 днів. Роботу згідно трудових угод від 14.09.1984 та 15.09.1987 не обчислено в кратності, оскільки в угодах відсутній період, на який були складені дані трудові угоди. 07.01.2025 позивачка повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із документами про призначення пенсії. Заява позивачки за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 14.01.2025 №047150017878 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зазначає, що на момент звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії вік позивачки - 63 роки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Згідно даних системи персоніфікованого обліку та поданих документів страховий стаж позивачки становить 14 років 24 дні. До страхового стажу не зараховано періоди за даними трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я позивачки 11 серпня 1980 року,:. з 14.09.1984 по17.09.1990 на території республіки колишнього Союзу РСР, оскільки відсутня інформація про нездійснення російською федерацією пенсійних виплат за зазначені періоди; з 09.04.1998 по 08.08.2002, оскільки при прийнятті на роботу не вказано назву організації; з 01.09.1977 по 17.07.1980 згідно з дипломом НОМЕР_2 , виданим 17.07.1980, оскільки наявне виправлення у році початку навчання. Позивачка на даний час перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і з 07.01.2025 отримує пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 21.02.2025 позивачка звернулась із заявою про перерахунок пенсії - «допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами», а саме: зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності позивачки з 28.12.2000 по 31.12.2003 і перерахунку пенсії. За принципом екстериторіальності заява позивачки розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким прийнято рішення від 28.02.2025 №047150017878 про відмову в перерахунку пенсії, з тих підстав що для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування. До заяви на перерахунок пенсії ОСОБА_1 надала лише лист Державної податкової служби України №11177/6/04-36-52-02-24 від 14.02.2025. Інформація Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків за цей період відсутня. Вважаючи означені рішення пенсійних органів протиправними, позивачка звернулася до суду за захистом свої прав. Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Спірним є питання зарахування до страхового стажу позивачки періодів її роботи з 14.09.1984 по17.09.1990, з 09.04.1998 по 08.08.2002 та періоду навчання - з 01.09.1977 по 17.07.1980. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Таким чином, страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 01 січня 2004 року. До 01 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Отже, до 01 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджені записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж. Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком документи, зокрема: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу). Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей про періоди роботи, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи. Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.08.1980 позивачка: 11.08.1980 - зарахована на роботу кранівника мостового крану відповідно до наказу №132к від 11.08.1980 (запис 1); 03.09.1984 - звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України відповідно до наказу №143к від 03.09.1984 (запис 2); 14.09.1984 - прийнята на посаду кранівника 4 розряду Курейської ГЕС Район Крайньої Півночі відповідно до наказу №213 від 14.09.1984 (запис 3); 15.09.1987 - призначена кранівником 5 розряду на ділянку №2 відповідно до наказу від 15.09.1987 (запис 4); 17.09.1990- звільнена за ст. 31 КЗпП РСФСР за власним бажанням відповідно до наказу №251к від 17.09.1990 (запис 5); 09.04.1998 - прийнята комірником на склад готової продукції ПП «Мост» відповідно до наказу №29 від 09.04.1998 (запис 10); 08.08.2002 - звільнена за власним бажанням , ст. 38 КЗпП України відповідно до наказу №27 від 08.08.2002 (запис 11). Згідно диплому серії НОМЕР_2 , виданого 17 липня 1980 року, позивачка навчалася з 01 вересня 1977 року по 17 липня 1980 року у профтехучилищі №17 м. Харків, по закінченню якого 17.07.1980 отримала кваліфікацію кранівник ІІІ розряду. Щодо вказаного періоду навчання суд апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно п. «д» ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XIІ до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. Аналогічна норма передбачена абз. 1 п. 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1998 №1240, за якою час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за одержаною професією не перевищує трьох місяців. Згідно п. 8 наведеного вище Порядку №637 в редакції на час навчання позивачки час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. В спірному випадку скаржник, не заперечуючи факт навчання позивачки у профтехучилищі №17 м. Харків, зазначає, що документ про освіту має виправлення стосовно року початку навчання, що унеможливлює зарахування періоду навчання до страхового стажу позивачки. Відповідно до положень п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином не оцінював подані позивачем документи про період навчання, не пропонував в рамках наданих повноважень можливість надання додаткових документів. В той же час, час навчання позивачки у профтехучилищі №17 м. Харків з 01.09.1977 по 17.07.1980 підтверджується не тільки дипломом серії НОМЕР_2 , виданим 17 липня 1980 року, а копією довідки Центру професійно-технічної освіти №1 м. Харкова №34 від 01.11.2017, відповідно до якої ОСОБА_2 (дівоче прізвище позивачки) 1 вересня 1977 була зарахована до профтехучилища №17 м. Харків (нині Центр професійно-технічної освіти №1 м. Харків на підставі наказу Міністерства освіти та науки ХОДА від 17.07.2000 №277) і 17 липня 1980 закінчила повний курс середнього професійно-технічного училища на базі середньої освіти за професією «Машиніст мостових, козлових та баштових кранів». Згідно записів трудової книжки позивачка після навчання зарахована на роботу кранівника мостового крану у межах трьох місяців за набутою професією - 11.08.1980. Таким чином, враховуючи, що подані позивачкою документи в їх сукупності є належними доказами на підтвердження факту її навчання, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що вказаний період навчання з 01.09.1977 по 17.07.1980 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки, наведені пенсійним органом з цього приводу доводи не є підставою для відмови в зарахуванні вказаного вище періоду навчання позивачці до її страхового стажу через наявність виправлень в дипломі ОСОБА_1 . Стосовно періоду роботи позивачки з 09.04.1984 по 17.09.1990 на Курейській ГЕС Туруханського району Красноярського краю в районі Крайньої Півночі. Позиція пенсійного органу полягає в тому, що у трудовій книжці позивачки відсутні відомості, які б свідчили, що вказаний період роботи на території російської федерації носив пільговий характер. Згідно із пунктом 5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Відповідно до пп.2 п.2.1 наведеного вище Порядку №22-1 за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, встановлено Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» та від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 №530/П-28. Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10.11.1967. Постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 №1029 Про порядок застосування Указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» Туруханський район Красноярського краю віднесений до районів Крайньої Півночі. Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах. Указом Президії ВР СРСР від 29.09.1967 скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки. Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності. Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції №530/П-28 пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» і від 26.09.1967 року «Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору. Системний аналіз вказаних положень дає підстави для висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 та від 29.09.1967 та Постановою №

148. При цьому для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд у постановах від 07 червня 2018 року у справі №173/637/17, від 03 липня 2018 року у справі №302/662/17-а, від 25 вересня 2018 року у справі №554/1723/17, від 31 липня 2019 року у справі №287/15/17-а, від 21 серпня 2019 року у справі №750/1717/16-а, від 22 лютого 2021 року у справі №266/258/16-а дійшов висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність. В спірному випадку період роботи позивачки в районах Крайньої Півночі підтверджується записами трудової книжки, копіями трудових договорів про роботу в управлінні по будівництву і монтажу Курейської гідроелектростанції на Крайній Півночі від 14.09.1984 і від 15.09.1987, достовірність та повнота яких пенсійним органом не спростовується. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає наявними підстави для зарахування позивачці у пільговому обчисленні трудового стажу у районах Крайньої Півночі за період з 09.04.1984 по 17.09.1990 з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців. Суд вважає помилковим в даному випадку посилання скаржника на те, що 23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР. Відповідач зазначає, що після 23 грудня 2022 року документи, що не мають установленої форми (зокрема, довідки про підтвердження періодів роботи та заробітної плати), які видані, зокрема, в російській федерації, не повинні прийматися без накладення апостилю, незалежно від дати їх видачі. З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Приписами частини другою статті 4 Закону України № 1058-ІV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація. Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991 приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Статтею 7 цієї Угоди передбачено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі. Отже, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; трудовий стаж, зокрема пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994 підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. З аналізу наведеного, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Частиною 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 передбачено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022. Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Крім того, наявні в матеріалах справи документи на підтвердження певного роботи позивачки не можуть піддаватися сумніву та позбавляти позивачку права на зарахування такого періоду до страхового стажу з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивачки на призначення або перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди. За приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом № 240/94-ВР від 10.11.1994, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів. 01.12.2022 прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» № 2783-IX, яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994, № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 26, ст. 162). Керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994, № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 26, ст. 162). Отже, Законом України № 2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифіковану Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР. Тому до документів, виданих на території РФ, при їх пред`явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з РФ. Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Законом України № 2102-IX затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, що триває і дотепер. Станом на 24.02.2022 перелічені вище документи, видані на території РФ, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом України № 2783-IX від 01.12.2022, а тому надані позивачем документи підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля). Суд апеляційної інстанції зазначає, що вихід рф, та в подальшому, України, з вказаної угоди жодним чином не повинен тягнути за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивачки, оскільки пенсійні права останніх виникли ще задовго до виходу держави-учасниці із Угоди, а відтак, період роботи позивачки на території рф не може бути неврахованим під час визначення стажу при призначенні пенсії саме з таких підстав. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові 28.01.2025 у справі № 620/3530/22. Що стосується відмови пенсійного органу зарахувати до стажу позивачки періоду роботи з 09.04.1998 по 08.08.2002 у Приватному підприємстві «Мост» 4 роки 4 місяці, оскільки при прийняті на роботу не вказано назви організації. Як з`ясовано судом, у трудовій книжці позивачки наявні відомості про період її роботи з 09.04.1998 по 08.08.2002. Записи в трудовій книжці виконані послідовно, не місять суперечливих відомостей про періоди роботи позивачки та узгоджуються між собою. За наведеного вище правового регулювання, суд апеляційної інстанції вважає, що недоліки у трудовій книжці позивачки, про які вказує пенсійний орган, не впливають на питання зарахування вказаного вище періоду роботи позивача до її страхового стажу, який підтверджено відомостями трудової книжки, і ці відомості недійсними не визнані. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист. Суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а. Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №047150017878 від 14.01.2025 і його скасування. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення в його оскаржуваній частині. Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року у справі №160/15234/25 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко суддя А.В. Суховаров