Постанова Львівський апеляційний суд № 466/9211/21

Справа № 466/9211/21 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л. Провадження № 22-ц/811/4429/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Якимчук Л.Я. з участю: представника позивача ОСОБА_1 адвоката Репака В.В., представника відповідача Кондратюк С.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Репака Віталія Валерійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, стягнення відсотків та пені за договором банківського вкладу. - в с т а н о в и в: В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «УкрСиббанк», в якій просила постановити рішення, яким стягнути з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу № 26306142494210 ЕUR від 02.06.2012 року станом на 02.09.2021 року у розмірі: -20 509,97 Євро - проценти за договором банківського вкладу; -3 729,22 Євро - 3% річних за неповернений депозит нараховані в порядку ч.2 ст.625 ЦК України; -5 589,26 Євро - 3% річних за неповернені проценти за депозитним договором нараховані в порядку ч.2 ст.625 ЦК України; -43 485 086,82 грн. - пені за несвоєчасне повернення депозиту, нарахованої в порядку ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів»; -65 191 770,25 грн. - пені за несвоєчасне повернення процентів по депозитному договору, нарахованої в порядку ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 02 червня 2012 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк» (в подальшому змінено найменування на АТ «УкрСиббанк») в особі керуючої вказаного відділення Азарової Т.М., укладено договір банківського вкладу № 26306142494210 ЕUR на суму 23500 євро, під 16 % річних, з терміном дії до 02.08.2012 року. 01.10.2012 року ОСОБА_1 отримала з рахунку банківського вкладу 10000 євро, внаслідок чого на депозиті залишилось 13500 євро. Факт передачі коштів Бойцун Т.М. представнику АТ «УкрСибанк» та їх розміщення на рахунку АТ «УкрСиббанк» підтверджено вироком Жовківського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2019 року у справі №446/1917/16-к, який залишений без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 07.02.2020 року і набрав законної сили, та рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 07 жовтня 2020 року у справі №446/846/20. Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2019 року встановлено, що: «02.06.2012 року в Кам`янка-Бузькому відділенні АКІБ «УкрСиббанк» №873, що знаходиться по вулиці Незалежності,77 в місті Кам`янка-Бузька Львівської області, між ОСОБА_1 , з однієї сторони та АКІБ «УкрСиббанк» № 873 (в подальшому змінено найменування на ПАТ «УкрСиббанк») в особі керуючої вказаного відділення Азаровою Т.М., з іншої сторони, укладено підроблений договір банківського вкладу №26306142494210 EUR з терміном дії до 02.08.2012 р., із виплатою вкладнику банківською установою процентної ставки в розмірі 16% річних. Під час укладання вище вказаного договору ОСОБА_1 була переконана у достовірності документа, а ОСОБА_2 достовірно знала, що відомості у договорі не відповідають дійсності. Після укладення вищезазначеного договору банківського вкладу. ОСОБА_2 отримала від вкладника ОСОБА_1 гроші в розмірі 23500 євро. ОСОБА_2 достовірно знаючи та наперед усвідомлюючи, що вказаний договір є підроблений, укладений з метою обернення майна вкладника ОСОБА_1 на свою; користь, всупереч своїм функціональним обов`язкам та інструкцій банку, повторно реалізуючи свій злочинний умисел, отримані від вкладника ОСОБА_1 гроші в касу банківської установи не внесла, грошові кошти останній не повернула, тим самим заволоділа майном ОСОБА_1 у великих розмірах». У позові вказує, що після набрання вироком законної сили, AT «УкрСиббанк» 18 березня 2020 року виплатив позивачу за договором № 26306142494210 EUR залишок депозиту в розмірі - 13 500,00 євро. Проте, Банком не виплачено позивачу: відсотки за договором банківського вкладу, 3% річних в порядку ст.625 ЦК України, 3% денних в порядку ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Хоча працівником відповідача позивачу не було видано належних банківських документів про внесення ним грошових коштів як вкладів, проте ці обставини встановлені судовими рішеннями та доказування не потребують. Позивач правомірно сподівався на належне оформлення та виконання договорів вкладу з відповідачем, а обов`язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій покладено на банківську установу. Особи, винні в порушенні правил банківських операцій, у спірних правовідносинах з позивачем діяли від імені банку та розпоряджалися на власний розсуд грошовими коштами позивача вже після передачі їх на депозит, отже, вчиняли протиправні дії щодо грошових коштів, які перейшли у власність відповідача, а тому позивач не може бути відповідальним за порушення, вчинені посадовими особами відповідача, оскільки ним виконані умови укладених угод. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 (ІПЦ НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (юридична адреса : 04070, м. Київ вул. Андріївська,2/12, р/р НОМЕР_2 ,МФО 351002,код ЄДРПОУ: 09807750) про захист прав споживачів, стягнення за договором банківського вкладу № 26306142494210 ЕU від 02.06.2012 року в сумі : -17 355,17 Євро - процентів за договором банківського вкладу; -3 086,49 Євро - 3% річних за неповернений депозит нараховані в порядку ч.2 ст.625 ЦК України; -4928,93 Євро - 3% річних за неповернені проценти за депозитним договором нараховані в порядку ч.2 ст.625 ЦК України; -134077,79грн. - пені за несвоєчасне повернення процентів по депозитному договору, нарахованої в порядку ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» - залишено без задоволення. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Репак Віталій Валерійович. В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та несправедливим, частина викладених судом висновків не відповідають фактичним обставинам справи, суперечить нормам матеріального права, зокрема приписам ч. 1 ст. 1058 ЦК України, ч. 1, 5 ст. 1061 ЦК України, останній судовій практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у правовідносинах щодо банківського вкладу. Зазначає, що суд безпідставно залишив поза увагою преюдиційні обставини у даній справі, внаслідок чого не дотримався приписів ч. 4, 6 статті 82 ЦПК України, неправильно оцінив надані позивачкою докази, що як наслідок призвело до неправильного вирішення спору. Також вказує, що при прийнятті рішення суд першої інстанції не керувався верховенством права, не мав на меті справедливий та неупереджений розгляд справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що у даній справі наявні преюдиційні обставини, які відповідно до приписів ч. 4 статті 82 ЦПК України не підлягають повторному доказуванню, оскільки вони вже встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили. Зокрема, факт передачі ОСОБА_1 коштів АТ «УкрСиббанк» на виконання договору банківського вкладу, укладення між сторонами договору банківського вкладу №26306142494210 EUR від 02.06.2012 року, привласнення коштів позивачки у розмірі 13500 євро працівником банку Азаровою Т.М., повернення позивачці частини тіла депозиту підтверджується: вироком Жовківського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2019 року у кримінальній справі № 446/1917/16-к; рішенням Кам`янка Бузького районного суду Львівської області від 07 жовтня 2020 року у цивільній справі № 446/846/20 та добровільним поверненням АТ «УкрСиббанк» 18 березня 2020 року ОСОБА_1 тіла депозиту за договором банківського вкладу № 26306142494210 EUR від 02.06.2012 року в розмірі - 13 500,00 євро. Також вказує про те, що зазначені обставини суд залишив поза увагою, що призвело до помилкових висновків про не обов`язковість встановлених судами у вказаних справах обставин. Окрім того, враховуючи наявність вироку Жовківського районного суду Львівської області від 02.10.2019 року у кримінальній справі №446/1917/16-к та рішення Кам`янка - Бузького районного суду Львівської області у справі від 07 жовтня 2020 року у справі № 446/846/20, з врахуванням положення ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України, вважає, що не підлягає доведенню обставина розміщення коштів ОСОБА_1 на депозитному рахунку АТ «УкрСиббанк», а також факт привласнення коштів у розмірі 13500 євро працівником банку ОСОБА_2 .. У зв`язку з тим апелянт вважає безпідставними висновки суду про те, що ОСОБА_2 не була уповноваженою особою від банку та не могла в якості службової особи - керуючої відділення №873 АКІБ «УкрСиббанк» за адресою: Львівська область, м. Кам`янка-Бузька, вул. Незалежності, 77, 02.06.2012р. вчиняти жодні дії щодо укладення договору банківського вкладу (депозиту) з ОСОБА_1 та отримання від неї коштів для розміщення їх на рахунку в якості банківського вкладу.Вважає, що такі висновки суду прямо суперечать вироку суду у кримінальній справі №446/1917/16-к, рішенню суду у цивільній справі № 446/846/20, а також факту добровільного виконання банком зобов`язання щодо повернення позивачці залишку тіла депозиту. Також апелянт зазначає, що судом безпідставно залишено поза увагою те, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у справі №446/1917/16-к, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 14.02.2023 року, заяви представника потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_1 адвоката Репака В.В. про виправлення описки в ухвалі Львівського апеляційного суду від 07.02.2020 року задоволено. Вирішуючи даний спір суд повинен був взяти до уваги вказані судові рішення. Стверджує, що 18 березня 2020 року АТ «УкрСиббанк» добровільно виплатило ОСОБА_1 залишок тіла депозиту у розмірі 13 500,00 євро. Вказані дії банку є прямим підтвердженням визнання ним факту укладення договору банківського вкладу та наявності відповідних зобов`язань перед позивачкою. Враховуючи те, що в межах кримінальної справи позивачка не подавала цивільний позов, тому повернення коштів без існування договірних правовідносин було б неможливим. Вважає, що письмова форма договору банківського вкладу додержана, договори не розірвані в судовому порядку, не визнані недійсними, їх чинність презюмується, а тому висновки суду про недодержання письмової форми договору банківської форми вважає безпідставними. Питання про ступінь вини працівника банку, який привласнив її кошти не впливає на обов`язок банку щодо належного виконання взятих на себе зобов`язань за відповідним договором. Виплату АТ «УкрСиббанк» 18.03.2020 року на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 13 500 євро слід розцінювати як безумовне визнання банком факту існування та чинності договору банківського вкладу №26306142494210 EUR від 02.06.2012 року, а також підтвердження зобов`язань банку саме у межах договірних правовідносин. Апелянт вважає, що навіть за умови покликання представника позивачки на ст. 1172 ЦК України, договірні відносини між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» не припинялися, а обов`язок банку повернути вклад виникає саме з договору банківського вкладу. Скаржник вказує, що не зобов`язана була перевіряти належну форму договору банківського вкладу, яка була затверджена банком. З огляду на це вважає безпідставними та необґрунтованими висновки суду про те, що надані позивачем копія та оригінал договору №26306142494210 EUR банківського вкладу (депозиту) від 02 червня 2012р за формою, змістом та за конкретними умовами не відповідає офіційно застосовуваним у цей період у банку документам і процедурам. Також апелянт зазначає, що АТ «УкрСиббанк» протягом усього строку дії договору банківського вкладу не здійснював їй виплату процентів за користування вкладеними коштами. При цьому повернення банком тіла депозиту відбулося лише 18 березня 2020 року, що підтверджується наявними у справі доказами та визнається самим відповідачем. Отже, саме ця дата є моментом припинення зобов`язання банку щодо користування вкладеними коштами та кінцевою датою нарахування процентів. Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк», з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та заяви ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог, задовольнити в повному обсязі та стягнути з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта адвоката Репака В.В. на підтримання апеляційної скарги, представника відповідача Кондратюк С.. на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що таку слід задовольнити виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що обставини встановлені вироком Жовківського районного суду Львівської області від 02.10.2019 року у кримінальній справі №446/1917/16-к та у рішенні Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 07 жовтня 2020 року у справі №446/846/20 щодо укладання 02.04.2012 року договору банківського вкладу (депозиту) №26306142494210 EUR між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» не є обов`язковими для суду у цій цивільній справі. АТ «УкрСиббанк» не відкривало банківський рахунок для розміщення банківського вкладу позивачці за цим договором. Позивачка не ініціювала переказ грошових коштів та не передавала кошти банку для розміщення їх на рахунку в якості банківського вкладу, тобто, не вносила кошти встановленим порядком до банківської установи, а тому банк не приймав кошти, не здійснював касові операції щодо них, не обліковував, не видавав передбачені банківськими правилами документи на підтвердження прийняття коштів у якості банківського вкладу. ОСОБА_2 не була уповноваженою особою від банку та не могла в якості службової особи - керуючої відділення №873 АКІБ «УкрСиббанк» за адресою: Львівська область, м. Кам`янка-Бузька, вул. Незалежності, 77, 02.06.2012р. вчиняти жодні дії щодо укладення договору банківського вкладу з ОСОБА_1 та отримання від неї коштів для розміщення їх на рахунку в якості банківського вкладу. Суд також вважав, що наданий представником позивачки суду оригінал договору №26306142494210 EUR банківського вкладу від 02.06.2012 року не може вважатись достовірним доказом, так як містить незастережені сторонами доповнення (виправлення) по тексту зроблені у рукописний спосіб невстановленою особою чорнилами іншого кольору ніж чорнила у п.3.3. «Підписи сторін». Окрім того, надані позивачем копія та оригінал договору №26306142494210 EUR банківського вкладу від 02 червня 2012р за формою, змістом та за конкретними умовами не відповідає офіційно застосовуваним у цей період у банку документам і процедурам. Суд також виснував, що представлений позивачем договір банківського вкладу підписаний неуповноваженою банком особою, позивачем не виконано обов`язку внесення грошових сум на передбачений у п.1.2. договору рахунок, зокрема відсутність квитанції або платіжного доручення про внесення готівки через касу банку - то в такому разі договір №26306142494210 банківського вкладу від 02 червня 2012 року є нікчемним внаслідок недодержання письмової форми договору банківського вкладу, передбаченої ст.1059 ЦК України. Суд також вважав безпідставним твердження позивачки про те, що 18.03.2020 року АТ «УкрСиббанк» фактично повернув ОСОБА_1 частину депозиту в розмірі 13500,00 євро зазначивши, що сама позивачка, від імені якої зверталася до АТ «УкрСиббанк» адвокат Ружицька О.В., у вимозі про відшкодування коштів покликалася на ст.1172 ЦК України, яка передбачає відшкодування роботодавцем шкоди, завданої працівником при виконанні своїх трудових обов`язків. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду зважаючи на наступне. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що 02 червня 2012 року в Кам`янка-Бузькому відділенні АКІБ «УкрСиббанк» (в подальшому змінено найменування на АТ «УкрСиббанк») №873, яке знаходилося по вулиці Незалежності,77 в місті Кам`янка-Бузька Львівської області, між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», в особі керуючої вказаного відділення Азаровою Т.М., укладено договір банківського вкладу № 26306142494210 EUR. За умовами договору ОСОБА_1 розмістила банківський вклад на загальну суму 23500,00 євро. Для розміщення вкладу в Банку відкривається рахунок № НОМЕР_3 (п. 1.2.1, п. 1.2.2 Договору банківського вкладу). Згідно п. 1.2.3 Договору розмір процентної ставки складає 16% річних. Строк зберігання вкладу з 02 червня 2012 року дата внесення по 02 серпня 2012 року. Нараховані проценти за Договором сплачуються вкладнику наприкінці строку дії Договору готівкою через касу Банку (п. 1.2.4, п. 1.2.5 Договору). 01.10.2012 року ОСОБА_1 отримала з рахунку банківського вкладу 10 000,00 євро, внаслідок чого на депозиті залишилось 13500,00 Євро. Факт передачі позивачкою коштів керуючій відділення АТ «УкрСибанк» - Азаровій Т.М., їх розміщення на рахунку в АТ «УкрСиббанк», повернення з рахунку частини вкладу підтверджено вироком Жовківського районного суду Львівської області від 01 жовтня 2019 року у справі №446/1917/16-к, який залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 07.02.2020 року, відповідно до якого ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочинів передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК України та рішенням Кам`янка Бузького районного суду Львівської області від 07 жовтня 2020 року у цивільній справі № 446/846/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та АТ «УкрСибанк» про відшкодування моральної шкоди. 18 березня 2020 року відповідач добровільно повернув позивачці за договором банківського вкладу № 26306142494210 EUR залишок депозиту в розмірі 13 500,00 євро, що були передані нею в 2012 році на зберігання в банк. Однак, АТ «УкрСибанк» не повернуто позивачці відсотки за договором банківського вкладу, 3% річних нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України та пеню в розмірі 3 % денних нараховану згідно положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. (ч. 6 ст. 82 ЦПК України). Колегія суддів вважає, що у даній справі наявні преюдиційні обставини, що встановлені вироком Жовківського районного суду Львівської області від 01 жовтня 2019 року у справі №446/1917/16-к та рішенням Кам`янка Бузького районного суду Львівської області від 07 жовтня 2020 року у справі № 446/846/20, які відповідно до вказаних процесуальних положень не підлягають повторному доказуванню, оскільки вони вже встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили. Так, рішенням Кам`янка Бузького районного суду Львівської області від 07 жовтня 2020 року у цивільній справі № 446/846/20 встановлено наступне: «02 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» в особі начальника відділення №873 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу (депозиту) №26306142494210 EUR за умовами якого ОСОБА_1 розмістила банківський вклад на загальну суму 23500 Євро (а.с. 55). Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 02.10.2019 №446/1917/16-к, який залишено без змін Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07.02.2020 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочинів передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на десять років з позбавленням права займати посади, пов`язані з фінансово-господарською діяльністю строком на три роки, з конфіскацією належного на праві власності майна та зі штрафом розміром 700 неоподаткованих мінімумів громадян (а.с. 10-51). Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Вироком від 02.10.2019 встановлено, що 02.04.2012 в Кам`янка-Бузькому відділенні АКІБ «УкрСиббанк» №873, що знаходиться по АДРЕСА_2 , між ОСОБА_1 , з однієї сторони та АКІБ «УкрСиббанк» № 873 в особі керуючої вказаного відділення ОСОБА_2 з іншої сторони, укладено підроблений договір банківського вкладу № 26306142494210 EUR з терміном дії до 02.08.2012, із виплатою вкладнику банківською установою процентної ставки в розмірі 16 % річних. Під час укладання вище вказаного договору, ОСОБА_1 була переконана у достовірності документа, а ОСОБА_2 достовірно знала, що відомості у договорі не відповідають дійсності. Після укладання вище зазначеного договору банківського вкладу, ОСОБА_2 отримала від вкладника ОСОБА_1 гроші в розмірі 23500 євро. Однак, 01.10.2012 остання зняла з рахунку банківського вкладу 10000 євро, внаслідок чого на депозиті залишилось 13500 євро, що згідно курсу НБУ на 02.04.2012 становило 144026 гривень 61 копійка. ОСОБА_2 достовірно знаючи та наперед усвідомлюючи, що вказаний договір є підроблений, укладений з метою обернення майна вкладника ОСОБА_1 на свою користь, всупереч своїм функціональним обов`язкам та інструкцій банку, повторно реалізуючи свій злочинний умисел, отримані від вкладника ОСОБА_1 гроші в касу банківської установи не внесла, грошові кошти останній не повернула, тим самим заволоділа майном ОСОБА_1 у великих розмірах. Крім цього, керуюча Кам`янка-Бузького відділення АКІБ «УкрСиббанк» №873 Азарова Т.М., 02.04.2012 по АДРЕСА_2 , склала і видала завідомо неправдивий документ - договір банківського вкладу (депозиту) № № 26306142494210 EUR укладений з ОСОБА_1 , в результаті чого останньому заподіяно матеріальних збитків на суму 144026 гривень 61 копійка, що є тяжкими наслідками. З огляду на наявність вироку від 02.10.2019 року, який набрав законної сили, а також положення ч. 6 ст. 82 ЦПК України, не підлягає доведенню обставина розміщення коштів ОСОБА_1 на депозитному рахунку АТ «Укрсиббанк», а також факт привласнення таких коштів працівником банку ОСОБА_2 у розмірі 144026,61 грн. Дані обставини не заперечують також і учасники справи». Відтак, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що в силу приписів ч. 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі № 446/846/20 не підлягали доказуванню при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини. Окрім того, з огляду на наявність вироку Жовківського районного суду Львівської області від 02.10.2019 року у кримінальній справі №446/1917/16-к та рішення Кам`янка - Бузького районного суду Львівської області у справі від 07 жовтня 2020 року у справі № 446/846/20, не підлягає доведенню обставина розміщення коштів ОСОБА_1 на депозитному рахунку АТ «УкрСиббанк» в розмір 23500,00 євро, привласнення коштів у розмірі 13500 євро керуючою відділення банку Азаровою Т.М., а також факт повернення позивачці з рахунку частини вкладу в розмірі 10 000, 00 євро. Суд також враховує той факт, що АТ «УкрСиббанк» добровільно 18 березня 2020 року за договором № 26306142494210 EUR виплатив позивачці залишок депозиту в розмірі 13 500,00 євро. У зв`язку з тим колегія суддів вважає безпідставними висновки суду про те, що ОСОБА_2 не була уповноваженою особою від банку та не могла в якості службової особи - керуючої відділення №873 АКІБ «УкрСиббанк», яке знаходилося за адресою: Львівська область, м. Кам`янка-Бузька, вул. Незалежності, 77, 02.06.2012р. вчиняти жодні дії щодо укладення договору банківського вкладу з ОСОБА_1 та отримання від неї коштів для розміщення їх на рахунку в якості банківського вкладу. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Окрім того, колегія суддів критично оцінює висновки суду про те, що оскільки Договір банківського вкладу №26306142494210 EUR від 02.06.2012 не описаний у вироку Жовківського районного суду Львівської області від 02.10.2019 року у справі №446/1917/16-к, а тому відсутні обставини, що підтверджують укладення, правомірність і дійсність такого договору. Судом залишено поза увагою те, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у справі №446/1917/16-к, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 14.02.2023 року, заяви представника потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_1 адвоката Репака В.В. про виправлення описки в ухвалі Львівського апеляційного суду від 07.02.2020 року задоволено. Виправлено описки в ухвалі Львівського апеляційного суду від 07.02.2020 року. Вирішено вважати правильним по тексту: «договір банківського вкладу №26306169143425 USD з терміном дії до 02.05.2012», також вважати правильною по тексту дату укладення договору №26306142494210 EUR між ОСОБА_1 з однієї сторони та АКІБ «УкрСиббанк» №873 в особі керуючої вказаного відділення ОСОБА_2 з іншої сторони 02.06.2012 замість неправильної 02.04.2012 року». У зв`язку з тим посилання суду на ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 29.08.2024 р. у справі №446/1917/16-к є безпідставним. За таких обставин висновки суду про те, що позивачка не довела у належний процесуальний спосіб факт укладення між нею та АТ «УкрСиббанк» договору банківського вкладу №26306142494210 EUR від 02.06.2012 року не відповідають фактичним обставинам справи. Колегія суддів також не може погодитися з висновками суду про те, що оскільки надані позивачем копія та оригінал договору №26306142494210 EUR банківського вкладу (депозиту) від 02 червня 2012 року за формою, змістом та за конкретними умовами не відповідає офіційно застосовуваним у цей період у банку документам і процедурам, позивачем не виконано обов`язку внесення грошових сум на передбачений у п.1.2. договору рахунок, зокрема відсутність квитанції або платіжного доручення про внесення готівки через касу банку, а тому договір є нікчемним внаслідок недодержання письмової форми договору банківського вкладу, передбаченої ст.1059 ЦК України. Окрім того, заперечуючи щодо позову відповідач зазначав, що правовідносини між банком та позивачкою є деліктними, а не договірними. АТ «УкрСиббанк» вважало, що деліктне зобов`язання припинилося належним виконанням. Колегія суддів вважає, що письмова форма вказаного договору додержана, договір у судовому порядку не розірвано, не визнано недійсним, тому відповідно до положення частини 1 статі 204 ЦК України його чинність презюмується. Питання про ступінь вини працівника банку, який привласнив кошти позивачки не впливає на обов`язок банку щодо належного виконання взятих на себе зобов`язань за відповідним договором. Виплату відповідачем 18.03.2020 року на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 13 500 євро суд розцінює як безумовне визнання банком факту існування та чинності договору банківського вкладу №26306142494210 EUR від 02.06.2012 року, а також підтвердження зобов`язань банку саме у межах договірних правовідносин. Банк здійснив виплату залишку депозиту, що прямо узгоджується з обставинами, встановленими у вироку суду від 02.10.2019 року у справі №446/1917/16-к, згідно з яким 01.10.2012 року ОСОБА_1 було знято з депозитного рахунку 10 000 євро, унаслідок чого на рахунку залишилося 13 500 євро. Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Таким чином, договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Посилання суду на те, що представник позивачки у вимозі до банку покликався на положення ст. 1172 ЦК України, як на підставу для виплати коштів, не може свідчити про деліктний характер правовідносин між сторонами. У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18) зроблено висновок про те, що зобов`язання з відшкодування шкоди, як правило, може мати місце лише за відсутності договірних правовідносин. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх. У постанові від 08.06.2021 року у справі №662/397/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір щодо невиконання договору підлягає вирішенню із застосуванням положень статей 625, 1058-1060 ЦК України. У зв`язку з тим, Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що в разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання, оскільки вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх. У зв`язку з тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2021 року у справі №662/397/15-ц дійшла висновку, що відносини між клієнтом та банком з приводу банківського вкладу варто розглядати через призму договірних. Верховний Суд у справах з такими ж правовідносинами, за участі працівників, які заволоділи коштами вкладників, у своїх постановах від 14 березня 2018 року у справі N 662/642/15 (провадження N 61-7972св18), від 06 червня 2018 року у справі N 662/896/15 (провадження N 61-14805св18), від 12 вересня 2018 року у справі N 662/248/16 (провадження N 61-8996св18), від 19 червня 2019 року у справі N 662/892/15 (провадження N 61-17708св18) зробив висновок, що правовідносини між позивачами - вкладниками, грошима яких заволоділи працівники банку, і банком є договірними, тому спірні правовідносини регулюються статтями 625, 1058-1060 ЦК України. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в постанові від 02.06.2025 року у справі № 306/44/22 виснувала про те, що письмова форма договору банківського вкладу внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми банку. Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов`язків за договором банківського вкладу. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх, з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода кримінальним правопорушенням його працівника. У пунктах 66-68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зроблено висновок про те, що оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №369/10789/14-ц зроблено висновок про те, що банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), та неналежне виконання ними своїх посадових обов`язків не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, навіть за умови покликання представника позивачки на ст. 1172 ЦК України, договірні відносини між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» не припинялися, а обов`язок банку повернути вклад виникає саме з договору банківського вкладу. Згідно частини 5, 6 статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем АТ «УкрСиббанк» протягом усього строку дії договору банківського вкладу № 26306142494210 EUR не здійснювало виплату процентів за користування вкладеними коштами ОСОБА_1 .. При цьому повернення банком тіла депозиту позивачці відбулося лише 18 березня 2020 року, що підтверджується наявними у справі доказами та визнається самим відповідачем. Отже, саме ця дата є моментом припинення зобов`язання банку щодо користування вкладеними коштами та кінцевою датою нарахування процентів. Згідно ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом вказаного положення нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Із урахуванням того, що між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» виникли договірні відносини, а тому позивачка має право вимагати у відповідача повернення відсотків за договором банківського вкладу, 3 % річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України та пеню в розмірі 3 % денних нараховану в порядку ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». У зв`язку з тим колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що з 03 червня 2012 року (дати укладення договору банківського вкладу) і до 17 березня 2020 року (дати, що передує фактичному поверненню банком тіла депозиту) позивачка мала законне право на нарахування процентів за користування вкладом. Таке право прямо випливає з положення ч. 5 статті 1061 ЦК України, яке покладає на банк безумовний обов`язок сплатити проценти за весь період фактичного користування коштами вкладника, незалежно від причин невиплати та поведінки банку. Здійснений позивачкою розрахунок процентів за договором банківського вкладу №26306142494210 EUR за період з 03.06.2012 року по 17.03.2020 року відповідає умовам укладеного між сторонами договору та положенням ч. 5 статті 1061 ЦК України, а загальний розмір нарахованих, але невиплачених процентів, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, становить 17 355,17 євро. Також суд погоджується з нарахованими позивачкою в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних за неповернутий депозит за період з 04.08.2012 року по 17.03.2020 року в розмірі 3 086, 49 Євро, 3% річних за не повернуті проценти за депозитним договором за період з 04.08.2012 року по 20.01.2022 року в сумі 4 928, 93 Євро та нарахованою в порядку ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пенею за несвоєчасне повернення процентів по депозитному договору за період з 12.01.2022 року по 19.01.2022 року в розмірі 4 165, 20 євро. Суд враховує, що відповідач, заперечуючи проти заявленого позивачкою розрахунку, не надав жодного належного та допустимого доказу його неправильності, а також не подав власного контррозрахунку заборгованості, який би давав підстави для висновку про інший розмір належних до виплати процентів. Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, оскільки наданий позивачкою розрахунок узгоджується з умовами договору, приписами законодавства та наявними у справі доказами, а відповідач не спростував його належними доказами та не подав контррозрахунку, суд приймає зазначений розрахунок за основу при визначенні розміру заборгованості, що підлягають стягненню. Разом з тим, суд відхиляє подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності з огляду на таке. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, дає підстави для висновку, що позовна давність не поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 565/932/15 (провадження № 61-8379св18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/1492/15 (провадження № 61-16352св18) від 30 червня 2021 року у справі №742/3238/17 (провадження № 61-15938св19). У постанові Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2023 року у справа № 201/3716/13 (провадження № 61-1933св23) зроблено висновок про те, що зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред`явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом, чи навіть недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду. Правопорядок виключає застосування позовної давності до вимог про повернення вкладів, щоб гарантувати їх збереження у довгостроковій перспективі та стимулювати довіру до банків. Тобто в основі виключення вимог вкладника із сфери дії позовної давності є політико-правовим. Цей «імунітет» має поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред`явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом, чи навіть недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). На вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, які нараховані та заявлені у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання про видачу вкладу позовна давність не поширюється відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України, оскільки інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання. Вказаний правові висновки викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 716/1842/24 (провадження №61-1735сво25). Щодо застосування строку позовної давності до заявленої позивачкою вимоги про стягнення пені за несвоєчасне повернення процентів за депозитним договором, нарахованої відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 4 165,20 євро, суд зазначає таке. Вказана пеня нарахована за період з 12.01.2022 року по 19.01.2022 року. При цьому провадження у даній справі було відкрито за позовом, поданим позивачкою у жовтні 2021 року. Надалі, у ході розгляду справи, позивачкою було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог від 21.01.2022 року та заяву про відмову від частини позовних вимог від 30.04.2025 року, якими, зокрема, уточнено розмір заявленої до стягнення пені. Оскільки спірні правовідносини є предметом судового розгляду з моменту подання первісної позовної заяви, а зменшення позовних вимог та відмова від частини позовних вимог не є пред`явленням нового позову, суд доходить висновку, що строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені не пропущений. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов невірного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його. Згідно частини 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, проаналізувавши зібрані по справі докази та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги підлягають до задоволення, а рішення суду першої інстанції у відповідності до положень частини 1 статті 376 ЦПК України скасуванню, із ухваленням нового рішення про задоволення позову. Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до приписів п.13 ч.3 ст. 2 ЦПК України однією із основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Відповідно до положення ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву . Судом встановлено, що 02.11.2021 року між Адвокатським бюро «ВІТАЛІЯ РЕПАКА» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання правової допомоги №

26. Згідно п.1.1. Договору про надання правової допомоги Клієнт доручив, а Адвокатське бюро прийняло на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу Клієнту у будь-яких цивільних та кримінальних справах. Згідно п. 3.1. Договору про надання правової допомоги позивачка зобов`язалася оплачувати послуги по наданню правової допомоги. 01.11.2024 року між Адвокатським бюро «ВІТАЛІЯ РЕПАКА» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги № 26 від 02.11.2021 року. Згідно п. 4.1. Договору про надання правової допомоги сторони погодили, що за надання правової допомоги, передбаченої цим договором, позивачка виплачує Адвокатському бюро гонорар у фіксованому розмірі який складається з Основного Гонорару та Гонорару успіху. Розмір Основного Гонорару у справі № 466/9211/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, стягнення відсотків та пені за договором банківського вкладу в суді першої інстанції становить - 40 000,00 (сорок тисяч) грн. та в суді апеляційної інстанції 30 000,00 (тридцять тисяч) гривень (пункти 4.2, 4.3. Договору про надання правової допомоги). У суді першої інстанції представником позивачки надано опис робіт (правничих послуг) від 30.04.2025 року, що надані на підставі Договору про надання правової допомоги № 26 від 02.11.2021 року та рахунок № 1 за правничі послуги від 30.04.2025 року з яких вбачається, що Адвокатським бюро «ВІТАЛІЯ РЕПАКА» надано позивачці наступні правничі послуги: 1)Аналіз, вивчення документів, консультування Клієнта щодо можливості подання до Шевченківського районного суду м. Львова позовної заяви до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, стягнення відсотків та пені за договором банківського вкладу 5 (п`ять) годин. 2)Підготовка та складання проекту позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, стягнення відсотків та пені за договором банківського вкладу (справа №466/9211/21) 20 (двадцять) годин. 3)Аналіз практики Верховного Суду для підготовки та складання позовної заяви у справі №466/9211/21 5 (п`ять) годин. 4)Ознайомлення адвоката в суді з матеріалами на підставі заяви від 14.11.2023 року 1 (одна) година. 5)Підготовка, складання та подання заяви про зменшення розміру позовних вимог від 21.01.2022 року у справі №466/9211/21 2 (дві) години. 6)Підготовка, складання та подання заяви про долучення документів від 21.01.2022 року у справі №466/9211/21 1 (одна) година. 7)Підготовка, складання та подання відповіді на відзив АТ «УкрСиббанк» від 03.06.2022 року у справі №466/9211/21 10 (десять) годин. 8)Підготовка, складання та подання заяви про долучення документів від 02.08.2023 року у справі №466/9211/21 1 (одна) година. 9)Підготовка, складання та подання заяви про долучення документів від 04.10.2022 року у справі №466/9211/21 1 (одна) година. 10)Участь адвоката у судових засіданнях у справі № 466/9211/21. Окрім того, в суді апеляційної інстанції представником позивачки надано опис робіт (правничих послуг) від 01.05.2026 року, що надані на підставі Договору про надання правової допомоги № 26 від 02.11.2021 року та рахунок № 2 за правничі послуги від 01.05.2026 року з яких вбачається, що Адвокатським бюро «ВІТАЛІЯ РЕПАКА» надано позивачці наступні правничі послуги: 1)Аналіз документів, консультування Клієнта, підготовка (в тому числі аналіз практики Верховного Суду), складання та подання до Львівського апеляційного суду апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Львова 12.11.2025 року у справі №466/9211/21 30 (тридцять) годин. 2)Підготовка (в тому числі аналіз практики Верховного Суду), складання та подання до Львівського апеляційного суду додаткових пояснень від 01.05.2026 у справі №466/9211/21 4 (чотири) години. У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту (п. п. 28, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц). Суд звертає увагу на те, що відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із принципів цивільного судочинства. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Таким чином зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі № 461/5280/24 (провадження № 61-17168св24) та постанові Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22. Колегія суддів зауважує, що в суді першої інстанції відповідачем не заявлялося клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а тому суд не вправі з власної ініціативи зменшувати розмір заявлених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу. У суді апеляційної інстанції відповідачем подано заперечення проти заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в якому банк заперечує проти задоволення зазначеної заяви, оскільки вважає заявлені витрати завищеними, належним чином документально не підтвердженими та такими, що не можуть бути визнані судом необхідними у цій справі. Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що поданий опис наданих адвокатом послуг має загальний характер та не дає можливості встановити фактичний обсяг виконаних робіт, час їх виконання і зв`язок із матеріалами цієї справи. У п.п. 140-145 постанови від 16 листопада 2022 року у справі 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Надані позивачкою договір про надання правничої допомоги, додаткова угода, рахунок та опис виконаних робіт у своїй сукупності дають можливість встановити характер наданої правничої допомоги, її обсяг та вартість. Відтак доводи відповідача про недостатню деталізацію опису робіт є формальними та не спростовують факту надання адвокатом відповідних послуг і понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу. Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що рахунок № 2 не є первинним документом та не підтверджує здійснення господарської операції. Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Отже, для вирішення питання про розподіл судових витрат визначальним є встановлення обсягу наданої правничої допомоги та її вартості, а не факт здійснення оплати на момент вирішення спору. Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 303/1430/18, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, а також у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. Відтак саме по собі посилання відповідача на те, що рахунок № 2 не є первинним бухгалтерським документом, не спростовує факту надання правничої допомоги та не є підставою для відмови у відшкодуванні заявлених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу. Щодо доводів відповідача про те, що розмір «гонорару успіху» є завищеним, суд зазначає, що такі доводи є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів заявлення позивачкою вимоги про стягнення «гонорару успіху» як складової витрат на професійну правничу допомогу. Таки чином, зазначене питання не є предметом розгляду у даній справі та не підлягає оцінці судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд зазначає, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат, що в даному випадку відповідачем не доведено. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19. У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Суд також зазначає, що оскільки позовні вимоги пред`явлено позивачкою, яка є споживачем банківських послуг, а відтак вона звільнена від сплати судового збору відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». У зв`язку з тим, що колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь держави слід стягнути 10 115,81 грн. судового збору за подання позову, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 21.01.2022 року та заяви про відмову від частини позовних вимог від 30.04.2025 року, та 15 173,72 грн. судового збору подання апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Репака Віталія Валерійовича задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 12 листопада 2025 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк», з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та заяви ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог, задовольнити. Стягнути з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу №26306142494210 EUR від 02.06.2012 року станом на 20.01.2022 року в сумі: -17 355, 17 Євро - проценти за договором банківського вкладу за період з 03.06.2012 року по 17.03.2020 року; -3 086, 49 Євро - 3% річних за неповернений депозит, що нараховані в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 04.08.2012 року по 17.03.2020 року; -4 928, 93 Євро - 3% річних за не повернені проценти за депозитним договором, що нараховані в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 04.08.2012 року по 20.01.2022 року. -4 165, 20 євро - пеня за несвоєчасне повернення процентів по депозитному договору нарахована в порядку ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 12.01.2022 року по 19.01.2022 року. Стягнути з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, які були заявлені нею в суді першої інстанції в розмірі - 40 000,00 (сорок тисяч) грн. та в суді апеляційної інстанції в розмірі - 30 000,00 (тридцять тисяч) грн. Стягнути з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь держави 25 289,53 (двадцять п`ять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) гривень 53 коп. судових витрат. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 12.06.2026 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.