Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/34812/25

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Хмельницький Справа № 686/34812/25 Провадження № 22-ц/820/1276/26 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І., секретар судового засідання Плінська І.П. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/34812/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року у складі судді Палінчака О.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України, представник Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в : У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна визначивши її представником ГУНП в Хмельницькій області, про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних рішень та бездіяльності посадових осіб держави Україна, що привело до порушення його Конвекційного права на ефективний засіб юридичного захисту внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження № 12022243460000290 в порядку ч. 1 ст. 23 та ст. 1174 ЦК України, ст. 56 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що в провадженні дізнавачів ГУНП в Хмельницькій області знаходиться кримінальне провадження №12022243460000290. Незважаючи на очевидність кримінального правопорушення та особу, яка його вчинила, а саме ОСОБА_2 , персональні відомості про його особу були встановлені після затримання його патрульними поліцейськими і слідчим СОГ, службові і посадові особи Хмельницької обласної прокуратури та ГУНП в Хмельницькій області, з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом роблять видимість розслідування даного кримінального правопорушення, оскільки всупереч статті 6 КПК України відомий ОСОБА_2 в них перетворився на невідому особу. Такі дії дізнавача та групи процесуальних прокурорів є триваючим катуванням позивача як споконвічного українця, зухвалим і цинічним порушенням його прав та людської гідності, оскільки нічим іншим це пояснити неможливо. Надмірна тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною, є очевидною і не потребує доказування (одна відома особа, а саме ОСОБА_2 , і один факт вчинення ним кримінального правопорушення). Розслідування триває з 06 червня 2022 року і на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2025 році становить більше трьох з половиною років та є неефективним (ефективність розслідування оцінюється не за кінцевим результатом, а за адекватністю, оперативністю, залученням постраждалого до слідчих дій та незалежністю дій, своєчасне вжиття базових слідчих дій, вжиття мінімально необхідних заходів для встановлення істини), що становить порушення статті 2 §1 Конвенції. На думку позивача, орган досудового розслідування досяг поставленого йому ОСОБА_2 завдання по досягненню строку, після якого його неможливо притягнути до кримінальної відповідальності. Отже, внаслідок неефективного розслідування кримінального провадження особами, які здійснюють свої офіційні повноваження, порушено права позивача і завдано йому моральної шкоди. У зв`язку з наведеним, позивач просив стягнути з держави Україна 85 000 000 грн моральної шкоди, завданої йому надмірною тривалістю кримінального провадження № 12022243460000290 та судові витрати. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, посилається на ненадання належної правової оцінки наданим позивачем доказів та правовим позиціям Верховного Суду в подібних правовідносинах, застосування оціночних суджень в рішенні суду при повному нехтуванні діючого законодавства України, законів логіки та здорового глузду. Вказує, що судом першої інстанції не виконано мети цивільного судочинства, порушене право позивача суд не захистив, не забезпечив належного відшкодування. Крім того, посилається, що розгляд справи було здійснено неповноважним судом, оскільки порушено порядок розподілу судової справи між суддями. ГУНП в Хмельницькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Позивачем не надано жодного доказу протиправної бездіяльності органу досудового розслідування. Відділом дізнання ГУНП в Хмельницькій області надано інформацію по кримінальному провадженню № 12022243460000290, зокрема надано інформацію про вжиті дізнавачем заходи. Під час досудового розслідування: проведено судово-медичну експертизи та призначено додаткову; опитані свідки та інші особи, в тому числі ОСОБА_2 , на якого вказує позивач; проведені оперативно-розшукові дії з метою зібрання доказів; проведений слідчий експеримент за участі ОСОБА_1 - тощо. Слід зазначити, що дізнавачем на підставі частини дев`ятої статті 224 Кримінального процесуального кодексу України призначалось проведення одночасного допиту двох вже допитаних осіб, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для з`ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях, однак на неодноразові виклики дізнавачем потерпілий ОСОБА_1 не з`являвся у зазначений час та дату для проведення даної слідчої дії, причини своєї не явки не повідомляв . Згідно наданої інформації про кримінальне провадження, в матеріалах наявні докази на підтвердження вищевикладених обставин. Наразі матеріали кримінального провадження знаходяться в Хмельницькому міськрайонному суді Хмельницької області у слідчого судді Кирик О.В. Відтак, матеріалами кримінального провадження спростовуються доводи позивача про бездіяльність органу досудового розслідування, більш того, підтверджуються порушення ОСОБА_1 своїх обов`язків як потерпілого, що в свою чергу унеможливлює проведення обов`язкових дій у кримінальному провадженні та є наслідком продовження строків досудового розслідування. Крім того, позивач систематично звертається до суду з вимогами до органів державної влади та приватних осіб, оскаржує рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, подає позови про відшкодування шкоди тощо, при цьому такі обставини вимагають обов`язкового доказування позивачем причинного зв`язку між певними негативними явищами навивними у ОСОБА_1 та окремими рішеннями, діями або бездіяльністю відповідача у конкретному кримінальному провадженні. Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку. Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Встановлено, що 06 червня 2022 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження №12022243460000290 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України, згідно з яким 06 червня 2022 року близько 12 год. 37 хв. невстановлена особа, перебуваючи в дворі будинку на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків спричинила ОСОБА_1 тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканин голови та рваної рани ділянки голови Згідно матеріалів про стан досудового розслідування кримінального провадження № 12022243460000290 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України відділом дізнання Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, під час досудового розслідування: проведено судово-медичну експертизи та призначено додаткову; опитані свідки та інші особи, в тому числі ОСОБА_2 , на якого вказує позивач; проведені оперативно-розшукові дії з метою зібрання доказів; проведений слідчий експеримент за участі ОСОБА_1 тощо. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі №686/10710/18, від 20 вересня 2021 року у справі №686/8422/20, від 25 жовтня 2021 року у справі №686/27099/20, від 15 листопада 2021 року у справі №686/24617/20. Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди) (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі №686/27961/19). У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі №686/5244/21 (провадження №61-14316 св 21) зазначено, що: правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№2, Philis v. Greece), заява №19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі №308/14232/18 (провадження №61-10961св20), від 23 лютого 2022 року у справі №646/5368/19 (провадження №61-15330св21), від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження №61-14820св23). Статтями 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України). Частиною 1 статті 89 ЦПК України також встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як вбачається з матеріалів даної справи, в межах кримінального провадження №12022243460000290 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, у якому ОСОБА_1 визнано потерпілим, було здійснено ряд слідчих та процесуальних дій. Разом з тим, для проведення одночасного допиту у даному провадженні на неодноразовий виклик ОСОБА_1 не з`явився, не повідомив причин неявки. Справа не містить доказів на підтвердження обставин, зазначених позивачем, що дії або бездіяльність посадових осіб відповідача, зокрема, слідчого, дізнавача у кримінальному провадженні, у визначеному КПК України порядку було визнано протиправними чи незаконними. Встановивши, що позивач не довів у встановленому законом порядку наявності протиправних дій чи бездіяльності посадових осіб ГУНП в Хмельницькій області, заподіяння йому моральної шкоди, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовної заяви. Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на доведеність вимог і неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга не містить обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які б були підставою для скасування судового рішення у справі. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору. Щодо доводів апелянта про розгляд справи неповноважним судом, оскільки порушено порядок розподілу судової справи між суддями, то такі доводи є безпідставними з огляду на наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 14 ЦПК України визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ). Особливості розподілу судових справ встановлюються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 17 ст. 33 ЦПК України). Згідно з пп. 15.4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, в чинній редакції, визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється: до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, але не довше, ніж три місяці з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу, - за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу; після приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи - за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, встановленими цією редакцією Кодексу. Пунктом 130 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021, №1845/0/15-21, з відповідними змінами, встановлено, що до початку функціонування підсистеми автоматизованого розподілу справ у складі ЄСІТС визначення судді, судді-доповідача та присяжних для розгляду справи здійснюється відповідно до вимог розділу IV цього Положення засобами автоматизованої системи документообігу суду. Інші доводи апеляційної скарги висновок суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010). Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 червня 2026 року. Суддя А.М. Костенко Т.О. Янчук О.І. Ярмолюк