Постанова КГС ВС № 910/7093/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/7093/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М., за участю секретаря судового засідання Росущан К. О., представників учасників справи: позивача - Семенюк В. В. (адвокат), відповідача - Іздебська У. І. (самопредставництво), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод готових сніданків "Аеро-зет" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод готових сніданків "Аеро-зет" до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсними та скасування рішень. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод готових сніданків "Аеро-зет" (далі - ТОВ "Завод готових сніданків "Аеро-зет", Товариство, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, відповідач) про: - визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.04.2025 року № 60/34-р/к у справі № 369/60/39-рп/к.24; - визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.04.2025 року № 60/55-р/к у справі № 355/60/25-рп/к.24; - визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.04.2025 року № 60/56-р/к у справі № 376/60/46-рп/к.24. 1.2. Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.12.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 13.01.2026.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 (суддя Котков О. В.), залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 (колегія суддів: Сулім В. В., Майданевич А. Г., Ткаченко Б. О.) у справі № 910/7093/25 позов Товариства залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 2.2. У вирішенні питання щодо залишення позову Товариства без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанову від 12.12.2023 у справі № 909/811/22, щодо того, що норми, закріплені у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в підготовче або судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов`язок залишити позов без розгляду.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги 3.1. У касаційній скарзі Товариство, із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 у справі № 910/7093/25 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України. 4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження Товариство зазначає, що суд першої інстанції порушив норми частини четвертої статті 202, пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України. Суд першої інстанції у вирішенні питання залишення позову без розгляду формально підійшов до застосування процесуальних норм, не надавши належної оцінки тим обставинам, які мають визначальне значення для ухвалення такого рішення. 4.1.3. За твердженням скаржника, зміст положень пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, не дає підстав ототожнювати будь-яку неявку позивача та відсутність заяви про розгляд справи за його відсутності з безумовною підставою для залишення позову без розгляду, незалежно від конкретних обставин. Натомість закон вимагає правової оцінки причин неявки, а в умовах воєнного стану - ще й перевірки того, чи не були ці причини об`єктивно непереборними та чи не унеможливлювали вони своєчасне повідомлення суду щодо причин неявки. 4.1.4. Суд апеляційної інстанції означених порушень не усунув та зосередився виключно на тому, що в місті Києві із 08:46 13.01.2026 не було оголошено повітряну тривогу, а також на тому, що представник позивача не повідомив суд про причини неявки у телефонному режимі. Скаржник вважає, що застосований судами підхід підміняє належний правовий текст означеної процесуальної норми, оскільки у спірному випадку, предметом оцінки суду мали би бути не лише обставини щодо часу судового засідання (о 12 год. 00 хв.), а сукупність обставин, на які посилався позивач: масована нічна атака, перебування в укритті, відсутність повноцінного відпочинку, екстрені відключення електроенергії, перебої зв`язку та недоступність підсистеми "Електронний суд" у критичний проміжок часу скористатися можливістю повідомити суд . 4.1.5. Позивач наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції у вирішенні питання правильності застосування судом першої інстанції до позивача наслідків визначених у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, фактично нівелював суть словосполучення "без поважних причин" до формального критерію "не з`явився / не повідомив / не подав заяву" та не дослідив і не надав оцінки доводам позивача та доказам, поданим на підтвердження обґрунтування щодо наявності / відсутності у позивача реальної можливості повідоми суд про поважність причин неявки, за обставин, які склалися та на які він посилався. 4.1.6. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що імперативність наслідку, передбаченого частиною четвертою статті 202 та пунктом 4 частини першої статті 226 ГПК України, настає лише після того, як суд встановить відсутність поважних причин неявки або з`ясує, що неповідомлення суду не було наслідком об`єктивної неможливості. 4.1.7. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції у вирішенні цього питання не врахував висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 09.06.2022 у справі № 922/313/20 (922/3069/21), від 22.12.2022 у справі № 910/2116/21 (910/12050/21), від 21.02.2023 у справі № 916/3496/20 та від 21.06.2023 у справі № 904/8306/21, від 10.08.2022 у справі № 904/5314/20 (904/764/21), від 30.08.2022 у справі № 17-14-01/1494 (925/83/21) та від 01.09.2022 у справі № 904/8456/21, у яких суд касаційної інстанції наголосив на неможливості формального відкидання воєнних обставин судами із застосуванням шаблонного формулювання - "воєнний стан сам по собі не зупиняє правосуддя". У означених висновках суд касаційної інстанції виходив із того, що обмеження доступу до інфраструктури, реєстрів, зв`язку та інші наслідки війни у кожному випадку підлягають оцінці, як означені фактори мали об`єктивний вплив на можливість учасника справи з`явитися до суду або повідомити суд про причини неявки. 4.1.8. Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови формально застосував висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19, від 16.10.2020 у справі № 910/8816/19, від 18.11.2022 у справі № 905/458/21, від 02.12.2022 у справі № 910/12184/20 та від 17.03.2023 у справі № 910/17906/21, у яких сформовано загальне правило застосування приписів пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України (за належного повідомлення позивача і відсутності заяви про розгляд справи за його відсутності суд застосовує наслідки, передбачені цією нормою). 4.1.9. Однак, в порушення приписів статей 75, 86 та 269 ГПК України, не надав належної оцінки доказам і загальновідомим обставинам, на які посилався позивач. При цьому скаржник наголошує на тому, що саме суд апеляційної інстанції мав процесуальний обов`язок за правилами статті 269 ГПК України дослідити та надати належну оцінку доказам позивача, оскільки можливість надати такі докази у позивача з`явилася лише після настання спірної події - 13.01.2026, тобто, після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали. 4.1.10. Суд апеляційної інстанції не врахував, що загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив, та що без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Зміст оскаржуваної постанови свідчить, що суд апеляційної інстанції не виконав свого процесуального обов`язку, що свідчить про порушення положень статей 86 ГПК України щодо оцінки доказів у сукупності із положеннями частини першої - третьої статті 269 ГПК України - межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції. 4.1.11. Також скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови повністю проігнорував процесуальну поведінку позивача та ухвалив оскаржувану постанову лише спираючися на власне переконання і розуміння словосполучення "без поважних причин". 4.1.12. За твердженням Товариства, застосований судами першої та апеляційної інстанції підхід у застосуванні пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України не відповідає приписам статті 2, 4, 7, 42 ГПК України. 4.2. Доводи інших учасників справи 4.2.1. Відділення АМК у відзиві на касаційну скаргу, з посиланням на її необґрунтованість та безпідставність, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ФАКТИЧНИХ ОБСТАВИН СПРАВИ 5.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 прийнято позовну заяву ТОВ "Завод готових сніданків "Аеро-зет" до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.01.2026. 5.2. Відповідно до повідомлення про доставку електронного листа, ухвала суду від 11.12.2025 доставлена до електронного кабінету позивача - 11.12.2025 о 22:16 год, отже, з урахуванням положень статті 242 ГПК України вважається врученою позивачу - 12.12.2025. 5.3. Суд першої інстанції встановив, що представник позивача у підготовче судове засідання 13.01.2026 не з`явився; про дату та час проведення підготовчого судового засідання позивач повідомлений належним чином; про причини його неявки суд не повідомив та не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності. Також не звертався до суду із клопотанням про відкладення підготовчого засідання. 5.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 у справі № 910/7093/25 позовну заяву Товариства залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України. 5.5. Суд апеляційної інстанції встановив, що залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що в судове засідання 13.01.2026 позивач не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлений належним чином, що підтверджується доставкою ухвали від 11.12.2025 позивачу до його електронного кабінету підсистеми "Електронний суд" - 11.12.2025 о 22 год. 16 хв. 5.6. Також суд апеляційної інстанції встановив, що на обґрунтування доводів апеляційної скарги на ухвалу суду про залишення позовної заяви без розгляду Товариство посилалося на те, що оскаржувана ухвала постановлена в умовах об`єктивно непереборних воєнних обставин та наслідків масованої нічної атаки, що унеможливили своєчасне повідомлення суду, подання заяви та участь у засіданні. Наслідки постановленої ухвали для позивача є непропорційними та такими, що фактично позбавляють апелянта ефективного судового захисту (у контексті присічних строків на оскарження рішення органів Антимонопольного Комітету України, які визначені у статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції"). 5.7. У апеляційній скарзі Товариство вказувало, що керівник товариства (директор), як законний представник позивача, у зв`язку з масованою нічною атакою та повторними повітряними тривогами, в ніч з 12.01.2026 на 13.01.2026 перебував в укритті, що призвело до фактичної відсутності сну/відпочинку та зниження працездатності. Означене, у сукупності з наслідками атаки (перебої електропостачання та інтернету) унеможливило своєчасне прибуття останнього у судове засідання призначене на 13.01.2026, у т.ч. і своєчасне подання клопотання до суду із застосуванням електронних засобів. Зокрема, вказувало на те, що аварійні (екстрені) відключення електроенергії в місті Києві 13.01.2026 об`єктивно зумовлювали перебої у роботі домашніх та мобільних мереж, що у свою чергу, вплинуло на доступ до інтернету та електронних сервісів, зокрема, підсистему "Електронний суд".

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції 6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій 7.1. Предметом касаційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду, залишена без змін постановою апеляційного господарського суду, про залишення позовної заяви без розгляду згідно з пунктом 4 частини першої статті 226 ГПК України. 7.2. За матеріалами судової справи вбачається, що суд першої інстанції залишаючи позов без розгляду, виходив із того, що у підготовче засідання 13.01.2026 представник позивача не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа, яке наявне у матеріалах справи, про причини неявки суд не повідомив. 7.3. Суд першої інстанції також мотивував свої висновки тим, що ухвалою суду від 11.12.2025 позивача попереджено, зокрема, що у разі нез`явлення його представника у судове засідання, позов відповідно до пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України може бути залишений без розгляду. 7.4. За результатами апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції постановлену судом першої інстанції ухвалу про залишення позову без розгляду залишив без змін. 7.5. Суд апеляційної інстанції у вирішенні доводів апеляційної скарги виходив із того, що: - норма, закріплена в пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, перебуває у системно логічному зв`язку із положеннями частини другої статті 202 цього Кодексу, яка визначає, що у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору; - отже системний аналіз змісту частини другої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України свідчить про те, що процесуальним наслідком неявки позивача в судове засідання є залишення позову без розгляду; - позивач належними та допустимими доказами не довів поважність причин, які унеможливили своєчасне повідомлення суду про причини неявки в судове засідання та подання відповідної заяви, у т.ч. і неможливість взяти участь у судовому засіданні, оскільки як вбачається з відкритих джерел 13.01.2026 із 08.46 до 14.01.2026 00:05 повітряна тривога в Києві не оголошувалася; - тобто, більше ніж за три години до судового засідання в місті Києві повітряна тривога не оголошувалася, а посилання позивача на загальновідомі обставини наслідків масованої нічної атаки (аварійні та екстренні відключення електроенергії, технічні збої ЄСІКС / підсистеми "Електронний суд", перебої інтернет-з`єднання), без доведення належними та допустимими в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 ГПК України доказами конкретного впливу цих обставин на процесуальні дії позивача, не є достатніми для висновку для визнання їх об`єктивно непереборними, які унеможливили своєчасне повідомлення позивачем суд про причини неявки в судове засідання; - позивач не надав суду доказів неможливості використання мобільного зв`язку та/або альтернативних джерел живлення, або доказів подання ним відповідної заяви після відновлення доступу до електронних сервісів, які і доказів неможливості скористатися доступним способом комунікації із судом, у т.ч. і шляхом телефонного повідомлення про неможливість прибути у судове засідання, тощо; - суд також визнав обґрунтованими та врахував твердження представника відповідача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу в частині того, що попри складну безпекову ситуацію, представник Відділення АМК прибув у судове засідання; суддя та секретар судового засідання також перебували на робочих місцях; інші судові засідання у цей день також відбувалися у штатному режимі; - за висновком суду, наведене свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для здійснення правосуддя та участі сторін у процесі; - враховуючи те, що позивач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце підготовчого судового засідання, неявку позивача у підготовче засідання без поважних причин, а також неподання останнім заяви про розгляд справи за його відсутності, суд першої інстанції правильно застосував імперативні приписи процесуального закону та залишив позовну заяву Товариства без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України. 7.6. У вирішенні доводів і вимог касаційної скарги та враховуючи висновків судів першої та апеляційної інстанції Суд виходить з такого. 7.7. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. 7.8. Конституційне право на судовий захист передбачає, як невід`ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, та конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. 7.9. Реалізація конституційних прав на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження судового рішення здійснюється відповідно до процесуальних норм, зокрема, ГПК України. 7.10. За змістом частини третьої статті 2 ГПК України основними принципами господарського судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін. 7.11. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку (частина сьома статті 4 ГПК України). 7.12. Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. 7.13. Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення. 7.14. За приписами пункту 2 частини першої статті 42 наведеного Кодексу учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. 7.15. Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. 7.16. Частина четверта статті 202 ГПК України визначає, що у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. 7.17. Означена процесуальна норма перебуває у системно-логічному зв`язку з пунктом 4 частини першої статті 226 ГПК України. 7.18. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. 7.19. У вирішенні доводів касаційної скарги колегія суддів враховує, що суди мотивували свої висновки про наявність підстав для залишення позову Товариства без розгляду із посиланням на означені вище висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.03.2023 у справі 910/17906/21. 7.20. У означеній постанові у справі № 910/17906/21 здійснюючи тлумачення норм частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, об`єднана палата Касаційного господарського суду сформулювала висновок про те, що залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. 7.21. У вирішенні доводів касаційної скарги колегія суддів враховує, що постанові від 17.03.2023 у справі 910/17906/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, зокрема, таке: "Аналіз змісту наведених норм процесуального закону свідчить, що обов`язковими умовами для застосування, передбачених частиною четвертою статті 202, пунктом 4 частини першої статті 226 ГПК України, процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності. Отже, правом на залишення позову без розгляду суд наділений у разі неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не недійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні, норми статей 202, 226 ГПК України передбачають подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності. При цьому саме у разі подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності і лише в тому разі, якщо його нез`явлення перешкоджає розгляду справи, суд відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України може визнати явку позивача обов`язковою та викликати його у судове засідання. Водночас частина четверта статті 202, пункт 4 частини першої статті 226 ГПК України не містять вимог про те, що для залишення позову без розгляду позивач має не з`явитися у судове засідання саме у зв`язку з визнанням судом його явки обов`язковою та викликом до суду. Крім того, положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України не пов`язують залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з`явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, будучи належним чином повідомленим про призначення справи до розгляду. Однак, наведене не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов`язково надаватися судами у разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд справи за його відсутності". 7.22. При цьому Суд враховує та зауважує, що у означеній вище постанові об`єднана палата не вбачала підстав для відступлення від висновку (уточнення висновку), викладеного у постанові Верховного Суду від 18.11.2022 у справі № 905/458/21 щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України та звернула увагу, зокрема, що: "… об`єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 18.11.2022 у справі № 905/458/21 було сформовано висновок щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України без встановлення заборон чи обмежень судам у кожному конкретному випадку надавати оцінку діям сторін у справі та іншим обставинам, зокрема, з урахуванням введення воєнного стану в Україні, і, відповідно, визначати подальші процесуальні дії, які суди повинні вчинити для розгляду кожної конкретної справи". 7.23. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів, які наведені у оскаржуваних судових рішеннях колегія суддів вважає за необхідне звернутися до висновків, які викладені у постанові від 02.10.2024 у справі № 911/3092/23 у якій Верховний Суд підкреслив, що: "..судовий процес, в першу чергу, спрямований на вирішення спору, шляхом винесення відповідного судового рішення з метою захисту прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону, що узгоджується із нормою частини першої статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". 7.24. У означеній постанові від 02.10.2024 у справі № 911/3092/23 Верховний Суд, застосовуючи правові висновки, які викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2023 у справі № 910/17906/21, звернув увагу та наголосив, що у застосуванні положень частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України при вирішенні питання про залишення позову без розгляду суди зобов`язані оцінювати не лише сам факт неявки позивача у судове засідання без подання заяви про розгляд справи за його відсутності чи клопотання про відкладення розгляду справи, але й ступінь процесуальної активності та добросовісності процесуальної поведінки сторони в цілому. 7.25. У пункті 5.27. постанови від 05.11.2025 у справі № 921/486/23 Верховний Суд підтримав висновки, які викладені у постанові від 02.10.2024 у справі № 911/3092/23, а також зазначив, зокрема, що: "… вирішуючи питання про можливість застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України як підстави для залишення позову без розгляду, суд повинен виходити з комплексного, а не формального підходу до оцінки поведінки позивача. Зазначені норми, безумовно, визначають процесуальні передумови для застосування такого заходу у разі встановлення в їх сукупності трьох ключових обставин: належного повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання, його неявки без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності. Водночас їхнє буквальне тлумачення, і відповідно застосування, не розкриває повного змісту правового регулювання і не може застосовуватися ізольовано від загальних засад господарського процесу, які визначають спрямованість судового процесу на досягнення реального, а не формального правосуддя. У цьому контексті залишення позову без розгляду має розглядатися саме як виняткова процесуальна дія, що не спрямована на покарання сторони за формальну неявку, а покликана забезпечити ефективність та дисципліну судового процесу, запобігаючи зловживанню процесуальними правами. Тому суд, ухвалюючи рішення про застосування вказаних норм, повинен не лише констатувати саме факт неявки позивача, а й оцінити його процесуальну активність у цілому, зокрема, чи добросовісно він реалізовував свої права, чи виконував обов`язки, і чи свідчить його поведінка про реальну зацікавленість у вирішенні спору або, навпаки, про свідому пасивність. Інакше кажучи, господарський суд може залишити позов без розгляду лише тоді, коли в їх сукупності встановлено всі передбачені законом умови, а з матеріалів справи не вбачається ознак процесуальної зацікавленості позивача та/або виявлено недобросовісне користування ним процесуальними правами. Формальне ж дотримання лише трьох вищенаведених умов без оцінки загальної динаміки процесуальної поведінки сторони не може вважатися достатньою підставою для ухвалення рішення про залишення позову без розгляду. У такий спосіб залишення позовної заяви без розгляду внаслідок лише одноразової неявки в судове засідання за умов активної процесуальної поведінки під час судового розгляду є необґрунтованим. Отже, оцінка процесуальної активності та добросовісності поведінки сторони становить обов`язковий елемент судового аналізу при вирішенні питання про залишення позову без розгляду. Її відсутність зводить застосування відповідних норм до прояву процесуального формалізму, що нівелює завдання господарського судочинства забезпечити справедливий, ефективний і змістовний захист порушених прав". 7.26. У вирішенні доводів скаржника Суд також враховує, що об`єднаною палатою в постанові від 18.11.2022 у справі № 905/458/21 сформовано також правовий висновок про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені нормами частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, відносяться до імперативних. Господарський суд, розглядаючи господарські справи, зобов`язаний вчиняти лише ті процесуальні дії і ухвалювати ті процесуальні рішення, які прямо встановлені процесуальним законом, і не може посилатися на те, що у процесуальному законі відсутня пряма чи "імперативна" заборона на вчинення певної процесуальної дії чи ухвалення певного процесуального рішення у вигляді формулювання, що суд не має права продовжити розгляд справи, якщо позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. 7.27. Оцінюючи доводи скаржника з приводу необхідності застосування судами у оскаржуваних рішеннях висновків, викладених об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2023 у справі № 910/17906/21, колегія суддів враховує, що за встановленими судами обставинами вбачається, що фактична відсутність представника Товариства без поважних причин мала місце лише у першому підготовчому судовому засіданні призначеному на 13.01.2026. 7.28. Натомість із оскаржуваної ухвали суду першої інстанції не вбачається, що судом встановлено неналежний інтерес позивача до перебігу розгляду справи та послідовне неналежне виконання позивачем свого процесуального обов`язку сприяти якнайшвидшому її розгляду, які є передумовою застосування положень частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, як правомірне реагування суду на таку процесуальну активність сторони, яка не сприяла розгляду справи по суті. 7.29. При цьому, Суд вважає слушними та обґрунтованими доводи касаційної скарги Товариства в частині того, що саме суд апеляційної інстанції мав процесуальний обов`язок за правилами статті 269 ГПК України дослідити та надати належну оцінку доказам позивача, оскільки можливість надати такі докази у позивача з`явилася лише після настання спірної події - 13.01.2026, тобто, після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали. 7.30. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги в цій частині у сукупності із висновками суду апеляційної інстанції, які наведені у оскаржуваній постанові, Суд наголошує на тому, що відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у справі і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 7.31. За матеріалами судової справи вбачається, що Товариство у своїй апеляційній скарзі вказувало на те, що ухвала суду першої інстанції постановлена за існування об`єктивно непереборних воєнних обставин та наслідків для позивача. Зокрема, що неможливість явки в підготовче судове засідання 13.01.2026 та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності зумовлено наслідками масованої нічної атаки в ніч з 12.01.2026 на 13.01.2026. Водночас наслідки постановленої ухвали суду першої інстанції для позивача є непропорційними та такими, що фактично позбавляють Товариство ефективного судового захисту, зокрема, у контексті строків оскарження рішення органів Антимонопольного Комітету України, які визначені у статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції". 7.32. У цьому аспекті Суд зауважує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція). Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. 7.33. Право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. 7.34. У рішенні від 13.01.2000 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. 7.35. Водночас за змістом оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ТОВ "Завод готових сніданків "Аеро-зет", обмежився лише аналізом процесуальної поведінки позивача у порівнянні з іншими учасниками судового процесу та зазначив, що залишення позовної заяви без розгляду не призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, оскільки не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду із позовом. 7.36. Втім, судом не було враховано положення законодавства про присічний термін оскарження рішення АМК. 7.37. Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що формально у розумінні положень норм процесуального права встановлені судом першої інстанції обставини можуть бути підставою для застосування положень пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, однак, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права не є вирішальними у контексті права доступу до суду. 7.38. Суд зазначає, що загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 7.39. Однак, в порушення наведених процесуальних норм суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги в частині того, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції в порушення вимог процесуальних норм не містить комплексного (не формального) підходу до оцінки процесуальної поведінки позивача та не надав оцінки додатково поданим позивачем доказам, що, у свою чергу безпосередньо впливає на висновки суду щодо правильності застосування судом першої інстанції положень частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України при вирішенні питання про залишення позову без розгляду. 7.40. Наведене свідчить про передчасність висновків суду апеляційної інстанції в цій частині. Суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права (зокрема, статей 86, 236, 237, 269 ГПК України), що мало своїм наслідком неповне з`ясування істотних обставин цієї справи. 7.41. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження. 7.42. Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - передачі для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваної постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з огляду на мотиви та міркування, які викладені у розділі 7 цієї постанови. 8.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 8.3. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 8.4. Зважаючи на допущені апеляційним господарським судом порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги заявника, скасування оскаржуваної постанови та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

9. Судові витрати 9.1. Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод готових сніданків "Аеро-зет" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 у справі № 910/7093/25 скасувати, а справу передати до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя І. Бенедисюк Суддя Ю. Власов Суддя Т. Малашенкова