Постанова 4824 № 759/24092/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2026 року м. Київ Справа № 759/24092/24 Провадження №22-ц/824/3797/2026 Резолютивна частина постанови оголошена 08 червня 2026 року Повний текст постанови складено 10 червня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Ольшевського П.М. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2025 року, ухваленого у складі судді Гончарука В.П.,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2024 року позивач звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на її користь суму заборгованості за договором оренди та комунальні послуги у розмірі 107 353,77 грн., а також судові витрати. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 06.11.2021 року між ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір оренди майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира належить Позивачеві на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.01.2021 року за реєстровим номером 113, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Плющ Ю.В. право власності на яку зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності згідно витягу від 28.01.2021 року за індексним номером 242101262. Оренда майна почала діяти з моменту укладання Договору, з 06.11.2021 року. Згідно до умов Договору оренда мала діяти до 06.05.2022 року, проте в силу ч. 2 ст. 822 ЦК України договір продовжив бути укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк, тобто на 6 місяців з 07.05.2022 року до 07.11.2022 року. Останній платіж за Договором був здійснений 11.02.2022 року. Далі із початком повномасштабної війни 24.02.22 року оплати припинилися. У зв`язку із війною у позивача сталася особиста трагедія, від якої вона досі не може оговтатися, - її батька було розстріляно окупантами. Позивачу було морально важко і її стан ще більше погіршувався через порушення Відповідачами умов Договору. Оскільки Відповідачі продовжували користуватись орендованим майном, не звільнили приміщення, Договір в силу ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 822 ЦК України продовжив свою дію ще на 6 місяців. Позивачу вдалося більш-менш адекватно зв`язатися і поспілкувався з Орендарями в червні 2022 року, проте жодних сплат за договором оренди майна вона й досі не отримала так як і не отримала коштів за використанні відповідачами комунальні послуги, які були сплачені позивачем. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за найм житлового приміщення задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 107 353,77 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі по 605,60 грн., з кожного. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання цивільного зобов`язання сталось не з їх вини. Тоді як, відповідачі, в порушення умов договору оренди від 06.11.2021 року порушувала строки внесення орендної плати з 11.02.2022 року, коли був внесений останній платіж за орендну плату. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права. Вказує, що позивачем не було надано належних доказів, що відповідачі користувались квартирою після 01 червня 2022 року та до ІНФОРМАЦІЯ_1 , та перебували в м. Кременчук, що підтверджується випискою по рахунку апелянта, поясненнями свідків, а також відсутність додаткової угоди про продовження терміну оренди житла. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження укладання нового договору найму. Зауважує, що договір оренди припинив своє існування, оскільки закінчився строк дії договору а можливість його автоматичної пролонгації у договорі найму була відсутня. 18 травня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення без змін. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Бураго М.Д. підтримала доводи апеляційної скарги. Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів у відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить Позивачеві на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.01.2021 року за реєстровим номером 113, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Плющ Ю.В. право власності на яку зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності згідно витягу від 28.01.2021 року за індексним номером 242101262. 06.11.2021 року між ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір оренди майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Договору в порядку та на умовах визначених цим договором, Орендодавець зобов`язується передати орендареві у строкове платне користування, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначене у цьому договорі, та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату. Орендодавець передає в оренду Орендареві наступне майно: приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно п. 2.1 Договору, даний договір укладається на термін 6 місяців, вступає в силу з 06.11.2021 року та діє до 06.05.2022 року включно. Відповідно п. 3.1 Договору, місячна орендна плата за користування майном складає 12 000,00 грн. В силу п. 3.2 Договору, за згодою сторін орендар сплачує орендодавцю орендну плату за перший та останній місяці оренди приміщення зазначеного у п. 1.2 в розмірі 24 000,00 грн., в момент підписання договору. Пунктом 3.3 Договору, встановлено, що орендар сплачує орендну плату орендодавцеві за кожний наступний календарний місяць користуванням приміщенням, що орендується наперед 6 числа поточного місяця. Максимальний строк прострочки платежу, за попередньою домовленістю 4 дні. Відповідно до п. 4.1.1 Договору, орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Відповідно до матеріалів справи, 06.11.2021 року між ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір оренди майна, а саме квартири АДРЕСА_2 . Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Договору в порядку та на умовах визначених цим договором, Орендодавець зобов`язується передати орендареві у строкове платне користування , а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначене у цьому договорі, та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату. Орендодавець передає в оренду Орендареві наступне майно: приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно п. 2.1 Договору, даний договір укладається на термін 6 місяців, вступає в силу з 06.11.2021 року та діє до 06.05.2022 року включно. Відповідно п. 3.1 Договору, місячна орендна плата за користування майном складає 12 000,00 грн. В силу п. 3.2 Договору, за згодою сторін орендар сплачує орендодавцю орендну плату за перший та останній місяці оренди приміщення зазначеного у п. 1.2 в розмірі 24 000,00 грн., в момент підписання договору. Пунктом 3.3 Договору, встановлено, що орендар сплачує орендну плату орендодавцеві за кожний наступний календарний місяць користуванням приміщенням, що орендується наперед 6 числа поточного місяця. Максимальний строк прострочки платежу, за попередньою домовленістю 4 дні. Відповідно до п. 4.1.1 Договору, орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Так, на умовах визначених договором, орендодавець передав орендарю квартиру в найм, два комплекти ключів від квартири та майно, яке знаходиться в квартирі для проживання. З огляду на зміст пункту 2.1. договору, 6-ти місячний термін оренди (найму) квартири з 06 листопада 2021 вже закінчився 06 травня 2022 року. Як стверджує позивач всупереч взятих на себе зобов`язань, за весь час користування квартирою з 11 лютого 2022 року по 07 листопада 2022 року включно, відповідач жодного разу не сплатила орендну плату за найм квартири, за вказаний період, не підписала акт прийому-передачі квартири з оренди, не повернула ключі позивачу. З огляду на те, що строк оренди закінчився 06 травня 2022 року, то відповідно до п. 5.14. договору, після закінчення строку орендного користування орендар зобов`язаний передати орендодавцю квартиру, що орендується та майно за актом прийому-передачі, у встановлені договором оренди строки. Квартира та майно вважаються фактично переданими орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі. В момент підписання акту прийому-передачі орендар передає орендодавцю ключі від квартири, що орендується. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно із частинами першою та другою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 626, частини першої статті 627ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Приписами статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За змістом частини першої статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Згідно статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. На підставі ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконувати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання. При цьому, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Доказів виконання вказаного обов`язку Орендарем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачі мають сплатити позивачеві заборгованість з орендної плати за період дії договору оренди. На підтвердження правильності розрахунку позивачем долучено до позовної заяви розрахунки процентів, а також розрахунки суми боргу з урахуванням індексу інфляції . Вказані письмові докази є належними і допустимими. Правильність розрахунку відповідачем не спростовано. Тому, суд першої інстанції правильно визначив, що сума заборгованості за договором оренди в розмірі підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або повністю на підставах, встановлених договором або законом. Разом з тим, за відсутності доказів повернення майна за договором оренди апеляційний суд зазначає, що договір оренди не припинив своє існування а був пролонгований а тому доводи апеляційної скарги про закінчення строку договору є необгрунтованими. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факт користування відповідачами квартирою після 01 червня 2022 року, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки сам по собі факт тимчасового перебування апелянта в іншому населеному пункті, зокрема у м. Кременчук, не є належним та достатнім доказом припинення договірних правовідносин найму, звільнення житлового приміщення, повернення квартири наймодавцю, передання ключів та припинення фактичного володіння орендованим майном. Колегія суддів звертає увагу, що обов`язок наймача після закінчення строку договору не обмежується лише припиненням проживання у квартирі. Наймач зобов`язаний належним чином повернути наймодавцеві предмет найму, що має підтверджуватися відповідними доказами, зокрема актом приймання-передачі, поверненням ключів, узгодженням стану приміщення та майна, яке перебувало у квартирі. Саме такі умови сторони погодили у пункті 5.14 договору оренди, відповідно до якого квартира та майно вважаються фактично переданими орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, а під час підписання такого акта орендар передає орендодавцю ключі від квартири. Разом з тим, відповідачами не надано доказів того, що після 06 травня 2022 року або після 01 червня 2022 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі квартири, повернуто ключі, погоджено стан приміщення чи в інший належний спосіб припинено користування та володіння житловим приміщенням. Відсутні також докази направлення позивачу повідомлення про звільнення квартири, вимоги прибути для прийняття приміщення, листування щодо повернення майна або докази ухилення позивача від прийняття квартири. Посилання апелянта на виписку з банківського рахунку та пояснення свідків не можуть бути покладені в основу висновку про припинення договору найму, оскільки такі докази можуть свідчити лише про перебування особи у певний період в іншому місці або про окремі обставини її поведінки, однак не підтверджують юридично значущого факту повернення квартири наймодавцю. Вказані докази не замінюють акта приймання-передачі та не спростовують обставин невиконання відповідачами обов`язку з належного повернення орендованого майна. Відповідно до частини другої статті 822 ЦК України, якщо наймодавець не попередив наймача про відмову від укладення договору найму житла на новий строк, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк. Зміст цієї норми свідчить, що продовження договірних правовідносин у такому випадку відбувається без обов`язкового укладення нового письмового договору чи додаткової угоди, оскільки відповідний правовий наслідок прямо встановлений законом. Крім того, за змістом статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, а наймодавець протягом установленого законом строку не заявив заперечень, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Отже, відсутність у тексті договору окремої умови про автоматичну пролонгацію не виключає застосування правових наслідків, передбачених законом. Доводи апелянта про припинення договору у зв`язку із закінченням строку його дії не враховують того, що закінчення строку договору саме по собі не звільняє наймача від обов`язку повернути предмет найму та сплатити заборгованість, яка виникла у зв`язку з користуванням майном або неповерненням такого майна наймодавцю. Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. Не заслуговують на увагу й посилання апеляційної скарги на відсутність додаткової угоди про продовження строку оренди, оскільки продовження договору у спірних правовідносинах обґрунтовується не волевиявленням сторін, оформленим окремим письмовим документом, а сукупністю юридично значущих обставин: неповерненням квартири наймодавцю, відсутністю акта приймання-передачі, невиконанням обов`язку з повернення ключів та фактичним збереженням за відповідачами можливості володіння орендованим майном. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі аргументи зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення умов договору, однак не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо укладення договору, передачі квартири відповідачам, невнесення орендної плати після останнього платежу та відсутності належних доказів повернення квартири позивачу. За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку. Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129). Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2025 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2025 року -залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна