Постанова 4814 № 541/2026/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/2026/18 Номер провадження 22-ц/814/963/20Головуючий у 1-й інстанції Куцин В. М. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді Кривчун Т.О. Суддів: Абрамова П.С., Чумак О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року (повний текст складено 19.01.2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення батьківства, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та утримання дружини, - В С Т А Н О В И В : У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду із вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що вона з 29.12.2015 року мала стосунки з ОСОБА_2 та, у кінці жовтня 2017 року, вона завагітніла, про що повідомила відповідача, однак останній не бажав народження дитини та наполягав на перериванні вагітності. Зазначає, що вона ( ОСОБА_1 ) вирішила народжувати дитину, у зв`язку з чим вони посварилися з відповідачем та з січня 2018 року будь-які відносини між ними припинилися. У подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Батьками дитини в Свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Відомості про батька були записані за вказівкою матері на підставі ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України, оскільки відповідач заяву про батьківство до органів РАЦС не подав, та висловлює сумніви щодо свого батьківства відносно народженого нею сина, внаслідок чого виник спір, та ОСОБА_1 була змушена звернутись до суду з метою встановлення батьківства відповідача. Вказує, що після народження сина, вона разом з дитиною проживає в місті Миргород, будь-яких доходів, крім соціальних виплат на утримання дитини вона не має, відповідач, який є батьком дитини, матеріальної допомоги на утримання дитини та на її утримання не надає, хоча є працездатним, проживає в місті Київ, працює та має щомісячний дохід в межах 30000 гривень. У зв`язку з наведеним прохала: - визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Київським районним у м. Полтава відділом РАЦС ГТУЮ у Полтавській області, актовий запис №89; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісячно від дня пред`явлення позову до його повноліття аліменти у грошовій формі в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно від дня подання позовної заяви до досягнення дитиною трьох років, аліменти на її утримання у грошовій формі в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу); вирішити питання судових витрат. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення батьківства, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та утримання дружини, задоволено частково . Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця села Червонопопівка, Кремінського району, Ворошиловоградської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця міста Полтава. Внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця міста Полтава, №889, складеного 02 серпня 2018 року Київським районним у місті Полтава відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, записавши батьком дитини ОСОБА_2 . Стягнуто із ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 1/4 (одна четверта) частина всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для дитини відповідного віку, починаючи з 12 вересня 2018 року до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_1 до досягнення дитиною трьох років, відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 704,80 грн судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду. Стягнуто із ОСОБА_2 , на користь держави 704,80 грн. судового збору, від сплати якого був звільнений позивач при зверненні до суду. З вказаним рішенням не погодилась позивач, яка у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати в частині відмови в задоволенні її вимог про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_1 до досягнення дитиною трьох років та ухвалити нове про задоволення даних вимог, вирішити питання судових витрат. Вказує, що, згідно ч.2 ст.91 СК України, вона, як жінка, що не перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , проте виховує його дитину, має право на утримання від остатнього. При цьому, вважає, що матеріалами справи установлено, що відповідач має хороший заробіток та може надавати відповідну матеріальну допомогу у вигляді сплати аліментів, на утримання позивача. Також, з даним рішенням не погодився відповідач, який вказував на незаконність та не обгрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого просив його скасувати, а в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що наявна у справі копія висновку Medical genomics про біологічне батьківство від 23.11.2018 року, в розумінні вимог ст.ст.76,106 ЦПК України, не є доказом та не може братись до уваги судом. Зауважує, що часткове визнання ним позову про стягнення аліментів на користь позивача на утримання сина, не може розцінюватися судом як факт визнання відповідачем батьківства. Окрім того, вважає розмір аліментів, визначений судом, завищеним, оскільки його щомісячні витрати є значними - плата за оренду квартири в Києві, утримання непрацездатної бабусі та непрацездатної сестри та її малолітньої дитини. Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, та про відхилення апеляційної скарги відповідача з наступних підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Як убачається з матеріалів справи, згідно актового запису №889, складеного Київським районним у місті Полтава відділом держаної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в місті Полтава Полтавської області, та його батьками записані - ОСОБА_4 громадянин України, (батько, відомості внесено відповідно до ст.135 СК України) та ОСОБА_1 , громадянка України, (мати) (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 02.08.2018 року, т.1, а.с.10). Відповідно до індивідуальної карти вагітної та породіллі міської клінічної лікарні м. Полтава ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , чоловіком вказаний ОСОБА_2 віком 34 роки, який проживає в м. Київ та шлюб з яким не зареєстрований (т.1, а.с.65). З історії вагітності та пологів №1872 Полтавського міського клінічного пологового будинку вбачається, що при пологах контактною особою вказаний співмешканець ОСОБА_2 (т.1, а. с. 103). 23 листопада 2018 року за ініціативою відповідача ОСОБА_2 був проведений аналіз ДНК на батьківство, за результатами якого було встановлено, що він являється батьком дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 з вірогідністю 99,9999% (т.2, а.с.138). В подальшому, ухвалою Миргородського міськрайонного суду від 13.06.2019 року призначена судово-біологічна (генетична) експертиза, на вирішення якої поставлено питання: Чи є ОСОБА_2 біологічним батьком ОСОБА_3 .? Однак ОСОБА_2 в експертну установу - Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи - для проведення експертизи на неодноразові виклики не з`явився, в зв`язку з чим ухвала суду повернута експертною установою без виконання (т.2, а.с.118-119,185,186,188,194,196). Задовольняючи вимоги позивача в частині визнання батьківства за відповідачем, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_2 було добровільно проведено аналіз ДНК, яким визначена ймовірність 99,9999% походження дитини від останнього та частково визнано позов про стягнення аліментів на користь позивачки на утримання сина. При цьому, згідно приписів ст.109 ЦПК України, в зв`язку з ухиленням відповідача ОСОБА_2 від надання експертам зразків для проведення експертизи, призначеної відповідно до ухвали суду, яку без цього провести неможливо, наявні підстави для встановлення відповідного факту. У зв`язку з встановленням факту батьківства, було внесено зміни до актового запису про народження дитини та стягнуто з відповідача аліменти на утримання сина. Відмовляючи в позові в частині стягнення аліментів з відповідача на утримання позивача до досягнення дитиною трирічного віку, місцевий суд виходив з того, що позивач та відповідач не є подружжям, а тому дана вимога не ґрунтується на законі і не може бути задоволена. Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права, виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Відповідно до статті 128 СК України визнання батьківства за рішенням суду відбувається за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Щодо предмету доказування у даній категорії справ, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації, № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року). У відповідності до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року). Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Положеннями статтті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Так, матеріалами справи установлено, що ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13.06.2019 рокуклопотання представника позивача задоволено. По цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення батьківства, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та на особисте утримання, призначено судово-біологічну (генетичну) експертизу, проведення якої доручено експерту Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи (03141, м. Київ, вулиця Докучаєва,4 ). На вирішення експертизи поставлено питання: Чи є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , біологічним батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ? Зобов`язано сторони виконати клопотання експерта експертної установи про надання зразків для проведення експертного дослідження. Попереджено експерта про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України. Витрати по проведенню експертизи покладено на позивача ОСОБА_1 . Роз`яснено сторонам положення ст.109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі, відповідно до якої у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів, або іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити в його визнанні. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи (т.2, а. с.118-119). Згідно листа Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 09.10.2019 року №100-881/2436, проведення судово-медичної експертизи генетичної ідентифікації, згідно ухвали Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13.06.2019 року по цивільній справі №541/2026/18 неможливе, тому що, незважаючи на неодноразові призначення дати відбору, ОСОБА_2 на відбір зразків крові не з`явився. Ухвала суду повернута експертною установою без виконання (т.2, а.с.185-186,188,196-197). При цьому установлено, що 23 листопада 2018 року за ініціативою відповідача ОСОБА_2 був проведений аналіз ДНК на батьківство, за результатами якого було встановлено, що він являється батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з вірогідністю 99,9999% (т.2, а.с.138). Як визначено ст.109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Так, матеріалами справи установлено факт свідомого ухилення відповідача від проведення експертизи, зокрема, представник ОСОБА_2 адвокат Орел Р.В. отримувала кореспонденцію від суду, в якій містився запит експерта про необхідність явки відповідача для відібрання біологічних зразків (т.2, а.с.194). Відтак, наявні підстави для застосування до даних правовідносин положень ст.109 ЦПК України. Враховуючи предмет спору та значення справи для сторін, суд повинен діяти, виходячи, у першу чергу, з інтересів дитини. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Таким чином, суди не встановили усіх обставин, необхідних для правильного вирішення справи та не дослідили докази на їх підтвердження. Місцевим судом вірно установлено, що факт перебування у близьких стосунках з ОСОБА_1 відповідач не заперечує. При цьому, у медичній документації, яка була оформлена щодо вагітної та породіллі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вказаний як чоловік без реєстрації шлюбу та як контактна особа при пологах (співмешканець) (т.1, а.с.65, 103). Так, апеляційний суд оцінюючи докази в їх сукупності та кожен окремо, враховуючи факт свідомого ухилення відповідача від проведення експертизи, погоджується з висновком місцевого суду стовно доведеності факту батьківства ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_5 та наявності підстав для задоволення позову в цій частині. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що наявна у справі копія висновку Medical genomics про біологічне батьківство від 23.11.2018 року, в розумінні вимог ст.ст.76,106 ЦПК України, не є доказом та не може братись до уваги судом, колегія суддів оцінює критично, оскільки висновок про встановленість факту батьківства місцевим судом було зроблено на підставі детального аналізу всіх доказів у справі в їх сукупності, а не лише з урахуванням вказаного висновку. Відповідно до ст.134 СК України на підставі заяви осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження. Так, у зав`язку з встановленням рішенням суду факту батьківства ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_5 , місцевим судом було правомірно задоволено вимогу про внесення відповідних змін в актовий запис дитини. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. У статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України. Згідно ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Як установлено місцевим судом та не заперечується відповідачем, він є здоровою працездатною людиною та розмір його щомісячного доходу становить 30000,00 грн., відтак має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, зокрема, у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), що відповідатиме вимогам розумності, виваженості та справедливості, а також задовольнятиме правомірні очікування позивача та не буде занадто обтяжливим для відповідача. Посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що розмір аліментів, визначений судом, є завищеним, оскільки його щомісячні витрати є значними - плата за оренду квартири в Києві, утримання непрацездатної бабусі та непрацездатної сестри та її малолітньої дитини, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, та погоджується з твердженням суду першої інстанції стосовно того, що вказані твердження суперечать вимогам ч.1 ст.182 СК України, оскільки вказані особи не входять до виключного переліку осіб, наявність яких у платника аліментів, суд повинен врахувати при визначені розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні вимог позивача в частині стягнення аліментів на її утримання, з урахуванням наступного. Згідно ч.2 ст.84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. При цьому, за змістом ч.2 ст.91 даного Кодексу, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст.191 даного Кодексу, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Відтак, оскільки рішенням суду установлено факт батьківства ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , то, з урахуванням положень ч.2 ст.91 СК України, ОСОБА_1 має право на утримання від ОСОБА_2 аліментів, починаючи з дня пред`явлення позову ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) до досягнення їх дитиною трирічного віку. При цьому, враховуючи, що задоволення позовних вимог в повному обсязі буде занадто обтяжливим для відповідача, оскільки становитиме 1/2 частину його місячного заробітку (доходу), що є неприпустимим, зважаючи на те, що відповідач проживає на орендованій квартирі в м. Києві та надає матеріальну допомогу членам своєї родини, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення даної позовної вимоги та стягнення з відповідача на користь позивача щомісячно аліментів на її утримання, до досягнення їх дитиною трирічного віку, у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, що відповідатиме вимогам розумності та справедливості. Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, частиною один якої встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, оскільки при подачі позову ОСОБА_1 , була звільнена від сплати судового збору за вимогою про стягнення аліментів, то з відповідача на користь держави необхідно стягнути 704,80 грн. Окрім того, при подачі апеляційної скарги позивачем було сплачено 1261,20 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на її користь. За нормою ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Надання доказів про розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи має подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Згідно положень ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. При цьому, з матеріалів даної справи вбачається, що стороною позивача не надано суду, зокрема, договору на правову допомогу та платіжних документів про оплату таких послуг (квитанції), детальний опис робіт не містить (т.3, а.с.4) розшифрування вартості послуг адвоката за кожну з виконаних ним дій, та загальної суми, що визначена до сплати. Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правовому допомогу в сумі 5000,00 грн. за недоведеності факту їх понесення у відповідному розмірі. При цьому, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в основному є слушними та такими, що заслуговують на увагу. У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити частково. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2020 року по цивільній справі №541/2026/18, в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів на її утримання до досягнення дитиною трьох років, - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягувати із ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 12 вересня 2018 року і до досягнення трьох років дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1261,20 (одна тисяча двісті шістдесят одна гривня 20 коп.) грн. за подачу апеляційної скарги. Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 704,80 (сімсот чотири гривні 80 коп.) грн., від сплати якого був звільнений позивач при зверненні до суду. У задоволенні вимоги про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми понесених судових витрат за професійну правничу допомогу, - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ П.С. Абрамов О.В. Чумак