Постанова 4870 № 921/677/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 921/677/22 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Міліціанов Р.В. за участю секретаря судового засідання Псярук О.В. за участю представників сторін: від скаржника Денис А. І. від позивача Ополонець І. В. розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» (вх. ЗАГС №01-05/1188/26 від 20.04.2026) на рішення Господарського суду Тернопільської області (суддя Боровець Я.Я.) від 04.12.2025 у справі №921/677/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катма Груп» м. Київ до відповідача Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» Збаразький район, Тернопільська область за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Українська технологічна компанія», м. Київ про зобов`язання Державне підприємство «Зарубинський спиртовий завод» виконати обов`язок за договором оренди обладнання № 29/12 від 29.12.2017 щодо повернення із оренди обладнання в натурі та повернути ТОВ «Катма Груп» ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Катма Груп» звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» про зобов`язання Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» виконати обов`язок за договором оренди обладнання №29/12 від 29.12.2017 щодо повернення із оренди обладнання в натурі та повернути ТОВ «Катма Груп». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови договору оренди обладнання від 29.12.2017 в частині виконання обов`язку в натурі - повернути із оренди обладнання. Позивач зазначив, що належний йому об`єкт оренди, переданий відповідачу на підставі договору оренди та акта приймання-передачі, підлягає поверненню у зв`язку з розірванням договору. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 04.12.2025 позов задовольнив, зобов`язав ДП «Зарубинський спиртовий завод» виконати обов`язок за договором оренди обладнання №29/12 від 29.12.2017 шляхом повернення ТОВ «Катма Груп» орендованого майна в натурі - сушильного обладнання AVM 1,5 на паливні брикети/дрова у складі: теплогенератора (1 шт.), бункера-дозатора (1 шт.), сушильного барабана (1 шт.), циклонної установки для розвантаження сухого матеріалу (1 шт.), димової труби (1 шт.), разом із документацією на таке обладнання (паспорт сушильного барабана AVM 1,5 для виробництва сухої барди та паспорт теплогенератора), а також стягнув з відповідача на користь позивача 2 481,00 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після припинення договору оренди відповідач не виконав обов`язок щодо повернення орендованого обладнання, хоча був належним чином повідомлений про розірвання договору. Доказів повернення майна відповідач не надав. Також суд встановив, що позивач є належним власником і орендодавцем обладнання, а чинність правочинів щодо його набуття підтверджена преюдиційними судовими рішеннями. 20.04.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.12.2025 у справі № 921/677/22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Міліціанов Р.В. Суддя-доповідач Західного апеляційного господарського суду Ржепецький В.О. ухвалою від 27.04.2026 залишив без руху апеляційну скаргу Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.12.2025 у справі № 921/677/22; визначив, що недоліки апеляційної скарги мають бути усунуті шляхом подання до апеляційного суду доказів надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів третій особі у справі - ПрАТ «Українська технологічна компанія»; доказів сплати судового збору у розмірі 3 721, 50 грн; встановив скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги. 01.05.2026 скаржник усунув недоліки апеляційної скарги. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 06.05.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.12.2025 у справі №921/677/22; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи. Ухвалою суду від 26.05.2026 призначено розгляд апеляційної скарги на 18.06.2026. В апеляційній скарзі Державне підприємство «Зарубинський спиртовий завод» просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.12.2025 у справі № 921/677/22 за позовом ТОВ «Катма Груп» до ДП «Зарубинський спиртовий завод» про зобов`язання виконати умови договору оренди обладнання № 29/12 від 29.12.2017 щодо повернення майна з оренди в натурі, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Покликається на такі обставини: правовідносини сторін, що виникли на підставі договору оренди обладнання №29/12 від 29.12.2017 між ТОВ «Українські енергетичні компанії» та ДП «Зарубинський спиртовий завод», є припиненими; договір не містить умов щодо автоматичної пролонгації, навіть за її умови договір міг бути поновлений лише на аналогічний строк (365 днів), а відтак припинив свою дію 02.01.2020; на момент звернення позивача до суду правовідносини оренди вже були припиненими, що виключає можливість задоволення вимоги про зобов`язання відповідача виконати обов`язки за договором; про існування листа від 04.04.2019 з вимогою про розірвання договору оренди обладнання №29/12 від 29.12.2017 відповідач дізнався після винесення судом першої інстанції рішення, оскільки у 2021 році документація була вилучена слідчими органами в ході проведеного обшуку ; з договору №01.10/19 від 01.10.2019 не вбачається, яке саме майно перейшло у власність позивача, оскільки відсутні індивідуалізуючі ознаки, що унеможливлює ідентифікацію майна; безпідставною є вимога позивача, щодо передачі документів, оскільки відповідно до пункту 4 акту приймання-передачі від 30.07.2022, позивач вже прийняв усі документи; договір №01.10/19 між ТОВ «Українські енергетичні системи» та ТОВ «Катма Груп» укладений 01.10.2019, після припинення дії договору оренди. Отже, апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, а тому рішення підлягає скасуванню. Також скаржник в апеляційній скарзі просить долучити до матеріалів новий доказ копію повідомлення про розірвання договору від 04.04.2019 за вих. №04/04-19. Надаючи оцінку можливості долучення наведених доказів до матеріалів справи, колегією суддів враховується таке. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 03.09.2024 у справі № 903/753/22. Отже, подаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, учасник справи повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції (постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19). Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України) Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи. В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій. Як вбачається з матеріалів справи та змісту апеляційної скарги, скаржник просить долучити копію повідомлення про розірвання договору від 04.04.2019 за вих. № 04/04-19. Водночас, зазначений документ датований 04.04.2019 та був складений апелянтом задовго до звернення до суду з відповідними вимогами та до розгляду справи судом першої інстанції. Таким чином, вказаний доказ перебував у володінні скаржника та міг бути отриманий ним та поданий до суду першої інстанції у встановленому процесуальним законом порядку. Разом з тим, скаржником не наведено та не підтверджено належними доказами обставин, які б свідчили про неможливість подання копії повідомлення про розірвання договору від 04.04.2019 за вих. № 04/04-19 до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для прийняття та долучення до матеріалів справи копії повідомлення про розірвання договору від 04.04.2019 за вих. № 04/04-19 як нового доказу, поданого на стадії апеляційного провадження, у зв`язку з чим у судовому засіданні 11.06.2026 відмовила у задоволенні відповідного клопотання скаржника. 18.05.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача - Яценко М. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.12.2025 у справі № 921/677/22 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що фактичне продовження відповідачем користування майном свідчить про продовження дії орендних правовідносин, при цьому відповідач не надав доказів повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору, що також підтверджує існування між сторонами договірних відносин. Поновлення договору здійснювалося з дотриманням чинного законодавства України неодноразово і на момент розірвання позивачем договору в односторонньому порядку свою дію не припинив. Відповідно до п. 2.5. договору, сторони домовилися, що з моменту припинення строку дії даного договору нових зобов`язань у сторін не виникає, але сторони повинні виконати ті зобов`язання, які виникли до моменту припинення строку дії даного договору, водночас відповідач не повернув із оренди об`єкт оренди, а продовжував ним користуватися. Відсутність у документах окремих індивідуалізуючих ознак сама по собі не свідчить про відсутність права власності позивача на спірне майно, оскільки сукупність наданих доказів дозволяє ідентифікувати майно та встановити факт його передачі. За договором оренди обладнання відповідачу за актом приймання-передачі обладнання разом з обладнанням було передано паспорт сушильного барабана AVM 1,5 для виробництва сухої барди та паспорт теплогенератора. Вказані документи, як і обладнання, не повертались відповідачем постачальнику (ТОВ «УЕС»), тому жодним чином вони не могли бути передані постачальником (ТОВ «УЕС») для ТОВ «Катма Груп». Крім того, факт наявності чинності правочинів №01.10/19 від 01.10.2019 та про внесення змін від 30.07.2022, переходу права влаcності на обладнання до позивача вже встановлено судовими рішеннями у справі №921/39/23, які набрали законної сили, а тому доказуванню не потребують. Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було. 18.06.2026 в судовому засіданні взяли участь представник скаржника Денис А. І. в залі суду та представниця позивача Ополонець І. В. в режимі відеоконференції , які підтримали позиції, висловлені у процесуальних заявах по суті розгляду апеляційної скарги. Інші учасники у справі участь своїх представників у судовому засіданні не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання. Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 29.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські енергетичні системи», як орендодавцем та Державним підприємством «Зарубинський спиртовий завод», як орендарем укладено договір оренди обладнання №29/12, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування обладнання, перелік, комплектація та загальна вартість якого наведена в додатку №1 до даного договору (обладнання або об`єкт оренди) (п.1.1. договору оренди). Одночасно з обладнанням орендодавець передає орендарю документи на таке обладнання, в тому числі, але не обмежуючись: паспорт сушильного барабана AVM 1,5 для виробництва сухої барди; паспорт теплогенератора ( п.1.2. договору оренди). Згідно із пунктом 1.5. договору оренди склад обладнання на момент передачі його орендарю в орендне користування фіксується сторонами в акті приймання передачі обладнання. Орендодавець гарантує, що обладнання є його власністю ( п.1.6. договору оренди). Відповідно до пункту 2.1. договору оренди сторони зазначили, що даний договір набуває чинності з 29.12.2017 та діє до 31.12.2018. Пунктом 2.2. договору оренди сторони передбачили, що строк оренди у відповідності до умов цього договору починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі обладнання і закінчується в момент підписання сторонами акта приймання-передачі/повернення/обладнання. Акт приймання-передачі обладнання підписується сторонами в день набрання чинності цим договором. Обов`язок по підготовці вказаного в даному підпункті договору акта покладається на орендодавця. Акт приймання-передачі (повернення) обладнання повинен бути підписаний сторонами не пізніше останнього дня строку дії даного договору. У разі не підписання акту приймання-передачі (повернення) обладнання орендарем з будь яких причин, вважається, що він підписаний останнім без зауважень. При цьому, сторони домовилися, що цей договір припиняє свою дію на 10-ий календарний день з моменту направлення орендарю письмового повідомлення орендодавця про розірвання цього договору в односторонньому порядку. Сторони не підписують/не укладають будь-які договори/додаткові угоди про розірвання/припинення строку дії цього договору. Згідно пункту 2.5 договору оренди, сторони домовилися, що з моменту припинення строку дії даного договору нових зобов`язань у сторін не виникає , але сторони повинні виконати ті зобов`язання, які виникли до моменту припинення строку дії даного договору. Орендодавець має право на дострокове припинення (відмова/розірвання) цього договору у випадках передбачених даним договором та нормами чинного законодавства України (п.3.2 договору оренди). Орендар зобов`язаний при припиненні строку дії даного договору, повернути обладнання та документи , передбачені п.1.2 даного договору у відповідності з умовами даного договору. (п.3.3 договору оренди). Розділом 4 договору оренди сторони визначили умови приймання та повернення об`єкта оренди, зокрема обладнання передається орендарю в тимчасове платне користування (оренду) на підставі акта приймання-передачі обладнання у стані, що відповідає цільовому призначенню зазначеному в технічних паспортах на обладнання (п.4.1). Орендар повертає орендодавцю обладнання в останній день строку дії даного договору. Передача обладнання орендодавцю оформлюється актом приймання-передачі (повернення) обладнання, який складається в двох примірниках та підписується сторонами (п.4.2). Орендар зобов`язаний повернути орендодавцю обладнання в стані не гіршому за той, в якому обладнання було передано орендарю по акту приймання передачі обладнання, з врахуванням нормального зносу і умов даного договору та положень чинного законодавства України, що стосуються поліпшень об`єкту оренди ( п.4.3). Пунктом 10.3 договору оренди сторони домовились, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у разі якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача про захід кореспонденції на це відділення. Також сторонами складено та підписано додаток №1 до договору оренди обладнання, яким визначено перелік обладнання, яке передається в оренду. Факт передачі орендодавцем обладнання, а орендарем прийняття об`єкта оренди, а саме - сушильне обладнання AVM 1,5 на паливні брикети /дрова в комплектації:- теплогенератор в кількості 1 шт.,- бункер-дозатор в кількості 1 шт.,- барабан сушильний в кількості 1 шт., - циклонна установка для розвантаження сухого матеріалу в кількості 1 шт.,- димова труба в кількості 1 шт. свідчить акт приймання-передачі обладнання від 29.12.2017 до договору оренди обладнання № 29/12 від 29.12.2017, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб. Пунктом 2 акту від 29.12.2017 вказано, що одночасно з обладнанням орендодавець передав орендарю документи на таке обладнання, в тому числі, але не обмежуючись паспорт сушильного барабана AVM 1,5 для виробництва сухої барди; паспорт теплогенератора. У даному акті зазначено, що сторони не мають претензій одна до одної щодо порядку передачі орендодавцем обладнання в оренду орендарю. 01.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Катма Груп», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські енергетичні системи», як постачальником, укладено договір №01.10/19, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця не нове (таке, що було у використанні) обладнання/матеріали (товар), згідно специфікацій, які є додатком №1, додатком №2 та додатком №3 до даного договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити товар у відповідності із умовами договору. Найменування, кількість, вартість товару узгоджується сторонами в специфікаціях (додаток №1, додаток №2 та додаток №3 до даного договору). Згідно з пунктами 1.4 - 1.5 договору №01.10/19 постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними чи юридичними особами, державними органами і державою. При цьому, постачальник свідчить, що деяка частина товару знаходиться в оренді Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод», який декларує, що не має бажання першочергової купівлі обладнання; деяка частина товару знаходиться у володінні та користуванні Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» без належної на те правової підстави. У пунктах 2.1 - 2.5 договору №01.10/19 передбачено, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах DDP - об`єкт покупця (відповідно до офіційних Правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс-2010» з урахуванням умов даного договору) в строки, визначені в договорі. Об`єкт покупця знаходиться за адресою: Україна, Кіровоградська область, Голованівський район, сщ. Голованівськ, вул. Голочанська, 1 Б. Поставка товару повинна бути здійснена Постачальником протягом квітня-травня 2020 року. Перехід права власності, а також ризиків випадкового знищення або пошкодження на товар, здійснюється в момент приймання-передачі товару від постачальника до покупця, що підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін актом приймання-передачі товару. Обов`язок підготовки акта приймання-передачі товару покладається на постачальника. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем в момент підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару. Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору №01.10/19 загальна вартість товару складає 28 875 750,00 грн (з ПДВ). Оплата покупцем товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, який вказаний у даному договорі, на умовах 100% передоплати (авансу) 28 875 750,00 грн (в т.ч. ПДВ) в строк - не пізніше 31.03.2020. Даний договір набрав чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором (пункт 7.1 договору №01.10/19). Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Катма Груп», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські енергетичні системи», як постачальником підписано додатки №№1-3 до договору №01.10/19 (специфікації №№ 1, 2, 3), якими сторонами визначено перелік та вартість товару. 30.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Катма Груп», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські енергетичні системи», як постачальником укладено договір про внесення змін до договору №01.10/19 від 01.10. 2019, яким сторони внесли зміни до договору №01.10/19, зокрема виклали п.2.1, п. 2.2. п.2.3, п.3.1 в новій редакції. Також викладено додатки №1, №2 та №3 в новій редакції. Зокрема в додатку №1/специфікації №1 визначено найменування та вартість товару, а саме: - сушильне обладнання AVM 1,5 на паливні брикети /дрова в комплектації:- теплогенератор в кількості 1 шт.,- бункер-дозатор в кількості 1 шт.,- барабан сушильний в кількості 1 шт.,- циклонна установка для розвантаження сухого матеріалу в кількості 1 шт.,- димова труба в кількості 1 шт. Крім того, в додатку №1 зазначено, що постачальник свідчить, що товар, який передбачений в специфікації №1, знаходиться в оренді у ДП «Зарубинський спиртовий завод» відповідно до договору оренди обладнання №29/12 від 29.12.2017. На виконання умов договору №01.10/19, постачальник передав, а покупець прийняв відповідно до умов договору №01.10/19 від 01.10.2019 товар сушильне обладнання AVM 1,5 на паливні брикети/дрова в комплектації:- теплогенератор в кількості 1 шт.,- бункер-дозатор в кількості 1 шт.,- барабан сушильний в кількості 1 шт.,- циклонна установка для розвантаження сухого матеріалу в кількості 1 шт.,- димова труба в кількості 1 шт., про що свідчить акт №1 приймання передачі товару від 30.07.2022. Як зазначає позивач, що враховуючи умови договору оренди (п.2.3) останнім днем строку дії договору оренди є 08.10.2022. Так, 15.09.2022 позивач повідомив відповідача про розірвання договору оренди обладнання та звернувся з вимогою повернути об`єкт оренди у строки та в порядоку визначені договором оренди. Вказаний лист отриманий відповідачем 05.10.2022, однак залишений без задоволення та відповіді. Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Апеляційний господарський суд врахував, що з 28.08.2025 втратив чинність Господарський кодекс України (надалі - ГК України), згідно ст. 17 Закону України № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб, але на час звернення позивача з позовом до першої інстанції він був чинний. Водночас, згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин). Частиною 1 ст. 179 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Згідно зі ст. 6 та 627 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, принципів розумності та справедливості. Зміст договору, відповідно до ст. 628 ЦК України, складається з умов, погоджених сторонами, а також обов`язкових умов, встановлених актами цивільного законодавства. Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання його сторонами. Відповідно до частини першої та другої статті 283 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Згідно з частиною першою та четвертою статті 284 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські енергетичні системи», як орендодавцем та Державним підприємством «Зарубинський спиртовий завод», як орендарем укладено договір оренди обладнання №29/12, на виконання якого орендодавець передав відповідачу сушильне обладнання AVM 1,5 на паливні брикети /дрова в комплектації:- теплогенератор в кількості 1 шт.,- бункер-дозатор в кількості 1 шт.,- барабан сушильний в кількості 1 шт., - циклонна установка для розвантаження сухого матеріалу в кількості 1 шт.,- димова труба в кількості 1 шт., що підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 29.12.2017, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб. Статтею 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором, якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку. Статтею 631 ЦК України та частиною сьомою статті 180 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за їх відсутності - відповідно до звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст. 193 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань. Згідно з ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України зобов`язання виконується у встановлений строк, а якщо він визначений настанням неминучої події - з моменту її настання. Відповідно до частини 3 статті 291 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 наголосила, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення невиконаних зобов`язань сторін, оскільки такою підставою є належне виконання зобов`язання. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 09.04.2020 у справі №910/4962/18, де зазначено, що зобов`язання, не виконане належним чином, продовжує існувати незалежно від закінчення строку дії договору. Пунктом 2.5 договору сторони погодили, що після припинення строку його дії нові зобов`язання не виникають, однак сторони зобов`язані виконати ті зобов`язання, які виникли до моменту припинення договору. Обов`язок орендаря повернути майно є саме таким зобов`язанням. Таким чином, навіть за умови припинення або розірвання договору обов`язок відповідача повернути орендоване майно не припинився та підлягає виконанню. Крім того, колегія суддів зазначає, що порядок припинення договору та повернення об`єкта оренди безпосередньо врегульований умовами договору оренди №29/12 від 29.12.2017. Так, відповідно до пункту 2.2 договору строк оренди починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі обладнання та закінчується в момент підписання сторонами акта приймання-передачі (повернення) обладнання. Згідно з пунктом 2.3 договору сторони погодили, що цей договір припиняє свою дію на десятий календарний день з моменту направлення орендарю письмового повідомлення орендодавця про розірвання договору в односторонньому порядку, при цьому сторони не підписують та не укладають будь-яких додаткових угод про його розірвання. Матеріалами справи підтверджено, що 15.09.2022 позивач направив відповідачу повідомлення про розірвання договору оренди обладнання та вимогу про повернення об`єкта оренди. Зазначене повідомлення отримано відповідачем 05.10.2022, що останнім не спростовано. Враховуючи погоджений сторонами у пункті 2.3 договору порядок припинення договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що останнім днем дії договору оренди є 08.10.2022, а після спливу зазначеного строку у відповідача виник обов`язок повернути орендоване майно та документацію на нього. При цьому відповідно до пункту 4.2 договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю обладнання в останній день строку дії договору, а передача обладнання оформлюється актом приймання-передачі (повернення) обладнання, який складається та підписується сторонами. Пунктом 4.3 договору встановлено обов`язок орендаря повернути обладнання у стані не гіршому, ніж воно було передане, з урахуванням нормального зносу. Отже, належним підтвердженням виконання відповідачем свого обов`язку щодо повернення майна є акт приймання-передачі (повернення) обладнання або інші належні та допустимі докази фактичної передачі майна власнику. Однак таких доказів матеріали справи не містять, а відповідач їх суду не надав. Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. За змістом частини 6 статті 283 та частини 4 статті 291 ГК України вбачається, що до відносин оренди між суб`єктами господарювання застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України. Аналіз частини 1 статті 759 та частини 1 статті 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Верховний Суд у постанові від 20.10.2021 у справі №523/5169/18 зазначив, що акт приймання-передачі є письмовим документом, який посвідчує факт передачі майна та підтверджує належне виконання сторонами відповідного обов`язку. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №918/1377/16, відповідно до якої саме двосторонній акт свідчить про погоджену волю сторін щодо передачі чи повернення майна. Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу повернення відповідачем спірного обладнання або підписання сторонами акта приймання-передачі (повернення) майна. Натомість факт передачі обладнання в оренду підтверджений належними доказами та відповідачем не заперечується. Отже, відсутність належних та допустимих доказів повернення спірного майна свідчить про невиконання відповідачем обов`язку, передбаченого умовами договору оренди та положеннями статті 785 ЦК України. Відповідно до статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Частина четверта статті 284 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач після спливу первісного строку договору продовжував користуватися обладнанням та не повернув його орендодавцю. Доказів наявності належних заперечень орендодавця протягом визначеного законом строку відповідач суду не надав. Аналіз статті 205 ЦК України свідчить, що волевиявлення учасника(-ів) правочину може виражатися в: певних діях; мовчанні; усній формі; письмовій (електронній) формі. Мовчання слід вважати вираженням волі сторони правочину, коли воно при конкретній ситуації може бути підданим оцінці як прояв волі, направленої на вчинення правочину. Законодавець передбачає можливість вираження волі сторони правочину мовчанням тільки в разі якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 205 ЦК України). Традиційним прикладом такого випадку виступає конструкція поновлення договору найму (tacite reconduction). Якщо наймач продовжує користуватися річчю після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 ЦК України). Сутність поновлення договору найму полягає в тому, що договір найму автоматично поновлюється на той же самий строк за умови, що: (а) наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму; (б) відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця. При поновленні договору відбувається продовження договірних зв`язків після закінчення строку договору найму, коли наймач продовжує користуватися майном і відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця. Цей договір поновлюється на той же строк та з умовами, що були передбачені у договорі. (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18) Відтак висновок апелянта про припинення договору оренди виключно у зв`язку із закінченням календарного строку його дії суперечить положенням статті 764 ЦК України та фактичним обставинам справи. Згідно з частиною першою статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Враховуючи викладене вище, перехід права власності на обладнання від ТОВ «Українські енергетичні системи» до ТОВ «Катма Груп» не припиняв орендних правовідносин і не звільняв відповідача від обов`язку повернути майно новому власнику. Щодо доводів апелянта про відсутність належних доказів права власності позивача на спірне обладнання, колегія суддів зазначає таке. Матеріалами справи підтверджується укладення договору №01.10/19 від 01.10.2019, договору про внесення змін від 30.07.2022, специфікації №1 та акта приймання-передачі товару від 30.07.2022, відповідно до яких саме спірне сушильне обладнання AVM 1,5 було передане у власність позивача. Перелік майна, визначений у договорі оренди та акті від 29.12.2017, відповідає переліку майна, зазначеним у специфікації №1 та акті приймання-передачі від 30.07.2022. Посилання апелянта на відсутність в судовому рішенні посилань на інвентарні номери обладнання не спростовують належність спірного майна позивачу, оскільки такі ознаки не містилися ані в договорі оренди, ані в акті передачі обладнання відповідачу. Скаржником не подано доказів (технічної документації, актів огляду, інвентарних матеріалів тощо), на підставі дослідження яких суд міг би дійти висновку про те, що спірне обладнання, окрім ознак, закріплених у зазначених правочинах та актах, має також ті чи інші ознаки, на підставі яких (і тільки їх) зазначене майно може бути виокремлено серед іншого подібного обладнання, яким володіє скаржник. Відтак, сукупність наведених вище доказів, за умови відсутності доказів на спростування факту тотожності майна, набутого позивачем у власність та майна, переданого відповідачеві в платне користування, на думку колегії суддів дозволяє з достатньою вірогідністю ідентифікувати спірне обладнання. Відповідно до ч. 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у господарській, цивільній або адміністративній справі, не підлягають повторному доказуванню при розгляді іншої справи, якщо у ній беруть участь ті самі сторони або особа, стосовно якої такі обставини встановлені, за відсутності передбачених законом виключень. Зміст наведеної норми спрямований на забезпечення принципу правової визначеності, процесуальної економії та недопущення повторного дослідження вже встановлених судом фактів, які набули обов`язкової сили. Так, судами у справі №921/39/23 встановлено чинність договору №01.10/19 від 01.10.2019, договору про внесення змін від 30.07.2022, а також факт переходу права власності на спірне обладнання до ТОВ «Катма Груп». Вказані обставини підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили. Отже, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції в тій частині, що обставини щодо дійсності зазначених правочинів та належності права власності на спірне обладнання ТОВ «Катма Груп» уже були предметом судового розгляду та встановлені судом, а тому не підлягають повторному доказуванню у цій справі. 17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів». Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК). Матеріалами справи підтверджується факт передачі спірного обладнання та супровідної документації відповідачу за договором оренди від 29.12.2017, перехід права власності на це майно до ТОВ «Катма Груп», належне повідомлення відповідача про припинення договору оренди та пред`явлення вимоги про повернення майна. Натомість відповідач не надав належних і допустимих доказів повернення обладнання, передачі документації або припинення відповідного обов`язку з інших підстав. Оцінивши наявні у справі докази відповідно до вимог статей 79 та 86 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що докази, подані позивачем, є більш вірогідними та переконливими, ніж заперечення відповідача. Щодо доводів апелянта про безпідставність вимог стосовно повернення документації на обладнання, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке. Пунктом 1.2 договору оренди та пунктом 2 акта приймання-передачі від 29.12.2017 підтверджується передача відповідачу разом з обладнанням паспорта сушильного барабана AVM 1,5 та паспорта теплогенератора. Відповідач не надав суду жодного доказу повернення зазначених документів орендодавцю або позивачу. Посилання скаржника на пункт 4 акта приймання-передачі товару від 30.07.2022 як на підтвердження того, що позивач уже прийняв усі документи, є помилковим. Зазначений пункт лише засвідчує передачу покупцю документів, які фактично перебували у розпорядженні постачальника на момент укладення відповідного акта. Таким чином, обов`язок щодо повернення документації випливає безпосередньо з умов договору оренди та є похідним від обов`язку повернення самого обладнання. У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин. Суд зауважував, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Колегія суддів зазначає, що подальше користування відповідачем чужим майном після припинення договору та невиконання обов`язку щодо його повернення суперечить загальним засадам цивільного законодавства, визначеним статтею 3 ЦК України, а саме принципам добросовісності, справедливості та розумності. Верховний Суд у постанові від 10.03.2021 у справі №607/11746/17 сформулював правовий висновок, згідно з яким сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору повинні тлумачитися на користь його дійсності, чинності та виконуваності. За встановлених обставин справи відповідач не довів факту повернення обладнання, не надав акта приймання-передачі (повернення), не спростував права власності позивача на спірне майно та не навів належних доказів припинення обов`язку щодо його повернення. Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку всім доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача повернути позивачу орендоване обладнання та супровідну документацію. З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно до ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника. Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.12.2025 у справі №921/677/22 залишити без змін. 3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку. Повний текст постанови складено і підписано 23.06.2026. Головуючий суддя В.О. Ржепецький Судді С.В. Іванчук Р.В. Міліціанов