Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/559/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/559/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 09 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо звільнення позивача; - визнати протиправним та скасувати наказ територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області від 10.12.2025 №874 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 зі Служби судової охорони; - поновити ОСОБА_1 на службі в Службі судової охорони на посаді начальника документального забезпечення та контролю територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області з 11 грудня 2025 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив службу в органах Служби судової охорони та був звільнений зі служби за власним бажанням на підставі рапорту про звільнення. Втім подача рапорту на звільнення була обумовлена тиском на позивача, та жодним чином не відображала його дійсного волевиявлення припинити проходження служби. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.03.2026 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та не надано належної оцінки доказам, поданим сторонами. Зокрема, апелянт вказує, що службові розслідування, призначені щодо нього у листопаді 2025 року, були відкриті без належних правових підстав, проведені з порушенням вимог Порядку проведення службових розслідувань стосовно співробітників Служби судової охорони та використовувались керівництвом як засіб психологічного впливу. Також скаржник стверджує про незаконність зменшення йому розміру премії за листопад 2025 року та безпідставність анулювання бронювання, що, на його думку, свідчить про систематичний тиск з боку керівництва відповідача та стало причиною подання ним рапорту про звільнення. Крім того, апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів психологічного тиску та зазначає, що незвернення ним до правоохоронних органів саме по собі не спростовує факт такого тиску. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2026 призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.06.2026. Враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, при цьому в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що 08.12.2025 на електронну адресу територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області надійшов рапорт позивача про його звільнення зі Служби судової охорони за власним бажанням, у зв`язку із створенням відповідачем умов, які перешкоджають подальшому проходженню його служби в даному органі (тиск на нього та близьких йому осіб, безпідставне відкриття дисциплінарних проваджень, переслідування). Позивач просив його звільнити зі служби за власним бажанням з 10 грудня 2025 року у зв`язку із поважними причинами, що унеможливлюють продовження ним служби, а саме вихід на пенсію та переїзд на нове місце проживання. 10.12.2025 відповідач направив на адресу позивача відповідь щодо рапорту від 08.12.2025 та роз`яснив позивачу його гарантовані права про працю, забезпечення права громадян на працю, правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення (без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі) та додана копія наказу про його звільнення від 10.12.2025 №874 о/с. Позивач, вважаючи наказ про звільнення протиправним, звернувся до суду із цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про незаконність його звільнення на підставі оскаржуваного наказу не ґрунтуються на нормах матеріального закону, а тому порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку шляхом скасування спірного наказу, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частини першої статті 161 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон № 1402-VIII) служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Як передбачено у частинах першій та другій статті 162-1 Закону № 1402-VIII до працівників Служби судової охорони належать особи, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони. Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони регулюється цим Законом та положенням, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України. Рішенням Вищої ради правосуддя від 04 квітня 2019 року за № 1052/0/15-19 затверджено Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, відповідно до пункту 9 розділу І якого першим днем проходження служби вважається день прийняття громадянина на службу та призначення на посаду в центральний орган управління Служби, її територіальні підрозділи, а згідно з пунктом 11 цього ж розділу останнім днем проходження служби вважається день звільнення співробітника зі Служби, визначений наказом. Звільнення зі служби регламентовано розділом XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, відповідно до підпункту 6 пункту 1 якого співробітник звільняється зі служби, а служба припиняється за власним бажанням. Днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, підставою для видання наказу територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області від 10.12.2025 №874 о/с стало особисте волевиявлення позивача, викладене у рапорті від 08.12.2025, в якому останній просив звільнити його зі служби за власним бажанням з 10 грудня 2025 року. У зазначеному рапорті позивач не лише висловив намір припинити проходження служби, а й самостійно визначив бажану дату звільнення, посилаючись на поважні причини, що унеможливлюють подальше проходження служби, зокрема вихід на пенсію та переїзд на нове місце проживання. Як зазначалось вище, відповідно до підпункту 6 пункту 1 розділу XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони співробітник звільняється зі служби за власним бажанням. Отже, юридичним фактом, з яким законодавство пов`язує припинення служби за зазначеною підставою, є подання співробітником відповідного рапорту, що містить його волевиявлення на звільнення. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що подання рапорту було наслідком психологічного тиску з боку керівництва територіального управління Служби судової охорони у Хмельницькій області, який проявлявся у призначенні службових розслідувань, зменшенні розміру премії та анулюванні бронювання. Проте колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність зазначених обставин. Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Наведені позивачем обставини щодо нібито існування психологічного тиску мають характер власного суб`єктивного сприйняття службових відносин та не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що будь-які посадові особи відповідача примушували позивача до подання рапорту про звільнення, висували вимоги щодо припинення його участі у конкурсних процедурах, погрожували застосуванням заходів впливу у разі відмови від звільнення або іншим чином обмежували свободу його волевиявлення. Сам по собі факт незгоди позивача з управлінськими рішеннями керівництва або притягнення його до дисциплінарної відповідальності не може свідчити про примус до звільнення. Колегія суддів також враховує, що до моменту звільнення позивач не звертався до уповноважених органів із заявами про вчинення щодо нього мобінгу, переслідування, дискримінації, зловживання владою чи інших неправомірних дій з боку керівництва, не оскаржував відповідні рішення у встановленому законом порядку та не вчиняв жодних дій, які б об`єктивно свідчили про незгоду із перебуванням під таким впливом. Посилання апелянта на те, що відсутність звернень до правоохоронних органів не спростовує факту тиску, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки саме по собі таке твердження не підтверджує наявності відповідних обставин належними доказами. Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність службових розслідувань, призначених наказами від 18.11.2025 №296 та від 20.11.2025 №302, колегія суддів зазначає таке. Як встановив суд першої інстанції, відносно позивача у листопаді 2025 року було призначено 2 службових розслідування, які призначались з метою встановлення причин умов та обставин не виконання позивачем своїх службових обов`язків, як співробітника Служби судової охорони, невиконання позивачем законних вимог керівництва ТУ ССО у Хмельницькій області та свідомого їх ігнорування, що підтверджено відповідними матеріалами службових розслідувань, копії яких є в матеріалах справи. Разом з тим, предметом розгляду у цій справі є правомірність наказу про звільнення позивача зі служби за власним бажанням, а не законність наказів про призначення службових розслідувань, висновків дисциплінарних комісій чи інших окремих управлінських рішень відповідача. Отже, навіть у випадку наявності певних процедурних недоліків під час проведення службових розслідувань, що саме по собі не встановлено судом, такі обставини не спростовують факту добровільного подання позивачем рапорту про звільнення та не впливають на правомірність оскаржуваного наказу. Крім того, зі змісту матеріалів справи вбачається, що службові розслідування були призначені у зв`язку з обставинами, які потребували перевірки щодо належного виконання позивачем службових обов`язків. Посилання скаржника на те, що у наказах про призначення службових розслідувань не було зазначено правових підстав їх проведення, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки наведені доводи стосуються правомірності інших індивідуальних актів, які не є предметом оскарження у даній справі. Також не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги щодо неправильності висновків дисциплінарних комісій, оцінки причин неявки на заліки з фізичної підготовки, обставин виконання позивачем обов`язків відповідального, а також щодо повноти проведення службових розслідувань. Наведені обставини не свідчать про відсутність у позивача волевиявлення на звільнення та не доводять факт примушування його до подання рапорту. Аналогічно колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності конфлікту інтересів у начальника територіального управління Служби судової охорони. Позивачем не надано жодного належного доказу існування у відповідної посадової особи приватного інтересу в розумінні Закону України «Про запобігання корупції», який би впливав на об`єктивність чи неупередженість прийнятих рішень. Посилання апелянта на сам факт перебування начальника територіального управління у службових відносинах із позивачем не свідчить про наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів. Щодо доводів про зменшення розміру премії за листопад 2025 року колегія суддів зазначає, що премія є стимулюючою виплатою, розмір якої визначається відповідно до затвердженого положення про преміювання та залежить від результатів службової діяльності співробітника. Матеріалами справи підтверджується, що протягом 2025 року позивачу встановлювалися різні розміри щомісячного преміювання, що саме по собі свідчить про відсутність гарантованого та незмінного відсотка премії. Доводи апелянта щодо необґрунтованості встановлення премії у розмірі 5 відсотків фактично спрямовані на оскарження окремого рішення відповідача про преміювання та не впливають на правомірність наказу про звільнення. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо анулювання бронювання. Питання надання або скасування відстрочки від призову під час мобілізації регулюється окремим нормативним порядком та не є безпосереднім предметом спору у цій справі. Правомірність чи неправомірність відповідного рішення сама по собі не свідчить про незаконність наказу про звільнення, виданого на підставі власного рапорту позивача. Посилання апелянта на нові документи, отримані ним після звернення до суду, не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо добровільного подання рапорту про звільнення та не містять доказів примусу до його написання. Колегія суддів також відхиляє доводи про неповне дослідження судом першої інстанції доказів та аргументів сторін. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції дослідив усі наявні у справі докази, навів мотиви їх оцінки та надав правову оцінку визначальним для вирішення спору обставинам. Незгода сторони з висновками суду не свідчить про неповноту судового розгляду або порушення норм процесуального права. З огляду на вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ прийнято у межах, спосіб та порядку, що визначенні чинним законодавством, як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для його скасування відсутні. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду, проте не містять обставин, які б спростовували правильність оскаржуваного рішення або свідчили про наявність підстав, визначених статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, для його скасування. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.