Постанова 4873 № 910/12036/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" червня 2026 р. Справа№ 910/12036/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Сковородіної О.М. суддів: Колесника Р.М. Тищенко А.І. секретар судового засідання Фурсов Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 у справі №910/12036/25 (суддя - Л.М. Шкурдова) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." до Київської міської ради про визнання додаткової угоди укладеною за участю представників: від позивача: Грунська М.О., від відповідача: Перепелицін К.М. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, в якому просить суд визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 27.02.2012 р. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у нього виникло право на поновлення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:130:0018 від 27.02.2012 р. на тих самих умовах та на той самий строк, оскільки останній вчасно звернувся до відповідача із листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки разом з усіма необхідними документами, зокрема, проектом додаткової угоди про поновлення договору, однак Київська міська рада ухиляється від підписання додаткової угоди, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 27.02.2012 р. в редакції, запропонованій позивачем. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12036/25 за правилами загального позовного провадження. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 у справі №910/12036/25 позов задоволено у повному обсязі: визнано укладеною між Київської міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." угоду про поновлення на той самий строк - 10 років (з 02.03.2022 р. до 02.03.2032 р.), та на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки від 27.02.2012 р., укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У.", щодо земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:78:130:0018, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 02.03.2012 р. за № 78-6-00676 та посвідченого 27.02.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №

219. Не погоджуючись із вказаним рішенням Київська міська рада 09.02.2026 у встановлений процесуальний строк через електронний кабінет подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення у повному обсязі, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не врахував висновки, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. Вказує, що суд не встановив належного і добросовісного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором оренди в частині сплати орендної плати у 2015 та 2022, а також неправильно встановив строк, на який необхідно поновити договір оренди. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду №910/12036/25 від 16.02.2026 апеляційну скаргу було прийнято до розгляду з повідомленням (викликом) учасників справи. 26.02.2026 через систему «Електронний суд» позивачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційні скарги, а рішення суду першої інстанції вважає обгрунтованим та просить залишити його без змін. 27.03.2026 через систему «Електронний суд» позивачем було надано додаткові пояснення про понесені ним судові витрати. У судове засідання 03.06.2026 з`явилися представники позивача та відповідача. Апелянт просив суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Дослідивши та оцінивши в сукупності матеріали справи №10/12036/25, предмет та підстави поданого позову, проаналізувавши вимоги законодавства, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, зазначаючи при цьому наступне. Як встановлено судом першої інстанції та досліджено судом апеляційної інстанції, 27.02.2012 між Київською міською радою (далі за текстом - орендодавець або відповідач) та Публічним акціонерним товариством «Завод Укркабель» (далі за текстом - первісний орендар або позивач) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений 27.02.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №

219. Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що у книзі записів державної реєстрації договорів зроблено запис за № 78-6-00676 від 02.03.2012. Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець, на підставі рішень Київської міської ради від 27.11.2008 р. за № 680/680 та від 23.06.2011 р. за № 302/5689, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену в п. 2.1 цього договору. Згідно з п. 2.1 договору об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: - місце розташування - просп. Московський (наразі просп. Степана Бандери), 15-а в Оболонському районі м. Києва; - розмір - 5296 кв.м.; - цільове призначення - для організації благоустрою території з влаштуванням гостьової автостоянки; - кадастровий номер - 8000000000:78:130:0018. За змістом п. 3.1 договору строк дії договору - 10 років. Договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації. Пунктами 6.1-6.2 договору встановлено, що передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об`єкта оренди в день державної реєстрації цього договору. Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору. У відповідності з п. 8.3 договору орендар має переважне право після закінчення строку, на який було укладено цей договір, при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, на поновлення договору. Згідно з п. 11.6 договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію та сплачувати орендну плату за період від дня закінчення дії цього договору до дня поновлення його дії у порядку та на умовах, встановлених цим договором. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. 02.03.2012 сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки. 07.09.2012 між Київською міською радою (орендодавець), Публічним акціонерним товариством «Завод Укркабель» (первісний орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." (орендар) укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М., 27.02.2012 за реєстровим №

219. Відповідно до п. 1 даного договору сторони дійшли згоди замінити Публічне акціонерне товариство «Завод Укркабель» на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." Договір про внесення змін посвідчено 07.09.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим № № 767, 768 та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що у книзі записів державної реєстрації договорів зроблено запис від 11.09.2012 р. за № 78-6-00694. 11.09.2012 позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв у своє володіння і користування земельну ділянку: - місце розташування - просп. Московський (наразі просп. Степана Бандери), 15-а в Оболонському районі м. Києва; - розмір - 5296 кв.м.; - цільове призначення - для організації благоустрою території з влаштуванням гостьової автостоянки; - кадастровий номер - 8000000000:78:130:0018. Керуючись п.п. 8.3 та 11.6 договору оренди, позивач 18.11.2021 направив відповідачу лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки разом з усіма необхідними документами, зокрема, проектом додаткової угоди про поновлення договору. Вказаний лист отримано відповідачем 24.11.2021. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), опрацювавши лист позивача від 18.11.2021, підготував проект рішення Київської міської ради «Про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." договору оренди земельної ділянки від 02.12.2012 р. №78-6-00676 (зі змінами)» (до проекту, відповідно до п. 1 якого було вирішено поновити позивачу на 10 років договір оренди земельної ділянки № 78-6-00676 від 02.12.2012 (зі змінами, внесеними договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки № 78-6-00694 від 11.09.2012) для організації благоустрою території з влаштуванням гостьової автостоянки на просп. Степана Бандери, 15-а в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:78:130:0018, площа 0,5296 га, справа № 390555646). Листом №05715-СЛ-35013 від 03.05.2022 Департамент направив Київській міській раді проект рішення Київської міської ради «Про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." договору оренди земельної ділянки від 02.12.2012 № 78-6-00676 (зі змінами)», пояснювальну записку до справи №390555646 з позитивним висновком щодо поновлення договору оренди, витяг з бази даних міського земельного кадастру, матеріали супутникової фотозйомки, копію акту обстеження земельної ділянки № 21-0834-05 від 13.12.2021 з фото. Як свідчать матеріали справи, вказане рішення не було прийняте. 20.02.2024 позивач звернувся до відповідача з листом № 19-02/24-мр від 19.02.2024, в якому просив вирішити питання про поновлення договору оренди від 02.12.2012. Листом №08/281-325 від 13.03.2024 відповідач надав позивачу відповідь, в якій зазначив, що проекти рішень розглядаються відповідно до графіка засідань постійних комісій, а проект рішення щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:130:0018 перебуває на розгляді. Позивач після закінчення строку договору оренди від 02.12.2012 не припинив користуватися земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:78:130:0018, сплачував орендні платежі за період з 2015 по липень 2025, відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних інструкцій, довідки банку, виписки банку з рахунку позивача та листа Головного управління ДПС у м. Києві щодо відсутності заборгованості. Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивач вказував, що у нього наявне право на поновлення договору оренди земельної ділянки від 27.02.2012 відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час укладення договору. Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлені Земельним кодексом України (далі за текстом - ЗК України) та Законом України "Про оренду землі". Відповідно до статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). За змістом частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно з частиною 1 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частини перша та друга статті 792 ЦК України). Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (а відповідні положення пункту 8, з урахуванням прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону України "Про оренду землі", яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції. Розділ IX "Перехідні положення" доповнений абзацом четвертим такого змісту: "Правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення". Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. За змістом статті 5 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору. Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону). Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону про оренду землі). Частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). За приписами частини восьмої цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. У пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зазначено таке: "Частини п`ята та шоста статті 33 Закону про оренду землі встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин: За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону про оренду землі, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду. Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону про оренду землі, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення." Тож статтею 33 Закону про оренду землі було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням). Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин. Суд зауважував, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. У межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитись землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору. Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом статті 3 ЦК України та статті 33 Закону про оренду землі орган державної влади чи місцевого самоврядування власник зобов`язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей з орендарем: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо. Адже орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має законодавчо передбачене переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин, а також право укласти договір оренди на новий строк. Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори (наприклад, явно безпідставно відмовив в укладенні договору), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря. Судовий захист в таких випадках передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором та добросовісно використовувала належні їй права, тому орендодавець не може посилатися на свій захист на обставини, які свідчать про ухилення ним від проведення переговорів, та на власну недобросовісну поведінку, протиставляючи її легітимним прагненням та належній поведінці орендаря; водночас і орендар, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження орендних відносин, передбаченого законом, в тому числі через судовий захист. Інакше передбачене частиною дев`ятою статті 33 Закону про оренду землі право орендаря оскаржити відмову, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі матиме лише декларативний характер та не призведе до відновлення порушеного права. Щодо тверджень відповідача про неналежне виконання позивачем договірних зобов`язань зі сплати орендної плати у 2022 та неправильне застосування судом підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України. У зв`язку з введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 до Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) було внесено ряд змін, зокрема, в частині звільнення орендарів від сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності на певний період. 15.03.2022 було прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (набрав чинності 17.03.2022), яким пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України було доповнено підпунктом 69.14, яким встановлено, що тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, визначається Кабінетом Міністрів України. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 (надалі - Наказ № 309). Як роз`яснено Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, для цілей справляння плати за землю у 2022 Наказ № 309 застосовується у частині наявності певної території у Переліку територій. Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації не враховуються. Якщо у період з 01.03.2022 до 31.12.2022 на відповідній території велися бойові дії, та незалежно від тривалості таких бойових дій (навіть один день), плата за землю не нараховується та не сплачується за весь період з 01.03.2022 до 31.12.2022. Вказаний підхід підтверджується наступною редакцією Підпункту 69.14, яка була прийнята 11.04.2023 та набрала чинності 06.05.2023: "За період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Починаючи з 1 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території. В абзаці 2 Підпункту 69.14 законодавець чітко вказує на те, що у 2023 пільга діє тільки в період ведення на певній території активних бойових дій. В той час, як абзац 1 Підпункту 69.14 (як в первинній, так і в наступній редакції) пов`язує виникнення пільги зі сплати плати на землю за 2022 виключно з фактом, а не періодом, ведення на певній території бойових дій. Відповідно до Наказу № 309 (в редакції від 22.12.2022) місто Київ, де знаходиться земельна ділянка, у період з 24.02.2022 по 10.08.2022 було територією, де велися активні бойові дії, а з 11.08.2022 (без дати завершення) - територією можливих бойових дій. 27.01.2023, до Наказу № 309 було внесено зміни, згідно з якими місто Київ визнано територією, де велися активні бойові дії, у період з 24.02.2022 по 30.04.2022, а також виключено місто Київ з переліку територій можливих бойових дій. З огляду на те, що у 2022 місто Київ було територією активних бойових дій, орендна плата за земельні ділянки комунальної власності, розташовані у місті Києва, за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 не нараховувалася та не сплачувалася незалежно від тривалості активних бойових дій на цій території. Позивач скористався пільгою, передбаченою підпунктом 69.14, та нарахував за 2022 орендну плату за січень та лютий 2022 в загальному розмірі 5 580 815,72 грн. Суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про те, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання зі сплати орендної плати за земельну ділянку у 2022. Позивач вчасно звернувся з листом-повідомленням про поновлення договору оренди. Лист-повідомлення був оформлений належним чином, однак відповідач впродовж тривалого часу не вчиняв жодних дій щодо поновлення договору. Невиконання відповідачем своїх повноважень щодо поновлення договору на той самий строк на тих самих умовах є порушенням з боку органу влади та не може бути підставою для позбавлення позивача права на податкову пільгу, передбачену Підпунктом 69.14. Сплата орендної плати за земельну ділянку після закінчення строку дії договору оренди є обов`язком орендаря, який він виконував і продовжує виконувати належним чином та в повному обсязі до дня поновлення дії договору оренди, що підтверджується платіжними інструкціями, довідкою банку, випискою банку з рахунку позивача та листом Головного управління ДПС у м. Києві щодо відсутності заборгованості за період з 2015 р. по липень 2025. Щодо безпідставності тверджень відповідача про неналежне виконання позивачем договірних зобов`язань зі сплати орендної плати у 2015. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував приписів п. 43.3 ст. 43 Податкового кодексу України, згідно з якими позивачем порушений строк для здійснення повернення сум грошового зобов`язання від дня виникнення надміру сплаченої суми, згідно з розрахунком позивача переплата, яка виникла у 2015 році, була використана у 2023 році. Переплата орендної плати за земельну ділянку, яка виникла у 2015, була використана фактично у 2016. Водночас, для зручності математичних розрахунків і щоб не ускладнювати вирахування переплати у кожному році, починаючи з 2015, у додатку до позовної заяви "Розрахунку оплати орендної плати (ОП) за землю" Позивач відобразив переплату саме у 2023, оскільки всі роки до 2023 суми задекларованої і фактично сплаченої орендної плати співпадали. Крім цього, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач, отримавши 24.11.2021 лист-повідомлення позивача про поновлення договору оренди, не висловив жодних зауважень чи заперечень до виконання позивачем умов договору в частині сплати орендної плати. Щодо незгоди відповідача зі строком, на який суд першої інстанції поновив Договір оренди Земельної ділянки. Апелянт зазначає, що Договір оренди земельної ділянки може бути поновлений на строк з 02.03.2022 до 01.03.2032. Тобто, першим днем оренди є 02.03.2022, а останнім - 01.03.2032. Відповідно до резолютивної частини Рішення суд визнав укладеною додаткову угоду про поновлення на той самий строк - 10 років (з 02.03.2022 до 02.03.2032), та на тих самих умовах Договору оренди Земельної ділянки. Якщо формулювання завершення строку вказано з прийменником "до" без зазначення слова "включно", то дата вказана після нього не включається у строк, а якщо "по" - включається. Отже, використання судом першої інстанції у резолютивній частині Рішення прийменника "до" щодо строку дії (поновлення) Договору оренди Земельної ділянки (а саме: "з 02.03.2022 до 02.03.2032") означає, що суд поновив договір "з 02.03.2022 по 01.03.2032" або "02.03.2022 до 01.03.2032 включно", що узгоджується з позицією апелянта. Тому, наведені доводи апеляційної скарги є неспроможними. Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36). У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274). Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Державного підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2025 у справі №911/2234/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на апелянта. Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 у справі №910/12036/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 у справі №910/12036/25 - залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Повний текст постанови складено та підписано 12.06.2026. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 (двадцяти) днів до Верховного Суду відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.М. Сковородіна Судді Р.М. Колесник А.І. Тищенко