Постанова КАС ВС № 287/15/17-а

ПОСТАНОВА Іменем України 31 липня 2019 року Київ справа №287/15/17-а адміністративне провадження №К/9901/22998/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 287/15/17-а за позовом ОСОБА_1 до Ємільчинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання здійснити пільгове обчислення страхового стажу, перерахунок і виплату донарахованої пенсії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Мацького Є.М., суддів Капустинського М.М., Шидловського В.Б.), В С Т А Н О В И В : ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 01 лютого 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Олевського районного суду Житомирської області з адміністративним позовом в якому просив зобов`язати Ємільчинське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести пільгове обчислення страхового стажу, перерахунок і виплату донарахованої пенсії. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 17 травня 2017 року задоволено адміністративний позов. Зобов`язано Ємільчинське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести пільгове обчислення страхового стажу, перерахунок і виплату донарахованої пенсії позивачу, з врахуванням роботи в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР: період з 19 вересня 1988 року по 31 грудня 1988 року (пільговий стаж 3 місяці 12 днів); період з 01 січня 1989 року по 31 грудня 1989 року (пільговий стаж 1 рік); період з 01 січня 1990 року по 25 липня 1990 року (пільговий стаж (4 місяці 20 днів). Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відмова позивачу у перерахунку та виплаті пенсії на пільгових умовах є незаконною, оскільки пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами, тобто підстави про призначення пенсії є альтернативними. У даному випадку позивачем були надані: трудова книжка та відповідна довідка про період роботи в районах Крайньої Півночі, що, на думку суду, є достатньою підставою для нарахування та отримання пенсії з урахуванням вище зазначених пільг. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу Ємільчинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволено, постанову Олевського районного суду Житомирської області від 17 травня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог - відмовлено. Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки строкові договори під час роботи в Пуровській геофізичній експедиції Ямало-Ненецького виробничого геологічного об`єднання по геофізичним роботам "Ямалогеофизика" з позивачем не укладались, то відповідач правомірно відмовив у призначенні пенсії. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга надійшла до суду 10 липня 2017 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 287/15/17-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду. Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапу В.М. Верховний Суд ухвалою від 11 березня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 287/15/17-а та призначив її до розгляду ухвалою від 30 липня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 31 липня 2019 року. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з 03 травня 2016 року одержує трудову пенсію за віком з зниженням пенсійного віку на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". На період з 19 вересня 1988 року по 25 липня 1990 року позивач працював на території Пуровського району Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області, район Крайньої Півночі, що підтверджено записами трудової книжки (а.с.7), довідкою з місця роботи №1443/ЗС від 30 травня 2016 року (а.с.8-10), особистими поясненнями позивача в судовому засіданні суду першої інстанції. В серпні 2016 року ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив провести пільгове обчислення страхового стажу, перерахунок і виплату донарахованої пенсії, з врахуванням роботи в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР. Листом Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №2308/Н-7 від 15 грудня 2016 року відмовлено в пільговому обчисленні страхового стажу, перерахунок і виплаті донарахованої пенсії, оскільки відсутні відомості укладання строкового трудового договору. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову про відмову у задоволенні позову. Позивач зазначає, що відповідно до чинного законодавства має право на проведення пільгового обчислення страхового стажу, перерахунок і виплату донарахованої пенсії, з врахуванням роботи в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР. Зазначене право підтверджується трудовою книжкою та довідкою з місця роботи від 30 травня 2016 року № 1443/3с та узгоджується із приписами абзацу 3 пункту 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Статтею 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до пункту 5 розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі". Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший. Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до п. 7 параграф "б" цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №

637. Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. При цьому пункт 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року № 1029. Спору, що місцевість, де працював позивач, відносилась до районів Крайньої Півночі, між сторонами не існує. Суд касаційної інстанції зазначає, що з огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 590/871/17, 03 липня 2018 року у справі № 302/662/17-а, 18 грудня 2018 року у справі № 263/13671/16-а та 10 січня 2019 року у справі № 352/1612/15а (2а/352/70/15). Оскільки суди встановили, що факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в трудовій книжці, які також безпосередньо кореспондуються з записами в наданій довідці, а тому спірний період роботи позивача в районах Крайньої Півночі підлягає пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік шість місяців. Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). Як зазначено у пункті 28 рішення у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); « Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді, як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими. У зв`язку із чим, суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року необхідно скасувати, а постанову Олевського районного суду Житомирської області від 17 травня 2017 року - залишити в силі. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року скасувати. Постанову Олевського районного суду Житомирської області від 17 травня 2017 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді: С.М. Чиркін В.М. Шарапа