Постанова 4856 № 560/6329/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/6329/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 10 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 15 квітня 2026 року звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд: - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за наявності у нього оформленої та чинної відстрочки; - визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.04.2026 року (або іншої дати у період 09-10 квітня 2026 року, що буде встановлена під час витребування доказів судом) в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації; - визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, здійснивши необхідні заходи щодо його фактичного звільнення. Також, 15.04.2026 позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення адміністративного позову у справі за позовом ОСОБА_1 шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в особі її командира та інших уповноважених посадових (службових) осіб вчиняти будь-які дії щодо переміщення, направлення або переведення військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини, - до набрання остаточним законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі. Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що позивач оскаржує дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації, а також накази про призов та зарахування до списків особового складу військової частини, посилаючись на наявність у нього чинної відстрочки від призову. На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист його прав та виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Зокрема, заявник зазначає, що існує ймовірність його переведення до іншої військової частини, що може призвести до зміни фактичних обставин спору, ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення, зокрема в частині виключення його зі списків особового складу конкретної військової частини. У зв`язку з цим, просить заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії щодо переміщення, направлення або переведення позивача до іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.04.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено. Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не доведено наявності обставин, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, які б свідчили про існування реальної небезпеки ускладнення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення або ефективного захисту його прав у разі невжиття заходів забезпечення позову. Суд також зазначив, що матеріали справи не містять доказів існування намірів чи дій Військової частини НОМЕР_1 щодо переведення позивача до іншої військової частини. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України, оскільки заявлений ним захід забезпечення позову не пов`язаний із зупиненням наказів або розпоряджень командира, відданих в умовах воєнного стану чи бойової обстановки. Крім того, апелянт вважає, що суд безпідставно застосував надмірний стандарт доказування та необґрунтовано вимагав надання доказів існування намірів щодо його майбутнього переведення до іншої військової частини, тоді як для вжиття заходів забезпечення позову достатнім є обґрунтоване припущення про можливість настання відповідних наслідків. Також апелянт посилається на те, що можливе переведення до іншої військової частини унеможливить виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову, а тому невжиття заходів забезпечення позову не забезпечить ефективного судового захисту. Окрім цього, заявник зазначає, що суд першої інстанції не врахував обставини, пов`язані зі станом здоров`я його батька, який потребує постійного стороннього догляду, що, на думку апелянта, свідчить про існування ризику заподіяння незворотної шкоди. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до ч.1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Отже забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо таке буде прийнято на користь позивача. Колегія суддів звертає увагу на те, що підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Згідно з ч.1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Відповідно до ч.6 ст.154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Таким чином, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача. Крім того, забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем (заявником) та встановленню судом у разі вжиття таких заходів. Необхідно зазначити, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ`я сторін. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд, виходячи з конкретних доказів, повинен встановити чи наявна хоча б одна з передбачених ч.2 ст.150 КАС України обставин та оцінити чи не призведе застосований судом захід забезпечення позову до заподіяння ще більшої шкоди, ніж та, якої можна запобігти шляхом його застосування. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Частиною третьою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. При цьому, за приписами частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). У силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. З 24.02.2022 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. У поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд, зокрема, визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо його призову на військову службу під час мобілізації, за наявності чинної відстрочки, а також визнати протиправними та скасувати відповідні накази про призов та зарахування до списків особового складу військової частини. Отже, предметом спору у даній справі є правомірність призову позивача на військову службу та його зарахування до списків особового складу військової частини. Разом з тим, у заяві про забезпечення позову позивач просить суд заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії щодо його переміщення, направлення або переведення для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини. Так, із матеріалів справи вбачається, що позивача зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з чим він набув статусу військовослужбовця та проходить військову службу. У той же час, суд виходить з того, що направлення/переведення військовослужбовців з однієї військової частини до іншої відбувається на підставі відповідних наказів. Водночас, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено обставин того, що Військова частина НОМЕР_1 має намір вчинити або вчиняє певні дії щодо направлення/переведення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, жодних доказів на підтвердження вказаного позивачем до заяви про забезпечення позовну не долучено. Стосовно доводів апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України колегія суддів зазначає таке. Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, посилання суду першої інстанції на зазначену норму процесуального закону було наведено як одну з додаткових підстав для оцінки заявленого способу забезпечення позову в контексті проходження позивачем військової служби в умовах воєнного стану. Водночас визначальним мотивом відмови у задоволенні заяви стало недоведення позивачем наявності обставин, передбачених статтею 150 КАС України, а саме відсутність належних доказів існування реальної загрози його переведення до іншої військової частини та відсутність доказів того, що невжиття запропонованого заходу забезпечення позову істотно ускладнить або унеможливить виконання можливого рішення суду. Тому навіть у випадку іншого тлумачення апелянтом положень пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України такі доводи самі по собі не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності передбачених законом підстав для забезпечення позову. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що заявлений позивачем захід забезпечення фактично спрямований на обмеження реалізації командуванням військової частини повноважень щодо проходження військової служби конкретним військовослужбовцем в умовах дії правового режиму воєнного стану. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано врахував приписи пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України під час оцінки співмірності та допустимості запропонованого заходу забезпечення позову. Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про застосування судом надмірного стандарту доказування. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наведені у заяві про забезпечення позову обставини ґрунтуються виключно на припущеннях заявника щодо можливого переведення його до іншої військової частини у майбутньому. Сам по собі факт проходження позивачем військової служби не свідчить про наявність реальної загрози його переведення до іншої військової частини у період розгляду справи. Матеріали справи не містять жодного доказу існування відповідних кадрових рішень, підготовлених проєктів наказів, розпоряджень, листування чи інших відомостей, які б свідчили про реальність, безпосередність та неминучість такого переведення. Посилання апелянта на те, що після проходження підготовки військовослужбовці можуть направлятися для подальшого проходження служби до інших військових частин, лише підтверджує загальний порядок проходження військової служби та не доводить існування відповідних дій стосовно саме позивача. Крім того, посилання апелянта на те, що від нього неможливо вимагати доказів майбутніх дій відповідача, не спростовує зазначених висновків, оскільки закон вимагає не доведення майбутньої події із абсолютною достовірністю, а наведення об`єктивних даних, які б свідчили про наявність реального ризику її настання. Таких даних заявником надано не було. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що можливе переведення позивача до іншої військової частини унеможливить виконання майбутнього рішення суду. Саме по собі можливе переведення військовослужбовця до іншої військової частини не свідчить про неможливість виконання судового рішення та не створює таких перешкод, які б виправдовували необхідність застосування заходів забезпечення позову. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції обставин, пов`язаних зі станом здоров`я батька позивача. Вказані обставини стосуються підстав та мотивів позовних вимог щодо правомірності призову позивача на військову службу під час мобілізації та підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті. Натомість під час вирішення питання про забезпечення позову суд не здійснює оцінку обґрунтованості позовних вимог та не вирішує спір по суті. Крім того, апелянтом не наведено переконливих доводів про існування причинно-наслідкового зв`язку між можливим переведенням його до іншої військової частини та обставинами, пов`язаними із госпіталізацією батька, а також не доведено, що саме невжиття заявленого заходу забезпечення позову призведе до настання незворотних наслідків, на які він посилається. За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що заявником не доведено існування жодної з підстав, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, необхідних для застосування заходів забезпечення позову. Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді заяви неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.