Постанова 4813 № 496/1906/25

Номер провадження: 22-ц/813/4664/26 Справа № 496/1906/25 Головуючий у першій інстанції Портна О. П. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: Сєвєрової Є.С. (суддя-доповідач), Вадовської Л.М., Погорєлової С.О., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2025 рокуу складі судді Портної О.П., встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2025 року, Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» (далі - АТ «СЕНС БАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з вимогами про стягнення 3% річних на кредитну заборгованість в розмірі 9647,62 гривень, інфляційних витрат на кредитну заборгованість в розмірі 179603,73 гривні, а також судових витрат. Свої вимоги мотивує тим, що 14.04.2008 АТ «Альфа-Банк» та відповідач уклали Договір кредиту № 490063450. Відповідно до умов кредитного договору позивач надає відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 31165,40 доларів США. На забезпечення умов виконання кредитного договору № 490063450 від 14.04.2008 з ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 490063450-П від 14.04.2008. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, в результаті чого виникла заборгованість перед кредитором. У зв`язку з невиконанням боржником свого обов`язку по сплаті кредиту, у Кредитора виникло право задовольнити свої вимоги також і за рахунок поручителя. Відповідно до рішення Третейського суду від 04.11.2013, справа № 1831-9/351/13 на користь АТ «Альфа-Банк» було стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 490063450 від 14.04.2008, в розмірі 132164,08 гривні. На підставі виконавчого листа № 751/1078/14 виданий 20.03.2014 виданого Новозаводського районного суду м. Чернігова, було відкрито виконавче провадження № 50824565. В подальшому, відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 19.04.2017, ВП № 50824565 було завершено. 12.08.2022 Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. Таким чином, в результаті не виконання рішення суду та умов договору у відповідачів виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду яка станом на 23.02.2022 становить 189251,35 гривня, та складається з: суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість в розмірі 9647,62 гривень та суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість в розмірі 179603,73 гривні. У зв`язку з вищевикладеним у позивача виникло право на звернення до суду з відповідним позовом. Позиція сторін в суді першої інстанції Представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Савін С.О. у письмових поясненнях просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що постановою про закінчення виконавчого провадження від 19.04.2017 року, ВП № 50824565, відкрите відносно відповідачів, було завершено, у зв`язку з його повним виконанням та стягнення заборгованості у повному обсязі. Таким чином, в рамках вищевказаного зобов`язання було стягнуто грошові кошти (заборгованість) у повному обсязі, а заборгованість яку банк намагається стягнути з відповідачів, на думку представника відповідача, є натуральним зобов`язанням. Звертає увагу суду на те, що зобов`язання відповідача є задавненим, в зв`язку з чим набуло характеру натурального зобов`язання. 3% річних були нараховані позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов`язанні, в зв`язку з чим, на його думку, позов не підлягає задоволенню за безпідставністю. (а.с. 35-37) Представник позивача у додаткових письмових поясненнях зазначив, що зі справи, яка розглядається, чітко вбачається, що сума боргу, на яку нараховано 3% річних та інфляційні витрати вже захищена в судовому порядку, є рішення, яке набуло законної сили, а тому позиція відповідачів, на його думку, не відповідає обставинам справи. Тож, якщо кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум передбачених ст. 625 ЦК України. (а.с. 46-47) Короткий зміст рішення суду та мотивування його висновків Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2025 року у задоволені позову АТ «СЕНС БАНК» відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що нарахування АТ «СЕНС БАНК» 3 % річних та інфляційних втрат за період з вересня 2013 року по лютий 2022 року є безпідставним, оскільки, по-перше, після 19.04.2017 року відсутній сам факт прострочення грошового зобов`язання, з яким ч. 2 ст. 625 ЦК України пов`язує право кредитора на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, а по-друге, пред`явлення самостійної вимоги виключно про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат без одночасного пред`явлення вимоги про стягнення основної суми заборгованості суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо недопустимості використання конструкції ст. 625 ЦК України як способу обходу наслідків спливу позовної давності та спеціальних правил, що застосовуються до задавнених зобов`язань (зокрема, висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах № 285/3536/20, № 554/9126/20, № 602/140/23). У зв`язку з цим заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню. Окрім того в обґрунтування розміру 3% річних та інфляційних втрат, сторона позивача надала розрахунок зроблений за період з вересня 2013 року по лютий 2022 року. Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 01.04.2025 року. З матеріалів справи судом встановлено, що заборгованість відповідачів була повністю погашена в рамках виконавчого провадження № 50824565, яке закінчене постановою старшого державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Бодрягової Л.В. від 19.04.2017 року у відповідності до вимог п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження». Таким чином вважається, що порушення грошового зобов`язання було усунуте 19.04.2017 року. Оскільки порушення грошового зобов`язання було усунуте 19.04.2017 року, а з позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат позивач звернувся лише 01.04.2025 року, тобто більш ніж через три роки після припинення порушення, позивач втратив право на судовий захист вимог, пов`язаних із простроченням виконання грошового зобов`язання за цим рішенням суду. Заявлений до стягнення період з 15.09.2013 року по 23.02.2022 року виходить за межі останніх трьох років, які передують поданню позову, та фактично охоплює період, коли зобов`язання вже було виконано. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаним заочним рішенням суду, АТ «СЕНС БАНК» подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «СЕНС БАНК» задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідачів на користь АТ «СЕНС БАНК» сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачами по справі під час розгляду даної справи в суді першої інстанції подано до суду письмові пояснення від 27.10.2025, однак стороною відповідачами не заявлялось клопотання про застосування строків позовної давності, а тому у суду не було підстав для застосування такого строку самостійно. Крім того, оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Доводи скарги також мотивовані тим, що в рішенні суду зазначено, що нарахування по ст. 625 у даному позову є неправомірним, оскільки таке нарахування здійснено на натуральне зобов`язання. Проте це не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки в даній справі сума боргу, на яку нараховано 3% річних та інфляційні витрати вже захищена в судовому порядку, є рішення, яке набуло законної сили, а тому позиція суду не відповідає обставинам справи та висновкам в постановах, на які посилається позивач. Отже, враховуючи вищенаведене, слід дійти висновку, що судом першої інстанції не досліджено всіх доказів, наданих сторонами, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення. Явка учасників справи в апеляційній інстанції В судовому засіданні 28.05.2026 представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Савін С.О. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні. Представник АТ «Сенс Банк» в судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляд, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 28.05.2026 суд перейшов на стадію ухвалення рішення, яке проголошено 11.06.2026. В судове засідання, призначене на 11.06.2026 сторони не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин 14.04.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 490063450. 14.04.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки № 490063450-П в забезпечення виконання Кредитний договір № 490063450. Рішенням постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 14.11.2013 року по справі № 1831-9/351/13, позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено та вирішено стягнути солідарно з останніх на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за Кредитним договором № 490063450 від 14.04.2008 року у розмірі: 124629,33 гривень заборгованість за кредитом; 1716,98 гривень заборгованість за відсотками; 5817,77 гривень заборгованість по пені; 400,00 гривень судові витрати. 19.04.2017 року старшим державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Бодряговою Л.В. винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження № 50824565 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 20.03.2014 року Новозаводським районним судом м. Чернігова по справі № 751/1078/14 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» грошової суми в розмірі 132564,08 гривні, у зв`язку зі стягненням у повному обсязі боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Протоколом № 2/2022 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» вирішено змінити найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК» та внести зміни до Статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. Відповідно до розрахунку заборгованості 3% та інфляційних втрат згідно рішення суду, розмір 3% річних за період з 15.09.2013 року по 23.02.2022 року складає 9647,62 гривень. Розмір інфляційних втрат за період з вересня 2013 року по лютий 2022 року складає 179603,73 гривні. Загальна сума заборгованості 189251,35 гривня. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог. Мотиви частково прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Щодо правомірності нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Як встановлено матеріалами справи, Рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 14.11.2013 року по справі № 1831-9/351/13, у порядку передбаченому ЗУ «Про третейські суди» не оскаржувалося. У зв`язку з цим Рішенням постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» була встановлена заборгованість у розмірі 132164,08 гривні. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За змістом ст. 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) дійшла висновку, що системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання може бути застосовано до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат. (аналогічна позиція була викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2025 у справі №602/140/26). У справі № 757/44680/15-ц, яка переглядалась об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, судами попередніх інстанцій встановлені обставини щодо спливу позовної давності за вимогами кредитора про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за його користування і судовим рішенням, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про їх стягнення, тому колегія суддів касаційного суду вважала вказане зобов`язання натуральним і дійшла висновку про відсутність у кредитора права нараховувати суми, визначені статтею 625 ЦК України. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що в даному випадку відсутні підстави вважати зобов`язання відповідачів за кредитним договором натуральним зобов`язанням, оскільки у даному випадку Рішенням постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 14.11.2013 року по справі № 1831-9/351/13, задоволено позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» та стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором №490063450 від 14.04.2008 у розмірі 132 164,08 грн., тобто вимога ПАТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») про стягнення заборгованості за кредитом вже захищена у судовому (примусовому) порядку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Судом встановлено, що заборгованість відповідачів за Кредитним договором № 490063450, визначена рішенням постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз», була повністю погашена в межах виконавчого провадження № 50824565, яке закінчено постановою старшого державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Бодрягової Л.В. від 19.04.2017 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду. Отже, враховуючи закриття виконавчого провадження 19.04.2017 року порушення грошового зобов`язання було усунуте, а грошове зобов`язання відповідачів перед банком, встановлене вказаним рішенням суду, припинилося виконанням відповідно до ст. 599 ЦК України, що виключає наявність простроченого грошового зобов`язання після зазначеної дати. Частково вірними є висновки суду, що нарахування АТ «СЕНС БАНК» 3 % річних та інфляційних втрат за період з вересня 2013 року по лютий 2022 року є безпідставним, оскільки, після 19.04.2017 року відсутній сам факт прострочення грошового зобов`язання, з яким ч. 2 ст. 625 ЦК України пов`язує право кредитора на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних. Однак, судом не було враховано, що згідно наданого банком розрахунку вбачається, що припинення грошового зобов`язання відбулось 02.09.2016, коли відповідачами було повністю погашено заборгованість, а не 19.04.2017 коли було закрито виконавче провадження. Крім того, колегія суддів вважає невірними посилання суду першої інстанції на те, що «пред`явлення самостійної вимоги виключно про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат без одночасного пред`явлення вимоги про стягнення основної суми заборгованості суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо недопустимості використання конструкції ст. 625 ЦК України як способу обходу наслідків спливу позовної давності та спеціальних правил, що застосовуються до задавнених зобов`язань (зокрема, висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах № 285/3536/20, № 554/9126/20, № 602/140/23). У зв`язку з цим заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.» Як вже зазначалось раніше, банком було використано та захищено своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором, та наявне судове рішення про стягнення основної суми заборгованості, тому в даному випадку відсутні підстави вважати вказане зобов`язання натуральним. Щодо звернення до суду із вказаним позовом, яке виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, колегія суддів виходить з наступного. Так, обґрунтовуючи розмір 3% річних та інфляційних втрат, сторона позивача надала розрахунок зроблений за період з вересня 2013 року по лютий 2022 року. Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 01.04.2025 року. З матеріалів справи судом встановлено, що заборгованість відповідачів була повністю погашена в рамках виконавчого провадження № 50824565, яке закінчене постановою старшого державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Бодрягової Л.В. від 19.04.2017 року у відповідності до вимог п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження». Відповідно до розрахунку заборгованості наданого банком, останнє повністю погашено 02.09.2016 та з вказаної дати вважається, що порушення грошового зобов`язання було усунуте. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц дійшла висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Зазначена позиція підтверджена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2013 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 02 вересня 2016 року (дата останнього платежу з погашення боргу). Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 02 вересня 2016 року. Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Як було зазначено вище, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 02.09.2016 (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням, відповідно до наданого банком розрахунку) і є датою, коли зобов`язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції серед іншого зазначив, що оскільки порушення грошового зобов`язання було усунуте 19.04.2017 року, а з позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат позивач звернувся лише 01.04.2025 року, тобто більш ніж через три роки після припинення порушення, позивач втратив право на судовий захист вимог, пов`язаних із простроченням виконання грошового зобов`язання за цим рішенням суду. Заявлений до стягнення період з 15.09.2013 року по 23.02.2022 року виходить за межі останніх трьох років, які передують поданню позову, та фактично охоплює період, коли зобов`язання вже було виконано. Колегія суддів вважає, що відмовляючи повністю в задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції не було враховано, що в даному випадку, відповідачі не звертались до суду із заявою про застосування строку позовної давності, а суд з власної ініціативи не може його застосовувати. Таким чином, враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що банк звертаючись до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, в наданому розрахунку помилково включив у вказаний період за який зобов`язання відповідачами було вже виконано, та положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть бути застосовані. Таким чином, враховуючи вищевказане, суд першої інстанції не був позбавлений можливості перевірити наданий банком розрахунок, та здійснити власний, з вирахуванням періоду з 02.09.2016 по 23.02.2022 в якому порушення грошового зобов`язання було припинено виконанням відповідно до ст. 599 ЦК України. Як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості, відповідачами грошове зобов`язання визначене рішенням третейського суду було виконано 02.09.2016 року. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Таким, чином оскільки відповідачами не було спростовано та не заперечувалось, що в період з 15.09.2013 по 02.09.2016 ними було виконано зобов`язання по погашенню заборгованості визначену рішенням третейського суду, банк має право на стягнення з відповідачів заборгованості передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України. Згідно наданого розрахунку вбачається, що 3 % річних банком було нараховано за період з 15.09.2013 по 02.09.2016 (день фактичного виконання грошового зобов`язання відповідачами), згідно якого становить 9647,62 грн., вказаний розрахунок було проведено з урахуванням часткових сплат за відповідні періоди та вказаний розрахунок було перевірено апеляційним судом, відповідачами вказаний розрахунок не було спростовано. Щодо стягнення інфляційних втрат, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до наданого розрахунку вбачається, що банком останній був розрахований за період з вересня 2013 по лютий 2022 роки, проте, як вже зазначалось раніше, грошове зобов`язання відповідачами було виконано згідно наданого банком розрахунку 02.09.2016, таким чином, нараховані інфляційні втрати за період з вересня 2016 по лютий 2022 роки не підлягають задоволенню. Крім того, з наданого розрахунку вбачається, що позивачем не було враховано часткові сплати відповідачами заборгованості за рішенням суду, крім того, сума заборгованості в деякі періоди навпаки збільшувалась, проте будь яких обґрунтованих пояснень вказаному збільшенню матеріали справи не містять. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012). Розраховується за формулою: [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] ? [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу] Де: [Сума боргу] сума простроченого боргу. [Сукупний індекс інфляції] добуток щомісячних індексів за відповідний період. З огляду на вказане апеляційним судом було здійснено розрахунок заборгованості, згідно якого, інфляційні втрати за період з вересня 2013 по серпень 2016 роки з урахуванням часткових сплат становлять: Основна сума заборгованості за договором з урахуванням часткових сплат становить: з 15/09/2013 до 16/12/2013 132 164,08 грн. з 17/12/2013 до 19/03/2014 126 568,98 грн. з 20/03/2014 до 12/05/2014 119 597,12 грн. з 13/05/2014 до 19/06/2014 110 901,75 грн. з 20/06/2014 до 02/09/2016 102 622,43 грн. Таким чином індекс інфляції апеляційним судом було розраховано за наступні періоди: Період 1 - IIc (100,00 : 100) x (100,40 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) = 1.01103804 Інфляційне збільшення: 132 164,08 x 1.01103804 - 132 164,08 = 1 458,83 грн. Період 2 - IIc (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) = 1.03018826 Інфляційне збільшення: 126 568,98 x 1.03018826 - 126 568,98 = 3 820,90 грн. Період 3 - IIc (103,30 : 100) = 1.03300000 Інфляційне збільшення: 119 597,12 x 1.03300000 - 119 597,12 = 3 946,70 грн. Період 4 - IIc (103,80 : 100) x (101,00 : 100) = 1.04838000 Інфляційне збільшення: 110 901,75 x 1.04838000 - 110 901,75 = 5 365,43 грн. Період 5 - IIc (100,40 : 100) x (100,80 : 100) x (102,90 : 100) x (102,40 : 100) x (101,90 : 100) x (103,00 : 100) x (103,10 : 100) x (105,30 : 100) x (110,80 : 100) x (114,00 : 100) x (102,20 : 100) x (100,40 : 100) x (99,00 : 100) x (99,20 : 100) x (102,30 : 100) x (98,70 : 100) x (102,00 : 100) x (100,70 : 100) x (100,90 : 100) x (99,60 : 100) x (101,00 : 100) x (103,50 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (99,90 : 100) x (99,70 : 100) = 1.67665624 Інфляційне збільшення: 102 622,43 x 1.67665624 - 102 622,43 = 69 440,11 грн. Отже, загальний розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню становить 84 031,97 грн. За таких обставин, на підставі вищевказаного колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ «Сенс Банк» підлягає частковому задоволенню, та з відповідачів підлягає стягненню сума заборгованості розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України в загальному розмірі 93679,59 грн. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги АТ «Сенс Банк» є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову за вищевказаного обґрунтування. Розподіл судових витрат Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до пп. «б,в» п.4 ч.1 ст..382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції у випадку скасування або зміні судового рішення зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. За таких обставин, апеляційний суд відповідно до ст. 141 ЦПК України здійснює перерозподіл судових витрат. Звертаючись до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та за звернення до суду з апеляційною скаргою позивачем було сплачено 3633,60 грн. Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 93679,59 грн., що становить 49,50% від 189251,35 грн. Таким чином, з урахуванням того, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, то судові витрати підлягають розподілу лише в частині задоволених вимог у розмірі 93679,59 грн.. Тобто, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 2997,72 (6056*49,50%)., тобто з кожного по 1 498,86 грн. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» задовольнити частково. Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2025 рокускасувати, ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «СЕНС «БАНК» (ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором №490063450 від 14.04.2008 розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 93 679,59 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «СЕНС «БАНК» (ЄДРПОУ 23494714) в рівних частках судовий збір у розмірі 2997,72, тобто з кожного по 1 498,86 грн Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська С.О. Погорєлова