Постанова 4801 № 127/616/25

Справа № 127/616/25 Провадження № 22-ц/801/1499/2026 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк О. О. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 рокуСправа № 127/616/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Берегового О. Ю., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал»», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 01 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Корбут Ю. А. за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в м. Козятин Вінницької області, у цивільній справі № 127/616/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит - Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: Короткий зміст вимог У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит - Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 9285961 від 07.03.2023 в сумі 60375,00 грн та судових витрат. Позов мотивовано тим, що 07 березня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 9285961, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших передбачених договором платежів. Позивач зазначає, що кредитний договір укладено в електронній формі з дотриманням вимог статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а кредитні кошти були перераховані в безготівковому порядку на рахунок його платіжної картки. ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти. Водночас відповідач, усупереч умовам договору та графіку платежів, належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, у встановлені строки кредитні кошти не повернув, проценти та інші передбачені договором платежі не сплатив. 26 липня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 101-МЛ, за умовами якого до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до фізичних осіб-боржників, у тому числі за кредитним договором № 9285961, укладеним із відповідачем. Посилаючись на набуття права вимоги за зазначеним договором факторингу, позивач вказує, що станом на час звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором становить 60 375,00 грн, з яких: 15 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 43 875,00 грн - заборгованість за процентами та 1 500,00 грн - заборгованість за комісією. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору та наявністю зазначеної заборгованості позивач просив суд стягнути її на свою користь. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 01 квітня 2026 року в задоволені позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до статей 205, 207, 526, 626-629, 638, 1054, 1055 ЦК України та статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» кредитний договір може бути укладений в електронній формі, однак факт його укладення, погодження сторонами істотних умов та отримання позичальником кредитних коштів має бути підтверджений належними і допустимими доказами. Такі правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19. Суд дійшов висновку, що позивач не надав належних доказів того, що саме відповідач уклав кредитний договір № 9285961 від 07 березня 2023 року, оскільки у копіях анкети-заяви, графіка платежів та паспорта споживчого кредиту відсутній його підпис, а довідка про акцепт договору одноразовим ідентифікатором, складена позивачем, сама по собі не підтверджує належної ідентифікації відповідача та вчинення ним відповідних дій. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 15 000,00 грн та первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували видачу кредиту і розмір заборгованості. Поданий позивачем розрахунок заборгованості не є достатнім доказом заявлених вимог. Оцінивши подані докази відповідно до статей 83, 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами обставин, на які посилався як на підставу позову, у зв`язку з чим відмовив у його задоволенні. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 11 травня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Матківська М. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2026 року, відкрито апеляційне провадження у справі, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2026 року для розгляду цієї справи замінено суддю Матківську М. В. та визначено склад колегії суддів: (суддя-доповідач) Войтко Ю. Б., судді Береговий О. Ю., Міхасішин І. В. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, дійшовши помилкового висновку про недоведеність укладення між сторонами кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів. Апелянт зазначає, що кредитний договір № 9285961 від 07 березня 2023 року укладено в електронній формі відповідно до вимог статей 205, 207, 639 ЦК України та статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Договір був укладений шляхом акцепту оферти із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а відповідно до його умов прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Вказує, що під час укладення договору відповідач був належним чином ідентифікований, ознайомився з Правилами надання фінансових кредитів, паспортом споживчого кредиту, усіма істотними умовами договору та підтвердив згоду з ними через особистий кабінет на вебсайті ТОВ «Мілоан». Без проходження процедури реєстрації, ідентифікації та введення одноразового ідентифікатора укладення кредитного договору було б неможливим. Апелянт також зазначає, що кредитні кошти були перераховані відповідачу на банківську картку, реквізити якої були зазначені ним під час оформлення кредиту. На підтвердження цього до матеріалів справи подано платіжне доручення, яке містить відомості про суму, дату та реквізити здійсненого платежу. При цьому відповідач не надав жодних доказів того, що зазначена банківська картка йому не належить або що кредитні кошти ним не були отримані. Крім того, скаржник вважає безпідставним висновок суду про відсутність належних доказів розміру заборгованості. Зазначає, що ТОВ «Мілоан» є небанківською фінансовою установою, а тому не формує банківські виписки з особових рахунків клієнтів. Облік укладених кредитних договорів та операцій за ними здійснюється в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства відповідно до законодавства та внутрішніх правил. Подані до суду платіжне доручення, виписка з особового рахунку, відомості про щоденні нарахування та погашення, а також розрахунок заборгованості, на думку апелянта, є належними та допустимими доказами виконання кредитодавцем своїх зобов`язань і наявності заборгованості відповідача. Посилаючись на положення ЦК України, Законів України «Про електронну комерцію», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про електронні довірчі послуги», нормативно-правових актів Національного банку України та практику Верховного Суду, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно оцінив наявні у справі докази, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу Позивач подав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що доводи, на які посилається апелянт, є безпідставними, а оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що 07 березня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 9285961, за умовами якого відповідач отримав 15 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Кредит надається строком на 105 днів з 07 березня 2023 року зі сплатою процентів, комісії за надання кредиту та інших платежів відповідно до графіка. На виконання умов договору ТОВ «Мілоан» надало кредит в розмірі 15 000,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням 95190584. Відповідно до анкети-заяви на кредит № 9285961 від 07 березня 2023 року ОСОБА_1 заповнив анкету в особистому кабінеті на вебсайті ТОВ «Мілоан». Зі змісту анкети-заяви вбачається, що відповідач звернувся із заявою про надання кредиту у розмірі 15 000,00 грн строком на 15 днів, із датою повернення 22 березня 2023 року, сумою до повернення 19 875,00 грн, комісією за надання кредиту у розмірі 1 500,00 грн та процентами за користування кредитом у розмірі 3 375,00 грн. Анкета-заява також містить відомості про згоду позичальника з процесом оформлення та розгляду заяви, прийняттям рішення за нею та умовами кредитування. Зі змісту анкети-заяви також вбачається, що ТОВ «Мілоан» погодило пропозицію щодо укладення договору про надання споживчого кредиту на визначених у ній умовах. Відповідно до довідки про ідентифікацію, наданої позивачем, ТОВ «Мілоан» зазначило, що ОСОБА_1 був ідентифікований при укладенні договору про споживчий кредит № 9285961 від 07 березня 2023 року. Із відомостей про щоденні нарахування та погашення, а також виписки з особового рахунку за кредитним договором № 9285961 від 07 березня 2023 року вбачається наявність заборгованості у загальному розмірі 60 375,00 грн, з яких: 15 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 43 875,00 грн - заборгованість за процентами та 1 500,00 грн - заборгованість за комісією. Згідно з досудовою вимогою № 22906905/335 від 02 грудня 2024 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» повідомило ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за кредитним договором від ТОВ «Мілоан», зазначило розмір заборгованості у сумі 60 375,00 грн та запропонувало сплатити її на рахунок ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Згідно Договору відступлення права вимоги №101-МЛ від 26 липня 2023 року укладеного між ТОВ «ФК «Кредит- Капітал» та ТОВ «Мілоан», відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором № 9285961 від 07 березня 2023 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем. Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 101-МЛ від 26 липня 2023 року, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 9285961у загальній сумі 60 375,00 гривень. Позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним критеріям судове рішення в повній мірі не відповідає. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Щодо укладення між сторонами кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення відповідачем кредитного договору, погодження ним його істотних умов, отримання кредитних коштів, а також не надано достатніх доказів на підтвердження виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення кредиту. Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки вони не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені без повного та всебічного дослідження поданих сторонами доказів, із неправильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють порядок укладення електронних договорів, та без урахування усталеної практики Верховного Суду щодо правової природи електронних правочинів. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів певного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або у письмовій (електронній) формі. Частинами першою та другою статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному чи кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Згідно зі статтею 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. При цьому електронна форма договору відповідно до статей 205 та 207 Цивільного кодексу України є різновидом письмової форми правочину. Саме такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом, зокрема у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, у яких зазначено, що будь-який цивільно-правовий договір може бути укладений в електронній формі, а електронний договір, укладений відповідно до вимог законодавства, має однакову юридичну силу з договором, укладеним на паперовому носії. Особливості укладення електронних договорів визначені Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до статті 3 цього Закону електронним договором є домовленість двох або більше сторін, оформлена в електронній формі та спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Згідно з частинами третьою, четвертою, шостою та восьмою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції (оферти) та її прийняття (акцепту), а особа, яка приймає пропозицію, повинна пройти ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції та підтвердити своє волевиявлення одним із визначених законом способів. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису, у тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Отже, використання одноразового ідентифікатора є передбаченим законом способом підписання електронного договору та свідчить про належне підтвердження волевиявлення особи на укладення правочину. Верховний Суд у своїй постанові від 07.10.2020 року по справі № 127/33824/19 зробив правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу. Матеріалами справи встановлено, що 07 березня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 9285961. На підтвердження факту укладення договору позивачем надано договір про споживчий кредит, анкету-заяву, паспорт споживчого кредиту, графік платежів та довідку про ідентифікацію позичальника. Довідка про ідентифікацію свідчить, що ОСОБА_1 , із яким укладено договір № 9285961 від 07 березня 2023 року ідентифікований ТОВ ''Мілоан'' одноразовим ідентифікатором V21058, який направлено на номер телефону НОМЕР_1 . Зі змісту самого договору вбачається, що він підписаний обома сторонами в електронній формі. Зокрема, договір містить електронний цифровий підпис кредитодавця - ТОВ «Мілоан», а також електронний підпис відповідача шляхом зазначення одноразового ідентифікатора V21058, який був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог ч. 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що підтверджує завершення процедури його укладення та погодження відповідачем усіх істотних умов договору (а. с. 6 зверху). Отже, висновок суду першої інстанції про те, що кредитний договір не підписаний відповідачем, спростовується безпосередньо матеріалами справи. Сам по собі факт відсутності власноручного підпису відповідача на паперових копіях анкети-заяви, паспорта споживчого кредиту чи графіка платежів не свідчить про не укладення кредитного договору, оскільки чинне законодавство не вимагає дублювання електронного підпису власноручним підписом на паперовому носії. Навпаки, саме використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором є належним способом підписання електронного правочину та підтвердженням волевиявлення особи на укладення договору. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що перед укладенням договору відповідач пройшов процедуру реєстрації та ідентифікації в особистому кабінеті кредитодавця, заповнив анкету із зазначенням своїх персональних даних, реквізитів банківської картки, обрав суму та строк кредитування, після чого підтвердив прийняття умов кредитування шляхом використання одноразового ідентифікатора. Будь-яких належних та допустимих доказів того, що зазначені дії були вчинені іншою особою, що відповідач не створював особистого кабінету, що використаний номер телефону або банківська картка йому не належали чи що його персональні дані були використані без його відома, матеріали справи не містять, а відповідач таких обставин під час розгляду справи не доводив. Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оскільки позивач надав належні докази укладення кредитного договору, саме на відповідача покладався процесуальний обов`язок довести обставини, які б свідчили про відсутність його волевиявлення на укладення договору або неправомірне використання його персональних даних. Однак жодних таких доказів відповідач суду не подав. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт укладення між сторонами договору про споживчий кредит № 9285961 від 07 березня 2023 року в електронній формі відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію», а тому висновок суду першої інстанції про недоведеність факту укладення кредитного договору є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи Щодо отримання відповідачем кредитних коштів та належності поданих позивачем доказів Не заслуговують на увагу і висновки суду першої інстанції про те, що позивач не довів факту отримання відповідачем кредитних коштів та не надав належних доказів виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за кредитним договором. Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти. Отже, виникнення у позичальника обов`язку щодо повернення кредитних коштів безпосередньо пов`язується із фактом виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо їх надання. Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору про споживчий кредит № 9285961 від 07 березня 2023 року ТОВ «Мілоан» перерахувало відповідачу кредитні кошти у сумі 15 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 95190584. Крім того, до матеріалів справи долучено виписку з особового рахунку позичальника та відомості про щоденні нарахування та погашення заборгованості. Зазначені документи узгоджуються між собою, містять однакові відомості щодо номера кредитного договору, суми кредиту, дати його видачі, розміру нарахованих процентів та комісії, а тому у своїй сукупності підтверджують як факт надання кредитних коштів, так і подальше існування непогашеної заборгованості. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що платіжне доручення та виписка з особового рахунку не є належними доказами видачі кредитних коштів, оскільки позивачем не надано первинних бухгалтерських документів. Однак із таким висновком погодитися не можна. Процесуальний закон не визначає вичерпного переліку доказів, якими може підтверджуватися факт надання кредитних коштів, а тому суд повинен оцінювати всі подані сторонами докази у їх взаємному зв`язку, а не ізольовано один від одного. При цьому колегія суддів враховує, що ТОВ «Мілоан» є небанківською фінансовою установою, діяльність якої відрізняється від діяльності банківських установ. Особливості ведення обліку фінансових операцій небанківськими фінансовими установами не свідчать про те, що лише банківська виписка може підтверджувати факт видачі кредиту. У даному випадку позивачем надано належний комплекс взаємопов`язаних доказів, а саме: кредитний договір, анкету-заяву, платіжне доручення про перерахування кредитних коштів, виписку з особового рахунку та відомості про щоденні нарахування та погашення. Будь-яких суперечностей між зазначеними документами судом апеляційної інстанції не встановлено. Більше того, відповідач не заперечував, що саме зазначена ним банківська картка була використана при оформленні кредиту, не надав доказів її втрати, блокування чи належності іншій особі. Так само відповідач, являючись власником банківського рахунку не подав жодного доказу того, що кредитні кошти були перераховані на рахунок іншої особи або що він фактично їх не отримував. Тобто, ОСОБА_1 не надав жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував факт отримання ним кредиту, не підтвердив відсутність належності йому банківської картки, не подав доказів повернення кредитних коштів або їх частини та не спростував правильність відображених у виписці фінансових операцій. Відповідач також не звертався до правоохоронних органів із заявами про шахрайське оформлення кредиту, не заявляв вимог про визнання кредитного договору недійсним, не оспорював використання своїх персональних даних третіми особами та не надав доказів несанкціонованого доступу до свого особистого кабінету чи засобів зв`язку. Такі обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки відповідно до принципу змагальності цивільного процесу саме сторона, яка заперечує певні обставини, повинна довести підстави своїх заперечень. Відповідно до статей 12, 13 та частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу виключно в межах поданих сторонами доказів. У даній справі позивач надав належні, допустимі та достатні докази як укладення кредитного договору, так і перерахування кредитних коштів відповідачу. Саме лише посилання відповідача на недостатність доказів без наведення будь-яких доказів на підтвердження власної позиції не може бути підставою для відмови у задоволенні позову. Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, який зазначав, що якщо кредитодавцем надано належну сукупність доказів укладення договору та перерахування кредитних коштів, а відповідач не подав жодного доказу на їх спростування, то відсутні правові підстави вважати недоведеним факт виникнення кредитних правовідносин. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що матеріалами справи підтверджено належне виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання відповідачу кредитних коштів у сумі 15 000,00 грн, у зв`язку із чим у відповідача виник обов`язок повернути отриманий кредит відповідно до умов укладеного договору. Таким чином, висновок суду першої інстанції про недоведеність факту видачі кредитних коштів ґрунтується на неправильній оцінці поданих доказів, не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується сукупністю наявних у матеріалах справи доказів. Щодо переходу до позивача права вимоги за кредитним договором Не заслуговують на увагу і висновки суду першої інстанції щодо недоведеності набуття позивачем права вимоги до відповідача. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Статтею 1078 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору факторингу може бути як наявна грошова вимога, строк платежу за якою настав, так і майбутня грошова вимога. Таким чином, відступлення права вимоги є передбаченим законом способом заміни кредитора у зобов`язанні, внаслідок якого до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у тому обсязі, в якому вони існували на момент їх переходу. Як встановлено судом апеляційної інстанції, 26 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 101-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право грошової вимоги до боржників за укладеними договорами споживчого кредиту, у тому числі за кредитним договором № 9285961 від 07 березня 2023 року, укладеним із ОСОБА_1 . Так, вищевказаний договір відступлення прав вимоги підписаний генеральним директором ТОВ «Мілоан» з однієї сторони та представником ТОВ «ФК «Кредит Капітал» на підставі довіреності з іншої сторони. На підтвердження переходу права вимоги позивачем до матеріалів справи долучено договір відступлення права вимоги, витяг з Реєстру боржників та акт приймання-передачі Реєстру боржників, які є взаємопов`язаними документами та підтверджують включення кредитного договору відповідача до переліку договорів, права вимоги за якими перейшли до позивача. Надані документи містять усі необхідні реквізити, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, підписані сторонами договору та узгоджуються між собою щодо особи боржника, номера кредитного договору, дати його укладення та розміру заборгованості. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що після набуття права вимоги позивач направив відповідачу письмову вимогу про погашення заборгованості, повідомивши його про зміну кредитора та необхідність виконання зобов`язань на користь нового кредитора. При цьому відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про недійсність договору відступлення права вимоги, відсутність переходу права вимоги до позивача або належність права вимоги іншій особі. Позивач, на підтвердження переходу до нього права вимоги, надав належні, допустимі та достатні докази, які у своїй сукупності підтверджують набуття ним статусу нового кредитора за спірним кредитним договором. Оцінюючи зазначені докази відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів доходить висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними та достатніми для висновку про перехід до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» усіх прав первісного кредитора за кредитним договором № 9285961 від 07 березня 2023 року. Отже, висновок суду першої інстанції про недоведеність набуття позивачем права вимоги не відповідає встановленим обставинам справи, ґрунтується на неповному дослідженні доказів та є помилковим. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є належним кредитором у спірних правовідносинах, до якого у встановленому законом порядку перейшли всі права первісного кредитора, у тому числі право вимагати від відповідача належного виконання зобов`язань за кредитним договором та звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості. Щодо стягнення заборгованості за процентами та комісією ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як новий кредитор, просило стягнути з відповідача, крім заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15 000,00 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 43 875,00 грн та заборгованість за комісією у розмірі 1 500,00 грн. Колегія суддів вважає зазначені вимоги обґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно із частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Крім того, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включають, зокрема, проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі. Як встановлено судом апеляційної інстанції, умовами договору про споживчий кредит № 9285961 від 07 березня 2023 року сторони погодили всі істотні умови кредитування. Зокрема, пунктами 1.2, 1.3, 1.4 договору визначено суму кредиту - 15 000,00 грн, строк кредитування - 105 днів та кінцевий строк виконання зобов`язань - 20 червня 2023 року. Відповідно до пункту 1.5.1 договору комісія за надання кредиту становить 1 500,00 грн та нараховується одноразово у розмірі 10 % від суми кредиту. Згідно з пунктом 1.5.2 договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 1,5 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом. Пунктом 2.3 договору сторони передбачили можливість продовження строку кредитування, а пунктами 2.4.1, 2.4.2 визначили обов`язок позичальника сплатити кредит, проценти, комісію та інші передбачені договором платежі не пізніше закінчення строку кредитування або строку його пролонгації. Таким чином, умовами договору сторони погодили як порядок нарахування процентів та комісії, так і строк їх сплати. На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано виписку з особового рахунку, відомість про щоденні нарахування та погашення заборгованості, графік платежів (додаток № 1 до договору) та розрахунок заборгованості. Із зазначених документів убачається, що проценти за користування кредитом були нараховані за період з 07 березня 2023 року по 20 червня 2023 року, тобто в межах погодженого сторонами строку кредитування, а не після його закінчення. Крім того, додатком № 1 до договору про споживчий кредит сторони погодили графік платежів, відповідно до якого загальна сума процентів становить 43 875,00 грн, комісія - 1 500,00 грн, а загальна сума, що підлягає поверненню, - 60 375,00 грн. Наведені відомості узгоджуються з випискою з особового рахунку та відомістю про щоденні нарахування і погашення заборгованості, які містять однакові відомості щодо розміру кредиту, періоду нарахування процентів, комісії та загального розміру заборгованості. Будь-яких доказів неправильності проведеного позивачем розрахунку, помилковості визначення періоду нарахування процентів чи їх розміру відповідач суду не подав, власного контррозрахунку не надав та умови кредитного договору в цій частині не спростував. Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів. Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору, а нарахування процентів та комісії здійснено відповідно до погоджених сторонами умов договору та вимог чинного законодавства. Оскільки відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів та комісії, а доказів погашення заборгованості чи неправильності її розрахунку не надав, вимоги позивача про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 43 875,00 грн та комісії у розмірі 1 500,00 грн є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем належними, допустимими та достатніми доказами доведено факт укладення між сторонами кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів, набуття позивачем права вимоги за договором факторингу, а також розмір заборгованості, яка станом на день звернення до суду складає 60 375,00 грн, з яких: 15 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 43 875,00 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 1 500,00 грн - заборгованість за комісією. Оскільки відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти у встановлений договором строк не повернув, проценти за користування кредитом та комісію не сплатив, а доказів погашення заборгованості або неправильності її розрахунку не надав, позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Разом з тим суд першої інстанції, вирішуючи спір, не врахував вказані обставини, а тому безпідставно відмовив у задоволені позову. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог повністю. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, спростовують висновки суду першої інстанції та свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення. З огляду на викладене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови. За таких обставин з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягає стягненню заборгованість за договором про споживчий кредит № 9285961 від 07 березня 2023 року у загальному розмірі 60 375,00 грн, яка складається з: 15 000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту, 43 875,00 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом та 1 500,00 грн - заборгованості за комісією. Щодо судових витрат Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, скасовує рішення та ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача. Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит - Капітал" задовольнити. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 01 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит - Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) суму заборгованості за кредитним договором № 9285961 від 07 березня 2023 року у загальному розмірі 60 375,00 грн, яка складається із: 15 000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту, 43 875,00 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом та 1 500,00 грн - заборгованості за комісією. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422, 40 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633, 60 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: О. Ю. Береговий І. В. Міхасішин