Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/28347/25

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Хмельницький Справа № 686/28347/25 Провадження № 22-ц/820/930/26 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Ярмолюка О.І., секретар судового засідання Кошельник В.М. з участю позивача розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/28347/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2026 року у складі судді Козак О.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя-2008» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Заслухавши доповідача, пояснення позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в : У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив поновити його на роботі охоронником без зброї в ТзОВ «Заріччя - 2008» та стягнути з відповідача його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з «27» вересня 2025 року до дня поновлення на роботі. В обґрунтування позову вказував, що він працював охоронником ТзОВ «Заріччя-2008» з 30.04.2025 року без укладення строкового трудового договору. Наказом №13-К від 26 вересня 2025 року він був звільнений з роботи 27 вересня 2025 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п.2.ст. 36 КЗПП України. Своє звільнення позивач вважав незаконним у зв`язку з тим, що він знаходився на стаціонарному лікуванні з 22.09.2025 року по 26.09.2025 року, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого. Також, він перебував на амбулаторному лікуванні з 27.09.2025 року по 29.09.2025 року (включно), що підтверджується медичним висновком про тимчасову непрацездатність. Таким чином, його звільнення відбулося під час непрацездатності, з порушенням ч 3 ст 40 КЗпП та є підставою для поновлення його на роботі. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилається, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки його висновки не відповідають дійсним обставинам справи. Апелянт вказує, що його незаконно звільнено з посади охоронця у ТзОВ «Заріччя-2008», оскільки на момент звільнення він був непрацездатним і перебував на стаціонарному лікуванні з 22.09.2025 по 26.09.2025 року, а з 27.09.2025 по 29.09.2025 року на амбулаторному лікуванні. Апелянт вважає, що суд безпідставно прийняв до уваги твердження відповідача про скасування наказу про його звільнення, так як роботодавець не може в односторонньому порядку скасовувати наказ про звільнення після того як він був реалізований. Крім того, після скасування наказу про звільнення, поновлення працівника на роботі можливо лише за його згодою, а він такої згоди не давав та не був фактично допущений до роботи на колишніх умовах, відтак його права залишилися порушеними. Тому ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. ТзОВ «Заріччя-2008» подало відзив на апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції законним та таким що повністю врегулювало правовідносини що склалися між позивачем та підповідачем. Відповідач перебував у трудових відносинах з товариством, наказом №13-К від 26 вересня 2025 року було звільнено ОСОБА_1 . На день звільнення позивач не мав відомостей щодо перебування позивача на стаціонарному лікуванні. Після видання наказу відповідач з`ясував, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 22.09.2025 по 26.09.2025. З огляду на такі обставини, відповідачем невідкладно вжито відповідних заходів та прийнято рішення про скасування наказу №13-К від 26 вересня 2025 року. Наказом №14-К від 29 вересня 2025 року ТОВ «Заріччя-2008» скасувало свій наказ №13-К від 26 вересня 2025 року, про що позивачу було повідомлено та запрошено прийти ознайомитись та отримати даний наказ. Також повідомлено, що він невідкладно може приступити до роботи та продовжувати виконання своїх трудових обов`язків. Проте ОСОБА_2 проігнорував дане звернення та не приступив до виконання своїх посадових обов`язків. 01.10.2025 року ОСОБА_1 з`явився на роботі, що також підтверджується знімком з камери відеоспостереження розміщеної в офісному приміщенні ТзОВ «Заріччя-2008». Директор ознайомив позивача з Наказом №14-К від 29 вересня 2025 року, яким скасовано наказ №13-К від 26 вересня 2025 року, однак ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення та підпису даного Наказу про що було складено відповідний Акт №1 від 01.10.2025. Позивач заявив, що не бажає приступати до роботи. У зв`язку з наведеним, ТОВ «Заріччя-2008» додатково надіслало на адресу позивача копію Наказу №14-К від 29 вересня 2025 року ТОВ «Заріччя-2008» про скасування наказу №13-К від 26 вересня 2025 року, що підтверджується квитанцією АТ «Укрпошта» № 2901700082746, однак позивач вирішив звернутися з позовом до суду. Ознайомившись з доводами апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 наказом директора ТОВ «Заріччя 2008» від 30 квітня 2025 року був прийнятий на роботу в ТОВ «Заріччя 2008» на посаду охоронника без зброї з 01.05.2025 року. В цей же день 30 квітня 2025 року між директором ТОВ «Заріччя 2008» та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір № 3, за умовами якого (п.13) даний договір є безстроковим. Однак наказом директора ТОВ «Заріччя - 2008» № 13-к від 26.09.2025 року позивача ОСОБА_1 - охоронника без зброї було звільнено з роботи 27.09.2025 року, у зв`язку із закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України. В період з 22.09.2025 року по 26.09.2025 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні, а з 27.09.2025 року по 29.09.2025 року на амбулаторному лікуванні, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого, медичним висновком про тимчасову непрацездатність. Наказом директора ТОВ «Заріччя - 2008» № 14-к від 29.09.2025р. скасовано наказ № 13-к від 26.09.2025 року про звільнення ОСОБА_2 у зв`язку із нововиявленими обставинами, а саме перебуванням позивача на лікуванні. Згідно Акту №1 від 01.10.2025 року ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення та підписання наказу № 14-к від 29.09.2025р., текст вказаного наказу йому було зачитано в присутності посадових осіб. Відповідно розрахунково-платіжної відомості за вересень 2025 року ОСОБА_2 у вересні 2025 року була нарахована заробітна плата в розмірі 5818,18 грн, допомога, що здійснюється за рахунок коштів фондів соціального страхування в сумі 1304,35 грн., оплата за 5 перших днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства в сумі 1304,35 грн. В загальному нараховано до виплати 8426,88 грн., з яких утримано податків в сумі 1938,18 грн. та виплачено позивачу 6488,7 грн. 06 жовтня 2025 року наказом директора ТОВ «Заріччя 2008» № 14/2-к від 06 жовтня 2025 року ОСОБА_2 звільнено з роботи за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частин першої-другої статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки у зв`язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною; повернення особи, яка проходила військову службу, була обрана народним депутатом чи на іншу виборну посаду) або виконанням певного обсягу робіт. Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин/ Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий самий, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформлюється цей трудовий договір. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. У даній справі беззаперечно встановлено, що позивач перебував у трудових правовідносинах з відповідачем на підставі безстрокового трудового договору, а тому наказ директора ТОВ «Заріччя - 2008» № 13-к від 26.09.2025 року про звільнення позивача з роботи з 27.09.2025 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України є незаконним. В той же час за змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18). З матеріалів справи вбачається, що наказом директора ТОВ «Заріччя - 2008» № 14-к від 29.09.2025р його ж наказ № 13-к від 26.09.2025 року про звільнення ОСОБА_2 скасовано до моменту пред`явлення цього позову та виплачено йому повністю заробітну плату за вересень 2025 року, в тому числі і за час перебування на лікарняному. При цьому за змістом даного наказу позивач фактично був поновлений на роботі та згідно Акту №1 від 01.10.2025 року був ознайомлений з даним наказом, текст вказаного наказу йому було зачитано в присутності посадових осіб, проте відмовився від ознайомлення та підписання наказу № 14-к від 29.09.2025р. Колегія суддів зауважує, що роботодавець не обмежений у праві самостійно скасувати наказ про звільнення працівника, якщо таке звільнення відбулося помилково, тому скасування наказу про звільнення позивачки самим відповідачем має наслідком поновлення працівника на роботі з дати звільнення та виплату йому заробітної плати за весь період вимушеного прогулу . Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 753/5516/20, від 12 лютого 2024 року в справі № 753/8086/21. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення його на роботі. Доводи апеляційної скарги, що після скасування наказу про звільнення, поновлення працівника на роботі можливо лише за його згодою, а він такої згоди не давав та не був фактично допущений до роботи на колишніх умовах, відтак його права залишилися порушеними, слід відхилити. Такі доводи суперечать положенням чинного трудового законодавства та правовим висновкам Верховного Суду щодо права роботодавця скасувати наказ про звільнення працівника з роботи. Крім того апелянт в даній справі жодним чином не довів того, що він не був допущений до роботи після його поновлення, а відповідач навпаки надав суду Акт №1 від 01.10.2025 року за яким текст наказу про поновлення йому було зачитано в присутності посадових осіб, проте він відмовився від ознайомлення та підписання наказу № 14-к від 29.09.2025р. Також суд відхиляє посилання апелянта на незаконність його звільнення під час перебування на лікарняному, так як наказ про звільнення на час подачі позову було вже скасовано самим роботодавцем саме з цих підстав.. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 викладено правовий висновок, що в разі порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки), а не шляхом поновлення, а не поновлення на роботі. Що стосується позовних вимог апелянта щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то як встановлено судом позивачу за вересень 2025 року виплачено заробітну плату, в тому числі і грошові кошти за час перебування на лікарняному за період з моменту видання наказу про звільнення 26.09.2025 року до видання наказу про скасування попереднього наказу 29.09.2025 року. Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає. Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 травня 2026 року. Суддя А.М. Костенко Р.С. Гринчук О.І. Ярмолюк