Постанова 4818 № 638/20844/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/20844/24 Головуючий суддя І інстанції Щепіхіна В. В. Провадження № 22-ц/818/287/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: інших видів кредиту П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Яцини В.Б. суддів колегії: Пилипчук Н.П., Мальованого Ю.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 08 травня 2025 року у справі №638/20844/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В : У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №101526345 від 24.03.2023 у розмірі 18 727,50 грн та судового збору у розмірі 2 422,40 грн. Позовна заява мотивована тим, що 24.03.2023 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено кредитний договір №101526345. За умовами договору ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати відповідачу кредит у сумі 5 500,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, та можливих передбачених договором штрафних санкцій. Як зазначено у позовній заяві, ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму. Відповідач не виконав умови кредитного договору і має заборгованість. 27.06.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений Договір про відступлення прав вимоги №100-МЛ/Т, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги і за укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачем кредитним договором №101526345 від 24.03.2023. Позивач вказав, що до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги заборгованості у сумі 18 727,50 грн, з яких: 5 500,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 12 952,50 грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 275 грн - прострочена заборгованість за комісією, що стало підставою звернення до суду. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Харкова від 08 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» Мих В.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, недоведеність обставин, які мають значення для справи, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі представник позивача зазначає, що під час укладення кредитного договору відповідач підтвердив отримання повної інформації щодо умов кредитування, зокрема суми кредиту, процентної ставки, комісій, строку кредитування та правил надання фінансових послуг, що забезпечувало належне розуміння суті фінансової послуги відповідно до вимог законодавства. Вказує, що відповідач здійснив волевиявлення на укладення договору шляхом направлення відповіді про прийняття пропозиції (оферти), підписаної електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а тому кредитний договір був укладений відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Зазначає, що підписання відповідачем кредитного договору свідчить про його ознайомлення з правилами надання фінансових послуг, усіма додатками та невід`ємними частинами договору, які були доступні в особистому кабінеті позичальника, а також про згоду з їх умовами. Посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, відповідно до якого електронний підпис одноразовим ідентифікатором є належним способом підписання електронного договору та підтвердженням волевиявлення особи на його укладення. Наголошує, що без отримання одноразового ідентифікатора, надісланого на електронну адресу або номер телефону відповідача, укладення кредитного договору було б неможливим, що свідчить про відповідність договору внутрішній волі відповідача. Також вказує, що відповідно до статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише з підстав його електронної форми або невідповідності вимогам до кваліфікованого електронного підпису. Зазначає, що час підписання договору, відображений в анкеті-заяві на кредит та кредитному договорі, є узгодженим з урахуванням різниці між часовими поясами. Щодо висновків суду про ненадання доказів перерахування кредитних коштів представник позивача зазначає, що на підтвердження виконання кредитодавцем своїх зобов`язань до матеріалів справи долучено платіжне доручення №61621265 від 24 березня 2023 року, з якого вбачається перерахування на користь відповідача кредитних коштів у сумі 5 500,00 грн. Вказує, що зазначені у платіжному документі сума переказу, дата транзакції та реквізити банківської картки відповідають умовам кредитного договору. Наголошує, що відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кошти не були зараховані на його картковий рахунок або що зазначений у договорі рахунок йому не належить, хоча мав можливість отримати та надати відповідну банківську інформацію. Також вказує, що після укладення договору відповідач не звертався до кредитодавця із заявами чи претензіями щодо неотримання кредитних коштів, як це передбачено умовами договору. З огляду на викладене зазначає, що наявні у справі докази підтверджують факт надання відповідачу кредитних коштів, тоді як відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо їх повернення та сплати передбачених договором платежів. Представник позивача також зазначає, що на підтвердження позовних вимог надано кредитний договір, розрахунок заборгованості та платіжне доручення, яке підтверджує перерахування відповідачу кредитних коштів. Вказує, що платіжне доручення є належним доказом здійснення господарської операції та містить необхідні реквізити, а зазначення неповного номера платіжної картки відповідає вимогам законодавства щодо захисту персональних даних. Наголошує, що відповідач не надав доказів на спростування факту отримання кредитних коштів чи розміру заборгованості. У зв`язку з цим вважає доведеним факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором та невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення кредиту і сплати процентів. Представник позивача зазначає, що 27 червня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги, на підставі якого позивач набув статусу нового кредитора за кредитним договором відповідача. Посилається на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої заміна кредитора не припиняє зобов`язання, а змінює лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Вказує, що право вимоги та розрахунок заборгованості були передані позивачу первісним кредитором, а тому ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є належним кредитором та має право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором. Представник позивача зазначає, що всі письмові докази подані з дотриманням вимог ЦПК України у належним чином засвідчених копіях та надіслані іншим учасникам справи, а тому є належними і допустимими доказами. Щодо судових витрат апелянт вказує, що за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн, розрахований відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір». За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги, та вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а заочне рішення суду - без змін. Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам заочне рішення суду відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів укладення кредитного договору відповідачем та фактичного отримання ним кредитних коштів. Суд зазначив, що до матеріалів справи не долучено правил надання кредиту, які є невід`ємною частиною договору, надана довідка про ідентифікацію сформована самим кредитодавцем і не може вважатися безумовним доказом проведення ідентифікації відповідача при укладенні договору, а також наявні розбіжності щодо часу підписання кредитного договору. Крім того, суд дійшов висновку, що надане платіжне доручення не підтверджує належним чином перерахування кредитних коштів відповідачу, оскільки не містить відмітки банку про проведення платежу, а матеріали справи не містять доказів належності відповідачу рахунку, на який були перераховані кошти. Також суд вказав на відсутність первинних бухгалтерських документів, виписки з особового рахунку відповідача та інших доказів руху коштів, які б підтверджували отримання відповідачем кредиту та наявність заборгованості у заявленому розмірі. Окрім цього, суд не взяв до уваги наданий витяг з реєстру боржників, оскільки вважав його неналежним доказом переходу до позивача права вимоги за спірним кредитним договором. За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відмовив у їх задоволенні. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам, та доводами скарги не спростований. Судом встановлено, що на підтвердження вимог у позові зазначено наступне. ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Мілоан» з метою отримання кредиту, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву на кредит №101526345 від 24.03.2023. Так, 24.03.2023 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №101526345. Згідно з п.1.1 Договору, кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений п.1.3 Договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п.1.2 Договору, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, визначеної п.1.4 Договору, та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах і у строки (терміни), встановлені Договором. Відповідно до п.1.2 Договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 5 500 грн. Згідно з п.1.3 Договору, кредит надається строком на 105 днів з 24.03.2023 (дати надання кредиту) та складається з пільгового і поточного періодів. Відповідно до п.1.4 Договору, позичальник має повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у рекомендовану дату платежу - 08.04.2023 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості - 07.07.2023 (останнього дня строку кредитування). Згідно з п.1.5.1 Договору, комісія за надання кредиту становить 275 грн та нараховується за ставкою 5 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Відповідно до п.1.5.2 Договору, проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду становлять 82,50 грн та нараховуються за ставкою 0,10 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом пільгового періоду. У п.1.5.3 Договору визначено, що проценти за користування кредитом протягом поточного періоду становлять 14 850,00 грн та нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду. Відповідно до п.2.1 Договору, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти 516875*30. Згідно з п.4.2 Договору, у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, має право (але не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п.1.5.3 Договору, як проценти за порушення грошового зобов`язання, передбачені ст.625 ЦК України, що вважаються погодженими сторонами як інший розмір процентів у розумінні ч.2 ст.625 ЦК України. Відповідно до п.6.1 Договору, кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. Згідно з п.6.2 Договору, пропозиція укладення договору (оферта) розміщується в особистому кабінеті, а акцепт здійснюється шляхом направлення електронного повідомлення із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається на мобільний номер позичальника, після чого договір набуває чинності та розміщується в особистому кабінеті. Відповідно до п.6.3 Договору, позичальник, приймаючи пропозицію, погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами договору, підтверджує ознайомлення з його умовами та обов`язок їх виконання. Згідно з п.п.6.4-6.5 Договору, електронна форма договору є рівнозначною письмовій формі та створює для сторін такі ж правові наслідки. Відповідно до п.7.1 Договору, договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін виникають з моменту отримання кредиту. Позивачем до позовної заяви надано Графік платежів, відповідно до якого загальна вартість кредиту становить 20 707,50 грн. До позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» долучило довідку ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію, згідно з якою ОСОБА_1 , з яким укладено Договір про споживчий кредит №101526345 від 24.03.2023, ідентифікований. Акцепт (договір) підписаний із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором L50024, дата і час відправки одноразового ідентифікатора позичальнику: 24.03.2023 о 18:07:28, номер телефону: НОМЕР_1 . Позивач надав копію платіжного доручення №61621265 від 24.03.2023 на суму 5 500,00 грн, яке підписане посадовою особою ТОВ «Мілоан» з печаткою товариства. 27.06.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги №100-МЛ/Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, зазначеними у реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «Мілоан» та боржниками (портфель заборгованості). За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону). Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону). Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст.11 Закону). Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що укладення договорів в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.13 ст.11 Закону). Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України). Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Як встановлено судом, до позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» долучено довідку ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію, згідно з якою ОСОБА_1 , з яким укладено Договір про споживчий кредит №101526345 від 24.03.2023, ідентифікований. Акцепт (договір) підписаний із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором L50024, дата і час відправки одноразового ідентифікатора позичальнику: 24.03.2023 о 18:07:28, номер телефону: НОМЕР_1 . Разом з тим суд обґрунтовано звернув увагу на наявність розбіжностей у відомостях щодо часу підписання договору, зазначених у копії Анкети-заяви на кредит №101526345 від 24.03.2023 та в Договорі про споживчий кредит №101526345 від 24.03.2023. Так, у договорі зазначено, що він підписаний одноразовим ідентифікатором 24.03.2023 о 18:07, тоді як в анкеті-заяві вказано час підписання 24.03.2023 о 07:00. При цьому представником позивача в апеляційній скарзі не спростовано зазначених висновків суду та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вказані розбіжності обумовлені різними часовими поясами (за Гринвічем та за Києвом), а також не підтверджено механізм формування відповідних електронних документів та фіксації часу їх підписання в інформаційній системі кредитодавця. Крім того, в матеріалах справи містяться Графік платежів та Паспорт споживчого кредиту, які разом із Правилами надання коштів у позику становлять невід`ємну частину Договору про споживчий кредит №101526345 від 24.03.2023 (п.7.1 Договору). Водночас позивачем не надано Правил як складової частини договору, а подані Графік платежів та Паспорт споживчого кредиту не містять підпису відповідача, що викликає сумніви щодо доведення факту належного приєднання відповідача до всіх умов договору в розумінні вимог Закону України «Про електронну комерцію» та принципів належності доказів. Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження його згоди з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Без отримання листа на адресу електронної пошти чи SMS-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету, або без обміну електронними документами (офертою та акцептом) договір між позичальником та кредитором у електронній формі укласти неможливо. У цьому полягає особливість укладення договору в електронній формі. Відповідно до принципу змагальності, саме позивач має довести, що зазначені події (обставини) дійсно мали місце у відповідній послідовності та порядку, як це зазначено ним у позовній заяві. Лише після доведення факту укладення договору у відповідача виникає обов`язок спростування цих обставин. Так, відповідно до ст.100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Однак позивач, всупереч покладеному на нього процесуальному обов`язку доказування, не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують, що кредитний договір був підписаний позичальником із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором у порядку та формі, передбачених Законом України. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували механізм формування, направлення та використання одноразового ідентифікатора, а також факт його введення саме відповідачем для підписання кредитного договору. Без цього сама по собі наявність у Договорі №101526345 від 24.03.2023 напису: «Підписано одноразовим ідентифікатором 24.03.2023 о 18:07, ОСОБА_1 » - не є належним і достатнім доказом того, що договір був укладений відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланого йому на мобільний телефон. Ключове значення у даній справі має доведення автентичності волевиявлення сторони, тобто факту того, що саме відповідач здійснив авторизацію в системі кредитодавця, отримав одноразовий ідентифікатор на свій фінансовий номер телефону, ввів його та підтвердив укладення договору. Належних технічних або лог-файлів, що підтверджують зазначені дії, позивачем не надано. Представник позивача посилається на те, що відповідач погодився з умовами кредитування та правилами надання кредиту. Водночас Правила надання коштів у позику, які відповідно до умов договору є його невід`ємною частиною, до матеріалів справи не долучені, що унеможливлює встановлення повного змісту договірних умов та факту належного приєднання до них відповідача. Так само відсутній підпис відповідача у Графіку платежів та Паспорті споживчого кредиту, які містять істотні умови кредитування, зокрема розмір платежів, строки їх внесення та загальну вартість кредиту. Таким чином, у сукупності наданих доказів позивач не довів належним чином ані факту укладення кредитного договору відповідачем із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, ані факту повного та усвідомленого погодження відповідача з істотними умовами договору. Матеріали справи також не містять належних та достатніх доказів видачі та отримання кредитних коштів відповідачем. Законом України «Про платіжні послуги» визначено, що безготівкові розрахунки - це перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів через надавачів платіжних послуг на підставі платіжної інструкції. Ініціатором платіжної операції є особа, яка формує та/або подає відповідну платіжну інструкцію, а отримувачем є особа, на рахунок якої зараховуються кошти. Платіжна операція здійснюється через надавача платіжних послуг у межах визначеної законодавством платіжної інфраструктури. Відповідно до Закону, надання фінансових платіжних послуг здійснюється банками та іншими надавачами платіжних послуг за наявності відповідного правового статусу та у встановленому законом порядку. Таким чином, законодавством передбачено, що переказ коштів є завершеною платіжною операцією лише за умови її фактичного виконання надавачем платіжних послуг, що підтверджується відповідними даними платіжної системи. Згідно з даними з Державного реєстру юридичних осіб, ТОВ «Мілоан» (код ЄДРПОУ 40484607) включений до реєстру, тип надавача послуг - фінансова компанія, назва послуги (станом на 23.10.2024) - надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Згідно з ч.1 ст.29 Закону країни «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія - це фінансова установа, яка на підставі відповідної ліцензії має право здійснювати діяльність з надання одного або декількох з таких видів фінансових послуг: 1) надання коштів та банківських металів у кредит; 2) надання гарантій; 3) факторинг; 4) фінансовий лізинг; 5) торгівля валютними цінностями; 6) фінансові платіжні послуги з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів. До 01 серпня 2022 року діяла Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі за текстом - Інструкція №22), яка в подальшому була замінена Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 (далі за текстом - Інструкція №163). Відповідно до Інструкції №22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача; платник - особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання до банку або іншої установи - члена платіжної системи документа на переказ готівки разом з відповідною сумою коштів; отримувач/одержувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі; сума переказу - відповідна сума коштів, яка в результаті переказу має бути зарахована на рахунок отримувача або видана йому в готівковій формі. Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією №22. Відповідно до приписів пункту 6 розділу І Інструкції №163, платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції; платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього; платник - особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції; сума платіжної операції - відповідна сума коштів, яка в результаті виконання платіжної операції повинна бути зарахована на рахунок отримувача або видана отримувачу в готівковій формі. На підтвердження надання 24.03.2023 відповідачу кредитних коштів у розмірі 5 500,00 грн позивачем надано суду платіжне доручення №61621265 від 24.03.2023, складене ТОВ «Мілоан», та виписку з особового рахунку за кредитним договором №101526345 від 24.03.2023, підготовлену ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», які не відповідають вимогам, які законодавство передбачає для первинних бухгалтерських документів, які підтверджують перерахування первинним кредитором своїх грошових коштів позичальнику. Таким документом є виписка з банківського рахунку первинного кредитора про здійснення відповідної грошової операції на користь позичальника, або платіжна інструкція з відміткою банку про здійснення операції та іншою інформацією, яка передбачена згаданою Інструкцією №163. Такий висновок ґрунтується на особливостях бухгалтерського оформлення безготівкових грошових операцій первинним кредитором у даній справі, який не є банківською фінансовою установою, а також на правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18), відповідно до яких кредитодавець зобов`язаний довести факт отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, що підтверджує наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту. Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19. Проте ані з наданого позивачем платіжного доручення, ані з виписки з особового рахунку, а також з інших наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням обов`язкових у таких випадках вимог бухгалтерського обліку, неможливо встановити, що спірний переказ фактично був здійснений у безготівковій формі за рахунок коштів первинного кредитора на користь відповідача на підставі вказаного кредитного договору. Надані позивачем документи на підтвердження виконання первинним кредитором своїх зобов`язань за кредитним договором не містять необхідних відомостей, зокрема відмітки банку про проведення відповідної платіжної операції та повного номера рахунку отримувача коштів, що не дає можливості ідентифікувати факт фактичного перерахування та зарахування коштів на користь відповідача. За таких обставин надані докази не є належними та достатніми для підтвердження реального виконання умов кредитного договору щодо передачі кредитних коштів первинним кредитором (ТОВ «Мілоан») та їх отримання позичальником ( ОСОБА_1 ), що є необхідною передумовою виникнення зобов`язань у позичальника. Наведені у скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують. Платіжне доручення, яке фактично є розпорядженням ТОВ «Мілоан» на користь надавача платіжних послуг для здійснення переказу коштів, не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , оскільки зазначена в ньому інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку до первинних документів. Надане позивачем платіжне доручення за відсутності відмітки банку про проведення відповідної грошової операції не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує фактичне виконання платіжної операції та може слугувати доказом зарахування коштів. Сам по собі факт складання або подання платіжного доручення (інструкції) без підтвердження реального проведення безготівкового переказу через банківську установу не є належним доказом перерахування та отримання кредитних коштів. Наведені з цього приводу висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та відповідають змісту пункту 37 розділу ІІ Інструкції №163 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про те, що платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити: 1) дату складання і номер; 2) унікальний ідентифікатор платника або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; 3) найменування надавача платіжних послуг платника; 4) суму цифрами та словами; 5) призначення платежу; 6) підпис(и) платника; 7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; 8) найменування надавача платіжних послуг отримувача. Вказівки щодо особливостей заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі (додаток до Інструкції №163 (пункт 10 розділу I)), передбачають наявність такої інформації у платіжних інструкціях, зокрема: платіжна інструкція засвідчується підписами [власноручним(ими)/електронним(ими)] уповноваженого працівника надавача платіжних послуг, який оформив платіжну інструкцію, та працівника, на якого покладено функції контролера. У разі перерахування коштів на рахунки отримувачів (фізичних та юридичних осіб), які відкриті в іншого надавача платіжних послуг, платіжна інструкція засвідчується підписом(ами) [власноручним(ими)/електронним(ими)] уповноваженого(их) працівника(ів) надавача платіжних послуг, визначеного(их) внутрішніми документами надавача платіжних послуг (п.19 Інструкції №163). Аналогічні недоліки має і виписка з особового рахунку за кредитним договором №101526345 від 24.03.2023, подана ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», оскільки вона сформована самим позивачем, є похідним аналітичним документом, складеним на підставі первинних даних, а не первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак не може вважатися належним та достовірним доказом наявності та розміру заборгованості. Крім того, як правильно було зазначено судом першої інстанції, наявні в матеріалах справи докази не містять повної інформації про номер платіжного засобу (№516875*30), на який, згідно з доводами позивача, було перераховано суму кредиту, що не дозволяє належним чином ідентифікувати його належність саме відповідачу ОСОБА_1 . За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачем кредитних коштів, у зв`язку з чим доводи представника позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними. У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у справі відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачем кредиту в розмірі 5 500,00 грн за кредитним договором №101526345 від 24.03.2023, та щодо недоведеності права вимоги у позивача за таким договором кредиту. Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не підтверджують факту отримання відповідачем кредитних коштів. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог і, відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №755/18920/18. З урахуванням викладеного судом правильно зроблено висновок, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору, а також фактів перерахування та отримання кредитних коштів відповідачем. Таким чином, відсутні підстави вважати, що у відповідача виникло грошове зобов`язання перед первісним кредитором, а значить і перед позивачем у даній справі, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення з цих підстав. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, то відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Так як апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит- Капітал» залишити без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 08 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 11 червня 2026 року. Головуючий - В.Б. Яцина Судді - Н.П. Пилипчук Ю.М. Мальований.