Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/10310/25

Дата документу 09.06.2026 Справа № 333/10310/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/10310/25 Провадження №22-ц/807/1269/26 Головуючий в 1-й інстанції Варнавська Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Подліянової Г.С., Полякова О.З. секретарПантюх Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Деревського Сергія Вікторовича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2026 року ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 20 березня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Деревського Сергія Вікторовича звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.В обґрунтування позовної заяви зазначав, що відповідачка ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 1798 від 20.12.2013р., посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Погосян Ю.А. Квартира була придбана в період шлюбу сторін. За взаємною згодою сторін зазначена квартира була оформлена на відповідачку. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2016 р. шлюб між сторонами було розірваною. Згідно звіту про оціночну вартість квартири, 1/2 частки від вартості квартири складає 296 698,00 грн. Посилаючись на наявність підстав для поділу майна подружжя і неможливістю реального виділу частки кожного, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію в розмірі 296 698 грн. 00 коп. та стягнути судові витрати по справі. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2026 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, відмовлено. Додатковим рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2026 року стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 11 000 грн. 00 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Деревського Сергія Вікторовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовом задовольнити в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що рішення суду ухвалене з істотним порушення норм матеріального та процесуального права. Судом не здійснено повну оцінку доказів по справі, не встановлено джерело походження коштів, витрачених на придбання спірного майна, не досліджено фінансову спроможність відповідачки щодо придбання квартири, не наведено мотивів та підстав для відмови у позові. Заява позивача про правовий режим майна подружжя від 20.12.2013 року не є шлюбним договором, не є правочином, не є відмовою від спільної сумісної власності. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Солтіс Ірини Володимирівни зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правовому природу та як наслідком винесено обґрунтоване та законне рішення. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з позивача судові витрат у вигляді витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 12500,00 грн. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 04.08.2007 р. по 22.11.2018 р., що підтверджується витягом з Єдиного порталу державних послуг «Дія» та не оспорюється сторонами. В період шлюбу, а саме 20.12.2013 р. ОСОБА_2 (покупець) була придбана квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, зареєстрованим за №1798 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Погосян Ю.А. В п.3.7 вказаного договору зазначено, що покупець повідомляє, що придбає вказану квартиру за кошти, які належать їй особисто та що квартира відповідно до ст.57 СК України є її особистою приватною власністю, що підтверджується заявою її чоловіка ОСОБА_1 , справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Погосян Ю.А. 20.12.2013 року за реєстровим номером 1797. До матеріалів справи додана заява ОСОБА_1 засвідчена приватним нотаріусом Погосян Ю.А. 20.12.2013 року за реєстровим номером 1797 з якої судом встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи з ОСОБА_2 в зареєстрованому 04.08.2007 р. шлюбі цією заявою підтверджує той факт, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка придбається його дружиною ОСОБА_2 відповідно до ст.57 СК України, є її особистою приватною власністю, оскільки придбається за кошти, які належать їй особисто, а також підтвердив, що на придбане майно він не буде мати прав, в тому числі відповідно до ст.ст.62, 97 СК України. Відмовляючи у задоволенні вимог позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час придбання оспорюваної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , позивач добровільно визначив її статус, як особистої приватної власності його дружини відповідачки ОСОБА_2 , та заявою від 20.12.2013 підтвердив, що оспорювана квартира придбана на її особисті кошти, у зв`язку з чим у нього відсутнє право на частку у спільному сумісному майні подружжя на цю квартиру. Таким чином, презумпція права спільної сумісної власності спростована наданими суду достатніми доказами про те, що квартира придбана за особисті кошти відповідачки, і вказану обставину особисто підтвердив позивач в наданій ним заяві, отже спірна квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, тому позов задоволенню не підлягає. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується виходячи з наступного. Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18). Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. У справі, що переглядається в апеляційному порядку, судом першої інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи і сторонами те, що відповідно до заяви від 20 грудня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Погосян Ю.А., зареєстрованою в реєстрі за № 1797, ОСОБА_1 , перебуваючи з ОСОБА_2 в зареєстрованому 04.08.2007 р. шлюбі цією заявою підтверджує той факт, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка придбається його дружиною ОСОБА_2 відповідно до ст.57 СК України, є її особистою приватною власністю, оскільки придбається за кошти, які належать їй особисто, а також підтвердив, що на придбане майно він не буде мати прав, в тому числі відповідно до ст.ст.62, 97 СК України. Таким чином, презумпція права спільної сумісної власності на спірну квартиру спростована наданими суду достатніми доказами про те, що майно придбано за особисті кошти відповідача, і вказану обставину особисто підтвердив позивач в наданій ним заяві, отже спірна квартира не є спільною сумісною власністю подружжя і відповідно поділу не підлягає. Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Відповідачем у справі надано заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 12500,00 грн, понесених під час провадження в суді апеляційної інстанції. В обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу надано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 011624; ордер на надання правничої допомоги серія АР №1276140; договір про надання правової (правничої) допомоги №24/11-2025 ПДф від 10.11.2025 року, укладеного між ОСОБА_2 та Адвокатським бюро «Солтіс Ірини», предметом якого є надання правничої допомоги шляхом представництва та захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 у справах про стягнення аліментів, заборгованості по аліментам, пені по аліментам, про поділ спільної сумісної власності та інше; рахунок №1а-26 від 12.05.2026 на суму 8500,00 грн; платіжна інструкція 2PL.660058407 від 12.05.2026 на суму 8500 грн., з призначенням платежу: оплата правничої допомоги зг договору 24/11-2025 пдф. Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Так, відповідачем заявлено про наявність витрат на правничу допомогу у розмірі 12500,00 грн, з яких 8500,00 грн вже є підтвердженими та 4000,00 грн. витрати на участь адвоката в судовому засіданні. Згідно ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Враховуючи надані відповідачем докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку про наявність підстав для відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20). Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат на правничу допомогу, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Виходячи зі встановлених обставин та норм процесуального законодавства, колегія суддів доходить до переконання, що надані відповідачем докази про понесення судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції є достатніми, допустимими і достовірними, між тим розмір таких витрат, який підлягає стягненню з позивача слід зменшити до 6 000,00 грн., зважуючи на надання таких послуг як складання відзиву, який за своїм змістом є аналогічним відзиву в суді першої інстанції, складання заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу та участі в одному судовому засіданні, також зважуючи на категорію справи, критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Деревського Сергія Вікторовича залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2026 року у цій справі залишити без змін. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 6 000 грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 11 червня 2026 року. Головуючий С.В. Кухар Судді: Г.С. Подліянова О.З. Поляков